Постанова № 35090589, 06.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 904/3069/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Козир Т.П. Гольцової Л.А., Іванової Л.Б. ( доповідач),перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В."на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2013 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013у справі№ 904/3069/13 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В."до Державного підприємства "Дослідне Господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України"простягнення 400864,01 грн.за участю представники сторін:

позивача: не з'явилися

відповідача: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В." звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Державного підприємства "Дослідне Господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України" про стягнення 400864,01 грн., з яких: 163650,00 грн. основного боргу, 10558,76 грн. пені, 98190,00 грн. штрафу, 128465,25 грн. процентів.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2013 у справі № 904/3069/13 (суддя Золотарьова Я.С.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 у цій справі (колегія суддів у складі: головуючого судді Білецької Л.М., суддів Верхогляд Т.А., Тищик І.В.), позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Державного підприємства "Дослідне Господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії аграрних наук України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В." основний борг в розмірі 163650,00 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 3273,00 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В." звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати вищезазначені судові рішення у цій справі в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення 10558,76 грн. пені, 98190,00 грн. штрафу, 128465,25 грн. процентів, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами справи, 06.02.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В." (постачальник) та Державним підприємством "Дослідне господарство "Дніпро" Інституту сільського господарства степової зони Національної академії наук України" (покупець) укладено договір поставки № 01КНСЮ (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору у строки, обумовлені Договором, постачальник зобов'язується поставити та передати у власність покупця насіннєвий матеріал, а покупець зобов'язується прийняти товар для власних та виробничих потреб та сплатити ціну товару, відповідно до умов Договору (додаткових угод та Специфікацій до нього).

Згідно із п. 2.1. Договору найменування (асортимент) товару, його кількість, ціна за одиницю та ціна всього товару наведені у Специфікаціях до Договору, які є невід'ємними його частинами

Судами встановлено, що на виконання умов Договору позивач здійснив поставку товару, відповідно до видаткових накладних, на загальну суму 327300,00 грн.

Як передбачено п. 5.1. Договору, покупець зобов'язується оплатити продавцю товар у строки та в розмірах, що вказані у специфікаціях.

Пунктом 3 Специфікації № 1 від 06.02.2012 передбачено, що товар оплачується покупцем в порядку, вказаному в Договорі, та в такі строки: авансовий платіж 50% у сумі 163650,00 грн. перераховується покупцем постачальнику у строк, не пізніше 10.04.2012 року; другий платіж 50% в сумі 163650,00 грн., перераховується покупцем постачальнику у строк не пізніше 25.10.2012 року.

Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач перерахував на рахунок позивача перший авансовий платіж в розмірі 163650,00 грн., перерахування другого платежу в сумі 163650,00 грн. відповідачем не здійснено.

Як передбачено частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Встановивши факт невиконання відповідачем зобов'язань щодо повної оплати товару, господарські суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів касаційної інстанції, про задоволення позову в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 163650,00 грн.

Судові рішення в цій частині позивачем не оскаржуються.

Відповідно до п. 7.1.5 Договору за прострочення (порушення) строків виконання грошових зобов'язань, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,05%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми грошового зобов'язання за кожен день прострочення, а у разі, якщо прострочення складає понад 30 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф в розмірі 30% від вартості Договору, за кожен факт порушення терміну платежу.

Як зазначено у п. 7.1.8. Договору, згідно ч. 3 ст. 692, 694, 536 Цивільного кодексу України, сторони домовились, що у разі прострочення сплати будь-якого платежу, покупець сплачує постачальнику проценти за користування чужими грошовими коштами від простроченої суми за весь час прострочення.

На підставі пунктів 7.1.5., 7.1.8. Договору позивачем нарахована пеня у розмірі 10558,76 грн., штраф у розмірі 98190,00 грн. та проценти у розмірі 128465,25 грн.

Розглядаючи спір по суті у частині вимог про стягнення вищевказаних сум та відмовляючи у їх задоволенні, господарські суди попередніх інстанцій, виходили з того, що відповідач не виконав свої зобов'язання по Договору через форс-мажорні обставини, які засвідчені у висновках Торгово-промислової палати України про форс-мажорні обставини №1058/05-4 від 19.05.2013 та №2714/05-4 від 22.11.2012, а також у зв'язку із неотриманням від Кабінету Міністрів України компенсаційних виплат.

Відповідно до ст. 617 Цивільного кодексу, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Згідно із ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України засвідчує обставини форс-мажору відповідно до умов зовнішньоторговельних угод і міжнародних договорів, а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні.

В ході розгляду справи відповідачем були надані висновки Торгово-промислової палати України № 2714/05-4 від 22.11.2012 року та № 1058/05-4 від 19.05.2013 року, зі змісту яких вбачається, що за даними Дніпропетровського регіонального центру з гідрометеорології в період з 25.01.2012 по 20.02.2012, та у весняно - літній період 2012 року на території Дніпропетровської області спостерігались аномальні погодні умови, які були несприятливі для цвітіння та запліднення пізніх сільськогосподарських культур, спричинили неповноцінне формування урожаю та призвели до пошкодження та загибелі сільськогосподарських культур, в тому числі, пошкоджено і загинуло посівів соняшника на 195 га.

Відповідно до вищевказаних висновків, ТПП України підтвердила, що несприятливі погодні умови, які спричинили пошкодження і загибель посівів станом на 19.04.2012 року, 11.06.2012 року, 18.06.2012 року, 17.07.2012 року, є форс - мажорними обставинами.

Судами встановлено, що листом від 11.02.2013 відповідач повідомив позивача про настання форс - мажорних обставин після укладання договору поставки.

Врахувавши викладене, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача лише суму основного боргу у розмірі 163650,00.

Колегія суддів також зауважує, що частиною третьою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (частина друга статті 536 ЦК України).

Однак, колегія суддів відзначає, що визначивши проценти, передбачені пунктом 7.1.8. договору, як плату за користування чужими грошовими коштами, сторони не звернули уваги на те, що за своєю правовою природою ці проценти підпадають під визначення неустойки, а саме пені згідно статті 549 Цивільного кодексу України, частиною третьою якої встановлено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У свою чергу пунктом 7.1.5. договору сторони вже передбачили нарахування пені.

Зазначене дає можливість дійти висновку про те, що умовами договору передбачене подвійне стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язання покупцем, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (вказаної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 07/238-10 від 12.12.2011).

Відповідно до п. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що господарські суди в порядку ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно дослідили обставини справи в їх сукупності, дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін та дійшли обґрунтованих висновків про часткову відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно частини другої ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарськими судами норм законодавства при прийнятті рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгросервіс Т.О.В." залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.06.2013 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 10.07.2013 у справі № 904/3069/13 залишити без змін.

Головуючий суддя: Т. Козир

судді: Л. Гольцова

Л. Іванова