Рішення № 35186555, 07.11.2013, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/56/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.11.2013 Справа № 908/3249/13

за позовом Національного комплексу "Експоцентр України" (03680, м. Київ, пр. Академіка Глушкова, 1)

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)

про стягнення 61750,40 грн.

Суддя Носівець В.В.

Представники сторін:

від позивача: Кагарлик Ю.В., довіреність 02-11/69 від 04.01.2013 р., паспорт серії НОМЕР_2 від 09.03.1999 р.;

від відповідача: не з'явився;

СУТНІСТЬ СПОРУ:

До господарського суду Запорізької області 01.10.2013 року звернувся позивач - Національний комплекс "Експоцентр України" з позовною заявою до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 76717,72 грн.

Ухвалою суду від 02.10.2013 року порушено провадження у справі № 908/3249/13, присвоєно справі номер провадження 18/56/13, судове засідання призначене на 23 жовтня 2013 р.

До початку судового засідання 23.10.2013 р. на адресу суду від позивача надійшла заява № 02-11/722 від 15.10.2013 р. про уточнення (зменшення) позовних вимог. В наслідок невиконання позивачем вимог суду, що були викладені в ухвалах від 02.10.2013 р. та 23.10.2013 р, у зв'язку з неявкою представника відповідача в судові засідання, розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України відкладався спочатку на 23.10.2013 р., потім на 07.11.2013 р.

В судовому засіданні 07.11.2013 р. суд задовольнив заяву позивача про зменшення розміру заявлених позовних вимог в частині стягнення пені, оскільки заява відповідала приписам ст. 22 ГПК України і не порушувала права та законні інтереси інших осіб. Отже, судом розглядаються вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 61750,40 грн., які складаються з: 52478,93 грн. основного боргу, 3925,14 грн. пені, 262,40 грн. інфляційних втрат, 1410,46 грн. 3% річних та 3673,52 грн. 7% штрафу.

Представник позивача підтримав уточненні позовні вимоги з підстав, що зазначені у позові.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, відзив на позов суду не надав, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився. Про час та місце судового засідання відповідача повідомлено належним чином, в порядку ст. 64 ГПК України. Згідно з довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 17385403 від 17.10.2013 р. адреса фізичної особи-підприємця ОСОБА_1: АДРЕСА_1. Саме на цю адресу надсилались процесуальні документи. Зазначене свідчить, що судом були вжиті всі заходи повідомлення відповідача про порушення провадження у справі та призначення судового засідання.

Розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу та за наявними у справі документальними доказами в порядку ст. 75 ГПК УКраїни.

В судовому засіданні 07.11.2013 р. розгляд справи був закінчений, судом оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши представника позивача, вивчивши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Національний комплекс «Експоцентр України (зберігач, позивач у справі) та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (поклажодавець, відповідач у справі) 16.05.2012 р. уклали договір зберігання № 54-4/8, за умовами якого зберігач зобов'язується прийняти від поклажодавця і за плату зберігати майно останнього, а також повернути поклажедавцеві відповідне майно в схоронності в обумовлений договором строк.

Відповідно до п. 1.3 договору докладний перелік майна, що передається на зберігання, його кількість і оцінка (вартість) мають бути визначені в акті приймання-передавання.

Строк зберігання з 01 квітня 2012 р. по 31 грудня 2012 р. (п. 1.4 договору). Місце зберігання: м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1 (п. 1.5 договору).

Пунктом 3.1.3 договору встановлено, що поклажодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату послуг зі зберігання майна у відповідності з розділом 4 цього договору.

Згідно з п. 4.1 договору оплата за послуги по зберіганню майна становить 10581,38 гривень, ПДВ - 2116,28 грн., всього - 12697,66 грн. в місяць.

Оплату послуг по зберіганню майна поклажодавець здійснює щомісячно до 20 числа за наступний місяць (п. 4.2 договору).

Пунктом 4.3 договору встановлено, що оплата послуг по зберіганню майна здійснюється з моменту передачі поклажодавцем зберігачу майна, що підтверджується актом приймання-передачі.

На виконання п. 1.3 договору сторони підписали 01.04.2012 р. акт прийому-передачі майна, відповідно до якого на зберігання позивачу було передано майно загальною вартістю 2000,00 грн.

У відповідності до п. 4.3 договору сторонами були підписані акти надання послуг (зберігання майна) за період з травня 2012 р. по вересень 2012 р. (включно).

Разом з тим, поклажодавець у визначений умовами договору строк розрахунок за надані послуги зберігання в повному обсязі не здійснив, чим порушив умови договору.

У зв'язку з неналежним виконання поклажодавцем зобов'язань на його адресу була надіслана претензія № 02-11/897 від 20.09.2012 р. з проханням перерахувати суму заборгованості.

Претензія залишена без відповіді, борг без оплати.

Враховуючи неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором, на підставі п. 8.3 договору 01.10.2012 р. сторони підписали угоду про розірвання договору № 54-4/8 від 16.05.2012 р. з 01 жовтня 2012 р.

Пунктом 2 зазначеної угоди сторони визначили, що поклажодавець зобов'язується оплатити борг у сумі 52478,93 грн. до 31 жовтня 2012 р.

Між тим, у встановлений угодою про розірвання договору строк поклажодавець не здійснив оплату наданих йому послуг зі зберігання майна, що в свою чергу стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Оцінивши надані докази, суд вважає, що вимога позивача про стягнення з відповідача 52478,93 грн. основного боргу підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Приписами ст. 6 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Положеннями ст. 946 ЦК України встановлено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання. Установчим документом юридичної особи або договором може бути передбачено безоплатне зберігання речі.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Факт наявності заборгованості у розмірі 52478,93 грн. підтверджується матеріалами справи.

На день розгляду спору відповідач оплату боргу не довів, тому вимогу позивача про стягнення заборгованості у сумі 52478,93 грн. суд визнав документально підтвердженою, нормативно обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

За неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором та угодою, позивачем заявлена вимога про стягнення, у відповідності до п. 3 угоди про розірвання договору, пені у розмірі 3925,14 грн. за період з 01.11.2012 р. по 01.05.2013 р.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 3 угоди про розірвання договору зберігання № 54-4/8 встановлено, що у випадку порушення терміну здійснення оплати згідно п. 2 цієї угоди, поклажодавець сплачує зберігачу пеню в розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Як було зазначено вище п. 2 угоди про розірвання договору зберігання № 54-4/8 сторони узгодили строк остаточного розрахунку за надані послуги - до 31 жовтня 2012 р.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з п. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. Приписами п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до розрахунку позивача, пеня за прострочку оплати наданих послуг зі зберігання майна за період прострочення з 01.11.2012 р. по 01.05.2013 р. (182 дні) складає - 3925,14 грн.

В той же час, наданий позивачем розрахунок суми пені є невірним, оскільки позивачем при розрахунку не були враховано, що в 2012 році було 366 календарних днів, в той час, як розрахунок здійснювався із врахуванням 365 днів.

Відповідно до розрахунку зробленого судом, сума пені яка підлягає задоволенню за період прострочення, вказаний позивачем, складає 3921,54 грн., решта позовних вимог щодо стягнення пені задоволенню не підлягає - 3,60 грн.

Позивач є державною установою згідно з даними Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України, що підтверджується довідкою про включення позивача до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, тобто є суб'єктом господарювання державного сектора економіки.

Статтею 231 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах, зокрема, за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Керуючись ст. 231 ГК України позивач нарахував відповідачу 7% штрафу за прострочення понад тридцять днів виконання зобов'язання у розмірі 3673,52 грн.

Враховуючи норми наведеного діючого законодавства України та здійснивши системний аналіз норм права суд вважає, що наданий позивачем розрахунок суми штрафу у розмірі 3673,52 грн. є вірним та виконаним з дотриманням вказаних норм права, тому вимога позивача щодо стягнення штрафу у розмірі 3673,52 грн. судом задовольняється.

За порушення виконання відповідачем грошового зобов'язання, позивач просив стягнути з відповідача 3% річних за період прострочення з 01.11.2012 р. по 23.09.2013 р. у розмірі 1410,46 грн. та інфляційні втрати за грудень 2012 р., січень 2013 р. та травень 2013 р. у розмірі 262,40 грн.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо іншій розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні витрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, завдані знеціненням грошових коштів, а три відсотки річних - є платою за користування коштами, які не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова позиція викладена в інформаційному листі Верховного Суду України № 3.2-2005 від 15.07.2005 року.

Наведений позивачем розрахунок 3% річних в сумі 1410,46 грн. є невірним. При перерахунку судом 3% річних, за вказаний позивачем період, встановлено, що до стягнення належить 1409,74 грн., оскільки позивачем не враховано, що кількість днів у 2012 році дорівнює 366, а не 365, як зазначено у розрахунку. Отже, в решті заявлених позовних вимог щодо стягнення 0,72 грн. 3% річних суд відмовляє в позові.

Щодо стягнення інфляційних втрат за грудень 2012 р., січень 2013 р. та травень 2013 року у розмірі 262,40 грн. слід зазначити наступне:

Судом був перевірений розрахунок інфляційних втрат за вказаний позивачем період прострочення, відповідно перерахунку суду сума інфляційних втрат складає 262,61 грн.

Оскільки, заявлена до стягнення сума інфляційних втрат є меншою, то дана вимога судом задовольняється в повному обсязі, так як не суперечить вимогам діючого законодавства.

Враховуючи викладене вище, позовні вимоги задовольняються судом частково.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідач не надав суду доказів, які б спростовували повністю або частково позицію позивача.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відповідно до статті 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ НОМЕР_1, р/р НОМЕР_3 в АТ «Райффайзен Банк Аваль», МФО 380805) на користь Національного комплексу «Експоцентр України» (03680, м. Київ, проспект Академіка Глушкова, 1, код ЄДРПОУ 21710384, р/р 26009001030312 в Київській філії «АТ «Місто Банк» 52478,93 грн. (п'ятдесят дві тисячі чотириста сімдесят вісім грн. 93 коп.) основного боргу, 262,40 грн. (двісті шістдесят дві грн. 40 коп.) інфляційних втрат, 3673,52 грн. (три тисячі шістсот сімдесят три грн. 52 коп.) 7% штрафу, 1409,74 грн. (одну тисячу чотириста дев'ять грн. 74 копійки) 3% річних, 3921,54 грн. (три тисячі дев'ятсот двадцять одну грн. 54 коп.) пені, 1720,38 грн. (одну тисячу сімсот двадцять грн. 38 коп.) судового збору. Видати наказ.

3. В іншій частині позову - відмовити.

Суддя В.В. Носівець

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення оформлено і підписано, згідно із вимогами ст. 84 ГПК України, 12 листопад 2013 р.