Постанова № 35165930, 31.10.2013, Житомирський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

справа № 806/6611/13-a

категорія 8.2.1

31 жовтня 2013 р. м. Житомир

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Капинос О.В. ,

при секретарі - Бортнік О.Г., Галайбі І.Б.,

за участю представників позивача Сидорівського В.М., Сидорівського В.М.,

представників відповідача Школенко Л.М., Шафранського Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Око" до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (Баранівського відділення) Головного управління Міндоходів у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0002841500 від 16.09.2013 р.,-

встановив:

Приватне підприємство "Око" звернулося до суду з позовом до Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції (Баранівського відділення) Головного управління Міндоходів у Житомирській області, у якому просить скасувати прийняте на підставі акту перевірки № 292/153/30824994 від 02.09.2013 року податкове повідомлення-рішення №0002841500 від 16.09.2013 р., якими збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість в сумі 7667,00 грн. та застосовано штрафну (фінансову) санкцію 1917,00 грн. Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало встановлене перевіркою порушення п. 185.1, ст. 185 п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "Око" занижено податок на додану вартість в сумі 7667,00 грн., у тому числі по періодах: вересень 2010 року на суму 3262,00 грн., жовтень 2010 на суму 2312,00 грн. та лютий 2011 року на суму 2093,00 грн. З даними порушеннями не погоджується, оскільки, позивачем, вимоги передбачені законодавством щодо оформлення придбання товару у постачальника та включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту були повністю витримані. Придбані товари були використані в господарській діяльності підприємства.

В судовому засіданні представники позивача позов підтримали в повному обсязі, просили його задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.

Представники відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнали та просили відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав, викладених у письмовому запереченні на позовну заяву. Вважають, що прийняте податкове повідомлення-рішення відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що Баранівським відділенням Новоград-Волинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Житомирській області було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ПП "Око", щодо документального не підтвердження реальності господарських відносин із контрагентами та повноти відображення в обліку з питання податку на додану вартість за вересень, жовтень 2010 року, лютий 2011 року, про що було складено акт № 292/153/30824994 від 02.09.2013 року (а.с.18-43).

За наслідками проведеної перевірки встановлено порушення п. 185.1, ст. 185 п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3 ст.198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ПП "Око" занижено податок на додану вартість в сумі 7667,00 грн. у тому числі по періодах: вересень 2010 року на суму 3262,00 грн., жовтень 2010 на суму 2312,00 грн. та лютий 2011 року на суму 2093,00 грн.

Підставою для даного висновку стало невизнання податкового кредиту за операціями із отримання товару від ТОВ "КПІ-Сервіс" у вересні-жовтні 2010 року та лютому 2011 року. За висновком податкового органу, укладений із ТОВ "КПІ-Сервіс" договір №1175 від 01.01.2011 року купівлі-продажу товару (комп'ютерні комплектуючі, побутову техніку) є правочином, який порушує публічний порядок та відповідно до ч. 1 ст. 203, ст. 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України є нікчемним і в силу ст. 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов"язані з їх недійсністю, так як позивачем не надано будь-яких документів, які підтверджують факт транспортування товару постачальником.

На підставі акту перевірки № 292/153/30824994 від 02.09.2013 року Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією (Баранівським відділенням) Головного управління Міндоходів у Житомирській області було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002841500 від 16.09.2013 р., яким ПП "Око" збільшено суму грошового зобов"язання з податку на додану вартість на 9584,00 грн., в тому числі за основним платежем 7667,00 грн., за штрафними санкціями 1917,00 грн. (а.с. 51).

Однак, суд не погоджується з даними висновками податкового органу та прийнятим на їх підставі рішенням з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 01.01.2011 року між ПП "Око" та ТОВ "КПІ-Сервіс" було укладено Договір купівлі-продажу товару (комп'ютерні комплектуючі, побутову техніку) № 1175, відповідно до якого продавець (ТОВ "КПІ-Сервіс") зобов"язується передати покупцю (ПП "Око") за його заявками комп'ютерні комплектуючі, побутову техніку, в подальшому "Товар", належної якості, а покупець зобов"язується придбати товар та здійснювати його оплату на умовах і на протязі дії цього Договору. (а.с. 7).

Відповідно до пункту 2.2 Договору продавець зобов"язаний упакувати товар у відповідності з вимогами щодо забезпечення його неушкодженості під час транспортування та вантажно-розвантажувальних робіт.

Пунктами 3.1, 3.4 Договору передбачено, що ціна за одиницю товару вказується у видатковій накладній, за якою товар передається покупцю. Сума Договору складає суму вартості товару за всіма видатковими накладними, які після підписання сторонами є невід"ємною частиною цього Договору.

На виконання умов Договору у вересні 2010 року, жовтні 2010 року та у лютому 2011 року ТОВ "КПІ-Сервіс" було здійснено ряд поставок товару, що підтверджується видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями, копії яких містяться в матеріалах справи (а.с.8-17, 70-88).

Пунктом 2.1. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 24.05.1995р. №88 встановлено, що "первинні документи" - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4. Наказу Мінфіну від 24.05.1995, № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як вбачається з матеріалів справи, усі видаткові накладні, які є первинними документами, містять усі необхідні реквізити передбачені пунктом 2.4. Наказу Мінфіну від 24.05.1995, № 88 "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", а саме назву документу, номер, дату відвантаження, повну назву продавця та покупця, їх адреси, номера свідоцтв, назву товару, кількість товару, ціну товару, загальну вартість товару, підписи продавця та покупця.

Таким чином, належним чином оформленні вказані документи є достатніми доказами, які підтверджують поставку та отримання Товару за Договором.

Крім того, згідно п. 2.4. даного Договору перевезення товару мало здійснюватися постачальником - ТОВ "КПІ-Сервіс", а транспорті витрати включені продавцем до вартості товару, що поставляється, продавець доставляє товар власним транспортом.

Як пояснили представники позивача перевезення зазначеного товару, як це було передбачено Договором, було здійснено ТОВ "КПІ-Сервіс" власним транспортом, під час його перевезення до пункту призначення товар перебував у власності ТОВ "КПІ-Сервіс".

Частиною 1 ст. 334 Цивільного кодексу України, право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 2 Переліку документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні, що був затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25.02.2009 р. N207, здійснення вантажних перевезень товарів для власних потреб постачальника повинно було супроводжуватись з застосуванням накладної або іншого документу, який підтверджує право власності на вантаж. При цьому застосування товарно-транспортної накладної на перевезення товарів (форма 1-ТН) зазначеним переліком не було передбачено взагалі.

Таким чином, висновок податкового органу про обов'язковість підтвердження позивачем факту перевезення придбаного товару виключно шляхом складання товарно-транспортної накладної (форма 1-ТН) є безпідставним. За таких умов є безпідставними і висновки перевіряючих про застосування до таких правовідносин норм, що визначені Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, які були затверджені наказом Мінтрансу України від 14.10.997 р. N363.

Разом з цим, відповідно до платіжних доручень, ковії яких містяться в матеріалах справи, позивач повністю розрахувався за отриманий товар з контрагентом ТОВ "КПІ-Сервіс". (а.с. 13-17).

Отже, реальність господарської операції із отримання товару підтверджується належним чином укладеним договором, який виконаний сторонами, а саме: ТОВ "КПІ-Сервіс" передав товар разом з необхідними товаро-супровідними документами, а позивач оплатив та прийняв товар. А тому дані обставини свідчить про те, що Договір був повністю виконаний сторонами та був спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що матеріали справи містять докази подальшої реалізації ПП "Око" придбаного у ТОВ "КПІ-Сервіс" товару іншим суб"єктам господарювання (а.с. 71-78, 80,82, 84-86, 88). Тобто, вказані докази спростовують висновки податкового органу про відсутність факту поставки товару.

Щодо визнання податковим органом договору між позивачем і ТОВ "КПІ-Сервіс" нікчемним, то відповідно до ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Підставою для недійсності правочину відповідно до ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ст.228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

В Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однієї зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

При визнанні договору нікчемним податковим органом не дотримано зазначених вимог законодавчих норм, тобто не встановлено вини та умислу позивача, спрямованих на заволодіння державним майном, порушення публічного порядку.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано доказів про умисність укладення угоди між ПП "Око" і ТОВ "КПІ-Сервіс" з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

До справи Новоград-Волинською ОДПІ не надано рішення суду у цивільній чи господарській справі, вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій. Висновок відповідача про "безтоварність" господарської операції носить характер припущення, яке не підтверджено належними доказами.

Реальне настання правових наслідків за визначеним Новоград-Волинською ОДПІ правочином підтверджено і не оспорюється висновками акту документальної перевірки. Так, контрагент позивача виконав повністю взяті на себе зобов'язання по поставці товару, а позивач, в свою чергу, провів повний розрахунок за придбання ТМЦ. Позивач у своїх бухгалтерській та податковій звітностях відобразив вчинені операції та своєчасно сплатив податки.

Акт перевірки не містить жодних доказів, які б підтверджували, що зміст Договору купівлі-продажу товару № 1175 від 01.01.2011 року не відповідає дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків чи свідчить про намір сторін ухилитися від оподаткування доходів, отриманих внаслідок виконання господарських зобов'язань, що виникли на підставі цих договорів.

Таким чином, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Докази на спростування факту отримання товару від ТОВ "КПІ-Сервіс" позивачу ПП "Око" відповідачем не надані.

Відповідно до ст.198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника. Якщо у подальшому такі товари/послуги, основні виробничі засоби фактично використовуються в операціях, які не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування відповідно до цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (за винятком випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу), то з метою оподаткування такі товари/послуги, основні виробничі засоби вважаються проданими у податковому періоді, на який припадає таке використання, у тому випадку, якщо платник податку скористався правом на податковий кредит за цими товарами/послугами, основними виробничими засобами. Датою використання товарів/послуг, основних виробничих засобів вважається дата визнання витрат відповідно до розділу III цього Кодексу.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п.п. 201.8, 201.10. статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ "КПІ-Сервіс" станом на час проведення операцій за Договором було зареєстровано як платник податку на додану вартість, підтвердженням чого є інформація з Реєстру платників ПДВ(а.с.92) .

Отже, необхідним документом для включення витрат по оплаті поставки товару і податкового кредиту є податкові накладні, а тому враховуючи, що позивачу при передачі товару надано належним чином оформленні податкові накладні у нього виникло право включити сплачені суми до податкового кредиту.

Крім того, однією з підстав своїх заперечень відповідач вказує на акт перевірки, проведеної у Катеринопільському відділенні Звенигородської ОДПІ по ТОВ "КПІ-Сервіс" № 84/22-01/30146161 від 29.11.2012 року "Про неможливість проведення зустрічної перевірки ТОВ "КПІ-Сервіс", щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків ПП "Компанія "Сторакс", ТОВ "Ален Груп" та ТОВ "Прайм Ресурс".

Однак, з такою позицією працівників податкового органу суд погодитись не може, оскільки, Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Крім того, у разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

З огляду на вищевикладене, не можна по факту можливого ухилення від сплати податків з боку контрагентів ТОВ "КПІ-Сервіс" перекладати на ПП "Око" відповідальність за їх дії, тим самим ставлячи ПП "Око" в ряд порушників податкового законодавства.

Крім того, в судовому засіданні представником відповідача підтверджено, що ТОВ "КПІ-Сервіс" повністю відобразило в своїй податковій звітності податкові зобов"язання з ПДВ по операціям, проведеним з ПП"Око".

Відповідно до ч.1 ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

На підставі викладеного, з урахуванням того, що позивачем були надані всі первинні документи, які підтверджують правомірність віднесення до складу податкового кредиту суми сплаченого податку на додану вартість в розмірі 7667,00 грн. у зв'язку із придбанням товарів від ТОВ "КПІ-Сервіс", суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності винесення податкового повідомлення - рішення №0002841500 від 16.09.2013 р., а тому суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення є протиправними та підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 158-162, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

постановив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати прийняте Новоград-Волинською об'єднаною державною податковою інспекцією (Баранівське відділення) Головного управління Міндоходів у Житомирській області податкове повідомлення-рішення №0002841500 від 16.09.2013 р..

Постанова суду може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня проголошення.

У разі застосування судом ч.3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Головуючий суддя О.В. Капинос

Повний текст постанови виготовлено: 05 листопада 2013 р.