Постанова № 35194417, 07.10.2013, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 жовтня 2013 року 10:44 № 826/10480/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Шулежка В.П.,

при секретарі Пасічнюк С.В.,

за участю сторін:

представників позивача - Іваненко М.А., Громовий О.В., Курдакова Л.О., Загика І.М.

представника відповідача - Макаревич О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Соні Україна» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2013 року №0000532220, № 0000542220, № 0000552220, № 0000562220, -

ВСТАНОВИВ:

З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Соні Україна» (далі-позивач) до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі-відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2013 року №0000532220, № 0000542220, № 0000552220, № 0000562220.

Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача, відповідачем у порушення норм податкового законодавства України, прийняті протиправні податкові повідомлення-рішення, якими позивачу неправомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг), податку на прибуток підприємств і застосовані штрафні (фінансові) санкції, а також зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість та зменшено від'ємне значення податку на прибуток позивача, що призвело до порушення його прав та законних інтересів.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали повністю та просили позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечував, вважаючи оскаржувані рішення законними та обґрунтованими, винесеними на підставі та на виконання норм податкового законодавства за результатами перевірки позивача, просив суд відмовити в задоволенні заявлених позивачем позовних вимог у повному обсязі.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їхніх представників, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, судом встановлено наступне.

На підставі наказу від 05.11.2012 р. № 1490, від 14.12.2012 р. № 2037 та направлень від 19.11.2012 р. № 1810, № 1811, № 1812, № 1813, № 1814, згідно із п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України та відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, відповідачем проведена планова документальна виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 р. по 30.09.2012 р.

За результатами перевірки відповідачем складено акт від 08.01.2013 р. № 9/22-205/35463962, яким зафіксовані виявлені під час перевірки порушення позивачем норм податкового законодавства України, а саме:

пп.14.1.27., пп.14.1.36. п.14.1. ст.14, п.138.2. ст.138, пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 323548,00 грн., в т.ч. по періодам: 9 місяців 2012 р. - 324627,00 грн. та завищено від'ємне значення податку на прибуток за 2-4 квартали 2011 р. на загальну суму 121740,00 грн.;

п.198.2., п.198.3., п.198.6. ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 239018,00 грн., в т.ч. по періодам: вересень 2012 р. - 239018,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду за липень 2012 р. на загальну суму 803498,00 грн.

Не погоджуючись з такими висновками акту перевірки, позивачем, у порядку п.86.7. ст.86 Податкового кодексу України, подавалися відповідачу заперечення до акту перевірки, за результатами розгляду яких, висновки акту перевірки, у зв'язку з технічними помилками на ст.27 та ст.64 суму 323548,00 грн. викладені в наступній редакції: 324627,00 грн., а в іншій частині - залишені без змін.

У зв'язку з виявленими порушеннями, зафіксованими в акті перевірки від 08.01.2013р. № 9/22-205/35463962, відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

від 31.01.2013 року №0000532220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в розмірі 239 018,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 59 755,00 грн.;

від 31.01.2013 року № 0000542220, яким позивачу зменшено розмір залишку від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду з податку на додану вартість у розмірі 803 498,00 грн.;

від 31.01.2013 року № 0000552220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємства в розмірі 324 627,00 грн. і застосовані штрафні (фінансові) санкції в розмірі 81 157,00 грн.;

від 31.01.2013 року № 0000562220, яким позивачу зменшено від'ємне значення податку на прибуток на загальну суму 121 740,00 грн.

Зазначені податкові повідомлення-рішення, за правилами ст.56 Податкового кодексу України, оскаржувались позивачем в адміністративному порядку до ДПС у м. Києві та ДПС України, за результатами якого, оскаржувані рішення - залишені без змін, а скарги - без задоволення, що стало підставою для звернення позивача до суду з відповідним адміністративним позовом за захистом своїх прав.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про помилковість висновків відповідача та обґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки позивача від 08.01.2013 р. № 9/22-205/35463962, за перевіряємий період, позивач мав договірні відносини з рядом контрагентів - сервісними центрами щодо гарантійного ремонту та сервісного обслуговування продукції, а саме: від 01.10.2011 р. №352/1110/У з ТОВ «Маяк-Сервіс»; від 01.08.2011 р. №515/1110/У з ФОП ОСОБА_7; від 01.10.2011 р. №358/1110/У з ТОВ «Імпорт-Сервіс»; від 01.10.2011 р. № 351/1110/У з ТОВ ВКФ «Битрадіотехніка»; від 01.10.2011р. №420/1110/У з ТОВ «МТІ»; від 01.10.2011 р. №349/1110/У з ТОВ «Маркет-Львів»; від 01.10.2011 р. №375/1110/У з ТОВ фірма «Сервіс-Електронік»; від 01.10.2011 р. №370/1110/У з ТОВ «Мегастайл»; від 01.10.2011 р. №345/1110/У з КП «Здамекс плюс»; від 01.10.2011 р. №504/1110/У з ФОП ОСОБА_8; від 01.10.2011 р. №496/1110/У з ПП ОСОБА_9; від 01.10.2011 р. №343/1110/У з ТОВ «Отто Сервіс»; від 01.10.2011 р. №342/1110/У з ТОВ «Ганн Ко, ЛТД»; від 01.10.2011 р. №513/1110/У з ФОП ОСОБА_10; від 01.10.2011 р. №347/1110/У з ТОВ НВП «Корсак»; від 01.08.2011 р. №368/1110/У з ТОВ «ДТС»; від 01.10.2011 р. №404/1110/У з ФОП ОСОБА_11; від 01.10.2011 р. №340/1110/У з ТОВ «Ремонт і Сервіс»; від 01.10.2011 р. №364/1110/У з ТОВ фірма «СЦ Аладін»; від 01.10.2011 р. №369/1110/У з ТОВ НВТ «Промелектроніка»; від 01.10.2011 р. №362/1110/У з ПП «Інек-Кремінь»; від 01.10.2011 р. №493/1110/У з ПП ОСОБА_6; від 01.10.2011 р. №348/1110/У з ТОВ «Волд Бест»; від 01.10.2011 р. №361/1110/У з КВКП «Сєвєродонецькрадіотехніка»; від 01.10.2011 р. №494/1110/У з ТОВ «Закарпатполітех»; від 01.10.2011 р. №530/1110/У з ТОВ «ТД Побуггехніка»; від 01.10.2011 р. №353/1110/У з ТОВ «Оптрон»; від 01.10.2011 р. №461/1110/У з ПП «Монблан»; від 01.10.2011 р. №374/1110/У з ПМП «Вибір»; від 01.10.2011 р. №397/1110/У з ТОВ «Реал-2001»; від 01.10.2011 р. №412/1110/У з ТОВ АСЦ «Домтехсервіс»; від 01.10.2011 р. №505/1110/У з ТОВ «Фото-Сервіс»; від 01.10.2011 р. №495/1110/У з ТОВ «Сервісний центр «РЕМ-сервіс».

За умовами зазначених договорів контрагенти, як сервісні центри, зобов'язувалися в межах зони обслуговування за завданням позивача, як замовника, з використанням запасних частин сервісного центру виконувати: по мірі звернень клієнтів, роботи з гарантійного сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень клієнтів, за умови наявності письмового дозволу замовника, роботи із проведення спеціального сервісного обслуговування продукції; по мірі звернень роздрібних продавців роботи із проведення передпродажного сервісного обслуговування продукції, а замовник, у свою чергу, зобов'язувався оплатити проведену роботу, що була прийнята клієнтом або роздрібним продавцем і звіт по проведенню якої прийнятий замовником.

Також, за зазначеними договорами, сервісні центри зобов'язувались від імені замовника, в його інтересах, за його рахунок, за його дорученням і у відповідності з його вказівками здійснювати на вимогу клієнтів заміну не придатної до ремонту продукції, а замовник зобов'язувався, за умови виконання сервісними центрами його вказівок, виплачувати агентську винагороду за дії по здійсненню заміни, яка була прийнята клієнтом, і звіт про виконання якої був прийнятий замовником, а також відшкодувати витрати, пов'язані із здійсненням заміни.

Крім того, за зазначеними договорами, сервісні центри зобов'язувались від імені замовника, в його інтересах, за його рахунок, за його дорученням і у відповідності з його вказівками здійснювати на вимогу клієнтів відшкодування за непридатну до ремонту продукцію, заміна якої неможлива, а замовник зобов'язувався, за умови виконання сервісними центрами його вказівок, виплачувати агентську винагороду за дії по здійсненню відшкодування, яке було прийнято клієнтом, і звіт про виконання якого був прийнятий замовником, а також відшкодувати витрати, пов'язані із здійсненням відшкодування.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів, включення позивачем витрат на оплату відповідних робіт (послуг) до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за виконані роботи (надані послуги), контрагентами виписані позивачу наступні первинні документи: акти виконаних робіт, податкові накладні.

Після проведення гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції вищенаведеними контрагентами - сервісними центрами, виписувались позивачу - акти виконаних робіт (послуг) на їх компенсацію. При цьому, позивачем проводилась компенсація понесених витрат контрагентами - сервісними центрами гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції з подальшим включенням даних витрат до складу витрат на збут та відображення їх у складі податкових декларацій з податку на прибуток підприємства у відповідних періодах.

Також, зазначені операції включені позивачем до складу податкового кредиту з податку на додану вартість та відображені у декларації з податку на додану вартість.

В той же час, відповідачем в акті перевірки від 08.01.2013 р. № 9/22-205/35463962 зазначено, що позивачем до перевірки не надано первинних документів, що ідентифікували б надані роботи (послуги) та чи пов'язані дані роботи (послуги) з продукцією позивача.

Також в акті перевірки від 08.01.2013 р. № 9/22-205/35463962 викладене документально не підтверджене припущення відповідача, що компенсація наведеного гарантійного, передпродажного, спеціального сервісного обслуговування продукції виробником продукції не проводилась.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що придбані наведені роботи, послуги не пов'язані з господарською діяльністю та не призвели до отримання прибутку підприємством. Відношення до господарської діяльності наведених послуг не доведено.

Суд вважає за необхідне одразу звернути увагу на наступне.

Згідно договору купівлі-продажу товарів № 2-SGTS, укладеного 01.07.2010 р. між позивачем та Компанією Sony Global Treasury Services, Plc. позивач купив у зазначеної компанії відповідні товари. На підставі даного договору позивач поставляв на територію України техніку «Sony», гарантійний ремонт якої здійснювався сервісними центрами, з якими позивач укладав відповідні договори. Пунктом 9 зазначеного договору передбачено, що Компанія Sony Global Treasury Services, Plc не відповідає за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів. Відповідальність перед споживачами за ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених на них гарантійних термінів несе позивач.

01.10.2011 року, з метою конкретизації положень Договору купівлі-продажу товарів № 2-SGTS від 01.07.2010 р., між його сторонами укладено Додаткову угоду № 3-092011, пунктом 1 якої передбачено, що компенсація витрат позивача на ремонт і технічне обслуговування товарів протягом встановлених гарантійних термінів та на задоволення вимог споживачів щодо товарів неналежної якості врахована у вартості товарів згідно умов їх поставки. Таким чином, не вимагається від виробника компенсація вартості витрат на гарантійний ремонт.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та зафіксовано в акті перевірки позивача від 08.01.2013 р. № 9/22-205/35463962, за перевіряємий період, позивач також мав взаємовідносини з ПП «Енерго-Комплекс», які ґрунтувалися на договорі поставки від 01.06.2011 р. № S-01.

На підтвердження виконання умов зазначеного договору, включення позивачем витрат на оплату товарів до складу валових витрат підприємства, а також сплати позивачем податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар, контрагентом виписані позивачу наступні первинні документи: видаткові та податкові накладні.

У той же час, актом перевірки ПП «Енерго-Комплекс» з питань взаємовідносин з ФОП ОСОБА_12 та з ФОП ОСОБА_13, складеним Броварською ОДПІ від 30.09.2011 р. № 1384/232/31033654 зафіксовано, що ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_13 мали взаємовідносини з постачальниками товарів: в серпні 2010 року з ТОВ «АММО», у квітні 2011 року з ТОВ «МАСЕРГРУП». При цьому, згідно інформації ДПІ у Печерському районі м. Києва, викладеної в актах невиїзної позапланової перевірки ТОВ «АММО» від 17.03.2011 р. № 233/23-7/37044991 та невиїзної позапланової перевірки ТОВ «МАСЕРГРУП» від 06.07.2011 р. № 816/23-2/37240482, а також згідно Висновку ВПМ Броварської ОДПІ «щодо наявності ознак «фіктивності» та відсутності факту реального здійснення господарської діяльності ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_13.». Отже, правочини укладені між ФОП ОСОБА_12 та ФОП ОСОБА_13 з контрагентами-постачальниками мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону. Також, перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення угод з метою настання реальних наслідків. В зв'язку з тим, що угоди поставки є нікчемними, нікчемний правочин є недійсним в силу закону, такий нікчемний правочин не створює інших юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Надавши оцінку викладеному, відповідач дійшов висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та ПП «Енерго-Комплекс» не спричиняють реального настання правових наслідків, тобто є нікчемними.

Відповідно до ч.1 ст.202, ч.1-3,5,6 ст.203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч.1 ст.205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Доказів на підтвердження того, що контрагенти позиача не мали можливості на виконання господарських зобов'язань по вищезазначеним договорам або доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем суду не надані.

За результатом системного аналізу наданих позивачем копій договорів та доданих до них документів, по взаємовідносинам з контрагентами, судом встановлено, що договори містять всі істотні умови, тобто є укладеними.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оскаржуваний правочин). До оскаржуваних правочинів належить зокрема фіктивний правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним (ст. 234 ЦК України).

Тобто, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не актами, які б факти в цьому акті не було відображено.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Слід зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину. Такі обставши можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Аналогічну позицію підтримує й Вищий адміністративний суд України, зокрема, у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 та численній судовій практиці.

Крім того, ухвалою Вищого адміністративного суду України К-1470/09 від 15.04.2009 також викладено правову позицію з вказаного питання, а саме те, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків. Зазначена обставина відповідачем взагалі не досліджувалась, посадові особи сторін правочинів з цього приводу не опитувались, а висновки про нереальність та нікчемність операцій з контрагентами є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку, отже, сприймаються судом критично та до уваги не приймаються.

Крім того, слід зазначити, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, приймати рішення щодо реальності тих чи інших господарських операцій платника податку, або права визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі-Кодекс), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до пп.14.1.36. п.14.1. ст.14 Кодексу, господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно пп.14.1.27. п.14.1. ст.14 Кодексу, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Згідно пп.139.1.9. п.139.1. ст.139 Кодексу, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп.14.1.181. п.14.1.ст.14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пп.а п.198.1, п.198.2., абз.1 п.198.3. ст.198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно п.198.6. ст.198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно п.200.1., п.200.3. ст.200 Кодексу, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.201.1. ст.201 Кодексу, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів:

а) у паперовому вигляді;

б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи -продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору;

і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України);

ї) номер та дата митної декларації, за якою було здійснено митне оформлення товару, ввезеного на митну територію України.

Відповідно до п.201.10. ст.201 Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст.2).

Частиною 2 ст.3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст.1 Закону, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст.9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Пунктом 1 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. № 1379, визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення особою, яка не зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій не присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п.6.2. зазначеного Порядку, податкова накладна є підставою для віднесення до податкового кредиту витрат зі сплати податку на додану вартість у покупця, зареєстрованого як платник податку.

Під час огляду та дослідження первинних документів, поданих позивачем на підтвердження його взаємовідносин з контрагентами, судом не встановлено їх невідповідності вимогам чинного податкового законодавства, отже такі первинні документи можна вважати належними доказами реальності здійснених господарських операцій позивача.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами оформлені належним чином укладеними договорами, які не були визнані недійсними в судовому порядку, а також підтверджені виданими контрагентами відповідними первинними документами, зокрема, податковими накладними.

Отже, операції позивача з контрагентами здійснені в межах його господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що витрати на гарантійний ремонт прямо пов'язані з господарською діяльністю позивача, оскільки вони здійснюються ним для належного виконання публічно взятих на себе зобов'язань з гарантійного ремонту продукції «Sony» з договором № 2-SGTS від 01.07.2010 р.

Враховуючи зазначене, позивачем виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства, права на отримання податкового кредиту, а також формування від'ємного значення по податку на додану вартість та податку на прибуток за відповідними операціями.

Суд критично сприймає доводи відповідача, сформовані на підставі акту перевірки контрагента - ПП «Енерго-Комплекс» оскільки, інформація, викладена в ньому, фактично переписана відповідачем в акт перевірки позивача без належного дослідження та надання оцінки первинним документам, як того вимагають норми діючого податкового законодавства України.

Крім того, суд звертає увагу на положення інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010 р. № 1112/11/13-10 щодо принципу персональної податкової відповідальності в спорах про податок на додану вартість та принципу добросовісності платника податків, якими визначено, що сама по собі несплата податку продавцем (серед іншого й внаслідок ухилення від сплати) у разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування. Відповідальна за сплату податку на додану вартість особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи. Якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції реальні та відповідають дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема, податкових накладних. Не будуть підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни з боку його контрагентів, припинення чи анулювання статусу платника податку на додану вартість, припинення юридичної особи.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, суд дійшов висновку про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень відповідача від 31.01.2013 року №0000532220, № 0000542220, № 0000552220, № 0000562220.

Відповідно до ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідачем не надані суду належні та допустимі докази на підтвердження викладених ним в акті перевірки позивача висновків, покладених в основу прийнятих оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Згідно з ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведена правомірність та обґрунтованість прийнятих ним оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з урахуванням вимог встановлених ч.2 ст.19 Конституції України та ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, Окружний адміністративний суд міста Києва за правилами, встановленими ст.86 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази та заслухавши пояснення представників сторін, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Соні Україна» задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової Інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 31.01.2013 року № 0000532220, №0000542220, №0000552220, № 0000562220.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Окружного адміністративного суду міста Києва апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Київського апеляційного адміністративного суду.

Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови складено та підписано 11.10.2013 р.

Суддя В.П. Шулежко