Ухвала суду № 35201247, 06.11.2013, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________________

УХВАЛА

про залишення позову без розгляду

"06" листопада 2013 р. Справа № 916/2252/13Господарський суд Одеської області

у складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Стадник О.С.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Ніколаєва Г.О. за довіреністю від 15.03.2013р.

Від третьої особи: не з'явився.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Одеської міської ради до приватної торгово-виробничої фірми „Евіта", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва, -

ВСТАНОВИВ:

Одеська міська рада звернулась до господарського суду Одеської області з позовом до приватної торгово-виробничої фірми „Евіта" (далі по тексту - ПТВФ „Евіта"), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про зобов'язання за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 8, загальною площею 100,75 кв.м., шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - кафе загальною площею 40 кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані фактом самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, яка належить до земель комунальної власності територіальної громади міста Одеси, для розміщення на ній належного ПТВФ „Евіта" павільйону.

Ухвалою від 27.08.2013р. господарським судом було порушено провадження у справі № 916/2252/13, та зобов'язано позивача надати докази на підтвердження обгрунтованості заявлених позовних вимог, які складені органами, уповноваженими на виявлення фактів самовільного зайняття земельної ділянки та здійснення самочинного будівництва.

В подальшому, під час розгляду даної справи судом неодноразово було витребувано від позивача докази на підтвердження обгрунтованості заявлених позовних вимог, які складені органами, уповноваженими на виявлення фактів самовільного зайняття земельної ділянки та здійснення самочинного будівництва, а також докази звернення до названих органів із вимогами про проведення обстеження спірної земельної ділянки та розташованого на ній торговельного павільйону, що відображено в протоколах судових засідань від 25.09.2013р. та від 30.10.2013р. (в даних судових засіданнях оголошувалась перерва) і в ухвалі від 16.10.2013р. про відкладення розгляду справи.

Однак, вищезазначені документи, неодноразово витребувані господарським судом під час розгляду даної справи, Одеською міською радою без будь-яких поважних причин надані не були. Також слід зазначити, що в судове засідання, призначене на 06.11.2013р., представник позивача не з'явився, незважаючи на належне повідомлення про час та місце розгляду справи, про причини неявки суд не повідомив.

Приймаючи до уваги, що 07.11.2013р. спливає встановлений ст. 69 ГПК України строк вирішення спору, який вже було продовжено господарським судом за клопотанням позивача, а також враховуючи неподання Одеською міською радою витребуваних судом документів, відсутність яких унеможливлює вирішення цього спору по суті, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України, господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з'явився на виклик у засідання господарського суду і його нез'явлення перешкоджає вирішенню спору.

Вирішуючи питання про можливість застосування при вирішенні даного спору положень п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України господарський суд виходить з наступного. У п. 4.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з наступними змінами та доповненнями) наголошено, що при вирішенні питання щодо залишення позову без розгляду (стаття 81 ГПК) господарським судам слід мати на увазі, що застосування пункту 5 частини першої цієї статті можливо лише за наявності таких умов: додаткові документи вважаються витребуваними, тільки якщо про це зазначено у відповідному процесуальному документі або, в разі оголошення перерви в судовому засіданні, - в протоколі такого засідання; витребувані документи чи явка представника позивача дійсно необхідні для вирішення спору, тобто за їх відсутності суд позбавлений можливості вирішити спір по суті; позивач не подав документи, витребувані судом при підготовці справи до розгляду (стаття 65 ГПК) або в порядку статті 38 названого Кодексу, чи не направив свого представника в засідання господарського суду без поважних причин. Отже, перш ніж залишити позов без розгляду господарський суд зобов'язаний з'ясувати причини невиконання його вимог позивачем і об'єктивно оцінити їх поважність. Поважними, з урахуванням конкретних обставин справи, вважаються причини, які за об'єктивних, тобто не залежних від позивача, обставин унеможливлювали або істотно утруднювали вчинення ним відповідних процесуальних дій; при цьому береться до уваги й те, чи вживав позивач заходів до усунення цих обставин або послаблення їх негативного впливу на виконання позивачем процесуальних обов'язків, покладених на нього судом. Відповідні докази подаються позивачем і оцінюються господарським судом за загальними правилами статті 43 ГПК. У разі неповідомлення позивачем таких причин суд вправі, в залежності від конкретних обставин справи, або залишити позов без розгляду, або розглянути справу за наявними в ній доказами.

Таким чином, для застосування положень п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України достатніми та самостійними є наступні підстави: нез'явлення представника позивача в судове засідання, явка до якого визнана обов'язковою, що перешкоджає вирішенню спору по суті; неподання позивачем (прокурором) до суду документів, які в нього були витребувані шляхом включення відповідних вимог до процесуального документу; необхідність витребуваних судом документів для вирішення спору.

Неподання позивачем витребуваних у нього документів перешкоджає вирішенню даного спору з огляду на наступне. Так, в обгрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що відповідачем було самочинно, без отримання будь-яких дозвільних документів та документів на землекористування, було розміщено торговельний павільйон за адресою: м. Одеса, вул. Пироговська, 8. наслідком чого стало самовільне зайняття земельної ділянки, яка належить до комунальної власності. На підтвердження наведених тверджень позивачем було надано суду акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства № 000055 від 19.08.2013р., складений представниками Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за відсутності представників ПТВФ „Евіта", а також акт від 21.08.2013р. та план-схему, що складені представниками дільниці № 2 КП ЖКС „Фонтанський". Будь-яких інших документів на підтвердження обгрунтованості власних вимог позивачем суду надано не було.

Відповідно до ст. 1 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільним зайняттям земельної ділянки є будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними. При цьому, з системного аналізу положень ст.ст. 211, 212 Земельного кодексу України випливає, що самовільне зайняття земельної ділянки віднесено до порушень земельного законодавства.

З огляду на вищенаведені положення чинного законодавства суд зазначає, що виявлення факту самовільного використання земельних ділянок, тобто фактичного користування ними без оформлення правовстановлюючих документів, визначених ст. 126 Земельного кодексу України, і державної реєстрації цих прав, та вжиття відповідних заходів, направлених на усунення такого порушення земельного законодавства, є способом здійснення державного контролю за використанням та охороною земель.

Положеннями ст. 5 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

В силу положень ст. 6 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, належать, зокрема здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю.

У відповідності до ст. 9 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються зокрема шляхом проведення перевірок.

Положеннями ст. 10 Закону України „Про державний контроль за використанням та охороною земель" передбачено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право зокрема: давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

При цьому, згідно з п.п. 1, 6 Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року N 459/2011, державна інспекція сільського господарства України (Держсільгоспінспекція України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства України (далі - Міністр), входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, Держсільгоспінспекція України є компетентним органом, уповноваженим державою на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій, зокрема на виявлення фактів самовільного зайняття та використання земельних ділянок. Саме документи, складені інспекторами Держсільгоспінспекції в процесі здійснення ними їх повноважень щодо перевірки дотримання вимог земельного законодавства, повинні слугувати належними доказами факту самовільного використання особою будь-якої земельної ділянки. Проте, такі документи в матеріалах справи відсутні, так само як і докази звернення Одеської міської ради до територіального органу Держсільгоспінспекції із вимогами про обстеження спірної земельної ділянки.

За переконанням суду, відсутність документів щодо перевірки спірної земельної ділянки на предмет дотримання вимог земельного законодавства при її використанні, які складені органом, уповноваженим державою на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій, враховуючи наявність низки документів, наданих відповідачем, щодо правомірності встановлення спірної будівлі торговельного павільйону, унеможливлює вирішення цього спору по суті.

Згідно вимог ст.ст. 32, 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В свою чергу, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В даному випадку, саме на позивача як на особу, якою факт самовільного зайняття відповідачем спірної земельної ділянки покладено в обгрунтування пред'явленого позову, покладається тягар доказування цього факту за допомогою належних та допустимих доказів. Проте, як було зазначено вище по тексту ухвали, в матеріалах справи такі докази відсутні та без поважних причин не були надані позивачем.

Таким чином, відсутність в матеріалах справи документів на підтвердження факту самовільного використання відповідачем спірної земельної ділянки, які складені органом, уповноваженим державою на здійснення державного контролю за використанням та охороною земель усіх категорій, та їх неподання позивачем без поважних причин, незважаючи на неодноразові вимоги суду з цього приводу, унеможливлює вирішення цієї справи по суті. Викладені обставини, з урахуванням закінчення встановленого ст. 69 ГПК України строку вирішення спору по даній справі, є достатніми підставами для залишення позову Одеської міської ради до ПТВФ „Евіта", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про зобов'язання звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 81 ГПК України.

При цьому, сума судового збору в розмірі 1 147 грн., сплачена до державного бюджету України згідно з платіжним дорученням № 543 від 12.08.2013р., відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" від 08.07.2011р. № 3674-VI (з наступними змінами та доповненнями) підлягає поверненню у повному обсязі Одеській міській раді у зв'язку з залишенням без розгляду її позовної заяви (вх. № 3499/13 від 23.08.2013р.) без розгляду.

Керуючись п. 5 ч. 1 ст. 81, ст.ст. 44, 49, 86 ГПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позов Одеської міської ради до приватної торгово-виробничої фірми „Евіта", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, про зобов'язання за власний рахунок звільнити самовільно зайняту земельну ділянку шляхом знесення об'єкту самочинного будівництва - залишити без розгляду.

2. Повернути з державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області /місцезнаходження: м. Одеса, вул. Садова, 1а, код ЄДРПОУ 37607526/ Одеській міській раді /65004, м. Одеса, площа Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691/ суму судового збору в розмірі 1 147 грн. 00 коп. /одна тисяча сто сорок сім грн. 00 коп./, сплачену згідно з платіжним дорученням № 543 від 12.08.2013р.

Оригінал платіжного доручення № 543 від 12.08.2013р. знаходиться в матеріалах справи № 916/2252/13 господарського суду Одеської області.

Згідно зі ч. 3 ст. 81, ст.ст. 106, 111-13 ГПК України ухвалу про залишення позову без розгляду може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя С.П. Желєзна