Ухвала суду № 35179463, 13.11.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа №0907/19452/2012

Провадження №22ц/779/2762/2013

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Польська М.В.

Суддя-доповідач Шишко А.І.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Шишка А.І.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Лисак І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_2 про втрату права на користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 у місті Івано-Франківську за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2013 року, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 24.05.2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 12.09.2013 року, відмовлено у задоволенні позову виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради до ОСОБА_2 про втрату права на користування житловим приміщенням АДРЕСА_1 у місті Івано-Франківську.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 01.10.2013 року звернувся до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, посилаючись на те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення від 24.05.2013 року не вирішено питання про відшкодування на користь відповідача судових витрат.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2013 року відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення у справі.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, що постановлена при неповному з'ясуванні обставин справи, з порушенням норм процесуального права. У зв'язку з цим, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову, якою заяву його представника задовольнити.

Апелянт зазначає, що види судових витрат визначені у ст.79 ЦПК України, а їх розподіл здійснюється судом відповідно до вимог ст.ст.88, 89 ЦПК України. Згідно ст.89 ЦПК України, судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно до задоволених вимог. Суд під час ухвалення рішення має вирішити, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначає в його резолютивній частині. Всупереч цим вимогам, суд першої інстанції не вирішив питання розподілу судових витрат під час ухвалення рішення від 24.05.2013 року.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви представника апелянта про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції необґрунтовано встановив, що відповідачем питання про стягнення судових витрат, в тому числі по оплаті судового збору за клопотанням про забезпечення позову та витрат на правову допомогу не піднімалось. Однак, ст.220 ЦПК України передбачено, що у разі не вирішення питання про судові витрати суд, що ухвалив рішення, за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи може ухвалити додаткове рішення.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем під час розгляду справи не було заявлено вимог про стягнення з виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради витрат, пов'язаних з наданням правової допомоги та судового збору за клопотанням про забезпечення позову, а тому у суду не було правових підстав для вирішення цього питання. Крім того, суд зіслався на те, що заява про ухвалення додаткового рішення була подана лише після перегляду справи апеляційною інстанцією.

Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені з порушенням вимог цивільно-процесуального закону.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної суми грошових коштів, які підлягають стягненню, майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених ст.367 цього Кодексу; судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно до роз'яснень, які містяться в пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених статтею 220 ЦПК України.

У відповідності до ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з ч.3 ст.79 і ч.1 ст.84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, відносяться до судових витрат і відшкодовуються сторонами.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, суд присуджує стороні, на користь якої ухвалено рішення, понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а у разі часткового задоволення позову - пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Крім того, як зазначено у п.6 ч.1 ст.214, п.4 ч.1 ст.215 ЦПК України, суд під час ухвалення рішення вирішує, зокрема, питання про розподіл судових витрат, про що зазначається в його резолютивній частині.

З аналізу зазначених норм закону вбачається, що питання розподілу судових витрат є обов'язком суду та має бути вирішено одночасно із ухваленням рішення. В мотивувальній частині рішення суд повинен визначити склад цих витрат та як вони розподіляються між сторонами. В резолютивній частині рішення зазначається хто і на чию користь сплачує ці судові витрати. Про необхідність вирішення цього питання було заявлено представником відповідача у заяві про ухвалення додаткового рішення.

Про аналогічні вимоги зазначено в пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі". Зокрема, цим пунктом передбачено, що між іншим у резолютивній частині рішення має бути зазначено: розподіл судових витрат, відповідно до вимог ст.88 ЦПК України.

Колегія суддів приходить до висновку, що додаткове рішення не може бути ухвалене на підставі додаткового подання доказів про розмір та склад судових витрат. Так не допускається подання документів, що підтверджують, наприклад, розмір витрат на правову допомогу, і їх включення до складу судових витрат після ухвалення рішення.

Суд першої інстанції не врахував, що під час розгляду справи та до ухвалення рішення у справі відповідачем до заперечення на позовну заяву було додано договір про надання послуг правового характеру №1, укладений між відповідачем та ОСОБА_4 Згідно п.3.1 даного договору вартість послуг виконавця становить 2000 грн. Також, наявна квитанція від 20.03.2013 року про оплату ОСОБА_2 вищевказаної суми на рахунок ОСОБА_4 (а.с.118-119). Крім того, наявна квитанція про оплату судового збору за вирішення клопотання про забезпечення доказів у справі (а.с.91-92).

Відповідно до п.4 ч.1 ст. 220 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які брали участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо не вирішено питання про судові витрати.

Враховуючи, що представник відповідача просив ухвалити додаткове рішення щодо розподілу судових витрат і з цього питання суд першої інстанції рішення не ухвалив, судом порушено положення ЦПК України.

Посилання суду першої інстанції на ст. 220 ЦПК України щодо відмови в ухваленні додаткового рішення колегія суддів не може визнати обґрунтованою, оскільки питання щодо розподілу судових витрат, до складу яких відносяться витрати на правову допомогу, має бути вирішено шляхом ухвалення додаткового рішення.

Колегія суддів приходить до висновку, що ухвала судом постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому не може залишатися в силі, і підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції в порядку, передбаченому ст.312 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 311, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Івано-Франківського міського суду від 09 жовтня 2013 року скасувати та передати питання до суду першої інстанції на новий розгляд.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий А.І. Шишко

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин