Ухвала суду № 35205869, 05.11.2013, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 листопада 2013 р.Справа № 815/4226/13-а

Категорія: 11.5 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючогосудді -Семенюк Г.В. судді - Потапчук В.О. судді - Коваль М.П.

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні Одеського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_4 до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - акціонерне товариство „Regionala investiciju banka" про визнання незаконними дій, визнання недійсним акту в частині, -

встановиЛА:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області про визнання незаконними дій, визнання недійсним акту в частині.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року в задоволені адміністративного позову відмовлено.

ОСОБА_4 не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Сторони по справі сповіщались належним чином про час, дату та місце проведення судового засідання, однак своїм правом на участь в розгляді апеляційної скарги не скористались та у судове засідання не з'явилися, тому судовий розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження згідно ч. 3 ст. 122, ст. 197 КАС України.

Заслухавши доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 09.12.2008 року у справі № 2-4832/08 (а.с. 62-63) на праві приватної власності належить нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення (магазин), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, що підтверджується витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 12.01.2009 року № 21519627 (а.с. 61).

05.06.2012 року між АТ „Regionala investiciju banka" (іпотекодержатель) та ОСОБА_4 (іпотекодавець) було укладено договір іпотеки, відповідно до пунктів 1.2. та 1.5. якого іпотекодавцем в якості забезпечення зобов'язань компанії «Голд Харвест ЕлЕлПі» (позичальник) за договором позики кредитної лінії № А-04/885 від 30.12.2011, в іпотеку іпотекодержателю було передано наступне нерухоме майно: нежиле приміщення (магазин), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 36-43).

Пунктом 3 зазначеного договору встановлено, що АТ „Regionala investiciju banka" має право за рахунок зазначеного вище предмету іпотеки задовольнити власні вимоги за договором позики кредитної лінії № А-04/885 від 30.12.2011 року у повному обсязі у випадках, передбачених цим договором. Іпотекодержатель має право на свій розсуд обирати спосіб стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду чи на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Як вбачається із витягу з Державного реєстру іпотек від 11.06.2013 року № 4683789 та витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 11.06.2013 року №4683657, на підставі договору іпотеки від 50.06.2012 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 05.06.2012 року було зареєстровано обтяження у вигляді іпотеки на зазначене нежиле приміщення та заборонено його відчужувати (а.с. 77-78).

25.03.2013 року приватним нотаріусом ОСОБА_5 було вчинено виконавчий напис № 2059 про задоволення вимог АТ „Regionala investiciju banka" за договором позики кредитної лінії №А-04/885 від 30.12.2011 року, непогашена заборгованість за яким складає 985 925, 32 дол. США (що в еквіваленті складає 7 880 501,08 грн.) за рахунок коштів, отриманих від реалізації предмету іпотеки, шляхом звернення стягнення на нежиле приміщення (магазин), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4 (а.с. 44).

11.04.2013 року АТ „Regionala investiciju banka" звернулось до ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області із заявою від 09.04.2013 року про прийняття до примусового виконання зазначеного виконавчого напису (а.с. 35).

Постановою державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області Коваленко Василя Олександровича від 15.04.2013 року ВП № 37537029 було відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого напису № 2059 від 25.03.2013 року, вчиненого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про звернення стягнення на нежиле приміщення (магазин), загальною площею 49,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, яке належить на праві приватної власності ОСОБА_4, для задоволення вимог АТ «Reмionвlв investоciju banka» в розмірі 985 925, 32 дол. США (що в еквіваленті складає 7 880 501,08 грн.) та 2000,00 грн. за вчинення виконавчого напису (а.с. 48-49).

Зазначена постанова 15.04.2013 року була направлена ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області на адресу ОСОБА_4: 65062, АДРЕСА_1, однак не була вручена адресату та повернулась на адресу виконавчого органу з відміткою на повідомленні кур'єрської доставки «отримувач за зазначеною адресою відсутній» (а.с. 50).

При проведенні виконавчих дій у межах зазначеного виконавчого провадження державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області Коваленком В.О. був складений акт опису та арешту майна нежилого приміщення (магазину), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 від 16.05.2013 року, згідно якого зазначене приміщення було прийнято на відповідальне зберігання представником АТ „Regionala investiciju banka" (а.с. 66-69).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» від 24.03.1998 року № 202/98-ВР Державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб (далі - рішень) відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

Статтею 3 вищезазначеного Закону передбачено, що органами державної виконавчої служби є Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до складу якого входить відділ примусового виконання рішень; управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких входять відділи примусового виконання рішень; районні, районні у містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції.

Згідно ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV в редакції закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямоване на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень визначених цим Законом, іншими нормативно правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших Законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до цього Закону державною виконавчою службою підлягають виконанню виконавчі написи нотаріусів (п.4 ч. 2 ст. 17).

Згідно вимог ст. 19 Закону України № 2677-VI державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, зазначеного в статті 17 цього Закону за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Статтею 11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Зокрема, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до вимог ст. 57 Закону України № 2677-VI для забезпечення реального виконання рішення застосовується арешт майна боржника. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом, зокрема, проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім'ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем.

Судом першої інстанції було з'ясовано, що дії державного виконавця ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області Коваленко В.О. щодо передачі майна - нежилого приміщення (магазин), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на зберігання АТ „Regionala investiciju banka" та акт опису та арешту майна від 16.05.2013 року в цій частині, позивач оскаржує лише з тих підстав, що на думку позивача, стягувач відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» не відноситься до осіб, яким може передаватися на зберігання арештоване майно, оскільки він окремо в переліку таких осіб не зазначений, а поняття «інші особи, яким може передаватися майно на зберігання» не охоплює особу стягувача.

Будь-яких інших зауважень щодо порядку складання оскаржуваного акту опису та арешту майна, позивачем не зазначено.

Проаналізувавши положення Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку, що незважаючи на те, що у ст. 59 цього Закону стягувач не зазначений окремо в якості особи, якій може передаватися майно на зберігання, положення зазначеної статті не містять заборони щодо передачі відповідного майна на зберігання стягувачу.

Отже, до кола передбачених ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» інших осіб, яким може бути передано майно на зберігання, також відноситься і стягувач, як учасник виконавчого провадження.

Таким чином, суд вважає, що державним виконавцем ВПВР УДВС ГУЮ в Одеській області Коваленко В.О. передачу майна - нежилого приміщення (магазину), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, згідно акт опису та арешту майна від 16.05.2013 року було передано на зберігання стягувачу - АТ „Regionala investiciju banka" правомірно.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, зокрема, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання незаконними дій, визнання недійсним акту в частині, належним чином не обґрунтовані, не підтверджені наявними у справі матеріалами, у зв'язку із чим в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 03 липня 2013 року по справі № 815/4226/13-а, - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючийсуддя Г.В. Семенюк суддя В.О. Потапчук суддя М.П. Коваль