Ухвала суду № 35201054, 14.11.2013, Апеляційний суд Київської області

Справа № 1007/1364/2012 Головуючий у І інстанції Петришин Н.М.Провадження № 22-ц/780/4129/13 Доповідач у 2 інстанції Волохов Л.А.Категорія 4 14.11.2013

УХВАЛА

Іменем України

7 листопада 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах

Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого Волохова Л.А.,

суддів: Матвієнко Ю.О., Мельника Я.С.,

при секретарі Лопатюк В.Ю.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа ОСОБА_4 про припинення права власності на частку у майні та визнання права власності, -

встановила:

У грудні 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом, в якому посилалася на те, що вона є власником спільної часткової власності на (1/12 та 5/24) частки квартири АДРЕСА_1, окрім неї, право спільної часткової власності на дану квартиру мають ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4

В обґрунтування позовних вимог позивач посилалася на те, що у неї із відповідачемОСОБА_3 виникають конфлікти по користуванню кімнатами та оплаті за комунальні послуги, а мирно вирішити це питання не вдається. Відповідач відмовляється відшкодовувати кошти по утриманню своєї частини спільного житла та не визнає права інших співвласників житла на спільне користування квартирою на умовах шанобливого ставлення до індивідуального особистого майна мешканців.

Посилаючись також на ті обставини, що частка відповідача у квартирі є незначною та не може бути виділена в натурі, спільна квартира є неподільною, а спільне володіння і користування майном позивачем та відповідачем є неможливим, позивач просила припинити право власності відповідача на 7/24 частки квартири, враховуючи те, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки у нього є інше житло, яке належить йому на праві власності.

Крім того, позивач просила визнати за нею право власності на цю частку квартири, а відповідачу виплатити компенсацію з урахуванням суми заборгованості відповідача перед позивачем за вироком суду та коштів, понесених на утримання спільного майна

Після уточнення позовних вимог, ОСОБА_2 просила стягнути із відповідача судовий збір та інші судові витрати, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 1400 грн., витрати на проведення експертної оцінки, яка складає 500 грн. та втрати на послуги банку при внесенні позивачем коштів на депозит у розмір 821, 51 грн.

Заочним рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року позов задоволено частково.

Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_2 право власності на зазначену 1/12 частку квартири АДРЕСА_1.

Внесено ОСОБА_2 на депозитний рахунок Броварського міськрайонного суду Київської області кошти в сумі 25 500 грн. виплатити ОСОБА_3.

Повернуто ОСОБА_2 кошти у розмірі 63 750, 70 грн., внесені нею на депозитний рахунок Броварського міськрайонного суду Київської області.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 200 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 700 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням суду. ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, просила заочне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав неправильного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а також з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. У пункті 2 постанови №14 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року „Про судове рішення у цивільній справі" зазначено, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають Із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам закону зважаючи на наступне.

Згідно ст.365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинено за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо частка його є незначною і не може бути виділена в натурі, річ є неподільною, спільне володіння і користування майном є неможливим, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Зі змісту вищевказаної статті випливає, що припинення права особи на частку в спільному майні допускається за наявності будь-якого з передбачених пунктами 1-3 ч.І цієї статті умов та з урахуванням того, чи таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї. Обов'язковою умовою ухвалення рішення

про припинення права особи на частку у спільному майні є попереднє внесення позивачем вартості частки на депозитний рахунок суду.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно інформаційної довідки з реєстру прав на нерухоме майно станом на 19.04.2013 року вбачається, що право спільної часткової власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4. якому належить 5/12 частки квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за р.№2-152, 02.02.2007 року, ОСОБА_2, якій належить 1/12 частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за р.№2-158, 02.02.2007 року та 5/24 частки на підставі свідоцтва про право на спадщину за р.№1-3158, 22.10.2010 року, ОСОБА_3, якому належить 1/12 частка квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину за р.№2-161, 02.02.2007 року та ОСОБА_5. якій належить 5/24 частки квартири.

Зі змісту позовної заяви ОСОБА_2 вбачається, що остання, маючи право спільної часткової атасності на 7/24 квартири, ставить вимогу про припинення права власності відповідача на таку ж саме частку спірної квартири, а саме - на 7/24 її частки, мотивуючи свої позовні вимоги тим, що частка ОСОБА_3 є незначною і не може бути виділена в натурі, таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам відповідача, оскільки у нього є інше житло, яке належить йому на праві власності, а також з урахуванням того, що позивач внесла на депозитний рахунок суду вартість частки відповідача.

Крім того, просить визнати за нею право власності на цю частку квартири, а відповідач}- виплатити компенсацію з урахуванням суми заборгованості відповідача перед позивачем за вироком суду та коштів, понесених на утримання спільного майна.

Проте суд першої інстанції прийшов до передчасних висновків про те, що частка відповідача є незначною і не може бути виділена в натурі, зробивши необгрунтований висновок про задоволення позовної вимоги в цій частині.

З матеріалів спадкової справи до майна померлої ОСОБА_5 вбачається, що ОСОБА_3 22.10.2010 року отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1\2 частину майна після смерті ОСОБА_5, яке складається з 5/12 частин квартири АДРЕСА_1, проте зазначене свідоцтво про право на спадщину в порушення вимог положення ст. 1299 ЦК України не зареєстровано, як того вимагає чинне законодавство, та лише підтверджує виникнення права атасності на частку у спадщині.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що у відповідача не виникло право власності на 5/24 частин спірної квартири, тому і не може бути припинено право власності на цю частку та визнано її за іншим співвласником.

У відповідності до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого майнового права або інтересу. Тому позивач мала право звернутися до суду за захистом порушеного права, визначеному нею у позовній заяві.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення зазначених вище вимог ст..60 ЦПК України, позивач не надала належних, допустимих доказів на підтвердження усіх своїх позовних вимог.

Враховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 відсутні, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч.І ст.П ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За правилами ч. 4 ст. 60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст.ст. З, 10, 60, 119, 212-213 ЦПК України позивач сам визначає зміст позовних вимог, викладає обставини, якими обґрунтовуються вимоги, а суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. Право визначення підстав та предмету позову належить виключно позивачу і суд сам за власною ініціативою їх змінити не може.

Проте, суд першої інстанції належним чином не з'ясував характер та зміст заявлених позовних вимог і в порушення вимог ст.ст.213, 214 ЦПК України на вказані вище вимоги закону належної уваги не звернув та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольнивши позов частково та припинивши право власності ОСОБА_3 на 1/12 частку квартири АДРЕСА_1, суд фактично не вирішив належним чином питання щодо захисту прав позивача, оскільки відповідачу належить право власності ще на 5/12 частин спірної квартири і це його право на час розгляду справи не було належним чином зареєстроване.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню на підставі ст.309 ЦПК України у зв'язку з порушенням судом норм матеріального та процесуального права з ухваленням нового рішення про відмову в задоволені позову ОСОБА_2 у зв'язку з його необґрунтованістю.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307, 309, 314, 315 ЦПК України, колегія

суддів, -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили рішенням апеляційного суду.

Головуючий :

Судді: