Рішення № 35177907, 12.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18523/13 12.11.13

За позовом Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор» Відкритого

акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні

дороги України»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Україна»

Про стягнення 9 080,65 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Скиданчук І.В. - по дов. № 924 від 10.08.2012

Від відповідача не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Україна» 9 080,65 грн., з яких: 7 621,51 грн. основного боргу, 589,05 грн. пені, 320,09 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 562,53 грн. - 3 % річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору зберігання від 23.03.2011.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2013 порушено провадження у справі № 910/18523/13 та призначено її до розгляду на 15.10.2013.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/18523/13 від 15.10.2013, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням сторонами вимог ухвали про порушення провадження у справі від 25.09.2013, розгляд срамив був відкладений на 31.10.2013.

Позивач в судовому засіданні 31.10.2013 позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судовому засіданні 31.10.2013 проти задоволення позову заперечував, з підстав викладених у відзиві, а саме у відповідача відсутні акти прийому-передачі товару на зберігання за формою 5-НП, як це передбачено п. 2.3. договору. Також відповідач зазначає, що договором не передбачено порядок компенсації витрат пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії, подачею, прибиранням та поверненням цистерн. Належним чином оформлених документів, які підтверджують факти приймання на зберігання нафтопродуктів, а також вартість додаткових послуг, що підлягають компенсуванню у відповідача відсутні, а тому позовні вимоги не є доведеними.

В судовому засіданні 31.10.2013 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 12.11.2013.

Відповідач в судове засідання 12.11.2013 не з'явився.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Згідно абз. 2 п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

Протокол судового засідання від 31.10.2013 свідчить про те, що представник відповідача Третяков М.В. згідно довіреності № б/н від 15.10.2013 був присутній в цьому засіданні та повідомлений про те, що наступне судове засідання відбудеться 12.11.2013.

Більше того в матеріалах справи наявна розписка від 24.01.2013 представника відповідача Третякова М.В. про те, що останньому повідомлено судом про дату та місце проведення наступного засідання у справі № 910/18523/13.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

В судовому засіданні 12.11.2013, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

23.03.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Сокар Україна» (поклажодавець) та Дочірнім підприємством «Житомирський облавтодор» (зберігач) було укладено договір зберігання № б/н (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору поклажодавець передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання Бітум дорожній БНД 60/90, 90/130, іменовані далі - товар та повертає його на першу вимогу поклажодавця.

Згідно з п. 1.2. договору зберігання товару за цим договором здійснюється на складських комплексах, розташованих за адресою: Житомирська область, Володарськ-Волинський район, с. Лізники, АБЗ, що знаходяться в користування зберігача.

Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість витрат пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії, подачею, прибиранням та поверненням цистерн, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка становить 7 621,51 грн. та несвоєчасне виконання зобов'язання позивачем нараховані: пеня в розмірі 589,05 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 320,09 грн. та 3% річних в сумі 562,53 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з п. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 936 Цивільного кодексу України встановлює, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з п. 2.1. договору поклажодавець забезпечує доставку належних йому нафтопродуктів на базу зберігання залізничним або автомобільним транспортом у справних цистернах опломбованих загального користування, які забезпечують їх повну збереженість.

Відповідно до п. 2.3. договору дата акта приймання-передачі за кількістю згідно з формою 5-НП є дата прийняття товару на зберігання.

Згідно акту приминання передачі № 1 від 01.04.2011 відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання: забезпечено доставку бітуму нафтового БНД 60/90 кількістю 116,5 тони до пункту поставки: Житомирська область, Володарськ-Волинський район, с. Лізники, АБЗ.

Згідно акту приминання передачі № 2 від 03.04.2011 відповідач передав, а позивач прийняв на зберігання: забезпечено доставку бітуму нафтового БНД 60/90 кількістю 56,45 тони до пункту поставки: Житомирська область, Володарськ-Волинський район, с. Лізники, АБЗ.

Згідно акту приминання передачі № 3 від 12.05.2011 позивач передав, а відповідач прийняв зі зберігання: бітум нафтовий БНД 60/90 кількістю 172,95 тони.

За умовами п. 5.5. договору відповідач зобов'язався оплачувати послуги зберігача у розмірі та порядку, передбаченому розділом 6 цього договору.

Відповідно до п. 6.1. договору відповідач компенсує витрати пов'язані з експлуатацією під'їзної колії, подачею, прибиранням та поверненням цистерн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Пунктом 6.2. договору визначено, що відповідач здійснює оплату за послуги на підставі рахунків, виставлених згідно підписаних обома сторонами актів прийму-передачі, після отримання рахунку шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

В матеріалах справи наявний рахунок-фактура № 1 від 05.04.2011 про сплату: послуг подачі вагонів, послуг з прибирання вагонів, експлуатації під'їзної колії, перевізної плати за повернення цистерн, загальною вартістю 7 621,51 грн.

Належних доказів того, що позивачем було надіслано відповідачу рахунок-фактуру № 1 від 05.04.2011 до звернення позивача з позовом до суду не подано.

Як свідчать подані позивачем поштова квитанція № 5227 та опис вкладення у цінний лист рахунок-фактуру було надіслано відповідачу лише 15.10.2013.

Разом з цим, враховуючи те, що договір не містить строк виконання зобов'язання по виплаті вартості витрат пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії, подачею, прибиранням та поверненням цистерн, кредитор вправі вимагати його виконання у порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, положеннями якої передбачено: якщо строк (термін) виконання зобов'язання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як свідчать матеріали справи відповідна вимога № 1400 від 02.08.2013 на суму 7 621,51 була надіслана позивачем відповідачу 02.08.2013, що підтверджується поштовою квитанцією № 8010 та описом вкладення у цінний лист від 02.08.2013.

Отже, з урахуванням поштового пробігу (2 робочі дні по Києву) відповідач мав виконати зобов'язання по сплаті зазначених вище витрат позивача до 14.08.2013.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного та в повному обсязі сплати витрат пов'язаних з експлуатацією під'їзної колії, подачею, прибиранням та поверненням цистерн, в результаті чого виникла заборгованість, яка за обґрунтованими розрахунками позивача, становить 7 621,51 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 7 621,51 грн. основного боргу обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, оплату витрат позивача не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 7.3. договору передбачено, що за несвоєчасне або неповне проведення грошових розрахунків відповідач зобов'язаний виплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період виникнення заборгованості, від несплаченої суми за кожен прострочений день платежу.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо оплати вказаних вище витрат.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

З розрахунку суми пені, що міститься в позовній заяві вбачається, що позивач пеню нараховує за період з 06.04.2011 по 04.10.2011.

Суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 589,05 грн. задоволенню не підлягають, оскільки пеня нарахована з порушенням чинного законодавства, зокрема нарахована позивачем у період коли строк виконання грошового зобов'язання у відповідача ще не настав.

В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті коштів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 320,09 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 562,53 грн. - 3% річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору не визначений інший розмір процентів.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

З розрахунку суми інфляційних втрат, що міститься в позовній заяві вбачається, що розрахунок здійснений з врахуванням індексів інфляції за період з квітня 2011 року по серпень 2013 року.

Суд приходить до висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 320,09 грн. збитків від зміни індексу інфляції задоволенню не підлягають, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства, зокрема у період коли строк виконання зобов'язання у відповідача ще не настав. Крім цього, за період з 14.08.2013 по 31.08.2013 сукупний індекс інфляції становить 0,993, а отже інфляційне збільшення не відбулось.

З розрахунку суми 3% річних, що міститься в позовній заяві вбачається, що розрахунок здійснений за період з 06.04.2011 по 19.09.2013.

За наступними розрахунками суду 3% річних становить 23,18 грн.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів7621.5114.08.2013 - 19.09.2013373 %23.18

Суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 23,18 грн. - 3% річних. В позові в частині стягнення 539,35 грн. - 3% річних слід відмовити, оскільки нараховані з порушенням чинного законодавства, зокрема у період коли строк виконання зобов'язання у відповідача ще не настав.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

З огляду на вищевикладене, позові вимоги Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сокар Україна» (м. Київ, вул. Юрківська, 28, офіс 3, код ЄДРПОУ 37037544) на користь Дочірнього підприємства «Житомирський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (м. Житомир, вул. Перемоги, 75, код ЄДРПОУ 32008278) 7 621 (сім тисяч шістсот двадцять одну) грн. 51 коп. основного боргу, 23 (двадцять ти) грн. 18 коп. - 3% річних, 1 448 (одну тисячу чотириста сорок вісім) грн. 43 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 13.11.2013.

СуддяВ.В. Сівакова