Ухвала суду № 35193965, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2013 року м. Київ К/9991/34117/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:Головуючий:Нечитайло О.М.Судді: Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.,розглянувши у попередньому судовому засіданнікасаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 р.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р.

у справі №2а-6917/09/0670

за позовом Дочірнього підприємства «Модітал»

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій,

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «Модітал» (далі-позивач) звернулось з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (далі-відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р., позов задоволено: визнано недійсним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 23.09.2009 р. № 0002272301/0, визнано недійсним та скасовано рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 23.09.2009 р. № 0008562302/0, відшкодовано позивачу з Державного бюджету України 3,40 грн. понесених судових витрат.

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи. У період з 30.07.2009 р. по 03.09.2009 р. представниками податкового органу була проведена перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2007 р. по 31.03.2009 р., про що складений акт перевірки від 10.09.2009 р. № 6195/23-1/21624160/0110.

У ході проведеної перевірки контролюючим органом були встановлені порушення позивачем вимог пп.4.1.1,4.1.3,п.4.1. ст.4, пп.5.2.1 п.5.2, пп. 5.3.9. п.5.3, п.5.6., п.5.7,п.5.9 ст.5, пп.7.3.1.,7.3.5., п.7.3 ст.7, пп.11.3.1 п.11.3 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток у сумі 271 008,00 грн.; пунктів 2.6, 2.8, 2.9, 3.1, 3.2, 4.2, 4.3, 5.2, 5.3, 5.4 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженого Постановою НБУ від 15.12.2004 р. №637, а саме - допущено перевищення встановленого ліміту залишку готівки в касі на загальну суму 3818,57 грн., допущено не оприбуткування готівки у касі підприємства на загальну суму 450,00 грн., проведено готівкові розрахунки без подання одержувачем коштів платіжного документа, який би підтверджував сплату готівкових коштів на загальну суму 719,24 грн.

На підставі встановлених порушень відповідачем були прийняті оскаржувані податкове повідомлення-рішення від 23.09.2009 р. № 0002272301/0, яким визначено позивачу податкове зобов'язання з податку на прибуток на суму 470 832,00 грн., у т.ч. за основним платежем 271 008,00 грн. та 199 824,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій та рішення № 0008562302/0 про застосування штрафних (фінансових) санкцій у сумі 10 606,00 грн.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається та було встановлено судовими інстанціями у ході розгляду справи, що 20.01.2005 р. між позивачем та фірмою "Fіогdaliso"SRL Італія укладено контракт про виробничу послугу № 1, відповідно до якого замовник доручив, а виконавець взяв на себе зобов'язання виготовляти готове взуття і взуттєві заготівки з давальницької сировини замовника. Пунктом 4.1. контракту передбачалось, що позивач як виконавець, під свою відповідальність виконує на території України власними силами або використовує послуги третіх осіб роботи, пов'язані з виробництвом взуттєвих заготівок або виготовлення готового взуття за рахунок замовника, тобто італійського контрагента.

На виконання умов вказаного контракту позивачем було укладено ряд договорів із наступними підприємствами:

10.12.2006 р. позивач уклав договір №3 на роботи по переробці давальницької сировини, відповідно до якого виконавець - ТОВ "Двін-1" взяв на себе зобов'язання на виготовлення заготовок з давальницької сировини згідно взаємоузгоджених завдань-положень;

01.06.2007 р. позивач уклав договір № 2 на роботи по переробці давальницької сировини шляхом обміну листами за № 62 від 26.06.2007 року та №27 від 27.06.2007 року з ТОВ "Синтува і Ко", відповідно до умов якого замовник-позивач доручив, а виконавець - ТОВ "Синтува і Ко" взяв на себе зобов'язання провести виготовлення заготівок з давальницької сировини згідно взаємопогоджених завдань-доповнень;

13.06.2007 р. та 03.01.2009 р. позивач уклав договори без номеру та № 25/2 на роботи по переробці давальницької сировини шляхом обміну листами за № 48 від 15.06.2007 р., № 1410-А-010 від 18.06.2007 р., № 6 від 5.01.2009 р. та № 3А-010 від 09.01.2009 р. з ТОВ "Крокуль", м. Полтава, відповідно до яких замовник - позивач доручив, а виконавець - ТОВ "Крокуль" взяв на себе зобов'язання провести виготовлення заготівок з давальницької сировини згідно взаємопогоджених завдань-доповнеь;

07.09.2007 р. позивач також уклав договір на роботи по переробці давальницької сировини шляхом обміну листами за № 64 від 10.09.2007 р., та договір без номера від 16.09.2007 р. з ВАТ "Крок", м. Житомир, відповідно до умов якого замовник-позивач доручив, а виконавець - ВАТ "Крок" взяв на себе зобов'язання провести виготовлення заготівок з давальницької сировини згідно взаємопогоджених завдань-доповнень.

За результатами виконаних робіт по зазначених контрактах позивач сплачував ТОВ "Двін-1", ТОВ "Сінтува і КО", ТОВ "Крокуль", ВАТ "Крок" визначену умовами договорів вартість наданих послуг по переробці давальницької сировини та відносив сплачені суми до валових витрат підприємства.

Так, відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 5.2.1 ст. 5 Закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом п. 1.32 ст. 1 Закону господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Відповідно до пп. 11.2.1 п.11.2 ст. 11 Закону, датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що валові витрати за період, що перевірявся, формувались позивачем відповідно до дати фактичного отримання платником податку результатів наданих послуг та відображені у відповідних деклараціях з податку на прибуток.

Крім того, вартість отриманих позивачем послуг від ТОВ "Двін-1", ТОВ "Сінтува і КО", ТОВ "Крокуль", ВАТ "Крок" підтверджено відповідними первинними документами, а саме - накладними на відпуск сировини виконавцям робіт та отримання від них виготовленої продукції із зазначенням вартості послуги по кожному артикулу.

З урахуванням наведених нормативних положень, судові інстанцій обґрунтовано визначились із тими висновками, що надані ТОВ "Двін-1", ТОВ "Сінтува і КО", ТОВ "Крокуль", ВАТ "Крок" згідно договорів послуги по переробці давальницької, сировини мають пряме відношення до здійснення позивачем господарської діяльності і, відповідно, правомірно віднесені позивачем до складу валових витрат.

Доводи податкового органу про те, що позивачем для надання послуг по переробці давальницької сировини було використано давальницьку сировину іноземного замовника, тоді як договорами передбачалось використання власної, судом не можуть бути взяті до уваги, оскільки вказані доводи не впливають на правомірність формування позивачем валових витрат при умові фактичного здійснення спірних господарських операцій.

Що стосується спірного рішення від 23.09.2009 р. № 0008562302/0, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, судова колегія також вбачає наявність правових підстав погодитись із висновками попередніх судових інстанції.

Так, задовольняючи позовні вимоги в цій частині суди попередніх інстанцій застосували приписи ст.250 ГК України з посиланням на те, що з моменту вчинення виявленого податковим органом порушення позивачем вимог вказаного Положення (2007 рік) до прийняття спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій (2009 рік) пройшло більш як один рік.

Відповідно до ст. 238 ГК України, за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Згідно ст. 239 ГК України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування відповідно до своїх повноважень та у порядку, встановленому законом, можуть застосовувати до суб'єктів господарювання такі адміністративно-господарські санкції як адміністративно-господарський штраф.

З огляду на викладене фінансові санкції у вигляді штрафів за порушення вимог ведення касових операцій у національній валюті в Україні є адміністративно-господарськими санкціями у розумінні ст.238, ст.239 ГК України, а відтак повинні застосовуватися у межах строків, визначених ст.250 цього Кодексу.

Статтею 250 ГК України встановлено обмеження строків застосування адміністративно-господарських санкцій: адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що застосування до відповідача адміністративно-господарської санкції у вигляді штрафу за порушення вимог Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні має здійснюватися саме у межах строків, встановлених ст.250 ГК України.

З огляду на викладене, аргументованими є висновки судів попередніх інстанцій про наявність підстав для скасування спірного рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій до позивача.

Відповідно до ч.3 ст.220№ КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах заявленої касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

2. Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 30.11.2009 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.09.2010 р. у справі №2а-6917/09/0670 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Нечитайло О.М. Судді:Ланченко Л.В. Пилипчук Н.Г.