Постанова № 35178097, 06.11.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" листопада 2013 р. Справа № 924/644/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Гудак А.В.

суддів Філіпова Т.Л.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю"Старокостянтинівцукор" м. Старокостянтинів на рішення господарського суду Хмельницької області від 23.07.13 р.

у справі № 924/644/13 (суддя Магера В.В. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість" м.Дніпропетровськ

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" м. Старокостянтинів

про стягнення 301 271,15 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Клименко Р.Ю. ( представник, довіреність у справі)

відповідача - Кучерук О.С ( представник, довіреність у справі)

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року у справі № 924/644/13 (суддя Магера В.В.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія „Гірничодобувна промисловість" до Товариства з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівцукор" про стягнення 301 271,15 грн., з яких 290 273,75 грн. - сума основного боргу, 9 152,58 грн. - пеня, 1 844,82 грн. - 3 % річних задоволено частково.

Стягнуто із Товариства з обмеженою відповідальністю „Старокостянтинівцукор" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія „Гірничодобувна промисловість" 290 273,75 грн. (двісті дев'яносто тисяч двісті сімдесят три гривні 75 коп.) основного боргу, 9 152,58 грн. (дев'ять тисяч сто п'ятдесят дві гривні 58 коп.) пені, 652,24 грн. (шістсот п'ятдесят дві гривні 24 коп.) 3% річних та 6 001,57 грн. (шість тисяч одна гривня 57 коп.) відшкодування витрат по оплаті судового збору.

В позові щодо стягнення 1192,58 грн. 3% річних відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги та застосовуючи приписи ст. ст. 11, 526, ч.1 ст.546, ч.1 ст. 547, 549, ч.1 ст. 662, ч.1 ст.655, 712 ЦК України, ст.ст. 174,20 ГК України,суд першої інстанції вказав, що відповідач ,фактично прийнявши товар, свої зобов»язання щодо погашення заборгованості за отриманий товар не виконав,що послугувало підставою для стягнення основного боргу, пені та 3% річних.

Відмовляючи в частині стягнення 3% річних на суму 1 192,58 грн,суд першої інстанції вказав ,що дані вимоги заявлені безпідставно, в результаті зміни предмету та підстав позову після початку розгляду справи по суті, що не узгоджується із приписами ст. 22 ГПК України.

Не погодившись з постановленим рішення, Товариство з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" звернулось з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням матеріального та процесуального права, з огляду на таке.

Так, відповідно до п.п.4.2, п.4 договору купівлі-продажу №802ГДП від 15 січня 2013 року якість продукції, що поставляється, повинна відповідати вимогам технічних умов ТУ У 14.1-31261769-02:2011 "Вапняки".

Згідно п.п. 5.2, 5 вказаних технічних умов передбачено, що відвантаження і приймання продукції проводять партіями. Партією вважається визначена кількість продукції (не більше 500 т), виготовлена з природної сировини одного родовища на одному технологічному обладнанні, однакової якості відповідно до класифікації.

Кожна партія продукції або її частина, що відвантажується одному споживачу, повинна супроводжуватись документом про якість. Відповідно до пункту 5.3 вказаних вище технічних умов документ про якість повинен містити вичерпну інформацію про продукцію.

Також ,відповідно до п 9.2 вищеназваних технічних умов- гарантійний термін зберігання вапняків становить 12 місяців від дати виробництва за умови дотримання правил транспортування та зберігання.

Ст.15 Закону України "Про захист прав споживачів" передбачає, що споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію повинна містити:) назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг,за якими вони реалізуються;найменування нормативних документів, вимогам яких повиннавідповідати вітчизняна продукція;дані про основні властивості продукції, відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин, які встановленінормативно-правовими актами, та застереження щодо застосування окремоїпродукції, якщо такі застереження встановлені нормативно-правовими актами;дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції;виробник (продавець) у разі виявлення недостовірної інформації про продукцію (якщо вона не шкодить життю, здоров'ю або майну споживача) протягом тижня вилучає цю продукцію з продажу та приводить інформацію про неї до відповідності; дату виготовлення; відомості про умови зберігання ;гарантійні зобо"язання виробника ( виконавця), правила та умови ефективного і безпечного використання продукції; строк придатності ( строк служби) товару ( наслідків роботи), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення , а також про можливі наслідки в разі невиконання цих дій; найменування та місцезнаходження виробника (виконавця, продавця) і підприємства , яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Крім того, скаржник зауважує, що стосовно продукції, яка підлягає обов"язковій сертифікації, споживачеві повинна надаватись інформація про її сертифікацію .

Апелянт зазначає, що позивачем проігноровано його прохання щодо надання сертифікату якості на партію, в якому повинна бути відображена інформація згідно п. 5.3 технічних умов ТУ У 14.1-31261769-02:2011" Вапняки".

Вважає, що нарахування пені та суми індексації є безпідставним оскільки спочатку необхідно встановити чи є отриманий відповідно до договору купівлі - продажу № 802 ГДП від 15.01.2013 року товар каменем вапняковим для цукрової промисловості чи вапняком ,та чи не втратив даний товар своїх якісних показників , що в подальшому дасть можливість визначити чи виконані умови договору позивачем.

Просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року у вказаній справі та постановити нове, яким відмовити повністю у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість".

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не подав, що відповідно до ч.2 ст. 96 ГПК України не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

В судовому засіданні представник апелянта просить скасувати рішення господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року з підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Представник позивача заперечив щодо задоволення вимог апеляційної скарги, вважає рішення господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року прийнятим у відповідності до норм матеріального та процесуального права. Просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу- без задоволення.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

В ході перегляду справи апеляційним господарським судом встановлено, що 15 січня 2013 року між ТОВ ВК „Гірничодобувна промисловість" (продавець) та ТОВ „Старокостянтинівцукор" (покупець) укладено договір купівлі-продажу вапняку № 802 ГДП, згідно якого позивач продає відповідачу вапняк за ціною, у кількості та найменуванні, зазначених у специфікації до договору, що оформляється як додаток до договору, і є невід'ємною частиною договору (п.п.1.1 договору). (а.с. 9-11 )

Пунктами 2.2, 3.1 договору передбачено, що продукція переходить у власність покупця після її навантаження у транспортний засіб покупця та оформлення і видачі відвантажувальних документів. Навантаження продукції здійснюється за рахунок продавця в транспортний засіб, наданий покупцем. Ціна на продукцію, що поставляється, є договірною. Кількість та ціна продукції, що поставляється, вказуються в специфікації - додатку до договору. У вартість продукції включені витрати по її навантаженню в транспорт покупця.

Відповідно до п.п. 3.3 договору, оплата за продукцію здійснюється покупцем на протязі 30 календарних днів з дати відвантаження продукції шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця. Датою відвантаження продукції є дата, зазначена у видатковій накладній.

Відповідно до п.п.4.1-4.5 договору сторони передбачили, що поставка продукції здійснюється у кількості відповідно до специфікації. Кількість продукції по специфікації може відхилятися в меншу й більшу сторону. У випадку зміни кількості продукції, що поставляється, у більшу сторону, попередньо складається додаткова угода до даного Договору. Якість продукції, що поставляється, повинна відповідати вимогам технічних умов ТУ У 14.1 - 31261769-002:2011 „вапняки".

У випадку виникнення претензій по якості і кількості поставленої продукції - виклик представника продавця обов'язковий протягом трьох календарних днів з моменту її одержання, зі складанням Акту і підписання його уповноваженими представниками обох сторін. Виклик представника продавця здійснюється телеграмою. У випадку неявки представника продавця протягом трьох календарних днів з моменту одержання телеграми, приймання продукції здійснюється уповноваженими представниками Торгово-промислової палати за місцем знаходження продукції.

П.п.5.1 договору передбачено, що сторони зобов'язуються щомісячно до 20 числа поточного місяця, проводити звірки взаєморозрахунків з обов'язковим підписанням видаткових накладних та актів звірки взаєморозрахунків за минулий місяць. Для цього продавець надсилає покупцю у двох примірниках зазначені документи, підписані та скріплені печаткою зі своєї сторони щомісячно до 10 числа поточного місяця, а покупець щомісячно в строк до 20 числа поточного місяця підписує, скріплює власною печаткою ці документи та повертає по одному примірнику документів покупцю, або надсилає вмотивовану відмову від їх підписання.

Згідно Специфікації №1 (додаток №1 до договору купівлі-продажу №802 ГДП від 15.01.2013р.), яка підписана представниками обох сторін, сторони узгодили поставку продукції - вапняку фр.80-120 мм в кількості 10 000 т. на загальну суму 800 040,00 грн. (а.с. 12 )

На виконання зобов`язань по договору, позивач поставив відповідачу продукцію в кількості 3 628,24 т. на загальну суму 290 273,75 грн. по довіреності №31 від 15.02.2013р. згідно видаткових накладних від 16.02.2013р. №102 на суму 8 619,00 грн., від 18.02.2013р. №106 на суму 10 560,53 грн., від 19.02.2013р. №109 на суму 13 688,69 грн., від 20.02.2013р. №112 на суму 11 763,79 грн., від 21.02.2013р. №118 на суму 12 483,83 грн., від 22.02.2013р. №122 на суму 13 283,87 грн., від 25.02.2013р. №134 на суму 15 842,39 грн., від 26.02.2013р. №138 на суму 16 791,24 грн., від 27.02.2013р. №142 на суму 18 376,92 грн., від 28.02.2013р. №147 на суму 15 154,36 грн., від 01.03.2013р. №151 на суму 12 559,03 грн., від 04.03.2013р. №158 на суму 14 965,55 грн., від 06.03.2013р. №164 на суму 8 694,84 грн., від 07.03.2013р. №167 на суму 13 181,46 грн., від 11.03.2013р. №178 на суму 18 092,10 грн., від 13.03.2013р. №183 на суму 3 764,99 грн., від 14.03.2013р. №192 на суму 10 062,90 грн., від 15.03.2013р. №193 нам суму 7 033,96 грн. від 18.03.2013р. №203 на суму 13 731,89 грн., від 19.03.2013р. №206 на суму 15 459,97 грн., від 20.03.2013р. №209 на суму 7 209,96 грн., від 21.03.2013р. №216 на суму 10 109,30 грн., від 22.03.2013р. №223 на суму 3 334,57 грн. (а.с. 13-24 )

Як вбачається з акту звірки розрахунків, який підписаний повноваженими представниками обох сторін, скріплений печатками підприємств. станом на 31 березня 2013 року, у відповідача перед позивачем наявна заборгованість в сумі 290 273,75 грн. (а.с.25)

Враховуючи наявну заборгованість, ТзОВ виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість " звернулась до відповідача з претензією про погашення заборгованості згідно письмової вимоги від 24 квітня 2013 року за вих.№ 156, проте вимоги претензії були залишені останнім без задоволення.

Оскільки відповідач зобов'язання по договору не виконав, позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача основного боргу ,пені та 3% річних згідно поданих розрахунків.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати наступні положення чинного законодавства України.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ст.11 та ст.509 ЦК України однією з підстав виникнення, цивільних прав та обов'язків сторін є укладення між ними договору. В силу зобов'язання боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію, в тому числі сплатити борг, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, тобто сплати боргу.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, відповідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до приписів статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов"язання або одностороння зміна його умов не допускається , якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона ( продавець) передає або зобов"язується передати майно ( товар) у власність другій стороні ( покупцеві) , а покупець приймає або зобов"язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч.1 ст.662 ЦК України, Продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов"язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі - продажу , або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов ,- за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього кодексу , а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору , актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться , необхідні для здійснення платежу.

Відповідно до ч.1,2 статті 692 Цивільного кодексу України встановлено , що покупець зобов"язаний оплатити товар після його прийнятті або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; покупець зобов"язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

За таких обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення грошових коштів на суму 290 273,75 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" у зв"язку з невиконанням останнім умов договору купівлі - продажу № 802 ГДП від 15 січня 2013 року .

Апеляційний господарський суд не може погодитись з доводами апелянта про те, що продукція, отримана ними по договору 15.01.2013р. №802 ГДП та згідно видаткових накладних, є „каменем вапняковим для цукрової промисловості", а не „вапняком", як передбачалось договором,оскільки вказані обставини не підтверджені належними та допустимими доказами .

Так, відповідно до ч.1 ст.688 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний повідомити продавця про порушення умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару у строк, встановлений договором або актами цивільного законодавства, а якщо такий строк не встановлений, - в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Покупець зобов'язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов'язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. (ч.1,2 ст. 689 ЦК України).

Відповідно до ст.690 ЦК України передбачено наступне - якщо покупець (одержувач) відмовився від прийняття товару, переданого продавцем, він зобов'язаний забезпечити схоронність цього товару, негайно повідомивши про це продавця.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до п.4.3 договору від 15 січня 2013 року № 802 ГДП сторони погодили, що в разі виникнення претензій по якості і кількості поставленої продукції - виклик представника продавця обов'язковий протягом трьох календарних днів з моменту її одержання, зі складанням акту і підписання його уповноваженими представниками обох сторін. Виклик представника продавця здійснюється телеграмою. У випадку неявки представника продавця протягом трьох календарних днів з моменту одержання телеграми, приймання продукції здійснюється уповноваженими представниками Торгово-промислової палати за місцем знаходження продукції.

Разом з тим, відповідачем не були у встановлені договором строки заявлені вимоги продавцю щодо неякісної продукції, що вона не відповідає договору (специфікації). Враховуючи такі обставини , колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду , що в такому випадку продукція є фактично прийнятою відповідачем,а доказів про оплату вартості продукції в сумі 290 273,75 грн. відповідачем не було подано.

Доводи апелянта про застосування до спірних правовідносин положень Закону України « Про захист прав споживачів» апеляційний господарський суд вважає помилковими, оскільки у преамбулі вказаного Закону зазначено, що він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів. Відповідно ж до п. 22 частини першої ст. 1 цього Закону споживач -фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Таким чином, суб'єкт підприємницької діяльності не є споживачем у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів", і тому дія цього Закону на нього не розповсюджується.

Як свідчать матеріали справи, позивачем заявлено до стягнення, крім основного боргу, також 9 152,58 грн. пені за період прострочення зобов"язання з 18.03.2013р. по 18.06.2013р. по кожній видатковій накладній із врахуванням п.3.1 договору (на протязі 30 календарних днів з дати відвантаження продукції).

Відповідно до ст.610, п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, що включає його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (штрафу, пені).

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Виходячи зі змісту ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст.551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У відповідності зі ст.ст.1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.1 ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (одним із видів забезпечення виконання зобов'язання є неустойка, зокрема пеня - ч.1 ст. 546 ЦК України, ч.1 ст.549 ЦК України).

Сплата пені передбачена п. 6.4 Договору , відповідно до якого у випадку порушення « Покупцем» строку розрахунку за поставлену продукцію останній сплачує на користь продавця « неустойку у розмірі подвійної облікової ставки, що діє під час порушення грошового зобов»язання ,від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Перевіривши наявний в матеріалах справи розрахунок пені, колегія суддів вважає, що позивачем правомірно проведено нарахування пені по кожній видатковій накладній, виходячи із подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення, а саме ,в розмірі- 9 152,58 грн.

Разом з тим, місцевий господарський суд помилково відмовив у стягненні з відповідача 3 % річних за період прострочення з 18 березня 2013 року по 18 червня 2013 року в розмірі 1192,58 грн. ,вважаючи , що позивач після початку розгляду справи по суті фактично змінив предмет та підставу позову, що не узгоджується з положеннями ст.22 ГПК України.

Згідно ст.625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається з матеріалів справи , позивач звернувся із позовом про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 652,24 грн. за період прострочення з 18.03.2013р. по 29.04.2013р. згідно поданого розрахунку.

23 травня 2013 року позивач звернувся із заявою про збільшення позовних вимог, зокрема , просив стягнути з відповідача суму основного боргу -290 273,75 грн, а також пеню у розмірі 6 003,31 грн та 3% річних в сумі 1 200,67 грн., при цьому надав розрахунок ( а.с. 38-39). Як вбачається з ухвали суду від 23 травня 2013 року ( а.с.44), суд першої інстанції прийняв вказану заяву до розгляду .

01 липня 2013 року позивач вдруге звертається до господарського суду Хмельницької області із заявою про збільшення розміру позовних вимог, зокрема ,залишаючи незмінним суму основного боргу в розмірі - 290 273,75 грн., просить стягнути пеню в розмірі - 9152,28 грн. та 3% річних в сумі 1844,82 грн. по 18 червня 2013 року , при цьому подав розрахунок нарахованих сум. ( а.с. 60-64). З ухвали господарського суду Хмельницької області від 10 липня 2013 року ( а.с.103-104), вбачається, що заява позивача про збільшення позовних вимог не суперечить нормам чинного законодавства , будь- чиїх права та охоронюваних законом інтересів не порушує ,подана з урахуванням вимог чинного законодавства ,а тому судом приймається .

В подальшому , як вже зазначалось, суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні 3% річних в розмірі 1192,58 грн., вважаючи , що позивач після початку розгляду справи по суті фактично змінив предмет та підставу позову, що суперечить приписам ст.22 ГПК України.

Так, відповідно до п.3.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", вбачається , що передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог , відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Згідно п.3.12 вказаної Постанови, право позивача на зміну предмету або підстав позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви , яка за формою і змістом має узгоджуватись із ст.54 ГПК України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу.

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково розцінив заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог, як зміну предмету чи підстав позову.

Заява позивача, подана 01 липня 2013 року у порядку ст. 22 ГПК України є заявою про збільшення розміру позовних вимог за рахунок розширення періоду порушення відповідачем зобов»язань з виконання грошових зобов»язань.

Відтак, рішення господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року в частині відмови у стягненні 3% річних в розмірі 1192,58 грн. підлягає скасуванню на підставі п.3 ч.1 ст.104 ГПК України .

Судова колегія зауважує, що перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних за період прострочення з 18 березня 2013 року по 18 червня 2013 року в розмірі 1844,82 грн, вважає його вірним.

Враховуючи те, що місцевий господарський суд стягнув з позивача 3% річних за період прострочення з 18 березня по 29 квітня 2013 року, проте останнім була подана заява про збільшення позовних вимог в частині стягнення 3% річних - річні в сумі 1 192,58 грн. необхідно стягнути з відповідача.

У зв»язку з задоволенням позову підлягає і перерозподіл судових витрат . Відтак, судовий збір на підставі ст. 49 ГПК України в розмірі 6091,29 грн. підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 23 липня 2013 року у справі № 924/644/13 в частині відмови в стягненні 1 192,58 грн. - 3% річних та судового збору скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення:

"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Старокостянтинівцукор" (м. Старокостянтинів, провул. Мануїльського, 10 (код ЄДРПОУ 36397241)на користь Товариства з обмеженою відповідальністю виробнича компанія "Гірничодобувна промисловість"( м. Дніпропетровськ, вул. Червона, 37, буд.2 (код ЄДРПОУ 301261769) 3% річних в розмірі 1192,58 грн.(одну тисячу сто дев»яносто дві грн. 58 коп. ) та 6091,28 грн.(шість тисяч дев»яносто одну грн.. 28 коп. ) - судового збору.

В іншій частині рішення господарського суду Хмельницької області у даній справі залишити без змін.

Господарському суду Хмельницької області на виконання означеної постанови видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.