Ухвала суду № 35090984, 06.11.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2013 року м. Київ К/9991/51741/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 р.

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р.

у справі № 2а/1270/741/2012

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Спецомотех»

до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю «Спецомотех» (далі - позивач, ТОВ «Спецомотех») звернулося до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м. Луганську Луганської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Ленінська МДПІ у м. Луганську), в якому просило суд визнати недійсним та скасувати наказ № 1077 від 07.06.2011 р. про призначення документальної позапланової перевірки, визнати незаконними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. № 0000192320/0, визнати неправомірними дій щодо визнання операцій між ТОВ «Спецомотех» та контрагентами по виконанню будівельних, підрядних робіт та надання послуг по роботі транспорту (механізмів) у березні 2011 року такими, що суперечать інтересам держави, суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними і не створюють юридичних наслідків.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р. позовні вимоги в частині визнання недійсним та скасування наказу № 1077 від 07.06.2011 р. про призначення документальної позапланової перевірки, визнання незаконними дій щодо проведення документальної позапланової перевірки, визнання неправомірними дій щодо визнання операцій між ТОВ «Спецомотех» та контрагентами по виконанню будівельних, підрядних робіт та надання послуг по роботі транспорту (механізмів) у березні 2011 року такими, що суперечать інтересам держави, суспільства, порушують публічний порядок та є нікчемними і не створюють юридичних наслідків залишено без розгляду в зв'язку з пропущенням строків звернення до суду.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «Спецомотех» зводяться до визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. № 0000192320/0.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 р., яка залишена без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р., адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Ленінської МДПІ у м. Луганську від 14.07.2011 р. № 0000192320/0 про збільшення ТОВ «Спецомотех» суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 579 571 грн., вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення прийнятими у відповідності до норм матеріального та процесуального права, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 15.06.2011 р. по 22.06.2011 р. згідно підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, статті 79 Податкового кодексу України та відповідно до наказу від 07.06.2011 р. № 365, посадовими особами Ленінської МДПІ у м. Луганську було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Спецомотех» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект» за період з 01.03.2011 р. по 31.03.2011 р., за результатами якої складено акт від 22.06.2011 р. №405/23/34696655 та встановлено порушення позивачем вимог пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України, пункту 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, в результаті чого ТОВ «Спецомотех» за перевіряємий період завищено податковий кредит у сумі 579 571 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 р. № 0000192320/0, яким, з урахуванням рішення ДПА в Луганській області від 16.09.2011 р. № 18313/25-08 та рішення ДПС України від 09.12.2011 р. № 7226/6/10-2115, позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 579 571 грн.

Як вбачається з акту перевірки № 405/23/34696655 від 22.06.2011 р., підставою для донарахування позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість слугувало твердження перевіряючих, що договір, укладений між TOB «Спецомотех» та TOB «Монтаж-Демонтаж-Проект» суперечить інтересам держави і суспільства, а отже, відповідно до статті 215, пунктів 1, 5 статті 203, статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним, і в силу статті 216 Цивільного кодексу України не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю та показники стосовно цього договору підлягають виключенню з податкового обліку підприємства. Таким чином, податковий орган дійшов висновку, що ТОВ «Спецомотех» безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 579 571 грн. внаслідок укладення з «Монтаж-Демонтаж-Проект» нікчемних правочинів, що призвело до заниження податку на додану вартість за березень 2011 року на загальну суму 579 571, грн.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Згідно підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Таким чином, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, а пов'язане з призначенням придбаних товарів (послуг) для використання у господарській діяльності та наявності податкової накладної (накладних).

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

При цьому необхідною умовою для віднесення сплачених (нарахованих) у ціні товарів сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт реальності придбання товарів, вартість яких відноситься до податкового кредиту з податку на додану вартість. Для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість витрати платника щодо сплати (нарахування) відповідної суми податку у складі ціни товару мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції та є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, між ТОВ «Спецомотех» (підрядник) та Новоайдарським районним центром зайнятості (замовник) укладений договір № 21/01-52 від 28.03.2011 р. про виконання капітального ремонту Новоайдарського районного центру зайнятості.

В рамках здійснення господарсько-правових відносин за вказаним договором сторонами складені наступні документи: довідка про вартість виконаних робіт та витрат за травень 2011 року, акт приймання виконаних будівельних робіт за травень 2011 року, підсумкова відомость ресурсів, локальний кошторис № 2-1-1 на ремонтні роботи (т.1 а.с.69-96).

Також, за договором № 21/01-52 від 28.03.2011 р. позивач отримав податкові накладні від 17.05.2011 р. на суму 245 333,67 грн., в тому числі 49 066,00 грн. - сума податку на додану вартість (т.1 а.с.97-98).

09.03.2011 р. між ТОВ «Спецомотех» та Луганським обласним центром зайнятості укладений договір №30/10-62 на виконання підрядних робіт з будівництва Міловського районного центру зайнятості, та укладені додаткові угоди до цього ж договору № 1 від 24.06.2011 р., № 2 від 02.08.2011 р., № 3 від 26.09.2011 р., № 4 від 07.10.2011 р., № 5 від 21.11.2011 р., № 6 від 28.11.2011 р. (т.1, а.с.117-128).

Також, між ТОВ «Спецомотех» та Луганським обласним центром зайнятості укладено договір № 30/10-760 від 20.09.2010 р. на виконання підрядних робіт з реконструкції адміністративної будівлі Краснолуцького центру зайнятості, та укладені додаткові угоди до цього ж договору № 1 від 04.01.2011 р., № 2 від 24.01.2011 р., № 3 від 23.05.2011 р., № 4 від 24.06.2011 р., № 5 від 25.07.2011 р. (т.1 а.с.153-161).

За зазначеними договорами виконання підрядних робіт між ТОВ «Спецомотех» та Луганським обласним центром зайнятості складений протокол погодження договірної ціни, затверджений та підписаний сторонами угоди план річного фінансування, складені довідки про вартість виконаних ремонтних робіт за квітень і травень 2011 року, акти приймання виконаних будівельних робіт за квітень і травень 2011 року, підсумкові відомості ресурсів, локальні кошториси № 2-1-1 на ремонтні роботи виписані податкові накладні (т.1 а.с.103-116, 129-132, 141-152).

Оплата виконаних позивачем ремонтних робіт підтверджена наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями (т.1 а.с.162-163).

Як вбачається з матеріалів справи, виконання ремонтних (будівельних) робіт здійснювалося субпідрядником - ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект» за договорами з ТОВ «Спецомотех» (генпідрядником), а саме: - договір субпідряду № 281/03-11 від 28.03.2011 р. про виконання капітального ремонту Новоайдарського районного центру зайнятості; - договір № 041/01 від 04.01.2011 р. про виконання підрядних робіт з реконструкції адміністративної будівлі Краснолуцького центру зайнятості; - договір № 101/03 від 10.03.2011 р. про виконання субпідрядних робіт з будівництва Міловського районного центру зайнятості.

Фактичне виконання ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект» робіт, обумовлених зазначеними договорами, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, а саме: довідкою про вартість виконаних будівельних робіт за березень 2011 року, актом приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 року, підсумковою відомістю ресурсів з капітального ремонту Новоайдарського районного центру зайнятості та розрахунком загально-виробничих витрат локального кошторису № 2-1-1 на ремонтні роботи за березень 2011 року, договорами та актами приймання передачі про надання послуг по роботі транспорту, податковими накладними (т.1 а.с.165-196; т.2 а.с.1-12, а.с.17-63).

Зазначені вище документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 201 Податкового кодексу України і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу здійснених господарських операцій, які узгоджуються між собою.

Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект» зареєстроване в якості юридичної особи, має свідоцтво платника податку на додану вартість та ліцензію на здійснення будівельної діяльності (вишукувальні та проектні роботи для будівництва, зведення несучих та огороджуючих конструкцій, будівництво та монтаж інженерних і транспортних мереж) (т.2 а.с.114-119).

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект».

Крім того, податковий орган, роблячи висновки про відсутність між зазначеними підприємствами господарських відносин, вказує на нікчемність укладених між ними договорів, оскільки такі вчинено без мети настання реальних наслідків.

Колегія суду касаційної інстанції погоджується з судами попередніх інстанцій, щодо відсутності підстав для визнання нікчемними договорів укладених позивачем з ТОВ «Монтаж-Демонтаж-Проект», виходячи з наступного.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено перелік вимог, дотримання яких є необхідним для дійсності правочину, а саме, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно частини другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Із набуттям чинності з 01.01.2011 р. змін до Цивільного кодексу України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою, податкові органи не можуть посилатися на нікчемність правочинів та господарських зобов'язань платників податків відповідно до частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України, як на правову підставу для донарахування податкових зобов'язань. Виключення з цього правила може становити лише ситуація із безпідставним відшкодуванням податку на додану вартість із державного бюджету, що може бути кваліфіковано як незаконне заволодіння майном держави. В інших же випадках дії платників податків, що мали намір ухилитися від оподаткування укладаючи правочини та використовуючи господарські операції як інструмент коригування показників своєї господарської діяльності для цілей отримання так званої податкової вигоди (мінімізації оподаткування) без наміру здійснювати реальні господарські операції, не охоплюються змістом поняття «незаконне заволодіння майном держави», що міститься у диспозиції частини першої статті 228 Цивільного кодексу України, й тому відсутні правові підстави для застосування частин першої та другої статті 228 Цивільного кодексу України.

Податкові органи, на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статті 207 Господарського кодексу України, можуть у судовому порядку доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань), що, на їх думку, укладені платниками податку з метою, яка завідомо суперечна інтересам держави та суспільства і полягає в ухиленні від оподаткування.

Отже, з огляду на викладене, висновки податкового органу щодо визначення сум податкових зобов'язань платників податку з податку на додану вартість без отримання відповідного рішення суду про недійсність правочину (господарського зобов'язання), винесеного судом за позовом податкового органу на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України чи статей 207 та 208 Господарського кодексу України, повинні ґрунтуватись виключно на даних, які містяться в документах, перелік яких визначений Податковим кодексом України, в податковій інформації, експертних висновках, судових рішеннях тощо.

Таким чином, висновки податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість по взаєморозрахунках з вказаним контрагентом за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірного податкового повідомлення-рішення.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Проте податковий орган цього обов'язку не виконав.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську Луганської області Державної податкової служби відхилити.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 22.05.2012 р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19.07.2012 р. у справі № 2а/1270/741/2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. БухтіяроваПомічник судді (підпис) М.І. Костенко