Рішення № 35147403, 21.10.2013, Центральний районний суд м. Сімферополя

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 124/1466/13-ц

21.10.2013 рокум. Сімферополь

Центральний районний суд м. Сімферополя Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого - судді Кучеренко Н.В.,

при секретарі Кульневій С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання квартири обєктом спільної часткової власності, визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним та покупцем частки квартири, визнання права власності на частку квартири,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся первісно до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визнання квартири №357 по вул. 60 років Жовтня у м. Сімферополі обєктом спільної сумісної власності, визнання за позивачем права власності на 4/5 частки цієї квартири.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 04.03.1995 між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 був укладений шлюб, який 13.11.2001р. розірвано. Від спільного шлюбу сторони мають дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 22.12.1999р. позивачем була взята поворотна позика для придбання житла: квартири №12 по вул. 60 років СРСР у м. Сімферополі. 10.01.2000р. було укладено договір купівлі-продажу останньої. Таким чином, як вказує позивач, ця квартира стала обєктом сумісно нажитого майна подружжя. 10.04.2002р. дана квартира була продана, і на виручені гроші 10.04.2002р. позивачем була придбана квартира №357, розташована по вул.60 років Жовтня в м. Сімферополі, яка була оформлена на відповідача ОСОБА_2 При оформленні цієї угоди, між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було досягнуто домовленість, що квартира купується ними, як спільна сумісна власність, для проживання дружини та дітей, і в подальшому, при першій вимозі позивача, частка квартири буде оформлена на нього.

Позика за першу квартиру була виплачена позивачем у повному обсязі в січні 2010 року. За час шлюбу була виплачена 1/5 частка вартості квартири, після розірвання шлюбу в період з 2000 по 2010 рік - решта, тобто, у розмірі 4/5 часток вартості квартири.

Як вказує позивач, оскільки спірна квартира №357 по вул. 60 років Жовтня у м. Сімферополі була придбана за грошові кошти, виручені від продажу первісної квартири, яка була придбана на власні кошти позивача, спірна квартира є обєктом спільної сумісної власності сторін.

Однак, досягнута домовленість між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 до теперішнього часу не виконана, позивач не має можливості користуватися жилим приміщенням, а також розпоряджатися ним, як власним. При цьому, лише у грудні 2012 року, як зазначає позивач, він дізнався, що відповідач ОСОБА_2 не визнає його право на спірну квартиру, оскільки вона відмовила позивачу у вселенні в квартиру.

У звязку з чим, позивач звернувся до суду з позовом, зазначивши, що оскільки спірна квартира була придбана на грошові кошти, надані позивачу поворотною позикою, яка була ним виплачена ним у січні 2010 року, необхідно відступити від рівності часток і визнати за ним право власності на 4/5 часток цієї квартири.

У подальшому, позивачем уточнені позовні вимоги: замість вимоги про визнання квартири №357 по вул. 60 років Жовтня у м. Сімферополі обєктом спільної сумісної власності сторін, позивач просив визнати цю квартиру обєктом спільної часткової власності сторін.

Після цього, до розгляду справи по суті, позивачем були збільшені позовні вимоги. Крім заявлених, позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між відповідачем ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в частині покупця 4/5 часток, визнавши покупцем цих часток позивача. При цьому, позивач вказав, що є дійсним покупцем 4/5 часток спірної квартири, оскільки вона була придбана за його власні грошові кошти, про що свідчать квитанції про погашення ним поворотної позики. Одночасно позивачем була подана до суду заява про поновлення строків позовної давності.

У звязку зі збільшенням позовних вимог, ухвалою суду від 24.09.2013 року до участі у справі в якості співвідповідача залучено ОСОБА_3, як сторону договору, про недійсність якого заявлено.

Представник позивача за договором ОСОБА_6 у судовому засіданні уточнені та збільшені позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні з вищевикладених підстав. Звернула увагу суду, що у позовній заяві допущена технічна описка у зазначені первісно придбаної Тузами у шлюбі квартири: замість квартири АДРЕСА_2, неправильно вказано на квартиру №12 по вул. 60 років СРСР у м. Сімферополі. Крім того, наголосила, що відповідно до рішення Центрального районного суду м. Сімферополя від 10.12.2012 року за результатами вирішення спору між сторонами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дитини, судом встановлено, що спірна квартира була придбана за кошти саме позивача, а тому ця обставина, відповідно до ст.61 ЦПК України, доказуванню не підлягає. І що саме при розгляді цієї справи у 2012 році позивач дізнався про те, що відповідач ОСОБА_2 оспорювала право власності позивача на частку цієї квартири.

Відповідач ОСОБА_2І та її представник за довіреністю ОСОБА_7 у судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнали в повному обсязі, вважаючи їх необґрунтованими та надуманими. Пояснили, що шлюб між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 було розірвано у 2001 року, а спірна квартира була придбана у 2002 році відповідачем ОСОБА_2 і за власні кошти, які частково належали відповідачу, яка працювала та мала дохід, а частково їй допомогли зібрати родичі. Крім того, наголосили, що позивач пропустив строк позовної давності, який повинен обчислюватися з часу останньої виплати позивачем позики з січня 2010 року. Одночасно, відповідач пояснила, що позов до неї викликаний виключно реакцією позивача на її позов до нього про стягнення аліментів на утримання їх повнолітнього сина ОСОБА_8 - до 23 років.

Відповідач ОСОБА_3 до суду не зявилась, про день, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, причини неявки суду невідомі, клопотань про відкладення справи слуханням не надходило.

Вислухавши представника позивача, відповідача та її представника, дослідивши матеріали цивільної справи та оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 11, 27, 60 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов'язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Судовим розглядом встановлено, що сторони у справі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з 1995 року по 13.11.2001 року перебували у шлюбі (а.с.14, 15), мають дітей ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2

20.12.1999 року, тобто, в період перебування у шлюбі, позивачу за місцем роботи, за письмовим договором, надавалася безпроцентна поворотна позика на придбання житла в сумі 52 тис. грн. терміном на 10 років (а.с.3-4, 7).

10.01.2000 року позивачем за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу за реєстровим №49 придбано квартиру №100, розташовану у будинку №63 по вул. Барикадній у м. Сімферополі (а.с.5 щодо підстави належності квартири позивачу).

10.04.2002 року, тобто, коли сторони ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вже у шлюбі не перебували, позивач за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу за реєстровим №1674 продав цю квартиру ОСОБА_9 за 20 тис. грн. (а.с.5).

У цей же день, відповідачем ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу за реєстровим №1677 було придбано квартиру №357, розташовану у будинку №24 по вул. 60 років Жовтня, у м. Сімферополі (а.с.6). Продавець квартири ОСОБА_3 Відповідно до п.3 даного договору, продаж квартири здійснена за 13600 грн., які повністю отримані ОСОБА_3 від покупця ОСОБА_2 до підписання договору.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У відповідності до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відмовляючи у задоволенні заявлених позовних вимог, суд виходить з їх необґрунтованості, оскільки позивачем не надано суду належних та достовірних доказів на підтвердження наявності правових підстав для задоволення позову.

Так, відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Однак, позивачем не надано суду належних та достовірних доказів того, що частина отриманих ним коштів від продажу квартири АДРЕСА_3 була передана ним для придбання спірної квартири, а також доказів наявності відповідної усної домовленості між ним та відповідачем ОСОБА_2 про сумісне або часткове придбання спірної квартири.

Відповідач ОСОБА_2 в суді заперечувала наявність таких фактів, як отримання від позивача коштів на придбання спірної квартири, так й будь-якої усної домовленості. Натомість, надала суду трудову книжку, копія якої долучена до матеріалів справи, відповідно до якої, вона мала місце роботи, а значить, самостійний доход. При цьому, пояснила, що має багато родичів. Коли купувала спірну квартиру, крім своїх власних заощаджень, кошти на придбання квартири їй позичили родичі.

Пояснення відповідача про придбання квартири на власні кошти, крім усних пояснень, підтверджується змістом відповідного договору, оскільки у п.3 договору чітко зазначено, що кошти за продаж квартири отримані продавцем ОСОБА_3 саме від покупця ОСОБА_2, а не іншої особи, наприклад, позивача у справі. При цьому, позивач стороною цього договору не є, додаткових умов цей договір про певні зобовязання відповідача «переоформити на позивача за першою вимогою конкретну частку квартири або всю повністю» - не містить.

Як встановлено судом, на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири, позивач та відповідач ОСОБА_2 вже у шлюбі не перебували, фактичних шлюбних відносин не підтримували.

Суд вважає, що укладення даного договору купівлі-продажу відбулося між належними сторонами на підставі вільного волевиявлення і прийняття його умов, в належній формі відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для визнання його частково недійсним, з врахуванням вимог ст.215 ЦК України та положень Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».

Доводи позивача щодо того, що договори купівлі-продажу обох квартир укладені в один і той же день, у одного того ж нотаріуса, фактично один за другим, та виручений позивачем розмір грошей від першого правочину фактично поглинає вартість придбаної спірної квартири, при встановлених судовим розглядом обставинах, не є обґрунтованою та правовою підставою для задоволення позовних вимог.

Оскільки, відповідно до ст.60 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Посилання позивача у позовній заяві на відсутність у власності будь-яких обєктів нерухомого майна, ніякого правового значення у справі не мають.

Доводи представника позивача про те, що факт придбання позивачем спірної квартири вже встановлений іншим рішенням Центрального районного суду м. Сімферополі від 10.12.2012 року (а.с.80), судом також не приймається до уваги. Так, по-перше, у даному рішенні чітко не зазначено про яку саме квартиру йдеться, адже її адреса місцезнаходження у рішенні не вказана. По-друге, рішення суду стосувалося виключно спору сторін про матеріальне утримання дитини, і певні обєкти нерухомості сторін, при цьому, не були предметом спору. По-третє, позивач, як вказується у рішенні суду, взагалі тоді вказував на придбання квартири саме для колишньої дружини та дітей, а не для себе у власність, тобто, взагалі не зазначав про наявність в нього права власності на квартиру або на її частку.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

За встановлених судом у ході розгляду справи обставин, оцінки наявних доказів у сукупності, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання спірної квартири обєктом спільної часткової власності, визнання договору купівлі-продажу спірної квартири частково недійсним є необґрунтованими, у звязку з чим, суд відмовляє у їх задоволенні. Щодо решти позовних вимог, то у їх задоволенні суд відмовляє, оскільки вони є похідними від основних.

Враховуючи відмову суду у задоволенні позовних вимог з причини їх необґрунтованості, тобто, відсутності встановлення самого факту порушення прав позивача відповідачами, не підлягає вирішенню по-суті заява позивача щодо поновлення строку позовної давності на захист порушеного права.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, у звязку з відмовою у задоволенні позову, судові витрати у справі залишаються за рахунок позивача.

На підставі викладеного, ст. 41 Конституції України, ст. ст. 11, 16, 203, 215, 317, 328 ЦК України, керуючись Постановою Пленуму ВСУ від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ст.ст. 3, 5, 10, 11, 60, 61, 88, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання квартири обєктом спільної часткової власності, визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним та покупцем частки квартири, визнання права власності на частку квартири відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АРК через Центральний районний суд м. Сімферополя АРК шляхом подачі в 10-денний строк апеляційної скарги з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:Н. В. Кучеренко