Ухвала суду № 35090875, 22.10.2013, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 жовтня 2013 року м. Київ К-31106/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010 у справі № 2а-2695/09/1070

за позовом Дочірнього підприємства "Кюне і Нагель"

до Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Дочірнє підприємство "Кюне і Нагель" звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції про скасування податкового повідомлення-рішення від 04.12.2008 № 0000942320/0/3312, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) з податку на прибуток у розмірі 116 045,00 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.

Не погодившись із судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу у задоволенні позовних вимог відмовити.

У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем по справі була проведена планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2007 по 30.06.2008, за результатами якої складено акт від 21.11.2008 № 2181/23-2/24596990 та встановлено порушення пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", що полягало у заниженні податку на прибуток на загальну суму 82 297,00 грн. Такий висновок податкового органу мотивовано тим, що у період, що перевірявся, позивачем неправомірно було включено до складу валових витрат суми вхідного податку на додану вартість (далі - ПДВ) в ціні придбаних легкових автомобілів.

На підставі акту перевірки відповідачем ухвалено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.

Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з правилами пп. 4.4.1 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (правило конфлікту інтересів) платник податків мав застосовувати положення пп. 7.4.2 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність з 01.01.2011).

Відповідно до пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97 не включається до складу податкового кредиту та відноситься до складу валових витрат сума податку, сплачена платником податку при придбанні легкового автомобіля (крім таксомоторів), що включається до складу основних фондів.

Згідно з положеннями пп. 8.2.2 п. 8.2 ст. 8 Закону № 334/94-ВР автомобільний транспорт відноситься до групи 2 основних фондів, а витрати на його придбання підлягають амортизації згідно з положеннями пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8 цього Закону (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що придбані позивачем легкові автомобілі, які не є таксомоторами, були включені Підприємством до складу основних фондів та використовувалися ним у власній господарській діяльності.

Разом з цим, згідно з пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на сплату ПДВ, включеного до ціни товарів (робіт, послуг), що придбаваються платником податку для виробничого або невиробничого використання.

При цьому, згідно з положеннями абзацу 3 пп. 5.3.3 п. 5.3 ст. 5 вказаного Закону у разі якщо платник податку на прибуток, зареєстрований як платник податку на додану вартість, одночасно здійснює операції з продажу товарів (робіт, послуг), що оподатковуються податком на додану вартість та звільнені від оподаткування, або не є об'єктом оподаткування таким податком, податок на додану вартість, сплачений у складі витрат на придбання товарів (робіт, послуг), які відносяться до складу валових витрат, та основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають амортизації, включається відповідно до валових витрат або балансова вартість відповідної групи основних фондів збільшується на суму, що не включена до складу податкового кредиту такого платника податку згідно із Законом України "Про податок на додану вартість".

Суди попередніх інстанцій, аналізуючи вищезазначені норми законодавства, вірно зазначили, що має місце конфлікт інтересів, оскільки Закони України "Про податок на додану вартість" та "Про оподаткування прибутку підприємств" неоднозначно (множинно) трактують порядок формування валових витрат при здійсненні господарських операцій з придбання легкового автомобіля та можливості віднесення до валових витрат сплачених сум ПДВ по цим операціям.

Відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону № 2181-III у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Враховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що віднесення позивачем 329 191,00 грн. ПДВ, сплачених у складі вартості придбаних легкових автомобілів, до валових витрат підприємства повністю відповідає вимогам пп. 7.4.2 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, тому порушення законодавства з боку Підприємства при цьому не відбувалося, а вимоги відповідача про донарахування податкових зобов'язань з податку на прибуток у цьому випадку є необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

З урахуванням викладеного передбачених законом підстав для скасування оскаржуваних судових рішень попередніх інстанцій не вбачається.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Ірпінської об'єднаної державної податкової інспекції Київської області відхилити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 21.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 08.09.2010 у справі № 2а-2695/09/1070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

А.О. Рибченко