увійти
УКР
№ К-23742/07
ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8
УХВАЛА
Іменем України
10 березня 2009 р. Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді-доповідача Федорова М.О.
суддів: Брайка А.І.
Голубєвої Г.К.
Маринчак Н.Є.
Рибченка А.О.
секретар судового засідання Міненко О.М.
за участю представників згідно журналу судового засіданні від 10.03.09р. (в матеріалах справи)
розглянувши касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 та .постанову господарського суду м. Києва від 21.03.2007
у справі №11/708-А
за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками
до 1.Закритого акціонерного товариства «ЕК «Укр Кан Пауер»
2.Приватного підприємства «Арктос»
про визнання господарського зобов`язання недійсним
ВСТАНОВИВ:
Спеціалізована державна податкова інспекція у м. Києві по роботі з великими платниками податків звернулась до суду з позовом до ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» (далі - відповідач-1) та приватного підприємства «Арктос» (далі - відповідач-2) про визнання господарського зобов'язання відповідачів за договором № 65 від 16.06.2003 недійсним з підстав, передбачених ст. 49 ЦК УРСР, а також стягнути з відповідачів в дохід держави по 558787,20 грн.
Постановою господарського суду м. Києва від 21.03.2007, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з зазначеними рішеннями судів позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга вмотивована тим, що судами при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 10.06.2003 року між відповідачами укладено договір № 65, згідно якого Замовник (ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер») доручає, а Підрядник (ПП «Арктос») бере на себе виконання робіт на часткову заміну екранних труб заднього екрана котла № 7, заміну засувок ВП-560, ППВД-43,44, ПО-У1-61, ВС-803 з ділянкою трубо та ремонт теплової ізоляції Д6 та №7, а також ремонт баку сірчаної кислоти з заміною окремих ділянок. Сума договору визначена договірною ціною і складає 199588,41грн., в тому числі ПДВ -33264,72грн.
Відповідачами укладено Додаткову угоду №1 (до Договору № 65 від 16.06.2003), на загальну суму 165050,25грн., в тому числі ПДВ 27508,32грн.
Також судами встановлено, що відповідачі своєчасно, тобто ще у 2003 році виконали умови спірного договору, за результатами виконання якого відповідач-2 виписав на адресу відповідача-1 податкові накладні, а останнє оплатило отримані товари, в т.ч. ПДВ, що підтверджується актами виконаних робіт, платіжними дорученнями та податковими накладними.
На підставі акта перевірки № 520/1640/21661022 від 15.08.2006 «Про результати позапланової документальної перевірки дотримання вимог податкового законодавства ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» при обчисленні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за липень, жовтень, листопад, грудень 2003 року та за березень 2005 року з ПП «Арктос» та ПП «Фартекс-сервіс» позивачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 00003616400 від 19.08.2006, яким відповідачу-1 визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 966995,50грн., в тому числі 85308,00грн. основного платежу та 881687,50грн. штрафних санкцій.
Як вбачається зі змісту касаційної скарги, позивач посилається на те, що доказом наявності у ПП «Арктос» умислу на укладення спірного договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави, та визначення цього договору як такого, що підпадає під ознаки ст. 49 ЦК УРСР є обставини, які викладені у вироку Святошинського районного суду м. Києва від 05.07.2006 по кримінальній справі відносно засновника ПП «Арктос» ОСОБА_1, визнаного винним в скоєнні злочину, передбаченого ст.ст. 27 п. 2, 205 ч. 2 КК України, тобто за фіктивне підприємництво.
Проте, з такими твердженнями позивача погодитись не можна з огляду на таке.
Відповідно до змісту ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР, на яку посилається скаржник, недійсною є угода, яка укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства. Правові наслідки такої угоди залежать від наявності умислу - у обох сторін чи однієї, від виконання угоди обома сторонами чи однією.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що позивач не мав правових підстав для посилання на ст. 49 Цивільного Кодексу УРСР на момент подання позову.
З 01.01.2004р. згідно з п.1 та п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Кодексу України, Цивільний Кодекс УРСР від 18.07.1963р. втратив чинність.
Цивільний Кодекс України, який набрав чинності, не містить такі публічно-правові наслідки укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК УРСР. Цим Кодексом скасовано відповідальність (правові наслідки) у вигляді публічно-правової санкції стягнення в дохід держави доходу, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною держави та суспільства. Наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок (ст. 228 ЦК України), не є адміністративно - правова конфіскація.
За змістом ч.2 ст. 5 ЦК України, Кодекс має зворотну дію в часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Аналіз викладеного дає підстави для висновку про те, що посилання позивача на публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угоди, але відсутні в ЦКУ на момент звернення з позовом, є помилковим.
Не могли бути застосовані судами в цьому випадку і санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, передбачені Господарським кодексом України (далі - ГК), що містить норми, які за предметом регулювання й установленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР.
Згідно з частиною першою статті 207 ГК, який набрав чинності 1 січня 2004 року, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнане судом недійсним повністю або в частині. За вчинення таких правочинів застосовуються конфіскаційні санкції, передбачені частиною першою статті 208 цього Кодексу.
Однак, положення статей 207 та 208 ГК України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок. А тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215, частиною 2 статті 228 ЦК України правочин є нікчемним і визнання його недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу», можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатись до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.
Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, лише за наявності умислу і не можуть застосовуватися як сам факт несплати податків однією зі сторін договору.
Відповідно до частини 1 статті 208 ГК України передбачені нею санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає статті 41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Оскільки зазначені санкції є конфіскаційними, стягуються за рішенням суду в доход держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, то вони належать не до цивільно-правових, а до адміністративно-господарських як такі, що відповідають визначенню, наведеному в частині 1 статті 238 ГК України і тому такі санкції можуть застосовуватись лише протягом строків, встановлених статтею 250 цього Кодексу.
Слід завернути увагу також на те, що роботи за спірним договором виконані ПП «Арктос» у 2003 році, а ЗАТ ЕК «Укр Кан Пауер» розрахувалося за них у 2003 році, а позов, в свою чергу, позивачем пред'явлено у грудні 2006 року, тобто поза межами строку, передбаченого для застосування судом адміністративно-господарських санкцій.
За змістом ч.1 ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги не спростовують правильності зазначених висновків суду апеляційної інстанції, зроблених у відповідності з вищеназваними нормами матеріального права, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення не встановлено.
З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційна скарга Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків задоволенню не підлягає, а ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007 та постанова господарського суду м. Києва від 21.03.2007 у справі №11/708-А - залишаються без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення.
Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.11.2007р. та .постанову господарського суду м. Києва від 21.03.2007р. у справі №11/708-А без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
