Постанова № 35213717, 04.11.2013, Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 822/3936/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2013 року 10:55м. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд

в складі:головуючого-суддіМатущака В.В. при секретаріКоновчук Т.В. за участі:пердставників позивача: Джурилюк Л.В., Кучина Т.І., представників відповідача: Трасковська С.В., Денисюк М.А.розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом Дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" до Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів, Старокостянтинівського відділення про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Старокостянтинівський молочний завод" звернувся до суду з позовом до Старокостянтинівського відділення Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000592200 від 08.07.2013 року, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 5040719,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 2520360,00 грн., та №0000602200 від 08.07.2013 року, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1936829,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 968415,00 грн.

На думку позивача, зазначені податкові повідомлення-рішення є незаконними, оскільки базуються на безпідставних висновках відповідача про відсутність реальних наслідків господарських операцій з придбання у ТОВ "Саноіл Торг", та не доведення факту використання товарів у господарській діяльності. Вважає, що має всі первинні документи, оформлення яких передбачене законодавством України, необхідні для формування валових витрат і податкового кредиту за вказаними господарськими операціями. Крім того, вказує на те, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини позивач не повинен нести відповідальність за порушення його контрагентами вимог податкового законодавства.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали та підтвердили обставини, на які посилаються у позовній заяві, просять суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представники відповідача проти позову заперечили, вважають спірні податкові повідомлення-рішення від 08.07.2013 року №0000592200, № 0000602200 правомірними, оскільки факт порушення позивачем податкового законодавства та завищення валових витрат і податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товару від ТОВ "Саноіл Торг", які фактично не здійснювались, встановлений під час документальної позапланової виїзної перевірки позивача та зафіксований в акті перевірки №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року.

Представники відповідача зазначає, що з метою встановлення наявності у постачальників олії виробничих та трудових ресурсів та реальності здійснення господарської діяльності з поставки олії в таких обсягах в ході перевірки були використані матеріали зустрічних звірок, проведених податковими органами за їх місцем обліку.

За результатами перевірки встановлено, що при наявності на ринку України легальних виробників олії соняшникової, позивач вибрав у постачальники ТОВ "Саноіл Торг", у якого відсутні будь-які виробничі та трудові ресурси для здійснення господарської діяльності. Перевіркою встановлено, що олія придбана через ряд посередників, метою яких була легалізація олії невідомого походження, формування відповідної ціни, оформлення відповідного пакету документів та формування податкового обліку для кінцевого покупця - вигодо набувача - ДП "Старокостянтинівський молочний завод".

З підстав, викладених в письмових заперечення, просили у задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши представників сторін, дослідивши зібрані в матеріалах справи докази в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд вважає, що позов слід задовольнити, враховуючи наступне.

Суд встановив, що позивач - дочірнє підприємство «Старокостянтинівський молочний завод» 27.03.2002 року зареєстроване виконавчим комітетом Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області (Свідоцтво про державну реєстрацію Серії А00 №21863). З 08.04.2002 року перебуває на обліку як платник податку на додану вартість в Старокостянтинівському відділенні Красилівської МДПІ.

Основними видами діяльності позивача є: перероблення молока, виробництво масла та сиру; виробництво маргарину і подібних харчових продуктів; оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами.

У період з 24.05.2013 р. по 05.06.2013р., згідно наказу начальника Красилівської МДПІ №559 від 23.05.2013р. та на підставі направлення №189 від 24.05.2013р. працівниками Красилівської МДПІ проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання норм податкового законодавства, фінансово-господарських за період з 01.01.2010р. по 01.04.2013р. службовими особами ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (код ЄДРПОУ - 31952591) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" (код ЄДРПОУ - 37269136) та подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Підставою проведення даної перевірки стала постанова старшого слідчого з ОВС управління розслідування особливо важких справ ГСУ ДПС України майора податкової міліції Міщенко О.В. від 08.04.2013 р. "про призначення позапланової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 01.04.2013 р. службовими особами ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (код ЄДРПОУ - 31952591) по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ "Саноіл Торг" (код ЄДРПОУ - 37269136) та подальшої реалізації придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Результати проведеної перевірки оформлені в акті №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року. Так, під час перевірки зафіксовано ряд порушень податкового законодавстві, а саме:

- п.п.138.1, п.п.138.2 ст. 138, п.п.139.1.9 п.39.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток ДП "Старокостянтинівський молочний завод" за перевіряємий період всього в сумі 5040719,00 грн., в т.ч.: за І квартал 2012 року - 1049994,00 грн., за ІІ квартал - 3990725,00 грн.

- п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством неправомірно віднесено до податкового кредиту суму 4800685,00 грн., в т.ч.: за січень 2012 р. - 999994,00 грн., за березень 2012 р. - 700128,00 грн., за квітень 2012 р. - 1300488,00 грн., за травень 2012 р. - 1800075,00 грн., що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за період з 01.01.2012 о. по 31.03.2013 р., всього в сумі 1936829,00 грн., в т.ч.: за січень 2012р. - 996642,00 грн., за березень 2011р. 777434,00 грн., за червень 2012 р. - 236707,00 грн. та завищення залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду відображеного в рядку 24 декларації за березень 2013 року (останній перевірений період) на суму 2863856,00 грн.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 08.07.2013 року №0000592200, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 5040719,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 2520360,00 грн., та повідомлення-рішення від 08.07.2013р. № 0000602200, яким нарахована сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 1936829,00 грн. і штрафними санкціями в сумі 968415,00 грн.

До подання позовної заяви до суду зазначені податкові повідомлення - рішення оскаржені позивачем в адміністративному порядку і залишені без змін рішенням Міністерства доходів і зборів України №11374/6/99-99-10-01-15 від 19.09.2013 року.

Зазначені податкові повідомлення-рішення базуються на викладених в акті перевірки акті №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року висновках відповідача щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства у зв'язку з безпідставним завищенням витрат в сумі 24003425,00 грн. та сформуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 4800685,00 грн. по операціях з придбання товарів непродовольчої сфери (олії соняшникової) від ТОВ "Саноіл Торг" по договору купівлі-продажу №10-01-12 від 30.01.2012р., які фактично не здійснювались.

Дані висновки ДПІ обґрунтовано наступним:

- на думку податкового органу, факт отримання продукції та її використання в господарській діяльності позивача не доведено, а дані операції не мають реального товарного характеру і ділової мети;

- податковий орган стверджує, що правочини, кладені з контрагентами, порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб;

- Державна податкова інспекція зазначає, що Товариство провело документальне оформлення фінансово-господарських операцій, які фактично не здійснювалися в межах господарської діяльності підприємства. При цьому, перевіркою вбачається проведення транзитних фінансової потоків, спрямованих на здійснення операцій надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту, які не мають реального характеру.

- податковий орган стверджує про безтоварність операцій, що проводилися позивачем, пояснюючи свої припущення даними актів перевірок третіх осіб - ТОВ "Сеноіл Торг" та ТОВ "Інфініті". Зокрема, ДПІ вказує, що у контрагентів ТОВ "Інфініті" не було можливості самостійно виростити (посіяти, обробити та зібрати) соняшник за відсутності власних орендованих земель та спеціальної техніки.

Суд вважає такі висновки державного податкового органу наведені у акті перевірки №553/2201/31952591 від 19.06.2013 року такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу № 10-01-12 від 10 січня 2012 року, укладеного між ДП "Старокостянтинівський молочний завод" (Покупець) та ТОВ "Саноіл Торг" (Продавець), згідно якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у зумовлені договором строки продукцію та матеріали, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар та оплатити його за умовами договору.

На підставі вказаного договору та відповідно до специфікації №1 від 30.01.2012р., Специфікації №2 від 23.03.2012 р., Специфікації №3 від 16.04.2012 р., Специфікації №4 від 28.05.2012р., Специфікації №5 від 29.05.2012р.позивач протягом 2012 року отримав олію соняшникову відповідно до видаткових накладних №РН 0000062 від 30.01.2012 року, №РН 0000194 від 23.03.2012 року, №РН 0000269 від 16.04.2012 року, №РН 0000271 від 17.04.2012 року, №РН 0000333 від 28.05.2012 року, №РН 0000336 від 29.05.2012 року та податкових накладних №70 від 30.01.2012 року, №211 від 23.03.2012 року, №284 від 16.04.2012 року, №287 від 17.04.2012 року, №409 від 28.05.2012 року. №412 від 29.05.2012 року та оплатив вартість товару платіжними дорученнями №4584 від 21.02.2012р., №4655 від 24.02.2012р., №6291 від 24.05.2012р., №6419 від 30.05.2012р., №6444 від 31.05.2012р., №6732 від 21.06.2012р., №6776 від 21.06.2012р., №7261 від 12.07.2012р., №7661 від 31.07.2012р., №892 від 31.07.2012р., №901 від 02.08.2012р., №907 від 02.08.2012р., №913 від 03.08.2012р., №957 від 10.08.2012р., №962 від 10.08.2012р., №396 від 02.03.2012р., №453 від 22.03.2012р., №462 від 26.03.2012р., №704 від 08.06.2012р., №723 від 13.06.2012р., №746 від 20.06.2012р., №761 від 20.06.2012р., №770 від 25.06.2012р., №845 від 18.07.2012р., №851 від 18.07.2012р., №853 від 19.07.2012р, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до актів приймання-передачі №2 від 23.03.2012р., № 3 від 16.04.2012р., №3/1 від 17.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р. та відповідних довіреностей №56 від 30.01.2012р., №224 від 12.04.2012р. (виданих ОСОБА_8), №1164 від 23.03.2012р., №1286 від 28.05.2012р. (виданих ОСОБА_8), передача товару здійснювалася на умовах поставки EXW за місцем приймання-передачі товару - термінал ТОВ "Евері", м. Миколаїв, вул. Громадянська,117 у кількості, передбаченій договором купівлі-продажу, специфікацій, видаткових та податкових накладних. Відповідно до правил Інкотермс, даний термін означає, що продавець вважається таким, що виконав своє зобов'язання з постачання, коли він надасть товар у розпорядження покупця на своєму підприємстві чи в іншому названому місці. Також у кожній із оформлених специфікацій зазначений термін поставки, протягом якого покупець може отримати товар.

Після фактичного прийому, продукція передавалася представникам ТОВ "Югекотоп", відповідно до договору комісії №1001К від 10.01.2012 р., укладеного між позивачем (Комітент) та ТОВ "Югекотоп"(Комісіонер). За умовами даного договору Комітент доручає, а Комісіонер зобов'язується від свого імені та за рахунок Комітента за обумовлену винагороду здійснити одну чи кілька зовнішньоекономічних угод із продажу товару. Також за Договором №1001К до обов'язків Комісіонера входить: пошук покупців товару за межами України, укладення від свого імені експортних контрактів із покупцями товару; забезпечення митного та транспортного оформлення товару, здійснення його поставки на експорт, в т.ч. оформлення вантажно-митної декларації (ВМД); забезпечення з умовами контрактів на продаж товару на експорт виплату обов'язкових експортних зборів та платежів, встановлених чинним законодавством.

Так, згідно договору комісії №1001К, з відповідними додатками №1 від 30.01.2012р., №2 від 23.03.2012р., №3 від 16.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р. до договору, позивач передав на комісію придбані у ТОВ "Саноіл торг" товари (олія соняшникова рафінована), що підтверджується відповідними актами приймання-передачі №1 від 30.01.2012р. №2 від 23.03.2012р., №3 від 16.04.2012р., №3/1 від 17.04.2012р., №4 від 28.05.2012р., №5 від 29.05.2012р.

На виконання умов договору №1001К Комісіонер складав звіти, які погоджувалися Комітентом. У даних звітах, серед іншого, зазначені деталі укладання контрактів із нерезидентами на експорт продукції, вид, кількість, вартість продукції, перелік та сума витрат, які понесені Комісіонером в ході виконання доручення Комітента.

Так, документами, що підтверджують здійснення угод та фактичний експорт продукції є вантажно-митні декларації, експортні контракти з покупцями, довідки банку комісіонера про зарахування валютної виручки від покупців товару. Зокрема ВМД містять відмітку та підпис відповідальної особи митного органу, що засвідчує факт того, що товари, задекларовані у ВМД, вивезено за територію України у повному обсязі.

Спростовуючи доводи відповідача щодо фіктивного характеру взаємовідносин позивача з контрагентом, суд виходить з наступного.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.1999 року "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового Кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпункт 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі у разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів в якості внеску до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та у разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2, ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається:

дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку в оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пункт 198.6 ст.198 Податкового кодексу України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність, установлену законодавством.

Разом з тим, наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновків про відсутність господарської операції, або не підтвердження первинними документами вчинених операцій, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю дійсно мали місце. Також самого по собі факту відсутності транспортних документів при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність господарських операцій з придбання товару без врахування умов виконання договору щодо поставки товару та передачі його у власність покупця. Дана позиція ВАСУ зазначена в Ухвалі від 01.02.2012р. №К/9991/52426/11-с.

Отже, суд приходить до висновку, що проведення господарських операцій з придбання продукції ДП "Старокостянтинівський молочний завод" у ТОВ "Саноіл Торг" мало місце та підтверджується первинними документами. Зазначені операції є цілком характерними для позивача, мають господарську мету та співпадають з напрямками його діяльності.

Як позивач так і ТОВ "Саноіл Торг" здійснювали та здійснюють облік усіх господарських операцій, а не лише господарських операцій, які безпосередньо пов'язані із виникненням права на витрати та податковий кредит.

На момент здійснення вищезазначених господарських операцій, ДП "Старокостянтинівський молочний завод" та ТОВ "Саноіл Торг" мали статус платників податків на додану вартість, що дозволяло видавати податкові накладні, формувати податковий кредит (сторони були належним чином зареєстровані в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України та були платниками ПДВ).

Позивач визнавав витрати та формував податковий кредит з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ "Саноіл Торг" на підставі первинних документів, які містять всі обов'язкові реквізити, передбачені ст.9 Закону України "Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні", а саме: договори, специфікації, акти приймання-передачі, платіжні доручення, видаткові та податкові накладні, довіреності.

Щодо повноти та належності складання первинних документів та підтвердження ними реальності здійснення господарських операцій з придбання та подальшого постачання продукції, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами.

Суд зазначає, що для перевірки були надані оригінали всіх підтверджуючих документів стосовно фінансово-господарських відносин між ДП "Старокостянтинівський молочний завод" та ТОВ "Саноіл Торг" - договори, специфікації, акти приймання-передачі, платіжні доручення, видаткові та податкові накладні, довіреності, які оформлені відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський обіг та фінансову звітність в Україні"та мають всі обов'язкові реквізити. В ході перевірки перевіряючими не було виявлено жодних порушень порядку їх складання, а також не вимагалося будь-якої додаткової інформації на підтвердження здійснення господарських операцій з придбання продукції у ТОВ "Саноіл Торг".

Також суд звертає увагу на той факт, що податковий орган в Акті перевірки робить посилання на результати перевірок третіх осіб, а саме:

- Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 22.03.2013р. №788/22-20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ "ИНФИНИТИ" за період з 21.03.2011р. по 30.09.2012р.";

- Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 26.04.2013р. №1266/22-20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток на податку на додану вартість за період з 01.01.2012р. по 28.02.2013р.";

- Акт ДПІ у Шевченківському районі м. Києва від 04.04.2013р. №895/22-20/37269136 "Про результати документальної невиїзної позапланової перевірки ТОВ "Саноіл Торг" " з питань дотримання вимог податкового законодавства по податку на прибуток на податку на додану вартість за період з 01.01.2012р. по 31.10.2012р.".

Посилаючись на дані Акти, ДПІ робить висновки, що у контрагентів ТОВ "ІНФІНІТІ" не було можливості самостійно виростити (посіяти, обробити та зібрати) соняшник за відсутності власних чи орендованих земельних ділянок та спеціальної техніки. Також стверджується податковим органом про безтоварність операцій, що проводилися ТОВ "Саноіл Торг" з ТОВ "Інфініті", ТОВ "Гірш Ко", ТОВ "Трансрегіонал Торг", ТОВ "Центфинторг-Юг", ТОВ "Саікер Ком".

Суд не бере до уваги вищевказані доводи відповідача оскільки на час здійснення господарських операцій та на даний час ТОВ "Саноіл Торг" (код 37269136) перебуває в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців із зазначенням місцезнаходження: 01025, м. Київ, Шевченківський район, вул. Велика Житомирська, будинок 20, в процесі припинення не перебуває. Станом на дату укладання договорів та передачі товару до ЄДР були також внесені відомості щодо керівника підприємства, його підписом засвідчені первині документи на поставку товарів від цього контрагента. ТОВ "Саноіл Торг" було належним чином зареєстроване, перебувало на податковому обліку, мало свідоцтво платника ПДВ, жодних відомостей про стан та види діяльності, які суперечили б чинному законодавству України, в публічно доступних реєстрах не було.

Статтею 18 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-ІV "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" установлено нижченаведене. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, вони вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, що підлягають внесенню до цього реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні, за винятком випадків, коли вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

За таких обставин позивач, як покупець товару, не може нести відповідальність можливу недостовірність відомостей, наведених у зазначеному реєстрі.

Відповідно до вимог ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарської відповідальності учасника господарських відносин є вчинене таким суб'єктом господарське правопорушення. У силу частини другої зазначеної статті учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним ужито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. При цьому слід ураховувати, що елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв'язку між самим порушенням та його наслідками. Вважається, що застосування принципу вини як умови відповідальності пов'язане з необхідністю доведення порушення зобов'язання.

Відповідачем не наведено та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість формування податкового кредиту - як безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

За таких обставин позивач, як покупець товару та послуг, не може нести відповідальність ні за несплату податків його контрагентом, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі. (Зазначена позиція підтримується ВАСУ - Ухвала від 07.03.2013р. по справі №К/9991/61306/11, Ухвала від 29.05.2013р. по справі №К-58413/09).

Частиною 2 статті 71 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків відмовлено у наданні податкових вигод, презюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

В свою чергу діюче законодавство, не ставить право платника податку на віднесення до складу валових витрат або податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару в залежність від отримання документального підтвердження щодо належного виконання усіма постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов'язань зі сплати ними сум податку, дотримання правил ведення господарської діяльності тощо.

Чинним законодавством України на одну із сторін цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками по ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку і в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників або через відсутність висновків зустрічних перевірок таких постачальників зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на відображення витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, ЄСПЛ чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням усіма постачальниками товару у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит чи бюджетне відшкодування за можливу неправомірну діяльність будь-якого з контрагентів.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та податкового кредиту у зв'язку з придбанням товарів та робіт у випадку, коли останній має необхідні документальні підтвердження розміру таких витрат і податкового кредиту (рішення Верховного Суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10).

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентами вимог податкового законодавства та не відображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Суд критично відноситься до посилання відповідача щодо нікчемності правочинів, тобто зазначенням того, що правочини, укладені між позивачем та його контрагентами (ТОВ "Саноіл Торг"), порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчинені удавано з метою ухилення від сплати податків третіх осіб та не спричиняють реального настання правових наслідків.

В ході судового розгляду судом не встановлено та не доведено відповідачем невідповідності змісту договорів, укладених між позивачем та його контрагентами вимогам цивільного законодавства.

Судом також не встановлено та не доведено відповідачем, що укладаючи зазначені договори, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.

Натомість, досліджені судом докази свідчать про те, що сторони договору позивач та його контрагенти не лише вчинили всі дії, необхідні для забезпечення реального виконання правочинів, а й виконали ці договори.

Крім того суд зазначає, що згідно ч.1 ст.215 ЦКУ підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Оскільки об'єктивні докази порушення цих норм відсутні, визнання недійсним правочину може відбуватися лише в судовому порядку і зменшення податкового кредиту на підставі визнання нікчемним даного правочину має незаконний характер.

Враховуючи Постанову ВАСУ по справі №К/9991/50772 від 14 листопада 2012 року, вказані в акті перевірки висновки про недійсність правочинів (нікчемність) є суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора і не можуть підтверджувати недійсність договору.

Так як у судовому засіданні не знайшли свого підтвердження висновки відповідача про нереальність договору купівлі-продажу, суд вважає, що позивач правомірно відніс витрати понесені у зв'язку з придбанням товару за вказаним договором до складу витрат по податку на прибуток підприємств на підставі отриманих первинних документів.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Враховуючи викладене відповідач не довів правомірність спірних податкових повідомлень-рішень. В той же час позовні вимоги позивача є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, відповідають вимогам чинного законодавства, а тому їх слід задовольнити.

З урахуванням положень ст.94 КАС України понесені позивачем судові витрати слід стягнути з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 11, 70, 71, 94, 99, 158 - 163, 186, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Красилівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів, Старокостянтинівського відділення №0000592200 від 08 липня 2013 року та №0000602200 від 08 липня 2013 року.

Присудити на користь дочірнього підприємства "Старокостянтинівський молочний завод" судові витрати в розмірі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири) грн. 00 коп., які підлягають обов'язковому стягненню органами Державної казначейської служби із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків суб'єкта владних повноважень відповідача.

Постанова суду може бути оскаржена до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Хмельницький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її отримання.

Постанова набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 08 листопада 2013 року

Суддя В.В. Матущак