Постанова № 35206826, 14.11.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 листопада 2013 року № 2а-19177/11/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Пащенка К.С., при секретарі судового засідання Іконніковій О.Ю., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз»до третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет споруДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Товариство з обмеженою відповідальністю «Стартрейд»провизнання нечинним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2011 № 0001742330,ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати нечинним, протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 08.12.2011 № 0001742330.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник третьої особи позовні вимоги підтримав, просив задовольнити позов у повному обсязі.

05.11.2013 в судовому засіданні за згодою представників сторін ухвалено розглядати справу в порядку письмового провадження на підставі ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

24.11.2011 за результатами планової виїзної перевірки ТОВ «Фактор Нафтогаз» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 30.06.2011 ДПІ у Голосіївському районі м. Києва складено Акт № 549/1-23-30-36134497 (далі - Акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем, зокрема, пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, п. 7 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1002, та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень та серпень 2010 року на загальну суму у розмірі 4842443 грн.

08.12.2011 на підставі Акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення № 0001742330, яким у зв'язку з порушенням пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 4842443 грн., а також застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1210611 грн.

Як встановлено судом, позивачу на підставі договору поставки від 24.06.2010 № ФН-СТ-24-06-10 з ТОВ «Стартрейд» поставлено відповідні паливо-мастильні матеріали (паливо дизельне автомобільне ЕН-590, бензин А-80, А-92), що підтверджується належним чином оформленими актами приймання-передачі, видатковими та податковими накладними, копії яких наявні в матеріалах справи, а також між позивачем та ТОВ «Стартрейд» укладено договір поставки дизельного палива Л-0,2-62 від 01.08.2010 № ФН-СТ-01-08-10 (далі - Договори), на підставі якого позивач здійснив оплату такого палива у розмірі 10926000 грн., в тому числі ПДВ у розмірі 1821000 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками по рахунку позивача з відповідними відмітками банку, у зв'язку з чим ТОВ «Стартрейд» виписало позивачу відповідну податкову накладну. За результатами вказаних господарських операцій позивач, зокрема, сформував податковий кредит на загальну суму у розмірі 4842443 грн. При цьому позивач вказані паливо-мастильні матеріали оплатив частково, в тому числі сплативши у їх ціні ПДВ у розмірі 3373622,83 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями та виписками по рахунку позивача з відповідними відмітками банку.

Водночас, з аналізу Акту перевірки видно, що підставою для висновку відповідача про порушення позивачем пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, п. 7 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1002, та, як наслідок, заниження податку на додану вартість за липень та серпень 2010 року на загальну суму у розмірі 4842443 грн., стала встановлена ним нікчемність вказаних Договорів внаслідок:

анулювання 15.11.2010 свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Стартрейд»;

не декларування ТОВ «Стартрейд» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень та серпень 2010 року на суму у розмірі 5018807 грн.;

отримання акту Коростенської об'єднаної ОДПІ від 15.02.2011 № 12/15-02/36022893 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Стартрейд» за вересень 2010 року, в якому зазначено, зокрема, про відсутність у ТОВ «Стартрейд» трудових ресурсів, виробничих активів, складських приміщень тощо, а також, що правочини по операціях з продажу товарів (робіт, послуг) між ТОВ «Стартрейд» та контрагентами-покупцями є нікчемними.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв'язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

Оскільки наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, то факт виконання поставки товару входить до предмету доказування у справі. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 31.03.2011 у справі № К-12509/08.

За змістом інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а10.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Як встановлено судом, зобов'язання за Договорами між ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Стартрейд» виконувались сторонами у повному обсязі, що підтверджується актами приймання-передачі, видатковими та податковими накладними.

Реальність спірних господарських операцій підтверджується також залученими до матеріалів справи:

договорами оренди земельної ділянки та будівлі наливної станції та ємності для зберігання паливо-мастильних матеріалів, актами прийому-передачі до них, які підтверджують наявність у позивача відповідних умов для зберігання поставлених ТОВ «Стартрейд» паливо-мастильних матеріалів;

договором на експлуатацію під'їзної колії, який підтверджує наявність у позивача умов для здійснення відповідної господарської діяльності, в тому числі для виконання ТОВ «Стартрейд» умов спірних Договорів;

свідоцтвами про визнання та паспортами на поставлені ТОВ «Стартрейд» паливо-мастильні матеріали, які підтверджують виконання умов спірних Договорів;

договорами поставки нафтопродуктів, з метою виконання яких здійснювались, в тому числі спірні господарські операції;

видатковими та товарно-транспортними накладними, актами на передачу робіт по договору (домовленості), довіреностями на отримання ТМЦ, які підтверджують подальшу реалізацію позивачем поставленого ТОВ «Стартрейд» товару на користь третіх осіб;

договором про надання транспортних послуг, договором про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги, ліцензіями перевізника на відповідну діяльність, відомостями плати за користування вагонами, за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу, які підтверджують транспортування поставлених позивачу паливо-мастильних матеріалів;

договором купівлі-продажу нафтопродуктів від 01.07.2010 № ЗН-0000723, укладеним між ТОВ «Стартрейд» та ТОВ «Західна Нафтогазова Компанія», договором поставки нафтопродуктів від 14.07.2010 № СТ-15/07/2-ФК, укладеним між ТОВ «Стартрейд» та ТОВ «Фактор Капітал», договором поставки нафтопродуктів від 19.07.2010 № СТ-19/07-АСТ, укладеним між ТОВ «Стартрейд» та ТОВ «Астіка», додатками до них, залізничними, видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі, за якими ТОВ «Стартрейд» отримало товар, який в подальшому на підставі спірних Договорів поставило позивачу.

Суд не бере до уваги посилання відповідача в Акті перевірки на анулювання 15.11.2010 свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Стартрейд», на не декларування ТОВ «Стартрейд» податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень та серпень 2010 року на суму у розмірі 5018807 грн., а також на акт Коростенської об'єднаної ОДПІ від 15.02.2011 № 12/15-02/36022893 про неможливість проведення перевірки ТОВ «Стартрейд» за вересень 2010 року, оскільки, по-перше, відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб, по-друге, порушення контрагентами позивача вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, по-третє, факти вчинення злочину, в тому числі у вигляді фіктивного підприємництва, ухилення від сплати податків та підробки документів, можуть встановлюватись виключно відповідним рішенням суду, по-четверте, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26.09.2012 у справі № К/9991/5398/12), по-п'яте, сам по собі акт не є належним та допустимим доказоми даних фактів, по-шосте, будь-яких інших доказів на підтвердження вказаних обставин, всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України, відповідачем суду не надано.

Водночас, зважаючи на те, що публічний порядок держави порушується у разі недотримання нормативних актів, у яких він закріплений, а ухилення від сплати податків, на факт якого відповідач посилається, є злочином, відповідальність за який встановлена Кримінальним кодексом України, суд вважає, що за обставин, які склалися у даній справі, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасника (учасників) такого правочину до кримінальної відповідальності, який би набрав законної сили. Всупереч вимогам ч. 2 ст. 71 КАС України відповідачем таких доказів надано не було. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 03.04.2012 у справі № К-9574/08.

Поряд з цим, вказані в акті податкового органу недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні правочинів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки, чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, податковим органом не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання ТОВ «Стартрейд» господарських операцій за спірними Договорами, наявності факту узгодженості його дій з ТОВ «Фактор Нафтогаз» з метою незаконного отримання податкових вигод або обізнаності позивача з такими діями ТОВ «Стартрейд».

Таким чином, твердження відповідача про нікчемність укладених позивачем з ТОВ «Стартрейд» правочинів є необґрунтованим належними засобами доказування припущеннями, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних Договорів інтересам держави не підкріплена належними доказами чи відповідними судовими рішеннями. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 08.01.2013 у справі № К/9991/34364/12.

Більш того, такі висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 25.09.2013 у справі № К/9991/82116/12.

При цьому, як видно з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Житомирської області від 26.11.2012 у справі № 21/5007/1204/12 за позовом ТОВ «Фактор Нафтогаз» до ТОВ «Стартрейд», яке набрало законної сили, встановлено, зокрема, що: «Так, матеріалами справи підтверджено та не заперечується сторонами, що 24.06.10р. між ними укладено Договір №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. (а.с. 34-39, т.1) та 01.08.10р. Договір №ФН-СТ-01-08-10 (а.с. 27-33, т.1), згідно п. 1.1. яких відповідач зобов'язався передати, а позивач прийняти та оплатити нафтопродукти (надалі - товар) в кількості, асортименті, по цінам, в терміни, відповідно до умов Договору і Додатків до нього, що є невід'ємними частинами цього Договору (надалі - "Додатки"). В період з 02.08.10р. по 13.08.10р. між сторонами було укладено Додаткові угоди до Договору №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. (а.с. 60, 62,64,66,68,70,73,76,79, т.2), та Додаткова угода від 17.09.10р. до Договору №ФН-СТ-01-08-10 (а.с. 91). Матеріалами справи підтверджено, що продукція за Договором №ФН-СТ-24-06-10 від 24.06.10р. неодноразово поставлялась відповідачем позивачу, про що свідчать наявні у справі видаткові (а.с. 61,63,65,67,69,71,74,77,80, т.2) та податкові накладні (а.с 72,75,78,81, т.2). Крім того, позивачем проведено розрахунки за одержану продукцію, що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 93-130, т.2). По Договору №ФН-СТ-01-08-10 від 01.08.10р. також було проведено виконання зобов'язань відповідачем в частині оплати товару. При цьому повернення останньої, у зв'язку з розірванням договору, на думку суду, не може свідчити про наявність підстав для визнання такого договору недійсним. При цьому слід зазначити, що для визнання правочину фіктивним, ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Отже, сторони виконували взяті на себе зобов'язання за спірними договорами, що спростовує твердження про те, що укладення договорів не було спрямовано на реальне настання правових наслідків. Водночас, позивачем не вказано яким чином укладені договори суперечать Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Судом, виходячи зі змісту договорів та вчинених сторонами на їх виконання дій, таких фактів також не встановлено.».

Згідно з ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Крім того, одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 у справі № К/9991/50772/12.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Як видно з матеріалів справи, на момент підписання відповідних актів приймання-передачі, видаткових та податкових накладних, юридична особа ТОВ «Стартрейд» не була припинена, доказів існування вироків суду у кримінальних справах, якими б встановлювався факт фіктивного підприємництва, відповідачем не надано.

Таким чином, судом встановлено, що правочини між ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Стартрейд» укладені з метою здійснення передбаченої законодавством підприємницької діяльності, наявність у ТОВ «Фактор Нафтогаз» та ТОВ «Стартрейд» умислу на укладення вказаних Договорів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, відповідачем не доведено, натомість судом встановлено факт здійснення відповідних господарських операцій, а тому вказані правочини не можуть розглядатись як нікчемні з мотивів їх завідомої суперечності інтересам держави і суспільства відповідно до ст. 228 ЦК України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з п. 1.7, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту будь-які витрати зі сплати податку, які не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а у разі імпорту робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

При цьому в пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів із банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків із використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що у Законі України «Про податок на додану вартість» передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належним чином оформленої податкової накладної або митної декларації. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К-18460/10.

Відповідно до змісту пп. 7.2.3 та 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п. 9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.

Відповідно до п. 2 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 № 165 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 за № 233/2037 (далі - Порядок № 165), податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Як встановлено судом, сума ПДВ у розмірі 4842443 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Стартрейд». На момент складання вказаних податкових накладних ТОВ «Стартрейд» було включене до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також зареєстроване платником податку на додану вартість відповідно до чинного законодавства, з урахуванням чого суд приходить до висновку про наявність у нього права на складання податкових накладних. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 10.01.2012 у справі № К/9991/81953/11.

Отже, наявність реєстрації цієї особи на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у неї необхідного обсягу правосуб'єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12.

Таким чином, сума податку на додану вартість у розмірі 4842443 грн., віднесена ТОВ «Фактор Нафтогаз» до податкового кредиту, підтверджується податковими накладними, оформленими відповідно до вимог ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та Порядку № 165.

Відповідно до правової позиції Верховного суду України, викладеної в постанові від 29.10.2010 у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції Закарпатської області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, та Вищого адміністративного суду, викладених в ухвалах від 29.03.2012 у справі № К/9991/1617/11 та від 09.04.2012 у справі № К-46073/09, несплата продавцем або його контрагентами ПДВ до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку.

Якщо контрагенти по ланцюгу постачання товарів (послуг) не виконали свого зобов'язання по сплаті податку на додану вартість до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 28.03.2012 у справі № К/9991/72712/11.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв'язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні.

Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з ціллю отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Однак у даній справі податковим органом не доведено існування таких обставин. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 20.06.2013 у справі № К/800/12455/13.

При дотриманні контрагентом законодавчо встановлених вимог щодо оформлення відповідних документів підстави для висновку про недостовірність або суперечливість відомостей, зазначених у таких податкових накладних, відсутні, якщо не встановлені обставини, що свідчать про обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.07.2013 у справі № К/9991/65870/12, від 05.09.2013 у справі № К/800/13176/13, від 12.09.2013 у справі № К/800/15523/13.

Враховуючи викладене, формування позивачем податкового кредиту з податку на додану вартість на підставі виписаних ТОВ «Стартрейд» податкових накладних, за висновком суду, є правомірним та повністю відповідає вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим викладений в Акті перевірки висновок ДПІ у Голосіївському районі м. Києва про порушення ТОВ «Фактор Нафтогаз» пп. 7.2.3 п. 7.2, пп.пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 4 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 № 969, п. 7 Порядку ведення реєстру виданих та отриманих податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1002 є необґрунтованим та таким, що не відповідає чинному законодавству та дійсним обставинам справи, а винесене на його підставі спірне податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 № 0001742330 - безпідставним та неправомірним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 04.03.2013 у справі № К/9991/2038/11, від 11.02.2013 у справі № К/9991/66857/11 та від 10.12.2012 у справі № К/9991/26224/12.

Всупереч наведеним вимогам відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Дослідивши обставини справи, проаналізувавши вищезазначені правові норми, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими і підлягають задоволенню повністю.

Водночас, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений ч. 4 ст. 11 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 08.12.2011 № 0001742330, прийнятого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

За таких умов, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України на його користь з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 9, 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» (01033, м. Київ, вул. Саксаганського, 57 Б, код ЄДРПОУ 36134497) задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.12.2011 № 0001742330, прийняте Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі м. Києва.

3. Зобов'язати відповідний підрозділ Державної казначейської служби України стягнути судові витрати в сумі 28,23 грн. (двадцять вісім гривень 23 коп.) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор Нафтогаз» за рахунок Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунків Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва (01033, м. Київ, вул. Жилянська, 23) за рахунок бюджетних асигнувань.

Постанова відповідно до ч.ч. 1, 3, 4 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України або прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя К.С. Пащенко