Рішення № 35167191, 07.11.2013, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

07.11.2013 Справа № 905/6969/13

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Колесника Р.М.

при секретарі судового засідання Петраченко К.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду матеріали справи

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна», м. Київ

до відповідача: товариства з обмеженою відповідністю «Тофис», м. Маріуполь

про стягнення заборгованості, збитків, неустойки, штрафу, пені, 3% річних та процентів за користування чужими грошовими коштами всього у розмірі 125778,52 гривень

Представники сторін:

Від позивача: Сулима К.Л.

Від відповідача: не з'явився

Товариство з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна» звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідністю «Тофис» про стягнення заборгованості у розмірі 15306,13 гривень, збитків на загальну суму 71451,20 гривень, неустойки відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 24720,52 гривень, штрафу у розмірі 2311,12 гривень, пені у розмірі 2075,32 гривень, 3% річних у розмірі 622,60 гривень та процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1538,13 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу від 22.01.2010р. №00001461 та з повернення майна з лізингу у зв'язку з достроковим розірванням договору, внаслідок чого виникла стягувана заборгованість та підстави для нарахування штрафних санкцій, а також інших фінансових стягнень у якості заходів відповідальності за вчинені порушення договірних зобов'язань.

Позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог за рахунок збільшення суми стягуваних збитків до 79204,70 гривень, отже остаточно позовні вимоги позивача складаються з вимог про стягнення заборгованості у розмірі 15306,13 гривень, неустойки відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 24720,52 гривень, штрафу у розмірі 2311,12 гривень, пені у розмірі 2075,32 гривень, 3% річних у розмірі 622,60 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1538,13 гривень, збитків у розмірі 30720,00 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із супроводженням поверненням заборгованості, контактуванням з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна і полягали у витратах на послуги ТОВ «ОРУМ», збитків у розмірі 535,35 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із наданням послуг ТОВ «Дельта» пов'язаних з контактуванням з представниками відповідача для погашення зазначеної заборгованості, збитків у розмірі 7753,50 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із наданням послуг СО ТОВ «Юридична фірма Вернер» з юридичного консультування, підготовки та подачі до суду процесуальних документів, представництва в суді, збитків у розмірі 38211,03 гривень як різниця між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів та збитків, пов'язаних із необхідністю виготовлення дублікатів ключів у розмірі 1984,82 гривень.

Заява позивача про збільшення розміру позовних вимог прийнята до розгляду та в подальшому розгляд справи відбувався саме в контексті цих остаточно сформульованих позовних вимог.

Позивач в судових засіданнях підтримав вимоги, викладені в позовній заяві з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Відповідач своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, витребуваних судом документів не надав. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, визначеною за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців, достовірність яких презюмується положеннями ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців». При цьому, з огляду на правову позицію Вищого господарського суду України, сформульовану в п. 3.9.1. Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. таке повідомлення вважається належним.

Відповідно до п. 3.9.2 Постанови Пленуму №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011р. у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи вищевикладене, справа розглядається відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України без явки представника відповідача за наявними в ній матеріалами, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню спору.

Розгляд справи на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України відкладався.

Перед початком розгляду справи по суті представника позивача було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст.ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, вислухавши представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

22.01.2010р. позивачем (лізингодавцем) та відповідачем (лізингоодержувачем) укладено договір фінансового лізингу №00001464, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується передати у розпорядження лізингоодержувача об'єкт лізингу, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу і сплатити суму коштів за договором, шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невід'ємну частину договору.

Об'єктом лізингу є транспортний засіб типу VW Caddy Kasten 1,4l Benzin, 2008 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZ8X151386 загальною вартістю 15527,00 доларів США.

Факт передачі майна в лізинг підтверджується наявним в матеріалах справи актом прийому-передачі від 04.02.2010р., підписаним та скріпленим печатками сторін. В даному акті визначено гривневий еквівалент вартості об'єкта лізингу - 126079,24 гривень.

Лізингоодержувач відповідно до положень п.п. 6.1, 6.5 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу, що становлять невід'ємну частину договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе суму, яка відшкодовує частину вартості об'єкта лізингу, проценти, комісії, покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуванням, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим контрактом (включаючи, окрім іншого, витрати на ремонт об'єкту лізингу, реєстраційні платежі та інші витрати, передбачені або пов'язані з контрактом). Щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Лізингоодержувач зобов'язаний негайно повідомляти лізингодавця про будь-яку передбачувану затримку платежів або прострочення, що вже відбулося. Вищезгадане повідомлення як таке не вважається підставою для продовження строку здійснення платежу (п. 8.1 Загальних комерційних умов).

Підпунктом 8.2.3 п. 8.2 Загальних комерційних умов встановлено, що у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються наступні санкції: 1) пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу; 2) штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані лізингодавцем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо лізингодавець вирішить надіслати таку вимогу); компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених лізингоодержувачем у відповідності контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати, проте ненадання такої документації не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж десяти робочих днів після надсилання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем.

Відповідно до п. 8.3 Загальних комерційних умов якщо лізингоодержувач прострочить виплату лізингового платежу протягом більш, ніж на десять робочих днів, лізингодавець має право:

- п.п. 8.3.1 - надіслати лізингоодержувачу першу платіжну вимогу в письмовій формі. Якщо лізингоодержувач не здійснить оплату протягом семи робочих днів з моменту отримання першої вимоги, лізингодавець надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на вісім робочих днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, контракт підлягає розірванню за пунктом 12.6.1. Сторони погоджуються, що невиконання зобов'язань після надсилання другої платіжної вимоги означає, що лізингоодержувач не має наміру в подальшому виконувати свої зобов'язання за цим контрактом;

- п.п. 8.3.2 - якщо лізингоодержувач повністю або частково не здійснить оплату одного лізингового платежу, при цьому якщо прострочення платежу триває більш, ніж тридцять днів (у відповідності до Закону України «Про фінансовий лізинг»), лізингодавець має право розірвати контракт і витребувати об'єкт лізингу від лізингоодержувача у примусовому порядку згідно з виконавчим написом нотаріуса.

Строк лізингу за цим контрактом визначається у договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (п. 12.1 Загальних комерційних умов) та складає 60 місяців.

Згідно із п.п. 12.6.1 Загальних комерційних умов лізингодавець має право в односторонньому порядку припинити дію цього контракту, зокрема, якщо лізингоодержувач не сплатив 1 (один) наступний лізинговий внесок у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує тридцять календарних днів.

Згідно п. 12.9 Загальних комерційних умов у разі припинення лізингу відповідно до п. 12, лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані до головного офісу позивача впродовж 10 робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

У випадках, передбачених пунктами 12.6 та 12.12, контракт припиняється на десятий робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони (п. 12.13 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингоодержувач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкта лізингу, лізингодавець має право вилучити об'єкт без попередньої згоди Лізингоодержувача. Вилучення об'єкта лізингу здійснюється у всіх випадках дострокового припинення дії контракту. Лізингоодержувач відшкодовує будь-які витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку з вилученням об'єкта лізингу. (п.п. 13.1, 13.2, 13.6 Загальних комерційних умов).

Якщо лізингодавець не може здійснити свої права на вилучення, як передбачено у цьому пункті, вона матиме право конфіскувати об'єкт лізингу у Лізингоодержувача в примусовому порядку відповідно до виконавчого напису нотаріуса (п. 13.7 Загальних комерційних умов).

Враховуючи викладене, у зв'язку із невиконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу №00001464 від 22.10.2010р. зі сплати лізингових платежів за період лютий 2012р. - червень 2012р. та з повернення об'єкта лізингу, позивач звернувся з розглядуваним позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 15306,13 гривень, неустойки відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 24720,52 гривень, штрафу у розмірі 2311,12 гривень, пені у розмірі 2075,32 гривень, 3% річних у розмірі 622,60 гривень, процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1538,13 гривень, збитків у розмірі 30720,00 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із супроводженням поверненням заборгованості, контактуванням з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна і полягали у витратах на послуги ТОВ «ОРУМ», збитків у розмірі 535,35 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із наданням послуг ТОВ «Дельта» пов'язаних з контактуванням з представниками відповідача для погашення зазначеної заборгованості; збитків у розмірі 7753,50 гривень, які були понесені позивачем на послуги СО ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання нею послуг з юридичного консультування, підготовки та подачі до суду процесуальних документів, представництва в суді, збитків у розмірі 38211,03 гривень, як різниця між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів та збитків, пов'язаних із необхідністю виготовлення дублікатів ключів у розмірі 1984,82 гривень.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Дослідивши договір, з якого виникли цивільні права та обов'язки сторін, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та своєю правовою природою є договором фінансового лізингу, який підпадає під правове регулювання норм Закону України «Про фінансовий лізинг», а також статей 806-809 Цивільного кодексу України та статті 292 Господарського кодексу України.

Згідно ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона передає другій стороні у користування майно на певний строк і за встановлену плату.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Лізингодавцем належним чином були виконані умови договору, що підтверджується матеріалами справи.

На підставі п.3 ч.2 ст.11 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі. Так, відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» сплата лізингових платежів визначається в порядку, встановленому договором.

Пунктом 6.5. умов лізингу щомісячний платіж здійснюється на рахунок, зазначений Порше Лізинг Україна, не пізніше 10-го календарного дня з дати направлення рахунку лізингоодержувачу.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 174 Господарського Кодексу України, передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати з договору та інших угод, передбачених законодавством, а також з угод, які не передбачені законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1. ст. 193 Господарського Кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Виходячи з аналізу положень ст.ст. 11 та 509 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення зобов'язання у сторін відповідного договору.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічні положення містяться в ст.526 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно з п. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» лізингодавець вправі відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення оплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним (ч. 3 ст. 651 Цивільного кодексу України).

Таким чином, законодавець визначив правові та фактичні підстави, форму, порядок та наслідки відмови сторони від договору лізингу.

Маючи відповідні юридичні та фактичні підстави для реалізації свого права на відмову від договору, позивач зобов'язаний одночасно дотримуватись і встановленого законом порядку реалізації свого права.

03.07.2012р. позивачем на адресу відповідача направлена вимога про сплату заборгованості у розмірі 18356,61 гривень протягом трьох робочих днів з дня отримання вимоги. У даній вимозі позивач повідомляв відповідача про відмову від договору фінансового лізингу №00001464 від 22.01.2010р. та вимагав повернути об'єкт лізингу впродовж десяти робочих днів з дня доставки повідомлення відповідачу.

Докази направлення такої вимоги підтверджуються матеріалами справи, а саме списком №4628 від 03.07.2012р. згрупованих рекомендованих відправлень рекомендованих листів (а.с.97-99).

У відповідності до п.10.4 лізингоодержувач зобов'язаний негайно проінформувати Порше лізинг Україна у письмовій формі про будь-які зміни свого місця проживання (для фізичних осіб), або місця розташування (для юридичних осіб), відповідно. У випадку невиконання цього зобов'язання будь-яка кореспонденція (включаючи, окрім іншого, повідомлення та вимоги), доставлена за адресою, зазначеною лізингоодержувачем в контракті, вважається дійсною, незалежно від того, чи отримав її лізингоодержувач, а датою її доставки вважається 2-й робочий день з дня її надсилання компанією Порше лізинг Україна.

Позивачем було зазначено, що відповідно до даних Єдиного Державного реєстру юридичних та фізичних осіб підприємців, відповідачем було змінено місце державної реєстрації на - 87515, м.Маріуполь, Жовтневий район, Володарське шосе, б. 3, однак доказів того, що відповідач на виконання п.10.4. договору проінформував позивача про зміну адреси в матеріалах справи відсутні, проте лист від 03.07.2012р. про відмову від договору був направлений саме на адресу 87515, м.Маріуполь, Жовтневий район, Володарське шосе, б. 3.

Враховуючи наведене вище суд дійшов висновку, що договір про фінансовий лізинг №00001464 від 22.01.10р. припинився з 05.07.2012 року.

Заборгованість зі сплати лізингових платежів за період з лютого 2012р. по червень 2012р. становить 15306,13 гривень, доказів сплати якої на час розгляду справи в суді відповідачем не подано, а тому, враховуючи доведеність позовних вимог в цій частині, сума заборгованості у заявленому розмірі підлягає стягненню з відповідача.

Щодо вимог позивача про стягнення 3 % річних в сумі 622,60 гривень та пені в розмірі 10 % річних в сумі 2075,32 гривень, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом здійснений перерахунок 3% річних, в наслідок чого суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 621,71 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського Кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 232 Господарського Кодексу України, встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.2.1 договору, встановлено, що у випадку порушення строків оплати лізингових платежів відповідач сплачує на користь позивача пеню у розмірі 10% річних від простроченої суми оплати за кожен день прострочення.

З розрахунку позивача вбачається, що нарахування ним пені здійснено за період, що перевищує шість місяців, коли як положення п.8.2.1. договору не передбачають можливості стягнення пені за період, що перевищує строк, визначений ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, а отже правомірним вбачається нарахування пені саме за період, що не перевищує шість місяців від дати виникнення права на її нарахування.

Загальна фраза про нарахування пені за весь час прострочення не є підставою вважати визначення сторонами в договорі тривалішого ніж 6 місяців періоду нарахування пені.

Здійснивши власний перерахунок стягуваної суми пені у межах шестимісячного стоку, суд дійшов висновку про задоволення вимог щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 763,19 гривень.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 1984,82 гривень за виготовлення дублікатів ключів суд дійшов висновку щодо їх задоволення з огляду на наступне.

25.07.2012р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу був вчинений виконавчий напис №1921 про повернення об'єкту фінансового лізингу за договором фінансового лізингу №00001464 від 22.01.10.

Постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції від 20.10.2012р. був вилучений транспортний засіб (об'єкт фінансового лізингу за договором фінансового лізингу №00001464 від 22.01.10).

22.10.2012р. постановою Жовтневого відділу державної виконавчої служби Маріупольського міського управління юстиції було закінчено виконавче провадження.

Позивач наполягає на тому, що необхідність звернення за виготовленням дублікатів ключів до об'єкту лізингу була обумовлена відмовою відповідача повернути йому оригінал ключів, що певною мірою підтверджується примусовим характером повернення предмету лізингу позивачу.

Відповідно до ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Матеріалами справи, а саме рахунком-фактурою №1807 від 28.11.2012р., нарядом - замовленням №675 від 28.11.2012р., а також платіжним дорученням №50003729 від 29.11.2012р. підтверджується розмір витрат, понесених позивачем у розмірі 1984,82 гривень на виготовлення дублікату ключів, що відповідачем в перебігу розгляду справи не спростовано.

Таким чином, судом встановлено усю сукупність складу цивільного правопорушення з боку відповідача, а, отже, позовні вимоги про відшкодування збитків, завданих понесенням витрат на виготовлення дублікатів ключів в сумі 1984,82 гривень підлягають задоволенню.

Надаючи належну юридичну оцінку позовним вимогам в частині стягнення неустойки відповідно до ст. 785 Цивільного кодексу України у розмірі 24720,52 гривень, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 1 статті 2 Закону «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

За приписами частин 2 і 3 статті 806 Цивільного кодексу України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних із лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Право лізингодавця та лізингоодержувача відмовитися від договору лізингу передбачено статтею 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», а наслідки розірвання визначено статтею 10 цього Закону. Так, пунктами 5 і 6 статті 10 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено право лізингодавця стягнути з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса та вимагати відшкодування збитків відповідно до закону або договору.

Статтею 22 Цивільного кодексу України та статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Враховуючи особливості наслідків припинення договору фінансового лізингу передбачених Законом України «Про фінансовий лізинг» суд зазначає, що у даному випадку не підлягає застосуванню стаття 785 Цивільного кодексу України, яка передбачає стягнення неустойки в розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення у разі неповернення наймодавцеві предмета найму.

Така позиція суду ґрунтується, в тому числі і на висновках Верховного Суду України, що викладена у постанові №5/206/10 від 17.09.2013р., що відповідно до положень ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України мають обов'язково застосуватися судом під час розгляду судом цієї справи.

Наведене зумовлює висновки суду про відмову у задоволені позову в цій частині.

Дослідивши обставини, викладені позивачем в обґрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1538,13 гривень, слід зазначити наступне.

Частиною 2 статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Тобто, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами обов'язковим є визначення розміру таких процентів в договорі чи відповідному законодавству, що регулює спірні правовідносини.

Правовою підставою для визначення розмірі процентів, що підлягають стягненню з відповідача за користування чужими грошовими коштами позивач вказує на положення статті 1048 Цивільного кодексу України.

Водночас ст. 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Договір позики вважається безпроцентним, якщо: він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує пятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Дана норма міститься в § 1 «Позика» Главі 81 «Позика. Кредит. Банківський вклад» Цивільного кодексу України та регулює правовідносини, що виникають із договорів позики, а відтак не може застосовуватися до відносин лізингу, з яких виник спір у даній справі, оскільки чинним законодавством України не передбачено можливості застосування до договору лізингу положень про позику.

З огляду на викладене та враховуючи те, що як умовами договору (в т.ч. Загальними умовами), так і чинним законодавством, яке регулює відносини лізингу не встановлено розміру процентів за користування чужими грошовими коштами, правові підстави для задоволення вимог позивача та стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1538,13 гривень відсутні, що зумовлює висновки суду про відмову у задоволенні позову в цій частині.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 2311,12 гривень відповідно до положень п. 8.2.2. договору задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

За змістом п.п. 8.3 та 8.3.1. підставою для нарахування штрафу у розмірі, встановленому п. 8.2.2. є надсилання позивачем на адресу відповідача платіжних вимог, при цьому сторонами в договорі не узгоджено, що саме слід розуміти під документом із назвою «платіжна вимога».

В обгрунтування позовних вимог в частині стягнення штрафу за надання платіжних вимог, позивач посилається на надсилання на адресу відповідача певних листів, що мають назву «вимога» чи «нагадування», в яких сформульовано вимоги позивача про сплату заборгованості, що утворилася у відповідача перед позивачем.

Водночас надані позивачем третє нагадування про несплату від 17.01.2012р., третє нагадування про несплату від 01.02.2012р., перше нагадування про несплату від 02.03.2012р., друге нагадування про несплату від 20.03.2012р., третє нагадування про несплату від 04.04.2012р., третє нагадування про несплату від 18.04.2012р., третє нагадування про несплату від 04.05.2012р., третє нагадування про несплату від 17.05.2012р., третє нагадування про несплату від 07.06.2012р., третє нагадування про несплату від 18.06.2012р., третє нагадування про несплату від 03.07.2012р., вимога про сплату заборгованості, повернення об'єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору від 03.07.2012р., не можуть бути сприйняті судом у якості доказів надсилання на адресу відповідача саме платіжної вимоги, у розумінні п. 8.3.1. договору.

Зазвичай у правозастосовній практиці платіжна вимога визначається як розрахунковий банківський документ, форма, зміст та порядок використання якого визначено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. N 22, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 29 березня 2004 р. за N 377/8976.

Так, відповідно до п. 1.4. зазначеної Інструкції платіжна вимога - розрахунковий документ, що містить вимогу стягувача або в разі договірного списання отримувача до банку, що обслуговує платника, здійснити без погодження з платником переказ визначеної суми коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Цією ж Інструкцією встановлено форму платіжної вимоги.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку про недоведеність позовних вимог в частин стягнення штрафу відповідно до вимог п.п. 8.2.1., 8.3., 8.3.3. та відмову, у зв'язку з цим, у задоволенні позову в цій частині.

Стосовно вимог позивача щодо:

- стягнення з відповідача збитків у розмірі 30720,00 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із супроводженням поверненням заборгованості, контактуванням з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна і полягали у витратах на послуги ТОВ «ОРУМ»;

- стягнення з відповідача збитків у розмірі 535,35 гривень, які були понесені позивачем у зв'язку із наданням послуг ТОВ «Дельта» пов'язаних з контактуванням з представниками відповідача для погашення зазначеної заборгованості;

- стягнення з відповідача збитків у розмірі 7753,50 гривень, які були понесені позивачем на послуги СО ТОВ «Юридична фірма Вернер» з метою надання нею послуг з юридичного консультування, підготовки та подачі до суду процесуальних документів, представництва в суді

- стягнення з відповідача збитків у розмірі 38211,03 гривень, як різниця між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів, суд приходить до наступних висновків.

За умовами п.8.2., 8.2.3. договору у випадку прострочення сплати платежу до лізингоодержувача застосовуються такі санкції, як компенсація будь-яких витрат, понесених лізингодавцем та/або винагороди, включаючи окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, невиплачених лізингоодержувачем у відповідності контракту. Лізингодавець надає лізингоодержувачу відповідну документацію, що підтверджує понесені витрати, проте ненадання такої документація не звільняє лізингоодержувача від компенсації та не вважається підставою для відстрочення компенсації. Вищезазначені санкції підлягають виплаті лізингоодержувачем упродовж десяти робочих днів після надсилання відповідної вимоги лізингодавцем, не зважаючи на можливе розірвання контракту лізингодавцем.

Згідно ст. 10 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець має, зокрема, право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках. Відповідно до п. 2. ст. 7 зазначеного закону, лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.

Судом встановлено, що позивач відмовився від договору і пред'явив вимогу про сплату відповідачем заборгованості, а також про повернення об'єкта лізингу, у зв'язку із систематичним порушенням договору з боку відповідача, несплатою лізингових платежів відповідно до плану відшкодування, несплатою відшкодування витрат позивача відповідно до умов договору, який припинив свою дію з 05.07.2012 року.

Позивач встановив строк для сплати заборгованості впродовж 3 днів, та для повернення об'єкту лізингу впродовж 10 днів з дня доставки вимоги за адресою відповідача, який вимоги позивача не виконав.

Відповідно до ст. 22, 623 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Згідно зі ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Судом встановлено, що позивачем понесені витрати на оплату послуг ТОВ «ОРУМ» з контактування з правоохоронними органами, супроводження виконавчого провадження, здійснення розшуку і повернення майна, контактування з представниками відповідача для погашення заборгованості, оплату послуг ТОВ «Дельта» на надання послуг з юридичного консультування, підготовки та подачі до суду процесуальних документів, представництва в суді, що полягали у витратах на послуги СО ТОВ «Юридична фірма Вернер», призвели до витрат позивача, які на його думку є збитками, що підтверджується договором про надання послуг з повернення мана (об'єкту лізингу) від 03.02.2011р., рахунком-фактурою №СФ-0000211 від 08.05.2012р., актом №75 від 08.05.2012р., платіжним дорученням №100936 від 25.05.2012р. на суму 535,35 гривень; договором про надання колекторських послуг №29/28-011 від 01.02.2011р., рахунком-фактурою №08-0712 від 24.07.2012р. на суму 4800,00 гривень, актом №08-0712 від 24.07.2012р. на суму 4800,00 гривень, платіжним дорученням №50002013 від 27.07.2012р. на суму 4800,00 гривень, рахунком-фактурою №22-1012 від 22.10.2012р. на суму 25920,00 гривень, платіжним дорученням №50012605 від 23.10.2012р. на суму 25920,00 гривень; договором про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010р., додатковими угодами до договору, актом №135 від 15.10.2013р., рахунком-фактурою №139 від 30.10.2013р., актом №101 від 16.09.2013р., рахунком-фактурою №105 від 16.09.2013р., актом №865 від 17.08.2013р., рахунком-фактурою №91 від 27.08.2013р., платіжними дорученнями №№ 50012332 від 04.11.2013р., 60011140 від 18.09.2013р., 50010634 від 28.08.2013р.

Оцінивши надані позивачем докази у відповідності до вимог ст. 33, 43 ГПК України, господарський суд дійшов висновку, що останні (докази) не є в розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами завдання позивачу збитків у стягуваному розмірі, що свідчить про недоведення позивачем наявності причинно-наслідкового зв'язку між простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та необхідністю цих послуг. Також не доведено позивачем, що витрати на юридичне консультування, підготовку, подачу до суду процесуальних документів та представництво в суді, що полягали у витратах на послуги СО ТОВ «Юридична фірма Вернер» є такими, без яких було б неможливим відновлення порушеного права, що вони мають обов'язковий характер, а також, що ці витрати та їх розмір знаходяться у необхідному зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання відповідачем.

Наведене зумовлює висновки про відмову в позові в частині стягнення зазначених збитків.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у розмірі 38211,03 гривень як різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою лізингових платежів, що залишилися несплаченими, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 12.9 умов лізингу після вилучення об'єкту лізингу відповідач був зобов'язаний компенсувати будь-яку різницю між ринковою вартістю автомобіля та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими.

Як встановлено судом позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Автомир» був укладений договір купівлі-продажу/поставки бувшого у використанні автомобіля від 07.03.2013року, предметом якого є відчуження автомобіля, що був об'єктом лізингу, третім особам на умовах купівлі-продажу. Об'єкт лізингу було передано покупцю відповідно до акту приймання - передачі.

Ціна автомобіля на дату укладання договору купівлі-продажу від 07.03.2013р. складає 69 682,50 гривень, у т.ч. ПДВ 11613,75 гривень.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів №1440 від 10.09.2003р. «Про затвердження національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав»» ринковою вартістю є вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Національний стандарт N1 є обов'язковим для застосування під час проведення оцінки майна та майнових прав (далі - майно) суб'єктами оціночної діяльності, а також особами, які відповідно до законодавства здійснюють рецензування звітів про оцінку майна.

В матеріалах справи відсутній звіт про оцінку майна, з якого б вбачалося, що ціна за якою позивач здійснив відчуження об'єкту лізингу, є саме ринковою вартістю, а отже судом встановлено недоведеність позивачем твердження про наявність збитків у вигляді різниці між ринковою вартістю автомобіля та сумою несплачених лізингових платежів саме у стягуваному розмірі.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З урахуванням вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених та позовних вимог та вимог у задоволенні ,яких судом відмовлено.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

В И Р І Ш И В:

Позов товариства з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна» до товариства з обмеженою відповідністю «Тофис» задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідністю «Тофис» (87515, м.Маріуполь, Жовтневий район, Володарське шосе, б.3, код 33331057) на користь товариства з обмеженою відповідністю «Порше Лізинг Україна» (04119, м. Київ, вул. Дегтярівська, 27-Т, код 35571472) заборгованість у розмірі 15306,16 гривень, 3% річних у розмірі 621,71 гривень, пеню у розмірі 763, 19 гривень, збитки за виготовлення дублікату ключа у розмірі 1984,82 гривень, судовий збір у розмірі 377,52 гривень.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В судовому засіданні 07.11.2013р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 08.11.2013р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано.

Суддя Р.М. Колесник