Постанова № 35219649, 12.11.2013, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа№ 911/2043/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сухового В.Г.

суддів: Жук Г.А.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання: Петренку В.А.

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства ,,Велідіт"

на рішення господарського суду Київської області від 14.08.2013р.

у справі № 911/2043/13 (суддя Заєць Д.Г.)

за позовом Приватного підприємства ,,Велідіт"

до Державного комунального виробничого підприємства ,,Комунальник"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:

Приватне підприємство ,,Солідіт"

про стягнення 14 005,63 грн.

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство ,,Велідіт" (позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Державного комунального виробничого підприємства ,,Комунальник" (відповідач) про стягнення 14 005,63 грн.

В процесі розгляду справи позивачем зменшено позовні вимоги та заявлено до стягнення 13 750,35 грн. (а.с.148-150), в тому числі: 12 944,67 грн. основного боргу, 194,16 грн. інфляційних втрат, 611,52 грн. трьох процентів річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 14.08.2013р у даній справі позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Державного комунального виробничого підприємства ,,Комунальник" на користь Приватного підприємства ,,Велідіт" 4 800,00 грн. заборгованості, 14,40 грн. інфляційних втрат, 233,56 грн. - 3% річних та 631,62 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач не довів суду за допомогою належних та допустимих доказів право вимоги за договором № 13/07/09/-09 від 13.07.2009р., відмовивши в задоволенні позову в частині позовних вимог за цим договором, частково задовольнив позовні вимоги за договором № 20/02/11-01 від 20.02.2011р. та за договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010р.

Не погодившись з даним рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення господарського суду Київської області від 14.08.2013р. у справі № 911/2043/13 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на те, що оскаржуване рішення не є законним, оскільки прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. На думку скаржника, судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, невірно надано правову оцінку укладеним договорам.

Зокрема, скаржник зазначає, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів належного виконання договірних зобов'язань позивачем та численні порушення з боку відповідача своїх зобов'язань за договорами, у зв'язку з чим скаржник вважає, що у суду першої інстанції були наявні законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов 30.09.2013р., відповідач зазначає про необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.09.2013р. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено її розгляд на 01.10.2013р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.10.2013р. розгляд справи відкладено на 16.10.2013р., залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Приватне підприємство ,,Солідіт".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.10.2013р. розгляд справи відкладено на 12.11.2013р., зобов'язано позивача в особі Мамаєва Д.Ю. надати суду письмові пояснення з доданням відповідних доказів на підтвердження тих обставин, хто здійснював управління (керівництво) Приватним підприємством ,,Солідіт" станом на 08.09.2010р., та надати належним чином засвідчену копію статуту Приватного підприємства ,,Солідіт", чинного станом на 08.09.2010р.

Вимоги ухвали суду від 12.11.2013р. позивачем не виконано.

У судовому засіданні 12.11.2013р. представник позивача апеляційну скаргу підтримав, представники відповідача та третьої особи не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, заяв про відкладення розгляду справи від них не надходило.

Представник позивача в судовому засіданні висловив думку про можливість слухання справи у відсутності представника відповідача та третьої особи, в зв'язку з цим колегія суддів, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, вважає за можливе здійснювати апеляційний перегляд за наявними у ній матеріалами.

Приписами ст. 99 ГПК України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Колегія суддів, розглянувши матеріали апеляційної скарги, дослідивши наявні докази у справі, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню у зв'язку з таким.

Позовні вимоги у даній справі позивач ПП ,,Велідіт" обґрунтовує наявністю заборгованості, яка виникла з трьох договорів про надання юридичних послуг:

- Договір № 13/07/09-09 від 13.07.2009р., де виконавцем є ПП ,,Солідіт" (а.с. 14), право вимоги за яким, як зазначає позивач, перейшло до нього згідно з Договором № 01/09/10-02 від 08.09.2010р. (а.с. 51);

- Договір № 02/07/10-01 від 02.07.2010р., де виконавцем є ПП ,,Солідіт" (а.с. 20), право вимоги за яким, як зазначає позивач, перейшло до нього згідно з Договором № 01/09/10-03 від 08.09.2010р. (а.с. 53);

- Договір № 20/02/11-01 від 20.02.2010р., де виконавцем є позивач - ПП ,,Велідіт" (а.с 17).

Судом встановлено, що 20.02.2011р. між позивачем (за договором - виконавець) та відповідачем (за договором - замовник) укладено договір про надання юридичних послуг №20/02/11-01 (а.с. 17-19).

Відповідно до пункту 1 зазначеного договору виконавець зобов'язується надавати, а замовник приймати та оплачувати юридичні послуги з представництва в окружному адміністративному суді Київської області по справі з приводу оскарження дій Управління у справах захисту прав споживачів в Київській області.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що вартість послуг становить 2 400,00 грн. з урахуванням ПДВ.

Згідно з п. 6.3 договору встановлено, що замовник сплачує виконавцю 2 400,00 грн. після отримання ухвали про відкриття провадження у справі по даній позовній заяві.

З матеріалів справи вбачається, на виконання умов зазначеного договору позивач надав відповідачу послуги з представництва відповідача в окружному адміністративному суді Київської області у справі з приводу оскарження дій Управління у справах захисту прав споживачів в Київській області, що підтверджується ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 14 березня 2011 року за №2а-1328/11/1070 та постановою Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2011р. (а.с. 157, 48-50).

Відповідач, в свою чергу, взяті на себе за договором зобов'язання не виконав, а саме, не сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2 400,00 грн.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором про надання послуг.

Згідно зі ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 ст.903 Цивільного кодексу України закріплено обов'язок замовника оплатити надану йому послугу у розмірі, у строки та у порядку, що встановлені договором.

Тобто, слід дійти висновку, що обов'язок виконавця (позивача) надати відповідну послугу кореспондується з обов'язком замовника (відповідача) вказану послугу оплатити.

Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості, що виникла внаслідок порушення останнім умов договору №20/02/11-01 від 20 лютого 2011р. у розмірі 2400,00 грн. підлягає задоволенню.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 36,00 грн. інфляційних втрат та 116,78 грн. 3% річних за прострочення виконання зобов'язань за договором №20/02/11-01 від 20.02.2011р.

У відповідності до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок суми інфляційних втрат та трьох відсотків річних, виконаний судом першої інстанції, вважає його арифметично правильним, обґрунтованим, а вимогу про стягнення інфляційних втрат, такою, що підлягає задоволенню в розмірі 7,20 грн., 3% річних - в розмірі 116,78 грн.

Відповідно до ч. 1 статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, як встановлено статтею 34 ГПК України. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за договором №20/02/11-01 від 20 лютого 2011р. підлягають частковому задоволенню, про що вірно вказав суд першої інстанції.

Що ж стосується вимог, які позивач обґрунтовує посиланнями на два інші договори № 13/07/09-09 від 13.07.2009р. та № 02/07/10-01 від 02.07.2010р., та на перехід до нього права вимоги за цими договорами на підставі двох договорів від 08.09.2010р., колегія суддів встановила таке.

08.09.2010р. між Приватним підприємством ,,Велідіт" (вторинний кредитор) та Приватним підприємством ,,Солідіт" (виконавець) укладено договір за № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" (а.с. 51).

Згідно пункту 1.1 даного договору сторони домовились про передачу боргу згідно договору № 13/07/09-09 від 13.07.2009р. ,,Про надання юридичних послуг" Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" по проведенню взаємозаліків та отриманню субвенцій державного бюджету відповідно до постанови КМУ №193, яка складає 7 000,00 грн. та підтверджується договором.

Відповідно до п.2.1 даного договору всі права та обов'язки передаються первинним кредитором вторинному в повному об'ємі та приймаються сторонами.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору про надання юридичних послуг за №13/07/09-09 позивач надав відповідачу послуги згідно договору, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 31 жовтня 2011 року на загальну суму 7 000,00 грн. В зв'язку з невиконанням умов даного договору позивач просить стягнути з відповідача 7 000 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 105,00 грн., 3 % річних в сумі 322,77 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 13/07/09-09 від 13.07.2009р. про надання юридичних послуг, суд першої інстанції вказав на недоведеність позовних вимог належними та допустимими доказами в частині переходу права вимоги до відповідача за договором про надання юридичних послуг № 13/07/09-09 від 13.07.2009р. Зокрема, суд першої інстанції зазначив, що в акті від 31.10.2011р. не визначено, що послуги надані саме за договором про надання юридичних послуг від 13.07.2009р. за №13/07/09-09.

Також, 08.09.2010р. між Приватним підприємством ,,Велідіт" (вторинний кредитор) та Приватним підприємством ,,Солідіт" (виконавець) укладено договір за №01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" (а.с. 53).

Згідно пункту 1.1 даного договору сторони домовились про передачу боргу згідно договору №02/07/10-01 від 02.07.2010р. ,,Про надання юридичних послуг" Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" по представництву замовника в Київському окружному адміністративному суді по справі за позовом ДКП ,,Комунальник" до Державної інспекції з контролю за цінами, зазначений борг підтверджується договором, матеріалами судової справи, довіреностями та первинним документами. Борг існує перед первинним кредитором та складає загальну суму 3 544,67 грн. та переданий у повному обсязі вторинному кредитору в тому числі всі зобов'язання по сплаті податків.

Як зазначає позивач, на виконання умов договору про надання юридичних послуг за №02/07/10-01, ним надано відповідачу послуги згідно договору, що підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30 вересня 2011р. В зв'язку з невиконанням умов даного договору позивач просить стягнути з відповідача 3 544,67 грн. основного боргу, інфляційні збитки в сумі 53,16 грн., 3 % річних в сумі 172,47 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що на виконання умов зазначеного договору позивач надав відповідачу послуги з представництва відповідача в окружному адміністративному суді Київської області у справі з приводу оскарження дій Управління у справах захисту прав споживачів в Київській області, що підтверджується ухвалою Київського окружного адміністративного суду про відкриття провадження у справі від 14 березня 2011 року за №2а-1328/11/1070 та постановою Київського окружного адміністративного суду від 16 травня 2011 року.

Однак, відповідач взяті на себе за договором зобов'язання не виконав, а саме, не сплатив позивачу грошові кошти у розмірі 2 400,00 грн.

Позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором про надання юридичних послуг за договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010р. судом першої інстанції задоволено частково в частині стягнення заборгованості у розмірі 2 400,00 грн., яка існувала на момент укладання договору № 01/09/10-03 від 08.09.2010р., інфляційних втрат в сумі 7,20 грн., трьох відсотків річних в сумі 116,78 грн.

З урахуванням встановлених у даній справі обставин та наявних доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором № 13/07/09-09 від 13.07.2009р. про надання юридичних послуг у даній справі, однак, колегія суддів вважає, позов в цій частині не підлягає задоволенню з інших підстав, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором № 02/07/10-01 від 02.07.2010р. не підлягають задоволенню повністю з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно з ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням (ч. 2 ст. 516 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавством передбачений механізм заміни кредитора у зобов'язанні, визначеному договором та передання новому кредитору права вимоги за таким договором, шляхом укладення між попереднім кредитором та новим кредитором відповідного договору відступлення права вимоги згідно зі ст. 512 ЦК України.

Пунктом 1 частини 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Колегією суддів встановлено, що договір № 01/09/10-02 Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р. (а.с. 51), а також договір № 01/09/10-03 Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р. (а.с. 53) укладено між юридичною особою Приватним підприємством ,,Солідіт" та Приватним підприємством ,,Велідіт". В цих договорах від імені обох сторін договору правочин вчинено одним і тим же представником - Мамаєвим Дмитром Юрійовичем, як директором ПП ,,Велідіт" з однієї сторони, та засновником ПП ,,Солідіт" з другої сторони, що не заперечується позивачем.

Відповідно до Статуту Приватного підприємства ,,Велідіт" засновником підприємства є громадянин України Мамаєв Дмитро Юрійович (а.с.30).

Відповідно до п. 3 рішення №1 від 01.09.2010р., прийнятого єдиним засновником Приватного підприємства ,,Велідіт", на Мамаєва Дмитра Юрійовича покладено повноваження директора Приватного підприємства ,,Велідіт" (а.с.55).

В судовому засіданні представник позивача на питання суду щодо керівництва Приватного підприємства ,,Солідіт" на момент підписання договорів № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., № 01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р. пояснив, що станом на 08.09.2010р. вказаним підприємством керував саме він - Мамаєв Дмитро Юрійович відповідно до статуту підприємства.

Згідно з положеннями ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Отже, ч. 3 ст. 238 ЦК України встановлює самостійну заборону для представника вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом. Тобто, вказана вимога встановлює заборону на укладення правочину, в якому один і той самий представник одночасно виступає від імені декількох контрагентів.

Таким чином, Договір № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р. та Договір № 01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р. з обох сторін вчинено одним і тим же представником - Мамаєвим Д.Ю., що суперечить вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України.

За приписами п.1 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Враховуючи встановлені під час вирішення спору судом апеляційної інстанції у даній справі обставини, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав, з якими норми статей 203 і 215 ЦК України пов'язують недійсність правочину, для визнання договорів № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., № 01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., укладених між Приватним підприємством ,,Солідіт" та Приватним підприємством ,,Велідіт", недійсними у зв'язку з недодержанням в момент вчинення правочину його сторонами вимог Цивільного кодексу України. У даному випадку правочини суперечать вимогам ч. 3 ст. 238 ЦК України, тому їх слід визнати недійсними.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.05.2013р. № 8/103-12.

Зазначена позиція кореспондується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 20.01.2004р. у справі № 8/113-2003, відповідно до якої, згідно з вимогами п.1 ст. 83 ГПК України, якщо у вирішенні спору буде встановлено, що зміст договору суперечить чинному законодавству, то господарський суд повинен з власної ініціативи визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки правовою підставою для звернення ПП ,,Велідіт" з позовом у даній справі є, зокрема, договори № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., № 01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., укладені між ПП ,,Велідіт" та ПП ,,Солідіт", які підлягають визнанню судом недійсними, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно відсутні підстави для задоволення даного позову в частині стягнення заборгованості на підставі цих договорів.

Доводи апеляційної скарги не спростовують наведеного, а тому колегією суддів відхиляють як необґрунтовані. У зв'язку з цим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції хоча й дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог, однак не врахував наведеного вище у даній постанові апеляційної інстанції, оскільки неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, а саме не надав правової оцінки правомірності укладення договорів відступлення права вимоги та наслідків такого укладення для вирішення даного спору, у зв'язку з чим рішення господарського суду Київської області від 14.08.2013 р. у справі № 911/2043/13 відповідно до приписів ст. 104 ГПК України підлягає зміні шляхом викладення його в редакції даної постанови.

Судові витрати розподіляються відповідно до ст. 49 ГПК України та покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 83, 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства ,,Велідіт" - залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 14.08.2013 р. у справі № 911/2043/13 змінити.

Резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

,,1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного комунального виробничого підприємства ,,Комунальник" (код 25297219) на користь Приватного підприємства ,,Велідіт" (код 37292373) 2 400,00 грн. заборгованості, 7,20 грн. інфляційних втрат, 116,78 грн. - 3% річних та 310,05 грн. судового збору.

3. Визнати недійсними з моменту укладення договір № 01/09/10-02 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., укладений між Приватним підприємством ,,Солідіт" та Приватним підприємством ,,Велідіт", договір № 01/09/10-03 ,,Право вимоги до Державне виробниче комунальне підприємство ,,Комунальник" від 08.09.2010р., укладений між Приватним підприємством ,,Солідіт" та Приватним підприємством ,,Велідіт".

4. Відмовити в решті позовних вимог."

3. Доручити господарському суду Київської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя В.Г. Суховий

Судді Г.А. Жук

М.Г. Чорногуз

Повний текст складено та підписано 14.11.2013р.