Ухвала суду № 35193463, 28.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"28" жовтня 2013 р. м. Київ К-35322/10

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді Пилипчук Н.Г.

суддів Ланченко Л.В.

Цвіркуна Ю.І.

за участю секретаря Корженкової І.О.

представників позивача Рєпіна А.А.

представника відповідача Перепелюка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2010

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010

у справі № 2а-833/10/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соммельє»

до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

про скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2010, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010, позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 01.12.2009 № 000168750/0 в сумі 13891,59 грн., від 01.12.2009 № 0000792330/0 в сумі 1668016 грн. та від 01.12.2009 № 0000802330/0 в сумі 611685,00 грн.

ДПІ у м.Києві подала касаційну скаргу, в якій просить скасувати вказані судові рішення і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права: п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону Украхни «Про податок з доходів фізичних осіб», п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ч.ч. 1, 4 ст. 11, ст. 69, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 55 КАС України судом касаційної інстанції в судовому засіданні здійснено заміну відповідача у справі - Державної податкової інспекції у Подільському районі м.Києва її правонаступником - Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі обставини.

Підставою для визначення за податковим повідомленням-рішенням від 01.12.2009 № 000168750/0 податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в загальній сумі 13891,59 грн., в т.ч. основного платежу в сумі 4824,7 грн. та штрафних санкцій в сумі 9650,06 грн., слугували висновки перевірки, викладені а акті від 18.11.2009 № 193/23-205/35877773, про порушення позивачем вимог п.п. 4.2.9 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1 ст. 8, п. «а» п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 № 889-ІV (далі Закону), що полягало у тому, що позивач як податковий агент не нараховував та не сплачував до бюджету податок з доходів фізичних осіб при наданні засновникам підприємства додаткового блага у вигляді корпоративних прав в обмін на рухоме майно, внесене до статутного фонду підприємства, оскільки відбулося відчуження рухомого майна фізичними особами в обмін на корпоративні права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального права при вирішенні справи в цій частині та вважає, що суди повно встановили обставини та надали їм правову оцінку.

Відповідно до п. 1.1 ст. 1 Закону додаткові блага - кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку його працедавцем (самозайнятою особою), якщо такий дохід не є заробітною платою чи виплатою, відшкодуванням чи компенсацією за цивільно-правовими угодами, укладеними з таким платником податку (далі - інші виплати і винагороди).

Відповідно до п.п. 4.2.9. п. 4.2 ст. 4 Закону до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), у вигляді згідно із наведеним у цій нормі переліком.

Отримані засновниками підприємства в обмін на внесене до статутного фонду рухоме майно корпоративні права не є додатковим благом у розумінні п. 1.1. ст. 1 Закону, оскільки не відповідає наведеному у цій нормі визначенню.

У даному випадку не відбувається виплати платнику податку доходу його працедавцем (самозайнятою особою).

Законом не передбачено, що корпоративні права, передані засновникам підприємства в обмін на внесене до статутного фонду рухоме майно, є додатковим благом, що включається до складу оподатковуваного доходу фізичних осіб (засновників).

Підпункт 9.6.1 п. 9.6 ст. 9 Закону операції з внесення платником податку коштів або майна до статутного фонду юридичної особи - резидента в обмін на емітовані ним корпоративні права відносить до операцій з придбання інвестиційного активу, проте, виходячи зі змісту цієї норми об'єкт оподаткування - інвестиційний прибуток виникне у засновника лише при продажу окремого інвестиційного активу, в результаті чого має бути розраховано прибуток за правилами цієї норми.

Зважаючи на викладене, судові рішення в частині задоволення позову щодо податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб є законними

Разом з тим суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими судові рішення в частині задоволення позову щодо податкових повідомлень-рішень про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість та податку на прибуток, оскільки останні ухвалені без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що підставою для визначення таких податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 814903,25 грн. основного платежу слугували висновки перевірки про порушення позивачем вимог п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4 (включення до валового доходу загальних доходів від продажу товарів), п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 11.3.1 (дата збільшення валового доходу) Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому суди належним чином не встановили суть та зміст такого порушення в аспекті вказаних податковим органом норм.

Суди лише вказали, що податковий орган виходив з того, що до перевірки не надано документу про оплата за господарськими операціями з придбання маркетингових послуг, за якими сформовано податковий кредит та валові витрати, та уточнень в податкових накладних, дані документи підписані однією стороною.

Визнаючи протиправним донарахування зобов'язання у вказаній сумі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що акт перевірки не містить переліку відсутніх документів та пояснень позивача щодо відсутності первинних документів, що потягло за собою неможливість встановлення під час судового розгляду обставин наявності чи відсутності документів на час перевірки.

Суд касаційної інстанції такий висновок суду визнає безпідставним, оскільки оплата товару (робіт, послуг) може бути підтверджена такими первинними документами як платіжні документи (платіжна вимога, платіжне доручення) і розрахунковими документами (касовий чек, товарний чек, розрахункова квитанція тощо), тому податковий орган не міг визначити в акті перевірки перелік відсутності документів, що підтверджують оплату товару.

Таким чином, суди, з огляду на суть зафіксованого податковим органом порушення в аспекті п.п. 4.1.1 п. 4.1 ст. 4, п.п. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», мали визначити предмет доказування у даній справі, а також, з огляду на зазначені вище доводи податкового органу, мали встановити, чи підтверджується оплата послуг первинними чи іншими документами (виписками з рахунків) і чи були надані такі документи до перевірки, а, у разі встановлення обставини щодо їх ненадання, причини цьому тощо.

Щодо визначення податковим органом податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 63000 грн. в результаті зафіксованого в акті перевірки порушення п.п. 4.1.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яке, на думку податкового органу, полягало у тому, що позивач не відніс до складу валового доходу у ІV кварталі 2008 року поворотну фінансову допомогу в сумі 252000 грн., отриманої від ОСОБА_4, суд касаційної інстанції вважає за правильне погодитися з висновками судів про відсутність у податкового органу підстав для донарахування позивачеві суму податкового зобов'язання за наслідками перевірки за період з 14.05.2008 по 30.06.2009 за встановлених обставин про те, що таку поворотну фінансову допомогу повернуто у І кварталі 2009 року без збільшення позивачем у цьому періоді валових витрат. В результаті недотримання позивачем правил оподаткування поворотної фінансової допомоги, визначених у п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону, суть яких полягає у тому, що платник податку збільшує валовий доход на суму поворотної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному періоді, що залишається неповерненою на кінець такого звітного періоду від осіб, що вказані у цій нормі, а при поверненні такої допомоги у майбутніх податкових періодах - збільшує суму валових витрат на суму такої поворотної фінансової допомоги за наслідками податкового періоду, в якому відбулося таке повернення, фактично не відбулося заниження податкових зобов'язань за період, що перевірений податковим органом.

Суд касаційної інстанції також не може визнати обґрунтованими судові рішення в частині задоволення позову про скасування податкового повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість, оскільки суди не надали правової оцінки зафіксованим податковим органом порушенням позивачем вимог п.п. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п.п. 7.2.1 п. 7.2, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не встановили суті таких порушень з метою визначення предмета доказування у даній справі, не надали їм правової оцінки.

Порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судового рішення і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи судам слід врахувати викладене, всебічно і повно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, з'ясувати суть зафіксованих в акті перевірки порушень, чітко їх викласти та надати правову оцінку встановленим обставинам на підставі норм законів, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.04.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.10.2010 в частині визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 01.12.2009 № 000168750/0 в частині визначення податкового зобов'язання в загальній сумі 13891,59 грн. залишити без змін, а в решті судові рішення скасувати і направити в цій частині на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м.Києва.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України в частині залишення судових рішень без змін з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, за заявою, поданою через Вищий адміністративний суд України у порядку, встановленому статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук

Судді Л.В. Ланченко

Ю.І. Цвіркун