Рішення № 35174600, 05.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/12792/13 05.11.13За позовом Публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»

до Компанії «Тікон Бізнес ЛТД» (Tycon Business Limited)

про визнання недійсними контрактів, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Бондаренко А.М. (представник за довіреністю від 29.07.2013р.);

від відповідача: не з'явились.

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсними Контракту про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №14 від 23.01.2008р. та Контракту про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №113 від 02.09.2008р., укладених з Компанією «Тікон Бізнес ЛТД» (Tycon Business Limited) (надалі також - відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зазначені контракти не відповідають вимогам щодо наявності обов'язкових умов зовнішньоекономічних контрактів та не містять обов'язкових положень щодо застосування акредитиву або інкасо як порядку фінансових розрахунків та гарантій виконання взаємних платіжних зобов'язань, що встановлені Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженого Наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України №201 від 06.09.2001р., Указом Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності в Україні» №566/94 від 04.10.1994р. та Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» №444 від 21.06.1995р.

Відповідач відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, про час та місце судових засідань належним чином повідомлявся. Окрім того, в судове засідання 15.10.2013р. від відповідача з'явився представник Івашин В.В., однак його повноваження, наданою до матеріалів справи довіреністю від 14.10.2013р., підтверджені не були.

Ухвалою суду від 08.07.2013р. в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/12792/13 та призначено до слухання на 06.08.2013р.

В судовому засіданні 06.08.2013р. розгляд справи було відкладено до 13.08.2013р., у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача.

Ухвалою суду від 13.08.2013р. розгляд справи було відкладено до 27.08.2013р.

Розпорядженням Голови господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 27.08.2013р. у зв'язку з перебування судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/12792/13 було передано на розгляд судді Коткову О.В.

Ухвалою від 27.08.2013р. справа №910/12792/13 була прийнята до провадження суддею Котковим О.В., розгляд призначено на 10.09.2013р.

Ухвалою від 09.09.2013р. суддею Котковим О.В. було внесено виправлення в ухвалу від 27.08.2013р. щодо зазначення вірної дати слухання справи, так «10.09.2013р.» було виправлено на « 24.09.2013р.».

У зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, розпорядженням від 16.09.2013р. в.о. голови господарського суду м. Києва Бойко Р.В., матеріали справи №910/12792/13 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 16.09.2013р. справа №910/12792/13 була прийнята до провадження суддею Морозовим С.М., розгляд призначено на 24.09.2013р.

В судовому засіданні 24.09.2013р. розгляд справи було відкладено до 15.10.2013р.

В судове засідання 15.10.2013р. від відповідача з'явився Івашин В.В., повноваження якого не встановлені, розгляд справи було відкладено до 05.11.2013р.

В судове засідання 05.11.2013р. представники відповідача не з'явились, заяв та клопотань до суду не надіслали.

Судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 05 листопада 2013 року було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

23 січня 2008 року між позивачем (виконавець по Контракту) та відповідачем (замовник по Контракту) було укладено Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №14 (надалі - Контракт-1).

У відповідності до умов п. 1.1. Контракту-1 позивач приймає не себе зобов'язання по виготовленню, упакуванню та відправці відповідачу виробів, (надалі - продукція). Найменування, кількість та адреси відвантаження виготовлюваної продукції визначаються в кожному конкретному випадку в Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною данного Контракту.

Залогова вартість давальньцокої сировини, яка використовується для виготовлення відповідної продукціх по данному Контракту складає 7 000 000 євро та 5 000 000 доларів США. Вартість виготовленої по данному Контракту готової продукції складає 14 000 000 євро, 5 000 000 доларів США та 125 000 000 російських рублів. (п. 1.4. Контракту-1).

Відповідач передає позивачу давальницьку сировину, необхідну для виготовлення продукції, вказаної в п. 1.1 даного Контракту. Всі процедури з митного оформлення, як сировини, так і готової продукції здійснює позивач. (п. 2.1. Контракту-1).

Позивач зобов'язаний переробити отриману від відповідача давальницьку сировину в чіткій відповідності з технологічною схемою, обговоренною в кожному конкретному випадку в додатку до Додаткової угоди та в строки, вказані в Додатковій угоді. (п. 2.2. Контракту-1).

Відповідно до п. 3.1. Контракту-1 вартість продукції в кожному конкретному випадку обговорюється в Додатковій угоді.

Вартість продукції приймається як розмір оплати відповідачем позивачу вартості виконаних ним робіт, без врахування вартості переданної йому давальницької сировини. Передані позивачу комплектуючі вироби, що виготовлені на території України іншими організаціями, оплачуються замовником переважно по прямим Контрактам з вказаними виробниками. У випадку якщо комплектуючі вироби прлодукції, що виготовляються іншими організаціями на території України, оплачуються виконавцем, вартість продукції збільшується на розмір, котрий додатково узгоджується з відповідачем. (п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Конракту-1).

Відповідно до п. 3.5. Конракту-1 оплата вартості виконаних робіт здійснюється відповідачем в долларах США, Євро чи російських рублях на валютний рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів після отримання відповідачем продукції та перевірки її якості.

06.06.2008р. сторонами укладено Додаткову угоду №1/1 до Конракту-1, відповідно до якої, п. 1.1. Конракту-1 викладено в наступній редакції: «Позивач приймає не себе зобов'язання по виготовленню, упакуванню та відправці продукції відповідачу. Позивач може реалізувати готову продукцію від свого імені покупцям, з якими в нього укладені договори купівлі-продажу, приймати на свій рахунок виручку від продажу продукції та перераховувати її відповідачу. Найменування, кількість та адреси відвантаження виготовлюваної продукції визначаються в кожному конкретному випадку в Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною данного Контракту.».

02 вересня 2008 року між позивачем (виконавець по Контракту) та відповідачем (замовник по Контракту) було укладено Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №113 (надалі - Контракт-2).

У відповідності до умов п. 1.1. Контракту-2 позивач приймає не себе зобов'язання по виготовленню, упакуванню та відправці відповідачу виробів, (надалі - продукція). Найменування, кількість та адреси відвантаження виготовлюваної продукції визначаються в кожному конкретному випадку в Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною данного Контракту.

Залогова вартість давальницької сировини, яка використовується для виготовлення відповідної продукціх по данному Контракту складає 7 000 000 євро та 5 000 000 доларів США. Вартість виготовленої по данному Контракту готової продукції складає 14 000 000 євро, 5 000 000 доларів США та 125 000 000 російських рублів. (п. 1.4. Контракту-2).

Відповідач передає позивачу давальницьку сировину, необхідну для виготовлення продукції, вказаної в п. 1.1 даного Контракту. Всі процедури з митного оформлення, як сировини, так і готової продукції здійснює позивач. (п. 2.1. Контракту-2).

Позивач зобов'язаний переробити отриману від відповідача давальницьку сировину в чіткій відповідності з технологічною схемою, обговоренною в кожному конкретному випадку в додатку до Додаткової угоди та в строки, вказані в Додатковій угоді. (п. 2.2. Контракту-2).

Відповідно до п. 3.1. Контракту-2 вартість продукції в кожному конкретному випадку обговорюється в Додатковій угоді.

Вартість продукції приймається як розмір оплати відповідачем позивачу вартості виконаних ним робіт, без врахування вартості переданної йому давальницької сировини. Передані позивачу комплектуючі вироби, що виготовлені на території України іншими організаціями, оплачуються замовником переважно по прямим Контрактам з вказаними виробниками. У випадку якщо комплектуючі вироби прлодукції, що виготовляються іншими організаціями на території України, оплачуються виконавцем, вартість продукції збільшується на розмір, котрий додатково узгоджується с відповідачем. (п.п. 3.2., 3.3., 3.4. Конракту-2).

Відповідно до п. 3.5. Конракту-2 оплата вартості виконаних робіт здійснюється відповідачем в долларах США, Євро чи російських рублях на валютний рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів після отримання відповідачем продукції та перевірки її якості.

02.09.2008р. сторонами укладено Додаткову угоду №1/1 до Конракту-2, відповідно до якого, п. 1.1. Конракту-2 викладено в наступній редакції: «Позивач приймає не себе зобов'язання по виготовленню, упакуванню та відправці продукції відповідачу. Позивач може реалізувати готову продукцію від свого імені покупцям, з якими в нього укладені договори купівлі-продажу, приймати на свій рахунок виручку від продажу продукції та перераховувати її відповідачу. Найменування, кількість та адреси відвантаження виготовлюваної продукції визначаються в кожному конкретному випадку в Додаткових угодах, які є невід'ємною частиною данного Контракту.».

Виходячи із змісту позовної заяви та позовних вимог, підставами визнання Конракту-1 та Конракту-2 (надалі також - Контракти) є те, що вони не відповідають вимогам щодо наявності обов'язкових умов зовнішньоекономічних контрактів та не містять обов'язкових положень щодо застосування акредитиву або інкасо як порядку фінансових розрахунків та гарантій виконання взаємних платіжних зобов'язань.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 202, частини 2 статті 203, статей 205, 207, 237 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що конракти можуть бути визнані недійсними лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в справі про визнання конрактів недійсними суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання їх недійсними і настання певних юридичних наслідків.

Зважаючи на те, що позовні вимоги стосуються визнання недійсними спірних контрактів на підставі ст. 215, ч. 1 ст. 203 ЦК України, під час вирішення цієї справи судом мають досліджуватися лише зазначені в якості підстав позову обставини відповідності положень спірних контрактів вимогам законодавства, а не обставини їх укладення чи виконання. Крім того, зважаючи на те, спір розглядається господарським судом виключно в межах поданих позовних вимог, господарським судом в межах цієї справи має досліджуватися відповідність законодавству обставин, зазначених позивачем в позовній заяві в якості підстав позову.

Всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законами України, незалежно від форм власності та інших ознак. (ст. 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. (стаття 6 згаданого Закону).

Відповідно до Положення про форму зовнішньоекномічних договорів (конрактів), затверженного наказом Міністерства економіки та з питань європейскої інтеграції України №201 від 06.09.2001р. (надалі - Положення) встановлено, зовнішньоекономічний договір (контракт) - матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та їх іноземних контрагентів, та спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

Договір (контракт) укладається відповідно до Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти підприємницької діяльності при складанні тексту договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі Законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» та іншими законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) укладається суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи законом. Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного договору (контракту) може випливати з доручення, статутних документів, договорів та інших підстав, які не суперечать Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України, уповноваженим на це належним чином, уважаються діями цього іноземного суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності.

Згідно з п. 1 Положення, до умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті), якщо сторони такого договору (контракту) не погодилися про інше щодо викладення умов договору і така домовленість не позбавляє договір предмета, об'єкта, мети та інших істотних умов, без погодження яких сторонами договір може вважатися таким, що неукладений, або його може бути визнано недійсним внаслідок недодержання форми згідно з чинним законодавством України, відносяться: який товар (роботи, послуги) один з контрагентів зобов'язаний поставити (здійснити) іншому із зазначенням точного найменування, марки, сорту або кінцевого результату роботи, що виконується; у разі бартерного (товарообмінного) договору (контракту) або контракту на переробку товару визначається також точне найменування (марка, сорт) зустрічних поставок (або назва товару, що є кінцевою метою переробки товару); якщо товар (робота, послуга) потребує більш детальної характеристики або номенклатура товарів (робіт, послуг) досить велика, то все це зазначається у додатку (специфікації), який має бути невід'ємною частиною договору (контракту), про що робиться відповідна відмітка в тексті договору (контракту); для бартерного (товарообмінного) договору (контракту) згаданий додаток (специфікація), крім того, балансується іще за загальною вартістю експорту та імпорту товарів (робіт, послуг); додатку до договору (контракту) про переробку товару зазначається відповідна технологічна схема такої переробки.

Як встановлюється матеріалами справи, виходячи з положень пунктів спірних конрактів, сторонами не визначено кінцевий результат роботи, що виконується, відсутня назва товару, яка є кінцевою метою переробки давальницької сировини, що в свою чергу є порушенням норм Положення вчастині визначення предмету Контрактів.

При цьому, специфікації, додаткові угоди, які є невід'ємними частинами таких контрактів, з зазначенням назви, кількості продукції, що вготовляється та кількості і назви давальницької сировини для виготовлення товару, сторонами не укладались.

Окрім того, обов'язковою умовою укладення контрактів про переробку товару є необхідність зазначення відповідної технологічної схеми такої переробки, проте положення спірних контрактів зазначених схем не мають.

Пунктом 1.4. Положення зазначено, що до умов, які повинні бути передбачені в договорі (контракті) є також зазначення одиниці виміру товару, прийнятої для товарів такого виду (у тоннах, кілограмах, штуках тощо), його загальна кількість та якісні характеристики з обов'язковим визначенням конкретних обсягів робіт (послуг) та термін їх виконання.

Як підтверджується матеріалами справи, спірні контракти не містять положень щодо конкретного обсягу робіт та строків їх виконання позивачем як виконавцем, а лише зазначено про можливість визначення таких даних у відповідних додаткових угодах, які в свою чергу сторонами не укладені.

Як встановлено п. 1.9. Положення, сторонами в контракті необхідно погодити упаковку товари (ящики, мішки, контейнери тощо), нанесення на неї відповідного маркування (найменування продавця та покупця, номер договору (контракту), місце призначення, габарити, спеціальні умови складування і транспортування та інше), а за необхідності також умови її повернення.

Проте, аналізуючи зміст положень оспорюваних Конрактів, встановлюється відсутність погодження сторонами упаковки та маркування товару, габаритів, спеціальних умов складування і повернення.

Пунктами 6.1. Контрактів встановлено, що позивач підготавлює продукцію до відправлення відповідачу, забезпечує упакування, маркування та митну очистку.

Однак, вказаним пунктом не встановлено перелічених п. 1.9. Положення істотних умов, а лише зазначено про обов'язок позивача забезпечити упакування, маркування та митну очистку, без зазначення конкретних відомостей щодо упаковки, маркування, габаритів, а також умов повернення.

Також, п. 1. Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності в Україні» №566/94 від 04.10.1994р. встановлено, що розрахунки за зовнішньоекономічними договорами (контрактами), укладеними суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), здійснюються відповідно до Уніфікованих правил та звичаїв для документарних акредитивів Міжнародної торгової палати, Уніфікованих правил з інкасо Міжнародної торгової палати.

Типовими платіжними умовами зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті» №444 від 21.06.1995р. рекомендовано такі форми розрахунків зважаючи на їх вигідність для Української Сторони: документарний акредитив; документарне інкасо (з гарантією).

Акредитив - договір, що містить зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням клієнта (заявника акредитива) або від свого імені проти документів, які відповідають умовам акредитива, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. (Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004р. №22).

Інкасування (інкасо) - здійснення банком за дорученням клієнта операцій з розрахунковими та супровідними документами з метою одержання платежу або передавання розрахункових та/чи супровідних документів проти платежу, або передавання розрахункових та/чи супровідних документів на інших умовах. (Постанова Правління Національного банку України «Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті» від 21.01.2004р. №22).

Як вже зазначалось вище, п. 3.5. Конрактів сторонами встановлено, що оплата вартості виконаних робіт здійснюється відповідачем в долларах США, Євро чи російських рублях на валютний рахунок позивача протягом 20-ти банківських днів після отримання відповідачем продукції таперевірки її якості.

Проте, всупереч вищезазначених норм, пунктами оспорюваних Конрактів не визначено обов'язкових положень щодо застосування акредитиву або інкасо як порядку фінансових розрахунків та гарантії виконання взаємних платіжних зобов'язань.

Відповідно до Положення та ч. 5 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України.

Зовнішньоекономічні договори (контракти), укладені суб'єктами підприємницької діяльності України всіх форм власності, предметом яких є товари (роботи, послуги), можуть бути в установленому порядку визнані недійсними, якщо вони не відповідають вимогам цього Указу. (п. 2 Указу Президента України «Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності в Україні» №566/94 від 04.10.1994р.).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на спростування викладених вище висновків.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, з огляду на те, що Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №14 від 23.01.2008р. та Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №113 від 02.09.2008р. не відповідають вимогам, які встановлені законодавством, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» в справі №910/12792/13 є обґрунтованими та тамими, що підлягають задоволенню.

Судовий збір позивача у розмірі 2 294,00 грн., відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати недійсним з моменту укладення Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №14 від 23.01.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» та Компанією «Тікон Бізнес ЛТД» (Tycon Business Limited).

3. Визнати недійсним з моменту укладення Контракт про спільну діяльність в процесі виготовлення продукції з давальницької сировини №113 від 02.09.2008р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» та Компанією «Тікон Бізнес ЛТД» (Tycon Business Limited).

4. Стягнути з Компанії «Тікон Бізнес ЛТД» (Tycon Business Limited) (адреса: Стасіну, 1, МІТСІ БІЛДІНГ, 1, 1 поверх, офіс 4, Платея Елефтеріас, П.К. 1060, Нікосія, Республіка Кіпр, реєстраційний номер АЕ 2207) на користь Публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» (код ЄДРПОУ 00149593, адреса: 03022, м. Київ, вулиця Амурська, 6) 2 294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні 00 копійок) судового збору.

5. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

6. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.11.2013р.

Суддя С.М. Морозов