Постанова № 35169544, 12.11.2013, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" листопада 2013 р. Справа № 914/206/13-г

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Костів Т.С.

суддів Малех І.Б.

Марко Р.І.

при секретарі Половко М.Б

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ліхтнер Бетон Львів", с.Тростянець, Миколаївського району, Львівської області, №б/н від 30.09.2013 р.

на рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2013 р.

у справі № 914/206/13-г

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство", с.Тростянець, Миколаївського району, Львівської області

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ліхтнер Бетон Львів", с.Тростянець, Миколаївського району, Львівської області,

про: зобов'язання до вчинення дій та відшкодування шкоди в натурі

За участю представників сторін:

від позивача: Хом'як О.Г.- представник на підставі довіреності № б/н від 22.02.2013 року;

від відповідача: не з'явився;

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И В :

рішенням господарського суду Львівської області від 19.09.13 р. у справі №914/206/13-г (головуючий суддя Фартушок Т.Б., судді Долінська О.З. та Коссак С.М.) позов Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" до Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ліхтнер Бетон Львів" про зобов'язання до вчинення дій та відшкодування шкоди в натурі задоволено повністю. Вирішено зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" знести будівлі та споруди, розташовані на земельній ділянці по вул.Зелена, 6 "Б" в с.Тростянець Миколаївського району Львівської області, а саме: побутовий корпус, літ.А-1, 22,1 кв.м.; адміністративний корпус, літ.Б-1, 18,5кв.м.; операторський пульт управління, літ.В-1, 13кв.м.; електрощитова, літ.Г-1, 7,1кв.м.; відкритий склад, літ.Д; загрузочна рампа №1; загрузочна рампа №2; бетонна площадка під бетонозмішувальну установку 3; ємність для миття автобетономіксерів 4; бетонна площадка під силоси цементу 5; а також зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Ліхтнер Бетон Львів" відбудувати незаконно знесені об'єкти нерухомого майна, які знаходились на земельній ділянці, що передавались в суборенду та належали на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство", а саме: заправку, В-1, 13кв.м; майстерню, Д-1, 202,8кв.м., склад, Ж-1, 317,2 кв.м.

Не погоджуючись з рішенням господарського суду Львівської області від 19.09.13р. у справі №914/206/13-г, відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Ліхтнер Бетон Львів" - подав апеляційну скаргу, посилаючись на неповноту з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник мотивує апеляційну скаргу незастосування судом позовної давності до спірних правовідносин, подання позивачем ще двох позовних заяв, пов'язаних із предметом спору по цій справі, намагаючись двічі притягнути відповідача до відповідальності за одне порушення. Оскаржуваним рішенням суд першої інстанції зобов'язав скаржника знести будівлі, належні йому на законній підставі, та збудовані у відповідності до законодавства, тим самим позбавивши його права власності на об'єкти нерухомості. Суд не дослідив того, чи позовні вимоги про знесення, зведених на їх місці об'єктів нерухомого майна, які на законній підставі належать скаржнику є співмірними із заподіяними позивачу збитками та чи скаржнику не доведеться нести надмірний тягар, а також чи можливою з технічної точки зору є відбудова попередніх будівель, ринкова вартість становила 375316,00 грн., тоді як вартість об'єктів нерухомості, які споруджені ТзОВ «Ліхтнер Бетон Львів» на їх місці становить більш ніж 3000000 грн. Посилається на те, що суд не дослідив чи є технічно можливою така відбудова, зокрема чи в позивача наявна проектна документація з необхідними для відбудови технічними характеристиками та параметрами знесених будівель та споруд, виключно на підставі якої можна здійснити їх відбудову. Стверджує про відсутність всіх елементів цивільного правопорушення, враховуючи надання позивачем згоди на демонтаж будівель та не використання їх у господарській діяльності, зазначає, що демонтаж будівель для подальшої забудови ділянки є складовою частиною процесу будівництва.

На підставі вищенаведеного скаржник просить рішення господарського суду Львівської області скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити повністю.

Автоматизованою системою документообігу суду справу №914/206/13-г розподілено для розгляду головуючому - судді Зварич О.В..

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 04.10.2013 року, у склад колегії для розгляду справи №914/206/13-г господарського суду Львівської області введено суддів - Хабіб М.І., Якімець Г.Г..

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 07.10.13 р. подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 04.11.13 р..

Згідно розпорядження в.о. керівника апарату від 01.11.2013 року №171, у зв'язку із тимчасовою непрацездатністю судді Зварич О.В. проведено повторний автоматичний розподіл справи в наслідок якого справу №914/206/13-г господарського суду Львівської області розподілено до розгляду судді-доповідачу Костів Т.С..

Розпорядженням голови Львівського апеляційного господарського суду від 01.11.2013 року у склад колегії для розгляду вищезазначеної справи введено суддів Малех І.Б. та Желіка М.Б..

Ухвалою суду від 04.11.2013 року розгляд справи відкладався через подане скаржником клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із перебуванням останнього у відрядженні.

Розпорядженням голови суду від 11.11.2013 року, у зв'язку із перебуванням судді Желіка М.Б. у відпустці, у склад колегії для розгляду справи №914/206/13-г господарського суду Львівської області введено замість судді Желіка М.Б.- суддю Марка Р.І.. Представнику роз'яснено його права згідно ст.22 ГПК України.

В судове засідання 12.11.2013 року представник позивача з'явився, проти апеляційної скарги заперечив з підстав, викладених у поданому письмовому відзиві, рішення суду першої інстанції вважає законним та обгрунтованим, просив залишити його без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник апелянта повторно не з'явився в судове засідання, проте через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із продовженням відрядження в якому перебуває останній.

Проте, беручи до уваги наведені у клопотанні доводи скаржника, колегія суддів не приймає їх до уваги та наголошує, що з урахуванням обставин конкретної справи суд може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.1-5 ст.28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ними трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК) (Постанова пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції"). А також, враховуючи, що явка представників сторін у судове засідання не була визнана судом обов'язковою, та беручи до уваги достатність матеріалів справи для розгляду апеляційної скарги по суті, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представника сторони, дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне:

як правильно встановлено судом першої інстанції 17.10.2008р. між товариством з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" та Миколаївською РДА Львівської області укладенено договір оренди. Відповідно до п.3 вказаного Договору оренди на земельній ділянці знаходяться виробничі будівлі та господарські споруди, які належать Товариству з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" на праві власності. 17.12.2008р. позивачем укладено Договір суборенди земельної ділянки з ТОВ "Ліхтнер Бетон Львів", на підставі якого Товариство з обмеженою відповідальністю ,,Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" передало останньому в користування частину власної земельної ділянки площею 0,783га для обслуговування виробничих будівель та споруд, а також створення інших об'єктів промислового значення. Згідно п.3 Договору суборенди на земельній ділянці, яка передається в суборенду, знаходяться виробничі будівлі та споруди, які належать позивачу по справі на праві власності. У вказаному пункті Договору суборенди сторони чітко визначили правовий статус об'єктів нерухомого майна, і надалі по тексту угоди не вказали про те, що вони підлягають до знесення зараз чи в подальшому. Пунктом 14 Договору суборенди, - умовами збереження стану об'єкта суборенди передбачено використання ділянки відповідно до проекту забудови з дотриманням вимог чинного законодавства. Однак, докази того, що вказаний проект забудови земельної ділянки розроблявся за погодженням та взаємною згодою сторін учасниками процесу надані не були.

Після укладення Договору суборенди відповідач без дозволу позивача зніс належні останньому на праві власності об'єкти нерухомого майна (заправку, майстерню та склад), звівши на тому місці власні будівлі та споруди, оформивши на них право власності, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 01.10.2009р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 01.10.2009р. Факт знесення будівель скаржник визнав, посилаючись на погодення позивачем таких дій. Суд першої інстанції підставно дійшов висновку про недоведеність твердження про погодження таких дій позивачем, враховуючи, зокрема, звернення позивача із позовом. Своїми листами від 14.05.2008 р., та 21.05.2008 р. позивач надавав згоду на забудову відповідачем використовуваної позивачем земельної ділянки, однак, не надавав згоди на знесення будівель. Посилання скаржника на те, що знесення будівель є складовою частиною процесу будівництва не заслуговує на увагу враховуючи, що така складова частина не є обов'язковою у всіх випадках і не унеможливлює забудову ділянки без знесення будівель.

За відсутності письмової згоди товариства з обмеженої відповідальністю "Миколаївське міжгосподарське сортонасінницьке підприємство" на знесення та вчинення ним дій щодо державної реєстрації відмови від права власності у встановленому законом порядку, ТзОВ "Ліхтнер Бетон Львів" неправомірно зніс спірні об'єкти нерухомого майна, власником яких був позивач, згідно із свідоцтвом про право власності САА №822083 від 26.02.2007р. та витягом про реєстрацію права власності №13697386 від 26.02.2007р.

Суд першої інстанції, посилаючись на постанову Вищого господарського суду України від 24.04.2012р. у справі №5015/6553/11, підставно зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій зокрема виходили з того, що умовами договору суборенди від 17.12.2008 року, кадастровим планом земельної ділянки, актом обстеження будівель та споруд від 16.10.2008 року, листами позивача від 14.03.2008 року та 21.05.2008 року підтверджено факт того, що демонтаж спірних об'єктів нерухомого майна здійснювався відповідачем за погодженням позивача. Однак такі висновки судів є передчасними з огляду на суперечливість відомостей, які містять зазначені документи. Обставин, які б підтверджували факти ознайомлення позивача з відомостями, зазначеними в акті, зокрема щодо необхідності знесення об'єктів нерухомого майна або погодження позивачем зазначених відомостей судами попередніх інстанцій не встановлено.

Відповідно до частини 1 статті 133 Господарського кодексу України, основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом. Згідно частини 1 статті 134 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом. Відповідно до частин 1 та 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Згідно статей 316-319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно до п.2 частини 1 статті 346 Цивільного кодексу України, право власності припиняється у разі відмови власника від права власності. Відповідно до частин 1 та 3 ст. 347 Цивільного кодексу України, особа може відмовитися від права власності на майно, заявивши про це або вчинивши інші дії, які свідчать про її відмову від права власності. У разі відмови від права власності на майно, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на нього припиняється з моменту внесення за заявою власника відповідного запису до державного реєстру.

Згідно Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 року, який був чинним на момент укладення договору суборенди між позивачем та відповідачем і до 14.12.2012 року, зокрема п. 3.13: у разі відмови, у випадках, передбачених законом, від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно власником (власниками) чи правокористувачем (правокористувачами) реєстратору БТІ подається заява про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно за формою, визначеною у додатку 9 до цього положення. У випадку відмови від права власності на нерухоме майно справжність підпису власника (власників) такого майна на заяві, поданій особисто, засвідчується нотаріусом. Разом із заявою про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно подаються правовстановлювальні документи, на підставі яких була проведена державна реєстрація прав. Моментом прийняття заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно вважається внесення реєстратором БТІ запису в журнал обліку заяв про державну реєстрацію прав з присвоєнням порядкового номера. За результатом розгляду заяви про відмову від права власності та інших речових прав на нерухоме майно реєстратор БТІ вносить запис про відмову від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав або приймає рішення про відмову в її задоволенні за формою, визначеною у додатку 10 до цього положення. Одночасно з внесенням запису про відмову від права власності чи іншого речового права на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав реєстратором БТІ на оригіналах правовстановлювальних документів робиться відмітка "Анульовано", яка посвідчується підписом реєстратора БТІ та скріплюється печаткою БТІ. Оригінали анульованих право- встановлювальних документів підшиваються до реєстраційної справи. Заявнику (заявникам) надається витяг з Реєстру прав. Про внесення запису про відмову від права власності на нерухоме майно до відповідного розділу Реєстру прав реєстратор БТІ у одноденний строк письмово повідомляє органи місцевого самоврядування, а у випадку відмови правокористувача (правокористувачів) - власника (власників) нерухомого майна.

Посилання апелянта на недослідження можливості відбудови знесених об'єктів спростовується заходами, які вживались судом першої інстанції під час розгляду справи та висновком експертизи. В світлі заявлених позовних вимог обов'язок по розробці проектної та дозвільної документації для відбудови таких об'єктів покладається на зобов'язаного суб'єкта і виконання судового рішення не обумовлюється наявністю чи відсутністю таких документів у позивача.

Твердження апелянта про порушення права власності оскаржуваним рішенням не заслуговує на увагу враховуючи, що таке виникло у останнього внаслідок порушення права власності на нерухоме майно позивача. Закон не обумовлює можливість відновлення порушеного права власності ціновою співрозмірністю.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно статті 1192 Цивільного кодексу України, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. В світлі встановлених судом першої інстанції обставин протиправності дій скаржника по самовільному знесенню будівель позивача, його вини в цьому, наслідків та причинового зв'язку, посилання на відсутність усіх ознак цивільного правопорушення не заслуговує на увагу.

Колегія суддів також вважає підставним висновок суду першої інстанції щодо переривання строку позовної давності. Відповідно до ст.ст.256,261 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ст.264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач; після переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується. З матеріалів справи вбачається, що демонтаж спірних об'єктів нерухомого майна здійснено відповідачем влітку 2009 р. У даному випадку має місце переривання перебігу строків позовної давності (ч.2 ст.264 ЦК України), оскільки 31.10.2011р. позивачем подано позов до відповідача про стягнення грошових коштів у розмірі 351358,93грн. в господарський суд Львівської області як частина вимоги, право на яку закріплене за возивачем чинним законодавством.

З врахуванням наведеного, беручи до уваги те, що після переривання перебіг строку позовної давності починається заново, а час, що минув до переривання перебігу позовної давності до нового строку не зараховується, - термін позовної давності у даному спорі має відраховуватись з 31.10.2011р. Посилання скаржника на те, що переривання позовної давності можливе лише при зверненні до суду із застосуванням такого ж способу захисту не ґрунтується на законі. З матеріалів справи вбачається, що звернення до суду позивача були здійснені з підстав протиправного знесення скаржником належного позивачу майна.

Наявність у провадженні суду кількох справ, що виникли між тими ж сторонами з однієї підстави але з різним предметом позову не суперечить закону.

Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції відповідають закону і матеріалам справи.

У відповідності до ч.1 ст.101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Відповідач додаткових доказів не подав і суду апеляційної інстанції, не обґрунтовував неможливості подання таких доказів суду першої інстанції.

Відповідно до ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Однак, у встановленому законом порядку підстави, передбачені у ст.104 ГПК України для скасування або зміни судового рішення не були доведені суду належними доказами.

Розглянувши апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2013 р. у справі № 914/206/13-г слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1, 21, 33, 43, 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ,,Ліхтнер Бетон Львів" - залишити без задоволення, а рішення господарського суду Львівської області від 19.09.2013 р. у справі № 914/206/13-г - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.

3. Матеріали справи скерувати до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови суду оформлено і підписано відповідно до вимог статті 105 ГПК України 13.11.2013 року.

Головуючий-суддя Костів Т.С.

Суддя Малех І.Б.

Суддя Марко Р.І.