Постанова № 35206831, 13.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

13 листопада 2013 року № 2а-8847/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1доДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпроскасування рішень,ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2011 відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-8847/11/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення від 08.06.2011 № 364/17-04.

Також на розгляді в суді знаходилась справа № 2а-8852/11/2670 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Києва про скасування рішення від 08.06.2011 № 363/17-04.

Відповідно до ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2011 об'єднано в одне провадження позовні вимоги, що розглядались в межах адміністративних справ № 2а-8847/11/2670 та № 2а-8852/11/2670, з присвоєнням об'єднаним справам загального № 2а-8847/11/2670.

Враховуючи об'єднання для спільного розгляду вказаних справ, об'єднані позовні вимоги ОСОБА_1 є наступними: скасувати податкові повідомлення-рішення відповідача від 08.06.2011 № 363/17-04 та № 364/17-04.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала, просила задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову.

12.11.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

25.05.2011 за результатами документальної планової виїзної перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 ДПІ у Шевченківському районі м. Києва (правонаступником є ДПІ у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві) складено Акт № 59/17-04/НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки), яким встановлено, зокрема, порушення позивачем ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» внаслідок заниження валового доходу у 2010 році на загальну суму у розмірі 89332 грн. та завищення валових витрат у 2010 році на загальну суму у розмірі 723980,40 грн., що призвело до заниження суми оподатковуваного (чистого) доходу у 2010 році на загальну суму у розмірі 813312,40 грн. (89332 грн. + 723980,40 грн.), у зв'язку з чим позивачу донараховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 121996,86 грн. (813312,40 грн. * 15%), а також порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень-жовтень 2010 року на загальну суму у розмірі 20445 грн.

08.06.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення:

№ 364/17-04, яким у зв'язку з порушенням пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 20445 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 327,50 грн.;

№ 363/17-04, яким у зв'язку з порушенням ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп. «а» п. 19.1 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 121996,86 грн.

Як встановлено судом та підтверджується наявним в матеріалах справи висновком експерта КНДІСЕ від 28.08.2013 № 2128/13-45 за результатами проведення судово-економічної експертизи (далі - Висновок експерта № 2128/13-45), позивачу на підставі усних домовленостей з ТОВ «Видавництво «Зоря», договору від 01.06.2010 з ПП «Сталь Маш», договорів поставки товару від 02.07.2010 з ТОВ «Сігурно», від 05.07.2010 № 70510 з ТОВ «Фідес 2010» (далі - Договори) надано відповідні послуги (транспортні та консультативні маркетингові послуги) та поставлено відповідні товари (дезінфекційні засоби в асортименті), що підтверджується належним чином оформленими актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи. За результатами вказаних господарських операцій позивач сформував податковий кредит на загальну суму у розмірі 20445 грн. Позивач вказані послуги та товари за спірний період оплатив повністю, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками та Висновком експерта № 2128/13-45.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень-жовтень 2010 року на загальну суму у розмірі 20445 грн. стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

отримання акту ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 24.01.2011 № 73/23-2/36961855 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Фідес 2010», в якому зазначено, зокрема, що укладені ТОВ «Фідес 2010» з контрагентами правочини є нікчемними;

отримання акту ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 25.01.2011 № 61/23-2/35681524 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Сталь Маш», в якому зазначено, зокрема, про нікчемність укладених ПП «Сталь Маш» правочинів та відсутність у останнього об'єктів оподаткування;

отримання акту ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 18.01.2011 № 47/231/36960076 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Сігурно», в якому зазначено, зокрема, про нікчемність укладених ТОВ «Сігурно» правочинів;

не встановлення місцезнаходження ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010»;

анулювання 20.12.2010 свідоцтва платника ПДВ ПП «Сталь Маш»;

встановлення розбіжностей між даними податкових зобов'язань, задекларованими позивачем та ТОВ «Видавництво «Зоря».

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між позивачем та ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно», ТОВ «Фідес 2010» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується відповідними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договорами поставки товару, додатками, товарно-транспортною, видатковими та податковими накладними до них, з метою виконання яких здійснювались спірні господарські операції з ТОВ «Видавництво «Зоря»;

договорами поставки товару, видатковими та податковими накладними до них, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем поставленого ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» товару, на користь третіх осіб.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 24.01.2011 № 73/23-2/36961855 про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ «Фідес 2010», на акт ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська від 25.01.2011 № 61/23-2/35681524 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ПП «Сталь Маш», на акт ДПІ у Жовтневому районі м. Дніпропетровська від 18.01.2011 № 47/231/36960076 про результати позапланової невиїзної документальної перевірки ТОВ «Сігурно», на не встановлення місцезнаходження ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010», на анулювання 20.12.2010 свідоцтва платника ПДВ ПП «Сталь Маш», а також на встановлення розбіжностей між даними податкових зобов'язань, задекларованими позивачем та ТОВ «Видавництво «Зоря», оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-третє, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, самі по собі акти не є беззаперечними, належними та допустимими доказами даних фактів, по-шосте, посилання на неможливість встановити місцезнаходження постачальників товарів (робіт, послуг) позивачу, а також посилання на неможливість проведення зустрічної звірки таких постачальників з питань їх взаємовідносин з контрагентами, не може вважатися беззастережним та безперечним доказом в підтвердження доводів податкової інспекції про фіктивність спірних господарських операцій (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 13.04.2011 у справі № К-30752/10), крім того, неможливість проведення зустрічної перевірки контрагентів не є імперативною ознакою протиправності їх діяльності та не може розцінюватися як беззаперечне свідчення фіктивності усіх господарських операцій, здійснюваних такими особами (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13), по-сьоме, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При цьому, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості їх дій з позивачем з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

Водночас, згідно з Висновком експерта № 2128/13-45 встановлене за Актом перевірки заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 20445 грн. документально та нормативно не підтверджується.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), видаткових та податкових накладних, юридичні особи ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» не були припинені, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між позивачем та ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно», ТОВ «Фідес 2010» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у позивача та ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно», ТОВ «Фідес 2010» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К-18460/10.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 20445 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстровані платниками податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у них права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цих осіб на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 20445 грн., віднесена позивачем до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 165.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість у розмірі 20445 грн. на підставі виписаних ТОВ «Видавництво «Зоря», ПП «Сталь Маш», ТОВ «Сігурно» та ТОВ «Фідес 2010» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Шевченківському районі м. Києва про порушення позивачем пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 364/17-04 - безпідставним та неправомірним.

Водночас, згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим, відповідно до змісту Висновку експерта № 2128/13-45: в матеріалах справи (додатки 3-5, 8) наявні документи, якими оформлено придбання ФОП ОСОБА_1 товарів та послуг. Зазначені документи містять передбачені чинним законодавством реквізити, а отже, є первинними документами, які підтверджують витрати ФОП ОСОБА_1 на придбання товарів та послуг за 2010 рік в сумі 923955,68 грн. (без ПДВ). За даними банківської виписки про призначення платежів (зміст операцій) та первинних документів, основні витрати ФОП ОСОБА_1 пов'язані з придбанням, а доходи - з реалізацією дезінфікуючих засобів та інших товарів медичного призначення, тобто, зі здійсненням основного виду діяльності, зазначеного у реєстраційних документах. В Акті перевірки не наведено мотивовані підстави для визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу від «здійснення інших видів діяльності, включаючи торгівельну», за нормою 25% від суми одержаного доходу, яка, згідно з додатком № 6 до Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 21.04.1993 № 12, застосовується при неможливості документально підтвердити витрати, оскільки для проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 надані первинні документи, якими підтверджені витрати. В Акті перевірки не вказано про невідповідність вимогам діючого законодавства України актів виконаних робіт, видаткових накладних, виписаних постачальниками товарів та послуг на адресу ФОП ОСОБА_1 за період з 01.01.2010 року по 31.12.2010 року. Враховуючи вищевикладене, встановлене за актом перевірки завищення ФОП ОСОБА_1 валових витрат на суму 723980,40 грн., документально та нормативно не підтверджується.

За змістом ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі, зокрема, висновків експертів.

Таким чином, висновок відповідача в Акті перевірки про завищення позивачем валових витрат у 2010 році на загальну суму у розмірі 723980,40 грн. є безпідставним та необґрунтованим.

Поряд з тим, з аналізу Акту перевірки видно, що заниження позивачем валового доходу у 2010 році на загальну суму у розмірі 89332 грн. складається з вартості отриманих товарів, розрахунок за які станом на 31.12.2010 не відбувся.

Водночас, відповідно до змісту Висновку експерта № 2128/13-45: згідно податкових накладних, виписаних ПП «Оріон+» (постачальник), ФОП ОСОБА_1 у 2010 році отримала товар на загальну суму 109332 грн., в тому числі ПДВ 18222 грн. Згідно даних банківської виписки по рахунку ФОП ОСОБА_1, оплату одержаного в 2010 році від ПП «Оріон+» товару проведено в сумі 20000,00 грн. Таким чином, заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед ПП «Оріон+» станом на 31.12.2010 становить 89332,00 грн. Постачальник визнаний банкрутом та знятий з обліку 02.12.2010, вимогу по оплаті заборгованості не виставлено. Отже, витрати ФОП ОСОБА_1 на придбання товару враховані в сумі 20000,00 грн., а різниця між вартістю одержаного товару та сумою оплати є доходом, який складає 89332,00 грн.

За змістом п. 9.12 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», чинного на момент виникнення спірних правовідносин, оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності або фізична особа, яка сплачує ринковий збір, отримує інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1 цього пункту, то такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до змісту пп. 4.2.11 п. 4.2 ст. 4 названого Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності. Фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно з законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов'язкових платежів) та погашення податкового боргу.

З огляду на те, що ПП «Оріон+» визнано банкрутом та знято з обліку, заборгованість ФОП ОСОБА_1, яка не підлягає погашенню внаслідок ліквідації підприємства-постачальника, за висновком суду, в силу вимог п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підлягає включенню до оподатковуваного доходу позивача.

При цьому, згідно з ч. 5 ст. 82 КАС України висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.

Судом не приймається до уваги твердження у Висновку експерта № 2128/13-45, з посиланням на пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», про те, що до валового доходу включаються суми без врахування ПДВ, що не було враховано при проведенні перевірки та визначенні суми заниженого валового доходу ФОП ОСОБА_1, тому встановлене за Актом перевірки заниження позивачем валового доходу документально та нормативно не підтверджується в сумі 89332 грн., оскільки вказана норма Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» регулює правовий статус валових витрат, а не валових доходів, якими є заборгованість ФОП ОСОБА_1 перед ПП «Оріон+» у зазначеній сумі, а відтак, висновок в Акті перевірки про заниження позивачем валового доходу у 2010 році на загальну суму у розмірі 89332 грн. є правомірним.

Зважаючи на викладене у сукупності, спірне податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 363/17-04 є протиправним та підлягає скасуванню в частині нарахованого платежу з податку з доходів фізичних осіб на суму у розмірі 108597,06 грн. (723980,40 грн.*15%).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень у повному обсязі.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню частково.

З огляду на викладене, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються на користь позивача з Державного бюджету України згідно з ч. 3 ст. 94 КАС України пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (03055, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) задовольнити частково.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення 08.06.2011 № 364/17-04, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва (правонаступником є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві).

3. Скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.06.2011 № 364/17-04, прийняте Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Києва (правонаступником є Державна податкова інспекція у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві), в частині нарахованого платежу з податку з доходів фізичних осіб на суму 108597,06 грн.

4. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 10137,27 грн. (десять тисяч сто тридцять сім гривень 27 коп.) на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (04107, м. Київ, вул. Багговутівська, 26, код ЄДРПОУ 3878711) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко