Рішення № 35166670, 07.11.2013, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2013 р. Справа № 910/16451/13

Господарський суд Київської області у складі судді Лилака Т.Д., розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Савонік Олександр Матвійович м. Київдо Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта», м. Вишгородпро стягнення 100 294,85 грн.,за участю представників:

позивача:Ковальов О.М. (довіреність б/н від 12.08.2013 року);відповідача:Снігур Д.С. (довіреність № 02-02/2 від 02.01.2013 року);

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення 95 294,85 грн. боргу по оплаті проведених ремонтно-відновлювальних робіт. Крім того, позивач просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що між позивачем та відповідачем досягнуто домовленість на проведення ремонтно-відновлювальних робіт пошкоджень автомобілів КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН, MERSEDES-BENS ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО, RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ, у зв'язку з чим, позивачем виконано ремонт автомобіля, а відповідачем оплата виконаних позивачем робіт не проведена.

15.08.2013 року позивач через канцелярію відповідача надав претензію про погашення заборгованості, проте відповіді на дану претензію не отримав, що стало підставою для звернення до Господарського суду міста Києва з позовною заявою.

02.09.2013 року справа № 910/16451/13 направлена за територіальною підсудністю до господарського суду Київської області відповідно до ухвали від 29.08.2013 року.

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.09.2013 року справу прийнято до провадження та призначено до розгляду на 26.09.2013 року.

Через канцелярію суду 26.09.2013 року відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечував та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні 26.09.2013 року оголошувалася перерва на 10.10.2013 року.

10.10.2013 року позивачем через канцелярію суду було подано заперечення на відзив відповідача.

У судовому засіданні 10.10.2013 року оголошувалася перерва на 07.11.2013 року.

07.11.2013 року через канцелярію суду позивач подав заяву про збільшення позовних вимог в якій останній просив стягнути з відповідача 95 294,85 грн. боргу по оплаті проведених ремонтно-відновлювальних робіт, 12 000,00 втраченої вигоди, 3 000,00 грн. матеріальної компенсації за моральну шкоду, загалом 110 294,85 грн., а також просить покласти на відповідача витрати за послуги адвоката в розмірі 5 000,00 грн.

Через канцелярію суду 07.11.2013 року представник відповідача подав відзив на заяву про збільшення позовних вимог, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Судом встановлено, що позивач, на підставі усної домовленості з відповідачем були проведені ремонтно-відновлювальні роботи (далі - роботи) пошкоджень автомобілів КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН на загальну суму 63 237,60 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт №АМФ0000010 від 25.06.13р., MERSEDES-BENZ ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО на загальну суму 17 159,40 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт №АМФ0000032 від 22.06.13р., RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ на загальну суму 14 366,85 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт №АМФ0000037 від 16.07.13р., RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ на загальну суму 2 331,00 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт №АМФ0000038 від 16.07.13р.,

Гарантійним листом (вих. № 1-1/15348 від 05.06.2013 р.) відповідач підтвердив своє зобов'язання перерахувати на рахунок позивача суму страхового відшкодування на ремонт автомобіля КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН в розмірі 61 437,60 грн., строк сплати не визначений.

Гарантійним листом (вих. № 1-1/15501 від 20.06.2013 р.) відповідач підтвердив своє зобов'язання перерахувати на рахунок позивача суму страхового відшкодування на ремонт автомобіля MERSEDES-BENZ ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО в розмірі 17 159,40 грн., строк сплати не визначений.

Гарантійним листом (вих. № 1-1/15619 від 15.07.2013 р.) відповідач підтвердив своє зобов'язання перерахувати на рахунок позивача суму страхового відшкодування на ремонт автомобіля RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ в розмірі 14 366,85 грн., строк сплати не визначений.

Гарантійним листом (вих. № 1-1/15620 від 15.07.2013 р.) відповідач підтвердив своє зобов'язання перерахувати на рахунок позивача суму страхового відшкодування на ремонт автомобіля RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ в розмірі 2 331,00 грн., строк сплати не визначений.

На підставі Акту виконаних робіт №АМФ0000010 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №АМФ0000010 від 11.04.2011 р. на оплату відновлювального ремонту пошкоджень автомобіля КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН на суму 61 437,60 грн.

На підставі Акту виконаних робіт №АМФ0000032 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №АМФ0000032 від 13.06.2013 р. на оплату відновлювального ремонту пошкоджень автомобіля MERSEDES-BENZ ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО на суму 17 159,40 грн.

На підставі Акту виконаних робіт №АМФ0000037 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №АМФ0000037 від 03.07.2013 р. на оплату відновлювального ремонту пошкоджень автомобіля RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ на суму 14 366,85 грн.

На підставі Акту виконаних робіт №АМФ0000038 позивачем виставлено відповідачу рахунок-фактуру №АМФ0000038 від 03.07.2013 р. на оплату відновлювального ремонту пошкоджень автомобіля RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ на суму 2 331,00 грн.

Доказів сплати відповідачем за позовом зазначеної суми боргу суду не надано.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно зі ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно частини 1 статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як встановлено судом, в червні-липні 2013 року між сторонами виникли та існували господарські правовідносини, внаслідок укладення усного договору на проведення ремонтно-відновлювальних робіт автомобілів КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН, MERSEDES-BENS ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО, RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ у спрощений спосіб, доказами чого є гарантійні листи (вих. № 1-1/15348) від 05.06.2013 р., (вих. № 1-1/15501) від 20.06.2013 р., (вих. № 1-1/15619) від 15.07.2013 р., (вих. № 1-1/15620) від 15.07.2013 р. та Акти виконаних робіт №АМФ0000010, №АМФ0000032, №АМФ0000037, №АМФ0000038.

Вказаними гарантійними листами відповідач підтвердив своє зобов'язання по оплаті ремонтних робіт автомобіля, у розмірі 95 294,85 грн.

Виходячи зі змісту правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем, останні є відносинами з підряду.

Зі змісту гарантійних листів, актів виконаних робіт, рахунків-фактури вбачається, що сторонами досягнуто згоди з таких умов договору, як предмет та ціна договору.

Частиною 1 статті 181 ГК України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Аналогічні норми містить і ст. 207 Цивільного кодексу України.

Згідно п. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Частиною 1 статті 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Разом з тим, зазначене не перешкоджає для підтвердження такого правочину посилатись на інші докази. Отже, відсутність договору у письмовій формі як окремого документа не свідчить про відсутність факту його укладення.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 ЦК України, за договором підряду сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно частини 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На день розгляду спору заборгованість відповідача перед позивачем за виконані ремонтно-відновлювальні роботи автомобілів КIА SРОRТАGЕ, державний реєстраційний номер АА 7548 СН, MERSEDES-BENS ML350 державний реєстраційний номер АА 7555 АО, RANGE ROVER державний реєстраційний номер АІ 5577 ВХ складає 95 294,85 грн.

Строк оплати ремонтно-відновлювальних робот не був встановлений сторонами.

Відповідно до п. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 15.08.2013 р. через канцелярію Відповідача надав Претензію, яка була зареєстрована за вхідним № 1-2/29689.

Таким чином, відповідач повинен був до 22.08.2013 р. оплатити виконані позивачем роботи. Станом на дату розгляду справи, заборгованість за виконані позивачем роботи відповідачем не оплачена.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідачем не надано доказів того, що на виконання зобов'язання ним були повністю проведені розрахунки з позивачем. За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача збитків (упущеної вигоди) в розмірі 12 000,00 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язань по оплаті проведених ремонтно-відновлювальних робіт слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Згідно з частиною першою статті 225 ГК України збитками є: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. Таким чином, ГК України встановлює особливості відшкодування збитків в господарських відносинах.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

Стаття 614 Цивільного кодексу України зазначає, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 N 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» зазначено, що, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення з боку відповідача, наявність та розмір упущеної вигоди, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і завданою шкодою покладено на позивача.

Судом не приймається в якості належного та допустимого доказу щодо наявності та розміру упущеної вигоди наданий позивачем договір поставки № 127 від 04.03.2013 року та договір поставки від 17 липня 2013 року оскільки з них не вбачається, що позивач міг би реально одержати, якби його право не було порушене 12 000,00 грн., у зв'язку з чим підстави для стягнення з відповідача 12 000,00 грн. упущеної вигоди відсутні.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в розмірі 3 000,00 грн. суд зазначає наступне.

В обґрунтування заявленої до стягнення моральної шкоди позивач посилається на те, що з вини відповідача, «ФОП «Савонік О.М.» було підірвано авторитет, як добросовісного покупця та партнера в господарській діяльності, були порушенні ділові стосунки з партнерами, що викликає обґрунтовану турботу та схвильованість, щодо рентабельності господарської діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати (ст. 94 ЦК України).

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 94 ЦК України встановлено, що ділова репутація є особистим немайновим правом юридичної особи.

Частиною першою ст.1167 ЦК України, передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 31.03.1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством (пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди".

Звертаючись з вимогою про відшкодування моральної шкоди позивач не надав суду жодних доказів, які б свідчили про приниження ділової репутації позивача або наявності втрат немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням його ділової репутації, вчинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до діяльності позивача.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до висновку, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують заподіяння позивачу втрат немайнового характеру, у тому числі моральних, а також доказів, що підтверджують розмір моральної шкоди в сумі 3 000,00 грн.

Згідно ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського суду України від 26.12.11 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення моральної шкоди є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача також витрати, пов'язані з оплатою адвокатських послуг в розмірі 5 000,00 грн.

На підтвердження своїх вимог в цій частині позивачем надано суду, зокрема, договір про надання юридичних (адвокатських) послуг від 12.08.2013 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 4057/10 від 27.08.2009 року, квитанцію № 149063 від на суму 5 000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 5 ст. 49 ГПК України, суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються при задоволенні позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, які підлягають сплаті за послуги адвоката, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування названих витрат не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним (Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-8/155 від 13.02.2002р.).

При вирішенні питань, пов'язаних з оплатою послуг адвоката, слід також враховувати викладене в абзаці третьому пункту 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/973 «Про деякі питання практики застосування у вирішенні спорів окремих норм процесуального права» № 01-8/973 від 14.12.2007р., за яким у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Дослідивши матеріали справи та визначаючи роль адвоката Ковальова О.М. у всебічному, повному та об'єктивному розгляді справи № 910/16451/13, суд вважає заявлену суму витрат на послуги адвоката в розмірі 5 000, 00 грн. співрозмірною з ціною позову, обґрунтованою та правомірною.

Судовий збір у розмірі 1 905,90 грн. та витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 4 320,00 відповідно до положень статті 49 ГПК України підлягає стягненню з відповідача пропорційно задоволених вимог.

Згідно статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» станом на 1 січня 2013 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1 147,00 грн.

Згідно п.п. 2 п. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат, а із позовних заяв немайнового характеру - 1 розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, розмір судового збору за розгляд позовних заяв поданих у 2013 році в господарському суді майнового характеру становить не менше 1 720,50 грн. та не більше 68 820,00 грн.

Оскільки позивачем пред'явлено позовні вимоги про стягнення 110 294,85грн., то судовий збір мав бути сплачений в розмірі 2 205,90 грн.

Проте, позивачем подано квитанції № 75 від 23.08.2013 року та № 20 від 06.11.2013 року з яких вбачається, що судовий збір сплачено в розмірі 3 727,00 грн., тобто у більшому розмірі ніж передбачено законом.

Пункт 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» встановлює, що сплачена сума судового збору повертається в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Таким чином, зайво сплачений позивачем судовий збір в сумі 1 521,10 грн. підлягає поверненню позивачу.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Провіта» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Набережна, 7, код 31704186) на користь Фізичної особи-підприємця Савонік Олександр Матвійович (02105, м. Київ, вул. Усенка, 7/9, ідентифікаційний код 3052321597) 95 294 (дев'яносто п'ять тисяч двісті дев'яносто чотири) грн. 85 коп. боргу, 4 320 (чотири тисячі триста двадцять) грн. 00 коп. витрат на послуги адвоката, 1 905 (одну тисячу дев'ятсот п'ять) грн. 90 коп. судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повернути Фізичній особі-підприємцю Савонік Олександр Матвійович (02105, м. Київ, вул. Усенка, 7/9, ідентифікаційний код 3052321597) з Державного бюджету України зайво сплачений судовий збір в розмірі 1 521 (одна тисяча п'ятсот двадцять одну) грн. 10 коп., що перерахований квитанціями № 75 від 23.08.2013 року та № 20 від 06.11.2013 року. Оригінали квитанцій № 75 від 23.08.2013 року та № 20 від 06.11.2013 року залишити в матеріалах справи господарського суду Київської області № 910/16451/13.

Після вступу рішення в законну силу видати накази.

Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 85 ГПК України.

Повне рішення складено 12.11.2013 р.

Суддя Т.Д. Лилак