Рішення № 35184173, 31.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/8695/13 31.10.13

За позовом заступника прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Свято-Введенського чоловічого монастиря Київської єпархії Української православної церкви

до Київської міської ради

треті особи які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1) Київська міська станція швидкої допомоги

2) Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

про визнання права власності на нежитлову будівлю

Суддя Удалова О.Г.

Представники учасників процесу:

від прокуратури Половенко Л.В. (посв. № 002638 )

від позивача Бойко К.В. (за довіреністю)

від відповідача Тетерятник О.В. (за довіреністю)

від третьої особи-1 Шалейко Н.О. (за довіреністю)

від третьої особи-2 не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Печерського району м. Києва в інтересах держави в особі Свято-Введенського чоловічого монастиря Київської єпархії Української православної церкви звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Київської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю площею 600 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в.

Позовні вимоги мотивовані наступними обставинами. Позивач, за його твердженням, є правонаступником Київського Свято-Введенського монастиря. Київський Свято-Введенський монастир був власником спірного приміщення до його націоналізації у радянські часи. На даний час спірна будівля належить до комунальної власності, в ній розташована станція швидкої допомоги. Позивачу за розпорядженням Кабінету Міністрів України № 483-р від 01.09.1997 р. передано культову споруду - будівлю Свято-Введенського монастиря. Оскільки спірна будівля є частиною цілісного майнового комплексу Свято-Введенського монастиря та необхідна для обслуговування основних споруд, використання її територіальною громадою для комунальних потреб порушує права позивача.

Ухвалою суду від 07.05.2013 р. порушено провадження у справі № 910/8695/13 та призначено її до розгляду на 28.05.2013 р.

28.05.2013 р. від позивача надійшло клопотання про призначення у справі судової експертизи.

У судовому засіданні представник прокуратури заявив клопотання про виклик для надання пояснень провідного наукового співробітника науково-методичного відділу екскурсійної роботи Наукового Києво-Печерського історико-культурного заповідника Кочубинської Т.В. Клопотання судом задоволено на підставі ст. 30 ГПК України. Представник позивача в судове засідання не з'явився.

Суд залучив до участі у справі Київську міську станцію швидкої допомоги як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та відклав розгляд справи.

03.06.2013 р. через канцелярію суду представник позивача надав документи для приєднання до матеріалів справи.

04.06.2013 р. через канцелярію суду представник прокуратури надав лист, в якому підтримав клопотання позивача про призначення судової експертизи.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивача підтримали клопотання про призначення будівельно-технічної експертизи. Представник відповідача надав письмові заперечення на позовну заяву.

Відхиляючи позовні вимоги відповідач зазначив, що прокурором не зазначено, в чому полягає порушення інтересів держави та громадянина, а не оформлення права власності на будівлю територіальною громадою обумовлено недостатністю фінансування на оформлення правовстановлюючих документів. Оскільки спірна будівля не є культовою спорудою, підстави для її передачі позивачу відсутні.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 04.06.2013 р. провадження у справі № 910/8695/13 зупинено та призначено судову експертизу.

16.07.2013 р. через канцелярію суду від Київської міської станції швидкої допомоги надійшли пояснення по справі, у яких остання зазначила, що її розміщення у спірній будівлі забезпечує захист здоров'я населення Печерського району м. Києва, в тому числі вищих органів державної влади; до зони відповідальності підстанції № 5 належать об'єкти міського та загальнодержавного значення. Таким чином, передача будівлі позивачу без надання третій особі відповідного приміщення в даному мікрорайоні призведе до несвоєчасного надання медичної допомоги у Печерському районі м. Києва.

25.09.2013 р. на адресу Господарського суду м. Києва від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/8695/13 та висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи № 7371/7371/13-43 від 24.09.2013 р.

Ухвалою суду від 27.09.2013 р. було поновлено провадження у справі та відкладено розгляд останньої на 10.10.2013 р.

10.10.2013 р. від прокурора надійшло уточнення позовних вимог, в якому він з урахуванням висновків експерта просив визнати за Свято-Введенським чоловічим монастирем Київської єпархії Української православної церкви права власності на нежитлову будівлю загальною площею 498,40 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, вартістю 859 817,00 грн.

У судовому засіданні представник позивача заявив клопотання про продовження строку вирішення спору. Відповідач подав клопотання про залучення до участі у справі Департаменту охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Ухвалою суду від 10.10.2013 р. задоволено клопотання позивача, продовжено строк вирішення спору, залучено за клопотанням відповідача до участі у справі Департамент охорони здоров'я виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) як третю особу на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, та відкладено розгляд справи на 31.10.2013 р.

Через канцелярію суду 31.10.2013 р. від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхилено як необґрунтоване.

У судовому засіданні представники прокуратури та позивача підтримали позовні вимоги. Представники відповідача та третьої особи позовні вимоги відхилили та підтримали клопотання третьої особи-2 про відкладення розгляду справи.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 31.10.2013 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників учасників процесу, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Згідно з історичною довідкою, наданою Національним Києво-Печерським історико-культурним заповідником, встановлено, що 04.03.1878 р. указом Імператора Олександра II була заснована Київська Свято-Введенська жіноча релігійна громада. Засновниця обителі - вдова капітана Матрона Олександрівна Єгорова (в чернецтві - преподобна Димитра).

Відповідно до архівної справи - «Купчии крепости» та «Ввод во владение вдовы капитана Матроны Александровны Егоровой» (ЦДІАУ Фонд 127, опис 768, справа 293) для розміщення жіночої релігійної громади та допоміжних служб, М.О. Єгорова за власні кошти придбала наступні будинки: вул. Московська № 40 (сучасний будинок № 40-Б), вул. Московська № 42, вул. Рибальська №№ 2, 4, 6 (загальна цінова вартість - біля 100 тисяч карбованців сріблом). Все своє майно, а також будинки та земельні ділянки М.О. Єгорова заповідала Введенській релігійній громаді, що підтверджується у «Прошении об оснований Введенской религиозной общины», надісланому у Святіший Синод.

У 1890 році на місці «ветхого» дерев'яного флігеля, з дозволу Київської Духовної консисторії, за наявності згоди «Киевского крепостного инженерного управлення» за № 3030 от 05.12.1889 р. за підписом начальника Управління військового інженера - полковника Прохорова був зведений кам'яний двоповерховий флігель (на даний час будівля Московська 40-В) (ЦДІА України. Ф. 127, опис 862, справа 134).

Факт належності цього будинку Свято-Введенському жіночому монастирю (перейменованому у 1901 році у Свято-Введенський монастир) підтверджується документами та планами, що датуються 1919 роком, а саме - «Акт обследования состояния имущества Свято-Введенского монастиря», наданого в ревізійно-контрольну комісію (Голова комісії - Думитрашко, члени комісії - А. Орлов, А. Мельников) - (Державний архів Київської області Ф. Р-862, оп. 1, справа № 112, 1919 р.).

27.05.1997 р. відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» було проведено державну реєстрацію релігійної організації «Свято-Введенський чоловічий монастир».

Свято-Введенський чоловічий монастир є правонаступником Київського Свято-Введенського монастиря, який діяв до закриття у 1936 році, що підтверджується довідкою Канцелярії Київської митрополії Української православної церкви № 698 від 01.04.2013 р.

01.09.1997 р. на виконання розпорядження Президента України «Про повернення релігійним організаціям культового майна» № 53 від 22.06.1996 р. та статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», розпорядженням Кабінету Міністрів України № 483-р було передано в безоплатне користування Київському Свято-Введенському чоловічому монастирю Української православної церкві споруду колишнього Введенського монастиря з прибудовою, розташовану в м. Києві по вул. Московській, 42, про що 10.04.1998 р. складено відповідний акт прийому-передачі споруди.

19.11.2002 р. розпорядженням Кабінету Міністрів України № 673-р Київському Свято-Введенському чоловічому монастирю Української православної церкви було передано в безоплатне користування колишню будівлю монастиря по вул. Московській, 40-а в м. Києві, про що 05.12.2002 р. складено відповідний акт прийому-передачі споруди.

29.03.2013 р. Свято-Введенський чоловічий монастир листом № 01-3-3 звертався до Київської міської ради з приводу повернення у власність споруд, які розташовані за адресою: вул. Московська 40-б і 40-в та Рибальська 2 у місті Києві, які становлять цілісний архітектурний майновий комплекс Київського Свято-Введенського монастиря.

24.04.2013 р. листом № 062/12/300-4232 Департамент комунальної власності м. Києва повідомив, що будівлі на вул. Московська 40-б і 40-в у місті Києві належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, обліковуються на балансі Музею історії міста Києва (Московська 40-б) і Київської міської станції швидкої допомоги № 5 (Московська 40-в).

Відповідно до листа Головного управління культурної спадщини від 26.11.2010 р. № 8584 будівля по вул. Московській 40-В перебуває на державному обліку як пам'ятка архітектури національного значення - Житловий будинок ХІХ ст. (охор. № 463/2), у зв'язку з чим з комунальної власності не може бути відчужена. Питання передачі будівель Свято-Введенському чоловічому монастирю можливо тільки на умовах позички та після переміщення розташованих там структурних підрозділів в інші приміщення.

Прокурор, звертаючись до суду з даним позовом, просить визнати за позивачем, як правонаступником Свято-Введенського монастиря, право власності на будівлю по вул. Московській 40-в, посилаючись на те, що вона є частиною цілісного майнового комплексу Свято-Введенського монастиря і необхідна для забезпечення діяльності комплексу.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» (далі - Закон) релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об'єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об'єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Згідно зі ст. 13 вказаного Закону релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації. Релігійна організація як юридична особа користується правами і несе обов'язки відповідно до чинного законодавства і свого статуту (положення).

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 18 Закону релігійні організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, яке належить їм на праві власності, у власності релігійних організацій можуть бути будівлі, предмети культу, об'єкти виробничого, соціального і добродійного призначення, транспорт, кошти та інше майно, необхідне для забезпечення їх діяльності.

Релігійні організації мають право власності на майно, придбане або створене ними за рахунок власних коштів, пожертвуване громадянами, організаціями або передане державою, а також придбане на інших підставах, передбачених законом.

Згідно зі ст. 17 Закону релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Республіці Крим - Уряду Республіки Крим.

22.06.1994 р. розпорядженням Президента України № 53/94-рп «Про повернення релігійним організаціям культового майна» встановлено, що на виконання статті 17 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» зобов'язати місцеві органи державної виконавчої влади забезпечити передачу у безоплатне користування або повернення безоплатно у власність релігійних організацій культових будівель і майна, які перебувають у державній власності та використовуються не за призначенням.

Відповідно до п. 6 постанови № 988-ХІІ від 23.04.1991 р. Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» вказано Кабінету Міністрів України, Уряду Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям забезпечити відповідно до Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повернення у власність чи передачу у безоплатне користування релігійним громадам культових будівель і майна з урахуванням: прав релігійних громад, яким належали ці будівлі і майно на момент їх переходу у власність держави; прав релігійних громад, які користуються цими будівлями і майном у встановленому законом порядку; вкладення коштів релігійними громадами у спорядження, переобладнання культової будівлі і тривалості користування нею; наявності у даному населеному пункті (місцевості) інших культових будівель та їх використання релігійними громадами відповідних віровизнань; інших суттєвих обставин у їх сукупності.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.1991 р. № 311 «Про розмежування майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно територіальних одиниць (комунальною власністю)» до комунальної власності територіальної громади міста Києва від Міністерства охорони здоров'я передано по акту майно, яке враховувалось на балансах закладів охорони здоров'я.

13.01.1992 р. згідно з рішенням виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів № 26 «Про формування комунального майна міста та районів» нежила будівля на вул. Московській, 40-в зарахована до комунальної власності територіальної громади міста Києва.

Згідно з наказом Головного управління комунальної власності міста Києва № 267 від 04.10.2004 р. будівля на вул. Московській, 40-в перебуває на балансі Київської міської станції швидкої медичної допомоги (для розміщення підстанції № 5) та закріплена за нею на праві оперативного управління.

Відповідно до даних Департаменту комунальної власності міста Києва на даний час реєстрація права власності у встановленому порядку за будь-ким на спірну будівлю не проведена.

Історичною довідкою про будинки Київської Свято-Введенської жіночої громади (з 1901 р. - монастиря, того ж найменування) за адресою вул. Московська № 40-в, та вул. Рибальська № 2 від 19.03.2013 р., наданою в матеріали справи, підтверджується факт належності спірної будівлі Свято-Введенському монастирю станом на 1919 рік.

Довідкою Канцелярії Київської митрополії Української православної церкви № 698 від 01.04.2013 р. підтверджується, що позивач є правонаступником Свято-Введенського монастиря, що до закриття у 1936 році належав Руській православній церкві, до складу якої на принципах самоврядування з правами широкої автономії входить Українська православна церква.

Відповідно до роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/109 від 29.02.1996 р. «Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» відповідно до статті 17 вказаного Закону культові будівлі і майно, які складають державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, а в Автономній Республіці Крим - Уряду цієї Республіки. Під поверненням культових будівель і майна слід розуміти повернення зазначених будівель і майна у власність релігійних організацій того ж самого конфесійного напряму, наприклад, громадам православної церкви, римо-католицької церкви тощо.

Свято-Введенський чоловічий монастир Української православної церкви є правонаступником Київського Свято-Введенського монастиря і належить до тієї ж конфесії.

Висновком експертів за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 24.09.2013 р. № 7371/7372/13-43 встановлено, що нежитлова будівля за адресою: вул. Московська, 40-В у Печерському районі м. Києва не відноситься до культових споруд (храмів, церков), проте входить до складу комплексу Свято-Введенського монастиря і, таким чином, є складовою частиною культової споруди.

Судом враховано, що законодавство передбачає наявність у складі монастирського комплексу не лише будівель, необхідних для безпосереднього відправлення культу, але й таких, що призначені для господарських та виробничих цілей (п. 5.1. табл. 1 Зводу правил з проектування та будівництва СП 31-103-99 «Здания, сооружения и комплексы православных храмов»).

Згідно зі ст. 186 Цивільного кодексу України річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спільним призначенням, є її приналежністю. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приналежність не має самостійного значення та за призначенням без головної речі використовуватись не може, а тому є залежною від головної речі і має допоміжний статус. За загальними правилами приналежність наслідує долю головної речі. Визначення речі приналежністю визначається її природними властивостями, а також характером відносин, що виникають з приводу господарського призначення речі. І приналежність, і головна річ є фізично самостійними речами, але головна річ має самостійне призначення, приналежність - допоміжне і служить найбільш повному і найкращому використанню головної речі. Головна та приналежна річ утворює одне ціле, яке передбачає їх використання за єдиним призначенням, а тому вони розглядаються як одна річ. На зазначеному наголошується в п. 1.2. наказу Міністерства юстиції України № 660/5 від 14.04.2009 р. «Про затвердження Методичних рекомендацій стосовно визначення нерухомого майна, що знаходиться на земельних ділянках, право власності на які підлягає державній реєстрації» .

Отже, в силу приписів наведеної норми, різнорідні речі утворюють єдине ціле, яке передбачає використання їх по загальному призначенню, вони розглядаються як одна річ. Дії угоди, укладені з приводу складної речі, розповсюджуються на всі її складові частини, якщо угодою не передбачено інше. Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 15.03.2007 р. № 30-22/235-03-6439, ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 07.06.2007 р. відмовлено у порушенні провадження з перегляду.

Спірна споруда була побудована для обслуговування головної речі Свято-Введенського монастиря і пов'язана з нею спільним призначенням, отже, є її приналежністю і повинна слідувати за головною річчю.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожен суб'єкт господарювання має право на захист своїх прав та законних інтересів шляхом визнання права.

Згідно зі ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 41 Конституції України власність в Україні може існувати у формі приватної, державної або комунальної.

Оскільки, як зазначалось вище, спірна будівля, що є частиною комплексу, станом на момент розгляду справи перебуває у комунальній власності, а відповідач відмовився повернути її позивачу, право власності позивача на неї має бути захищене в судовому порядку.

Частиною 1 статті 316 ЦК України, визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема з правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звернутися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Оскільки, позивач, як правонаступник має право набути у власність майно, що підлягає поверненню у власність релігійних організацій, і судом встановлено, що спірна будівля є невід'ємною частиною комплексу Свято-Введенського монастиря, позовні вимоги про визнання за позивачем права власності на спірну споруду, яке не визнається відповідачем, суд вважає обґрунтованими.

Судом також враховано, що ч. 1 ст. 35 Конституції України передбачено, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Відповідно до ст. 9 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 р.) кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно.

Одним із зобов'язань України, взятих перед Радою Європи, є сприяння мирному вирішенню існуючих суперечок між православними церквами та встановлення правового вирішення питання про повернення церковної власності (висновок № 190 (1995) Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо заявки України на вступ до Ради Європи від 26.09.1995 р., рішення Європейського суду з прав людини від 28.02.2008 р. у справі «Церква села Сосулівка проти України» ).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за Свято-Введенським чоловічим монастирем Київської єпархії Української православної церкви (01044, м. Київ, вул. Московська, 42, код 21496057) право власності на нежитлову будівлю загальною площею 498,4 кв. м., що розташована за адресою: м. Київ, за адресою: м. Київ, вул. Московська, 40-в, вартістю 859 817,00 грн.

3. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул. Хрещатик, 42, код 22883141) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 17 196 (сімнадцять тисяч сто дев'яносто шість) грн. 34 коп.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Суддя О.Г. Удалова