Рішення № 35132292, 04.11.2013, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 212/10182/2012 Провадження № 22-ц/772/2582/2013Головуючий в суді першої інстанції:Бойко В.М.Категорія: 57 Доповідач: Марчук В. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2013 р. м. Вінниця4 листопада 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:

Головуючого: Марчук В.С.

Суддів: Шемети Т.М., Матківської М.В.

При секретарі: Сніжко О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2012 року позивач ОСОБА_2 звернувся у суд з даним позовом до ОСОБА_3, вказуючи наступне.

27 листопада 2011 року ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки „Форд-Транзит" д.н. НОМЕР_1 та рухаючись у м. Вінниця по вул. Соборна у бік пл. Жовтневої, в зоні дії нерегульованого пішохідного переходу не надав переваги в русі пішоходу ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, що призвело до наїзду на останнього. Тим самим, відповідач порушив п. 18.1 Правил дорожнього руху України, де зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

В результаті даної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 був збитий автомобілем під керуванням відповідача ударом у праву сторону тіла від чого упав на землю на лівий бік та втратив свідомість. Як наслідок, позивач, отримавши тілесні ушкодження, був змушений звертатись до лікарів.

27.11.2011 р. лікарями МКЛ ШМД м. Вінниці позивачу встановлено діагноз: забій лівої половини грудної клітини та тупа травма живота. ОСОБА_2, перебуваючи у стресовому стані, у лікарні не став повідомляти внаслідок чого отримав дані ушкодження та від запропонованої госпіталізації в хірургічне відділення відмовився.

Однак після зазначеної події позивача стали турбувати біль у поперековому відділі, головні болі, головокружіння у зв`язку з чим він був госпіталізований в Літинську ЦРЛ в неврологічне відділення, де з 05.12.11 р. по 27.12.11 р. проходив стаціонарне лікування (22 доби).

Ще позивач зазначав, що в акті судово-медичного дослідження (огляду) №165/332 вказано, що під час стаціонарного лікування ОСОБА_2 у Літинській ЦРЛ з 05.12.11 р. по 27.12.11 р., у нього були виявлені ознаки тілесних ушкоджень: закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку та забою лівої нирки, що належать до легких тілесних ушкоджень. Витрати понесені позивачем на придбання ліків склали загальну суму: 777грн. 90 коп., що підтверджуєються товарними чеками від 06.12.11р., 07.12.11р., 08.12.11р., 09.12.11р., 12.12.11р., 22.12.11р. Крім цього, під час лікування понесені додаткові витрати на посилене харчування, що є загальновідомим фактором та невід'ємною необхідністю для будь-якого хворого, для одужання та реабілітації, які склали суму 1218 грн. в період стаціонарного лікування (58 грн. на 1 день). Тобто, витрати понесені позивачем на лікування травм отриманих в наслідок зазначеної ДТП в цілому склали 1995,90 грн., які позивач і просив суд стягнути з відповідача на його користь, як майнову шкоду.

Відшкодування додаткових витрат позивачем ґрунтується на нормі ст. 1195 ЦК України.

Крім того внаслідок цієї ДТП, позивач зазнав моральних втрат, які призвели до душевних страждань; позбавлення його можливостей реалізації своїх звичок та бажань. Свою моральну шкоду позивач оцінив у 17000 грн., які теж просив суд стягнути з відповідача на його користь.

Вінницький міський суд Вінницької області своїм рішенням від 22 липня 2013 року у задоволенні заявленого позову відмовив за необґрунтованістю та безпідставністю позовних вимог.

Позивач ОСОБА_2, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, оскаржив його у апеляційному порядку, як незаконне, ухвалене з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та таке, що не відповідає фактичним обставинам справи. Просив дане рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставинах, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Проте зазначені вимоги закону судом першої інстанції у повному обсязі не виконані.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції посилався на те, що позивачем не надано суду доказів які б підтверджували вимоги вказані у позовній заяві, відсутні будь-які об'єктивні підтвердження призначення та проведення курсу конкретного лікування позивача та необхідного оздоровлення, надані позивачем товарні чеки в порушення норм цивільного процесуального законодавства - безадресні, найменування ліків, витратних матеріалів та квитанції відсутні. З огляду на це суд дійшов до висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог.

З таким висновком суду колегія суддів погоджується частково - відносно позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, яка полягає у витратах, понесених на відновлення ушкодженого здоров`я позивача та додаткових витратах в цих же цілях.

В іншій частині рішення, суд дійшов висновків, які не повністю відповідають обставинам справи.

Частина 1 ст. 1166 ЦК України говорить про те, що майнова шкода, завдана неправомірними діями особистим немайновим правам фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання та утримання якого створює підвищену небезпеку.

У ч.5 ст.1187 ЦК України говориться, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Про те саме говориться і у п.п. 4,5,6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних прав №4 від 1.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки»

У п.4 вказаної Постанови, крім того, говориться, що потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача; розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Відповідно до норми ст. 57 ЦК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних, як свідків, показань свідків, письмових доказів, висновків експертів.

У рішенні суду, яке оскаржується в апеляційному порядку, викладені пояснення відповідача про те, що 27.11.2011 року о 14 год. ОСОБА_3 керував зазначеним транспортним засобом та рухався по вул. Соборній в напрямку площі Жовтневої. Ліворуч рухався трамвай, який зменшив швидкість але не зупинявся. Так на одному рівні відповідач та трамвай і під`їжджали до нерегульованого пішохідного переходу. Лише коли передня частина автомобіля відповідача майже порівнялася з передньою частиною трамвая, з-за передньої частини трамвая вибіг пішохід. Відповідач встиг зреагувати та натиснути на педаль гальм але зупинка ще не відбулась і саме в момент натискання почув стук в ліву боковину транспортного засобу. Пішоходом був ОСОБА_2 Коли відповідач зупинився та вийшов, побачив пішохода але він не лежав. Відповідач не бачив щоб позивач падав. Трамвай поїхав далі, відповідач запитав у ОСОБА_2 що з ним, чи потрібна допомога та запропонував відвезти до лікарні. ОСОБА_2 сказав, що впав, то відповідач зрозумів, що вдарившись у лівий бік авто, міг упасти, саме тому він відвіз ОСОБА_2 до лікарні. Там його оглянули, зробили рентген, при цьому ОСОБА_2 заявив, що сам упав.

Зазначеним поясненням суд не надав оцінки, незважаючи на те, що вони співпадають з обставинами, викладеними у позовній заяві та підтверджують, що шкода позивачу була завдана за участю відповідача та що відповідач є завдавачем шкоди.

Аналогічні пояснення відповідача викладені і в його запереченні на позовну заяву на а/с 53, які судом теж не взяті до уваги.

Обставини щодо того чи втрачав позивач свідомість під час зазначеної дорожньо-транспортної пригоди, чи ні - не спростовують факту самої дорожньо-транспортної пригоди з участю сторін.

Відповідно до вимог ч.1 ст.61 ЦПК України, обставини визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Виходячи з викладених пояснень відповідача, він порушив вимоги п18.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України. Так, у п.18.1 Правил зазначено, що водій транспортного засобу, що наближається до нерегульованого пішохідного переходу, на якому перебувають пішоходи, повинен зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися, щоб дати дорогу пішоходам, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

У п. 18.4 цих же Правил сказано, що якщо перед нерегульованим пішохідним переходом зменшує швидкість чи зупинився транспортний засіб, водії інших транспортних засобів, що рухаються по сусідніх смугах, повинні зменшити швидкість, а в разі потреби зупинитися і можуть продовжити (відновити) рух лише переконавшись, що на пішохідному переході немає пішоходів, для яких може бути створена перешкода чи небезпека.

І жодним пунктом Правилами не визначено, скільки часу має право пішохід переходити дорогу по пішохідному переходу та з якою швидкістю.

Вказані пояснення відповідача підтверджують факт, що під час ДТП позивачу було заподіяно ушкодження здоров`я, але він під час огляду в лікарні не правильно вказав обставини, заявивши, що сам упав.

Суд, вказавши у своєму рішенні, що постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 8.02.2012 року відмовлено у порушенні кримінальної справи за фактом повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 27.11.2011 року, під час якої ОСОБА_2 отримав тілесні ушкодження, теж не надав оцінки цьому доказу всупереч вимозі Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

А у п.4 вказаної Постанови, говориться, що відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

У даному ж випадку, постановою про відмову у порушенні кримінальної справи від 08.02.2012 року було відмовлено у порушенні кримінальної справи за правилами КПК України 1960 року у зв`язку з тим, що дорожньо-транспортна пригода не містить ознак злочину, передбаченого ст.286 КК України, оскільки травми отримані ОСОБА_2 за своїми ознаками є малозначними - легкими тілесними ушкодженнями. Таким чином, зазначена постанова є доказом по даній цивільній справі. У ній є відповіді на питання: чи мала місце дорожньо-транспортна пригода, на яку вказує позивач у позові; чи сталася вона з вини відповідача; чи були заподіяні при цьому позивачу тілесні ушкодження; чи були дії відповідача неправомірними та чи є причинний зв`язок між цими діями та завданою позивачу шкодою.

Так у даній постанові на а/с 10, яка відповідачем не оскаржувалася, вказано, що проведеною перевіркою встановлено, що 27.11.2011 року біля 14 год. водій ОСОБА_3, проживаючи у м. Вінниця, рухаючись у напрямку Пл. Жовтня, керуючи автомобілем марки «Форд-Транзит» з державним номерним знаком НОМЕР_1 та перебуваючи під час руху в зоні дії нерегульованого пішохідного переходу, не надав переваги у русі пішоходу ОСОБА_2, що перетинав проїзну частину зліва направо по ходу руху автомобіля по дорожній розмітці нерегульованого пішохідного переходу, що призвело до наїзду та отримання тілесних ушкоджень пішоходом. Після цього водій ОСОБА_3 за погодженням з пішоходом самовільно залишили місце пригоди, звернувшись за медичною допомогою до МКЛ ШМД м. Вінниця.

Ті обставини, що постановою судді апеляційного суду Вінницької області від 21.03.2012 року скасована постанова Замостянського районного суду м. Вінниця від 28 лютого 2012 року, якою було притягнуто ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ст.122-4 КУпАП з закриттям провадження по справі за ч.1 п.4 ст.247 КУпАП, не спростовують обставин щодо події ДТП та вини у ній водія, яким є відповідач по справі. У вказаній постанові теж зазначено, що водій ОСОБА_3 27.11.2011 року, керуючи автомобілем «Форд-Транзит» та перебуваючи під час руху в зоні дії нерегульованого пішохідного переходу, не надав переваги у русі пішоходу ОСОБА_2 та що після вчинення наїзду на пішохода ОСОБА_2 для усунення небезпеки, яка загрожувала потерпілому, залишивши місце події, з останнім попрямував до МКЛ ШМД у м. Вінниці (а/с50).

Те, що провадження по справі закрите не звільняє відповідача від цивільно-правової відповідальності.

Висновок суду про те, що доводи позивача про те, що він був госпіталізований до Літинської ЦРЛ саме у зв`язку з отриманням травми внаслідок ДТП, що сталась 27.11.2011 року, спростовуються , зокрема тим, що ОСОБА_2 лікувався у період з 5.12.2011 року по 26.12.2011 року з наслідками черепно-мозкової травми, відповідно до листа Літинського РВУ МВС (а/с70) , неправильний.

Адже сам факт, що станом на 05.12.2011 року позивач поступив на лікування з наслідками ЧМТ, а не з самою черепно-мозковою травмою, ще раз підтверджує правильність обставин отримання травми, вказаних позивачем.

Відповідачем нічим не спростовано акт судово-медичного дослідження на а/с 46 за №165/332 від 20.03.2011 року. А у вказаному акті зазначено, що виявлені у ОСОБА_2 тілесні ушкодження це - закрита черепно-мозкова травма - струс головного мозку та забій лівої нирки, що належать до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров`я та виникли можливо у строк, вказаний у медичних документах - 27.11.2011 року.

Ще в акті відображені обставини госпіталізації ОСОБА_2 до Літинської ЦРЛ на стаціонарне лікування, відповідно до вивченої медичної карти стаціонарного хворого, номер якої 4394, та вказано, що у ній наявний запис хірурга при огляді ОСОБА_2 5.12.2011 року, про те, що хворий тиждень тому отримав травму під час ДТП; що лікування тривало з 5.12.2011 року по 26.12.2011року.

Експертом вивчалася і медична карта амбулаторного хворого №1-3448 Літинської ЦРЛ, де міститься діагноз; астенічний стан після перенесеного (27.11.2011 р.) струсу головного мозку.

Колегія суддів, заслухавши представника відповідача - адвоката ОСОБА_4, який не визнав апеляційної скарги, разом з тим, нічим не спростував ні своїми усними поясненнями, ні письмовими запереченнями зазначених колегією доказів по справі; вивчивши вказані докази, вважає встановленими наступні обставини.

27.11.2011 року біля 14 год. водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем марки «Форд-транзит» з державним номерним знаком НОМЕР_1, рухався у м. Вінниця по вул. Соборній в напрямку площі Жовтневої. Перебуваючи під час руху в зоні дії нерегульованого пішохідного переходу та маючи обмежений огляд даного пішохідного переходу, оскільки в цей час в попутному напрямку ліворуч рухався трамвай, в порушення вимог п.18.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України, не надав переваги у русі пішоходу ОСОБА_2, що перетинав проїзну частину зліва направо по ходу руху автомобіля по дорожній розмітці нерегульованого пішохідного переходу. В результаті даного порушення здійснив наїзд на пішохода та заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у вигляді закритої черепно-мозкової травми - струсу головного мозку та забою лівої нирки. Від отриманих тілесних ушкоджень ОСОБА_2 у період з 5.12.2011 року по 26.12.2011 року перебував на стаціонарному лікуванні у Літинській ЦРЛ Вінницької області.

Таким чином, на думку колегії суддів, позивачем доведено факт завдання шкоди його здоров`ю за участю відповідача; що дії відповідача були неправомірними; що відповідач є завдавачем шкоди та, що між неправомірними діями відповідача і шкодою наявний безпосередній причинний зв`язок.

Щодо вини відповідача, то виходячи з норми п.4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ №4 від 1.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», шкода, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується незалежно від наявності вини завдавача цієї шкоди.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем розміру заподіяної майнової шкоди, оскільки з наданих ним в якості доказів товарних чеків на а/с 13-14 не видно кому, ким та для лікування якого захворювання призначалися чи застосовувалися вказані медичні препарати. На зазначених документах міститься лише печатка фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 Тому суд правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на лікування.

Погоджується колегія суддів і з висновком суду про недоведеність та безпідставність позовної вимоги про відшкодування додаткових витрат на посилене харчування так, як відповідно до положення п.25 зазначеної Постанови №4, потреба у додаткових витратах встановлюється висновком медико-соціальної експертної комісії, який у матеріалах справи відсутній.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість та безпідставність позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Вищевказаними доказами : поясненнями сторін; постановою про відмову у порушенні кримінальної справи (а/с10); постановою судді апеляційного суду Вінницької області від 21.03.2012 року (а/с50); актом судово-медичного дослідження (а/с46); запереченням на позов (а/с52) доведено, що 27.11.2011 року відповідач в результаті порушення вимог п.18.1 та п.18.4 Правил дорожнього руху України здійснив наїзд на пішохода - позивача ОСОБА_2 та заподіяв йому легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, у зв'язку з чим потерпілий лікувався у період з 5.12.2011 року по 26.12.2011 року.

Виходячи з доведеності зазначених обставин, позивачем доведено факт заподіяння йому моральної шкоди, яка полягає у перенесених внаслідок ДТП душевних стражданнях; душевних та фізичних стражданнях від отриманих травм, які стали наслідком неправомірних дій відповідача.

Відшкодування такої шкоди регламентується ст.1167 ЦК України.

Разом з тим, враховуючи тяжкість тілесних ушкоджень та пов`язані з ними душевні і фізичні страждання позивача, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вказану позовну вимогу частково - у розмірі 3500 грн.

Таким чином, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди слід скасувати, як ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи та з порушенням норм матеріального права. В цій частині слід ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3500 грн. моральної шкоди. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 22 липня 2013 року скасувати в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди та в цій частині ухвалити нове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 3500 грн. моральної шкоди. В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Вінницької області набирає законної сили з моменту його проголошення та з цього ж часу може бути оскаржене в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді/підписи/

З оригіналом вірно

суддя: В.С. Марчук