Ухвала суду № 35194048, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року м. Київ К/9991/48895/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Алмет" (далі - Підприємство)

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011

у справі № 2а-4258/10/2370

за позовом Підприємства

до державної податкової інспекції у м. Черкаси (далі - ДПІ)

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2010 року Підприємство звернулося до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати незаконним акт про результати невиїзної документальної перевірки від 11.08.2010 № 1812/23-2/31855714, а також скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.08.2010 № 0002842301/0.

Постановою названого суду від 01.10.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011, у задоволенні позову відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем необхідними первинними документами реальності виконання господарських операцій, за наслідками яких Підприємством було сформовано податковий кредит в оспорюваній сумі.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства (зокрема, підпунктів 7.2.3, 7.2.4 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»), Підприємство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявна у матеріалах справи видаткова накладна є достатнім доказом фактичного виконання поставки товару в адресу Підприємства, тоді як обов'язок подання інших доказів чинним законодавством не передбачено.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог Підприємства виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено невиїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства за результатами взаємовідносин з приватним підприємством «Авакс-2006» (далі - ПП «Авакс-2006») за період з 01.10.2009 по 31.10.2009.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 11.08.2010 № 1812/23-2/31855714 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 13115 грн. (у тому числі 8743 грн. за основним платежем та 4372 грн. за штрафними санкціями).

Правова позиція податкового органу, покладена в основу оспорюваного донарахування, полягає у тому, що позивачем було незаконно сформовано податковий кредит по операціям в рамках господарських правовідносин з названим контрагентом. При цьому ДПІ посилається на:

виявлену розбіжність між сумами сформованого позивачем податкового кредиту за наслідками виконання операцій з цим контрагентом та сумами задекларованих останнім податкових зобов'язань, а також на відсутність у ПП «Авакс-2006» об'єктивних умов (матеріальної-технічної бази та трудових ресурсів) для виконання господарських операцій у процесі провадження господарської діяльності.

Як випливає зі змісту пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

І хоча чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником ПДВ до бюджету, однак у розглядуваному випадку підставою для висновку про фіктивність операцій з поставки товару позивачеві в рамках господарських правовідносин з ПП «Авакс-2006» стала не лише розбіжність у сумах податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі цього контрагента, а й відсутність первинних документів, складенням яких мають опосередковуватися розглядувані операції (як-от - докази перевезення товару, його прийняття за кількістю та якістю, виконання вантажно-розвантажувальних робіт тощо).

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником. При цьому необхідною умовою є те, що подані документи у сукупності повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов'язує право платника на отримання податкової вигоди, тобто відомості у представлених документах повинні бути достовірними.

Однак, як встановили суди, відповідні документи на підтвердження реального характеру операцій з поставки товару в адресу Підприємства, останнім не подано. Суди цілком обґрунтовано зазначили, що з урахуванням доводів ДПІ щодо відсутності у ПП «Авакс-2006» об'єктивної можливості поставити товар видаткова накладна та податкова накладна не є достатніми документами, що підтверджують факт здійснення господарської операції.

За таких обставин суди цілком об'єктивно не визнали право позивача на податковий кредит та правомірно відмовили у позові.

Доводи Підприємства, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів, покладених в основу прийняття рішень у справі. Фактично у поданій скарзі заявник намагається переконати суд касаційної інстанції про надання попередніми судовими інстанціями невірної правової оцінки наявним у справі доказам, що з урахуванням положень частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України перебуває поза межами дослідження у суді касаційної інстанції.

Норми матеріального права застосовані судами правильно, порушень норм процесуального права, які є підставою для скасування судових актів, судами не допущено, а тому оскаржувані постанова та ухвала судів першої і апеляційної інстанцій скасуванню не підлягають.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємства "Алмет" відхилити.

2. Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 01.10.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.07.2011 у справі № 2а-4258/10/2370 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько