Ухвала суду № 35194012, 14.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/62368/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р.

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р.

у справі №2а-2913/10/2170

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Святослав»

до Державної податкової інспекції у м. Херсоні

про визнання нечинними та скасування рішень,

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Святослав» (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Херсоні (далі - відповідач) про визнання нечинними та скасування рішень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р., залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р., позовні вимоги задоволено: визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 р. №0000771702/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.06.2010 р. №0008832307, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанції прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.

Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.12.2009 р., валютного та іншого законодавства, про що складено акт від 27.05.2010 р. № 2449/23-4/31760041, яким встановлено порушення п.п. 3.1.1 п. 3.1, п. 3.4 ст. 3, п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п.п. 8.1.1 п. 8.1 ст. 8 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та п.2.11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого постановою Правління національного банку України № 637 від 15.12.2004 р.

За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 01.06.2010 р. №0000771702/0, яким позивачу донараховано податок з доходів найманих працівників у розмірі 45 517,35 грн., у тому числі 15 172,45 грн. за основним платежем та 30 344,90 грн. штрафних (фінансових) санкцій та рішення від 02.06.2010 р. № 0008832307 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 42 961,75 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, позивач на підставі договорів оренди, укладених з фізичними особами, протягом 2007-2009 р.р. користувався вантажними автомобілями та суднами.

Зазначені угоди містили положення про те, що орендар використовує орендоване майно та несе витрати по його утриманню: технічному обслуговуванню, техогляду, поточному ремонту.

У зв'язку з використанням автомобілів та судна, позивачем понесені витрати на їх щорічний огляд та ремонт, що підтверджується наявними у матеріалах справи платіжними дорученнями.

При цьому, податковим органом зроблено висновок про те, що позивачем не утримано податок з доходів, отриманих платником податку від працедавця, як додаткове благо.

У відповідності до вимог п.п.3.3.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування резидента є загальний місячний оподатковуваний дохід.

Згідно п.п.4.2.9 п.4.2 ст.4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо, а саме у вигляді: а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування; б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку; в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.

Під терміном «послуги домашнього обслуговуючого персоналу» розуміються послуги з побутового обслуговування фізичної особи, членів її сім'ї або від імені чи за їх дорученням-будь-якої третьої особи, включаючи ремонт або спорудження об'єктів рухомого чи нерухомого майна, що належать таким особам або використовуються ними.

Також, відповідно до п.п. 8.1.1 п.8.1 ст.8 Закону, податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем самостійно проводилося оплата за щорічний огляд орендованих суден та ремонт автомобілів юридичним особам та фізичним особам - підприємцям, які не є орендарями, у зв'язку з чим є помилковими висновки податкового органу про те, що вказані платежі є додатковим благом та мають оподатковуватися податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, на думку податкового органу, позивачем в порушення п.2.11 розділу 2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України, затвердженого постановою Правління національного банку України № 637 від 15.12.2004 р., видано під звіт готівку без повного звітування щодо раніше виданих коштів у розмірі 85 812,19 грн. та перевищено строки використання готівки виданої під звіт у розмірі 86 034,80 грн.

Факт відшкодування працівникам підзвітних коштів, без надання належним чином оформлених документів на придбання товарно-матеріальних цінностей, судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено, так як позивачем під час судового розгляду надано копії квитанцій до прибуткових касових ордерів, фіскальних чеків, банківських квитанцій та звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт.

Крім того, суди попередніх судових інстанцій дійшли висновку про те, що штрафні (фінансові) санкції за порушення обігу готівки застосовані відповідачем до позивача з порушенням приписів ст.250 Господарського кодексу України, оскільки з моменту вчинення виявленого порушення (2007 р.) до прийняття податковим органом спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій пройшло більше 12 місяців.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно ст. 239 Господарського кодексу України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

З огляду на викладене, фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення порядку проведення розрахунків за товари (послуги), вимог з регулювання обігу готівки, наявності торгових патентів і ліцензій є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.238, ст.239 Господарського кодексу України, а відтак повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 цього Кодексу.

Статтею 250 Господарського кодексу України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що у відповідача не було правових підстав для застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог та наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2010 р. №0000771702/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 02.06.2010 р. № 0008832307.

Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Херсоні Херсонської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 18.02.2011 р. та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.08.2012 р. у справі №2а-2913/10/2170 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.