від відповідача
ОСОБА_2., за довіреністю
Позивач, Акціонерний комерційний
банк “Правекс-банк” звернувся з позовом до Спеціалізованої державної податкової
інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання
недійсним податкового повідомлення-рішення від 15.02.2005р. № 0000082302/3.
Постановою Господарського суду м.
Києва № 28/99-А від 08.11.2006р., залишеною без змін ухвалою Київського
апеляційного господарського суду № 28/99-А від 21.02.2007р., в задоволенні
позову АКБ “Правекс-банк” відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного
суду України № 28/99-А касаційну скаргу АКБ “Правекс-банк” задоволено частково.
Постанову Господарського суду м. Києва № 28/99-А від 08.11.2006р., ухвалу
Київського апеляційного господарського суду № 28/99-А від 21.02.2007р.
скасовано, справу передано на новий розгляд.
Ухвалою Окружного адміністративного
суду м. Києва від 17.11.2008р. справу № 28/99-А прийнято до провадження та
присвоєно номер № 7/566.
Позовні вимоги мотивовані тим, що
формування валових витрат позивачем здійснювалось у повній відповідності до
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, а тому, на думку
позивача, спірне податкове повідомлення-рішення підлягає визнанню недійсним.
Відповідач повністю заперечує проти
позовних вимог АКБ “Правекс-банк”, посилаючись на те, що порушення позивачем
податкового законодавства мало місце, відповідно, оскаржуване податкове
повідомлення-рішення винесено відповідачем правомірно.
Розглянувши подані сторонами
документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, всебічно і повно
з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно
оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення
спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва, - встановив:
Відповідачем -Спеціалізованою
державною податковою інспекцією у м. Києва по роботі з великими платниками
податків було проведено перевірку дотримання вимог податкового та валютного
законодавства Акціонерним комерційним банком “Правекс-банк” та його філій по
регіонам за період з 01.04.2001р. по 01.10.2003р., за результатами якої було
складено акт перевірки № 593/23-2/14360920 від 03.09.2004р.
На підставі зазначеного акту
перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000082302/3
від 15.02.2005р., згідно якого донараховано позивачу податкове зобов'язання з
податку на прибуток у розмірі 232 601,88 грн., в т.ч. 116 300,94 -штрафних
(фінансових) санкцій.
За результатами проведеної
перевірки було встановлено, що між Львівською філією АКБ “Правекс-банк” та
ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 12 ф від 25.09.1997р., згідно якого банк
надає кредит позивальнику в сумі 10 000,00 грн., термін дії договору до
26.03.1998р., процентна ставка 60% річних. Банком нараховувались проценти в межах
дії договору.
Полтавською філією АКБ
“Правекс-банк” було укладено договір № 31/01 від 19.10.2001р. з ПП ОСОБА_4,
згідно якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 45 000,00 грн., термін
дії договору до 10.04.2002р., процентна ставка 45% річних. Банком
нараховувались проценти в межах дії договору.
Оскільки позичальниками - ОСОБА_3.,
ОСОБА_4. не було погашено кредит, податковим органом донараховано Банку валовий
дохід у вигляді процентів за користування кредитом після настання строку
погашення кредиту.
Разом з тим, вказаними договорами
закріплено, що після настання строку повернення кредиту позичальнику
нараховуються не відсотки по заборгованості, а застосовується пеня. Таким чином
суть правовідносин змінилась, що залишилось поза увагою податкового органу та
призвело до невірних висновків.
Відповідно до п.п.11.3.6 п.11.3 ст.
11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення
валових доходів кредитора від здійснення кредитно-депозитних операцій є дата
нарахування процентів (комісійних) у строки, визначені кредитним (депозитним)
договором.
Законом України “Про оподаткування
прибутку підприємств” не встановлено інших підстав щодо виникнення зобов'язань
зі сплати або нарахування відсотків за кредитними договорами, отже, висновки
акту перевірки щодо порушення позивачем п.п. 11.3. п.11.3 ст. 11 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” є безпідставними.
Стосовно донарахування податку на
прибуток у розмірі 374,42 грн., суд зазначає наступне. Перевіркою
встановлено, що Одеською філією АКБ “Правекс-банк” в порушення п.п.4.1.2 п.4.1
ст. 4 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” виключено зі
складу валового доходу доходи від надання клієнтам в оренду сейфів.
Відповідно до п.4.1 ст. 4
наведеного Закону валовий доход - загальна сума доходу платника податку від
усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в
грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її
континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх
межами.
Згідно п.п.4.1.1, 4.1.2 п.4.1 ст. 4
зазначеного Закону валовий доход включає загальні доходи від продажу товарів
(робіт, послуг), у тому числі допоміжних та обслуговуючих виробництв, що не
мають статусу юридичної особи, а також доходи від продажу цінних паперів (крім
операцій з їх первинного випуску (розміщення) та операцій з їх кінцевого
погашення (ліквідації), доходи від здійснення банківських, страхових та інших
операцій з надання фінансових послуг, торгівлі валютними цінностями, цінними
паперами, борговими зобов'язаннями та вимогами.
Підпунктом 11.3.1 пункту 11.3
статті 11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” встановлено,
що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий
період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або
дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника
податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу
товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника
податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській
установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для
робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником
податку.
Згідно п.2.3 Правил бухгалтерського
обліку доходів та витрат банків України, затверджених Постановою НБУ № 255 від
18.06.2003р., у разі отримання коштів у сумі більшій, ніж визнано за рахунками
нарахованих доходів здійснюються такі бухгалтерські проводки:
Дт рахунки обліку грошових коштів,
поточні рахунки.
Кт “Доходи майбутніх періодів” (на
суму доходів, що отримані авансом та належать до майбутніх звітних періодів).
Позивачем в податковому обліку
доходи майбутніх періодів були включені авансом до складу валових доходів у
попередніх податкових періодах, згідно абз.1 п.п.11.3.1 п.11.3 ст. 11 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, по першій події -отриманні
авансового платежу, у зв'язку із чим на суму авансу зменшено валові доходи
поточного періоду. Так, у ІІ кварталі 2002р. валові доходи збільшено на
1688,70грн. та зменшено на 1868,51 грн., що сукупно становить -179,81 грн.; у
IV кварталі 2002р. валові доходи збільшено на 1414,28 грн. та зменшено на
1996,71 грн., що сукупно становить -582,43 грн.; у І кварталі 2003р. валові
доходи збільшено на 2014,24 грн. та зменшено на 2500,06 грн., що сукупно
становить -485,83грн.
Зважаючи на викладене, та наявні у
справі докази, судом встановлено, що позивачем правомірно виключалися зі складу
валових доходів нараховані доходи по оренді сейфів на суму авансів, отриманих у
попередньому звітному періоді, оскільки ці суми вже були включені до складу
валових доходів у попередньому податковому періоді, що підтверджується відомостями
по балансовому рахунку 3600 “Доходи майбутніх періодів”.
Отже, висновки акту перевірки щодо
порушення позивачем п.п.4.1.2 п.4.1 ст. 4 Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” є безпідставними, оскільки, доходи від надання клієнтам в
оренду сейфів включалися позивачем до складу валових доходів.
Стосовно донарахування податку на
прибуток у розмірі 23 372,84 грн., суд відмічає наступне.
За результатами проведеної
перевірки, встановлено порушення позивачем п.п.12.2.1 п.12.2 ст. 12 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств”, оскільки Харківською філією
АКБ “Правекс-банк” в податковому обліку сформований страховий резерв не тільки
по основному боргу позичальників, а також і під зобов'язання філії перед
позичальниками.
Особливості покриття безнадійної
заборгованості банками та небанківськими фінансовими установами регулюються
п.12.2 ст.12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.
Підпунктом 12.2.1 пункту 12.1
статті 12 наведеного Закону встановлено, що будь-який банк, а також будь-яка
небанківська фінансова установа, створена згідно з нормами відповідних законів,
крім страхових компаній (далі - фінансові установи), зобов'язані створювати
страховий резерв для відшкодування можливих втрат по основному боргу (без
процентів та комісій) за всіма видами кредитів та інших активних операцій, які
відносяться до їх господарської діяльності згідно з законодавством.
При цьому, згідно п.п.12.2.3 п.12.2
ст.12 зазначеного Закону, розмір страхового резерву, що створюється за рахунок
збільшення валових витрат фінансової установи, для комерційних банків - не може
перевищувати 20 відсотків від суми боргових вимог, а саме сукупної
заборгованості за кредитами, гарантіями та поруками, фактично наданими
(виставленими на користь) дебіторам на останній робочий день звітного
податкового періоду.
З урахуванням положень підпункту
12.2.3 цієї статті створення страхового резерву здійснюється фінансовою
установою самостійно у розмірі, достатньому для повного покриття ризиків
неповернення основного боргу за кредитами (іншими видами заборгованості),
визнаними нестандартними за методикою, яка встановлюється для банків
Національним банком України, а для небанківських фінансових установ - Кабінетом
Міністрів України, а також за кредитами (іншими видами заборгованості),
визнаними безнадійними згідно з нормами цього Закону (п.п.12.2.2 п.12.2 ст. 12
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”).
З викладеного вбачається, що
формування страхового резерву, згідно Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств”, відбувається лише для відшкодування можливих втрат, які
існують лише перед банком.
Суд не приймає посилання позивача
на п.1.4 Положення про порядок формування та використання резерву для
відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженого
постановою Правління НБУ № 279 від 06.07.2000р., оскільки ставки, механізм
справляння податків і зборів (обов'язкових платежів) і пільги щодо
оподаткування не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами
України, крім законів про оподаткування (ст.1 Закону України “Про систему
оподаткування”). Тобто умови формування страхового резерву у податковому обліку
мають відповідати нормам саме Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”.
Як свідчать обставини справи, Херсонською
філією АКБ “Правекс-банк” у ІІІ кварталі 2003р. віднесено до складу валових
витрат 2 000,00 грн., на яку зменшено розмір страхового резерву.
Відповідно до п.п.12.2.4 п.12.2 ст.
12 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі коли за
наслідками звітного податкового періоду відбувається зменшення сукупного
розміру нестандартних або безнадійних кредитів (інших видів заборгованості) у
зв'язку з їх переведенням до стандартної категорії чи зі списанням до складу
валових витрат платника податку за процедурою, встановленою пунктом 12.3 цієї
статті, або при зменшенні сум боргових вимог, що використовується як база для
визначення обмежень, встановлених підпунктом 12.2.3 цього пункту, надлишкова
сума страхового резерву направляється на збільшення валового доходу фінансової
установи за наслідками такого звітного періоду.
Тобто, у разі зменшення суми
страхового резерву в порівнянні із попереднім звітним періодом надлишкова сума
страхового резерву повинна направлятись на збільшення валового доходу, однак,
Херсонською філією АКБ “Правекс-банк” вказану вимогу Закону не виконано.
Судом не приймається до уваги
посилання позивача на доведений факт розшуку правоохоронними органами директора
контрагента. Відповідно до ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа та
органи через які ця юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і
здійснює їх, є юридично відокремленими. Тому факт звинувачення у скоєнні злочину директора юридичної особи не впливає
безпосередньо на юридичну особу, її зобов'язання та статус.
З матеріалів справи вбачається, що
проведеною перевіркою встановлено порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” Криворізькою, Кіровоградською,
Чернігівською філіями АКБ “Правекс-банк” в частині віднесення до складу
валових витрат виплачених процентів фізичним особам, яким реалізовано
депозитні чеки на пред'явника з авансовою виплатою процентів, при цьому,
прибуткові, на прийняті по чеках кошти, та видаткові, на видані відсотки,
ордери оформлені без зазначення: прізвища, ім'я по батькові, ідентифікаційного
коду власника чека, паспортних даних фізичної особи.
Порядок залучення коштів та умови
відкриття рахунків визначаються Інструкцією про відкриття банками рахунків в
національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від
18.12.1998р. № 527.
Підпунктом 6.1.4 зазначеної
Інструкції закріплено, що вкладні (депозитні) рахунки в іноземній валюті
відкриваються уповноваженим банком резидентам (юридичним особам, їх
відокремленим підрозділам, фізичним особам) та нерезидентам (юридичним особам
-інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам) на
підставі укладеного депозитного договору між власником рахунку та банком у
порядку, встановленому цією Інструкцією для відкриття вкладних (депозитних)
рахунків у національній валюті.
Згідно п.п.6.2.15 вказаної
Інструкції відкриття вкладного (депозитного) рахунку в іноземній валюті
фізичній особі здійснюється на підставі договору, за умови надання паспорту чи
іншого документу, що засвідчує особу.
У відповідності до п.6 Правил
здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених
Постановою НБУ від 07.07.1997р. № 216 залучення депозитів (вкладів) юридичних і
фізичних осіб оформляється банком шляхом:
відкриття строкового депозитного
рахунку з укладенням банківського вкладу (видачею ощадної книжки);
видачі ощадного (депозитного)
сертифіката.
Пунктом 12 зазначених Правил
встановлено, що основними реквізитами та умовами депозитного договору повинні
бути:
- назва та адреса банку, який
приймає депозит (вклад);
- назва та адреса власника коштів;
- дата внесення депозиту;
- сума депозиту;
- дата вимоги вкладником своїх
коштів;
- процента ставка за користування
депозитом (комерційний банк може залишити за собою право змінювати проценту
ставку відповідно до зміни облікової ставки Національного банку України з
відповідним повідомленням про це вкладника. У разі незгоди вкладника договір
може бути змінений або розірваний згідно з чинним законодавством України);
- зобов'язання банку повернути
суму, яка внесена на депозит;
- підписи сторін: керівника
виконавчого органу банку або уповноваженої на це особи та вкладників (для
юридичної особи -керівника або уповноваженої на це особи; для фізичної особи
-власника коштів або уповноваженої на це особи).
Таким чином, залучення депозитів
(вкладів) здійснюється шляхом відкриття строкового депозитного рахунку з
укладенням договору банківського вкладу або шляхом видачі ощадного
(депозитного) сертифікату; обов'язковим реквізитом депозитного договору є
зазначення назви та адреси власника коштів і наявність підписів сторін.
Також, суд звертає увагу і на те,
що згідно ст. 7 Закону України “Про Державний реєстр фізичних осіб-платників
податків та інших обов'язкових платежів” ідентифікаційний номер з Державного
реєстру є обов'язковим для використання комерційними банками у разі відкриття
рахунків, окрім того, відповідно до ст. 64 Закону України “Про банки і
банківську діяльність” банкам забороняється вступати у договірні відносини з
анонімними особами.
У відповідності до Закону України
“Про цінні папери і фондову біржу” в Україні можуть випускатися лише цінні
папери перелік яких наведено у статті 3 цього Закону. Однак, у вказаному
переліку відсутній такий вид цінних паперів як депозитний валютний чек.
Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” не належать до складу валових
витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими,
платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена
правилами ведення податкового обліку.
Отже, суд вважає, що депозитний
валютний чек не є цінним папером та не є депозитним договором, оскільки не
містить обов'язкових реквізитів, а саме: назву та адресу власника коштів,
підпису фізичної особи, ідентифікаційного номеру, а тому позивачем безпідставно
віднесено до складу валових витрат виплачені відсотки фізичним особам, яким
реалізовано валютні чеки на пред'явника з авансовою виплатою відсотків.
За цих підстав податковий орган
вірно дійшов висновків про неправомірність віднесення до складу валових витрат
виплачених процентів фізичним особам, яким реалізовано депозитні чеки на
пред'явника.
Стосовно донарахування податку на
прибуток у розмірі 17 032,21 грн., суд відмічає наступне.
В акті перевірки зазначено, що
Одеською, Дніпропетровською філіями та Головним офісом АКБ “Правекс-банк” в
порушення п.п.5.4.4 п.5.4 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” віднесено до складу валових витрат витрати на здійснення реклами
пов'язаної із залученням коштів населення, на якій не зазначено переліку
товарів (робіт, послуг), а також номеру діючої ліцензії та найменування органу,
який її видав.
Згідно статті 1 Закону України “Про
рекламу” реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій
формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність
споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару.
Відповідно до п.п.5.4.4 п.5.4 ст. 5
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” до валових витрат
включаються витрати платника податку на проведення передпродажних та рекламних
заходів стосовно товарів (робіт, послуг), що продаються (надаються) такими
платниками податку.
Згідно п.5.10 ст. 5 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” установлення додаткових обмежень щодо
віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що
зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
Суд вважає, що за таких обставин
позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати на оплату
реклами, при цьому, посилання відповідача щодо відсутності в тексті реклами
номеру діючої ліцензії та найменування органу, який її видав не приймаються,
оскільки Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” не містить
жодних застережень з даного моменту.
Як свідчать матеріали справи,
перевіркою Запорізькою філією АКБ “Правекс-банк” в порушення п.18.3 ст. 18
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” безпідставно віднесено
до складу валових витрат витрати на оплату приміщень орендованих у
нерезидента (Кіпр) за IV квартал 2001р., І квартал 2002р. на загальну суму
827,66 грн.
Згідно абз.1, 2 п.18.3 ст. 18
наведеного Закону, у разі укладення договорів, які передбачають здійснення
оплати товарів (робіт, послуг) на користь нерезидентів, що мають офшорний
статус чи при здійсненні розрахунків через таких нерезидентів або через їх
банківські рахунки, незалежно від того чи здійснюється така оплата (в грошовій
або іншій формі) безпосередньо або через інших резидентів або нерезидентів,
витрати платників податку на оплату вартості таких товарів (робіт, послуг)
включаються до складу їх валових витрат у сумі, що становить 85 відсотків від
вартості цих товарів (робіт, послуг).
Правило, визначене цим пунктом,
починає застосовуватися з календарного кварталу, наступного за кварталом, на
який припадає офіційне опублікування переліку офшорних зон, встановленого
Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до розпорядження
Кабінету Міністрів України від 29.03.2002р. “Про доповнення переліку офшорних
зон” розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.02.2002р. “Про перелік
офшорних зон” Кіпр визначено офшорною зоною.
Матеріалами справи підтверджено, що
при поданні уточнюючого розрахунку до податкової декларації про прибуток
позивач правомірно відобразив валові витрати у ІІ кварталі 2002р. на загальну
суму 655,82 грн.
Таким чином, позивачем не було
порушено п.18.3 ст. 18 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”,
а тому, донарахування податку на прибуток в цій частині суд визнає
необґрунтованим.
Стосовно донарахування податку на
податку на прибуток у розмірі 10 179,60 грн., суд відмічає наступне.
За результатами проведеної
перевірки, в акті було зроблено висновок, що Головним офісом АКБ “Правекс-банк”
в порушення п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” віднесено до складу валових витрат суму грошових коштів, яка
була сплачена відповідно до рахунків за придбання відеокасет, диктофонів,
буклетів, за надані послуги по роумінгу всього на загальну суму 33 932,00
грн.
Аналізуючи викладені обставини у їх
сукупності суд дійшов наступного висновку. У зв'язку із господарською
діяльністю та необхідністю покращення роботи позивачем було придбано
відеокасети, диктофони, буклети.
Суд звертає увагу на те, що
відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств” валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума
будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній
формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які
придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого
використання у власній господарській діяльності.
При цьому, до складу валових витрат
включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду
у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції
(робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної
енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами
5.3 - 5.8 цієї статті (п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 наведеного Закону).
Отже, лише у разі, якщо у п. 5.3 -
5.8 зазначеного Закону міститься пряма заборона щодо включення подібних витрат
до валових, таке включення можна кваліфікувати як неправомірне. Проте у
п.5.3-5.8 ст. 5 цього ж Закону не зазначено про неправомірність віднесення до
складу валових витрат послуг роумінгу, за придбання відеокасет, диктофонів,
буклетів.
Крім того, згідно з п.5.10 того ж
самого Закону встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу
валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не
дозволяється. Також відповідно до ст. 15 цього ж Закону визначено, що ставки
податку на прибуток, пільги щодо податку, об'єкт оподаткування, порядок
обчислення оподатковуваного прибутку, строки і порядок сплати та зарахування
податку до бюджетів можуть встановлюватися та змінюватися лише шляхом внесення
змін до цього Закону.
Щодо посилання відповідача на
п.п.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”
суд відзначає, що у цьому пункті є посилання на “правила ведення податкового
обліку”. Однак при цьому ст. 11 наведеного Закону не встановлює жодних вимог до
форми чи виду документів, які були б належні для цілей податкового обліку.
Положеннями п.п.11.2.1 п.11.2 ст.
11 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що датою
збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на
податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася
раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на
оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх
видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку
товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку
результатів робіт (послуг).
Отже, за своїм змістом наведені
норми Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачають як
підставу для не включення до валових витрат лише випадок повної відсутності
будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, а тому і неможливість
віднесення до складу валових витрат підприємства нереальних сум,
непідтверджених будь-якими документами взагалі.
Однак у даному випадку всі
необхідні первинні бухгалтерські документи на оплату послуг роумінгу,
відеокасет, диктофонів, буклетів були в наявності позивача, проте їх не було
взято відповідачем до уваги.
Таким чином, відповідачем під час
перевірки фактично були запроваджені додаткові обмеження щодо віднесення до
валових витрат подібних витрат, які не передбачені жодною нормою Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств”
Враховуючи вище викладені обставини
та пояснення сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині
підлягають задоволенню, адже витрати за послуги роумінгу, за придбання
відеокасет, диктофонів, буклетів можуть бути включені до складу валових витрат
платника податку оскільки широко ним використовуються у господарській
діяльності, а саме: диктофони використовуються на засіданнях Правління, Спостережної
Ради АКБ “Правекс-банк”, при проведенні нарад з метою повного та всебічного
фіксування озвученої інформації для подальшого протоколювання; відеокасети
використовуються департаментом безпеки банку для забезпечення охорони у
відповідності до нормативно-правових актів Національного банку України; послуги
роумінгу використовуються з метою покращення співпраці з представниками банків
нерезидентів (США Россія).
Проведеною перевіркою також
встановлено, що в порушення: п.п.8.3.1 п.8.3 ст. 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” Закарпатська філія АКБ “Правекс-банк”
безпідставно збільшила балансову вартість основних фондів, внаслідок чого
завищено суму амортизаційних відрахувань на загальну суму 19 100,00 грн.;
п.п.8.2.2 п.8.2 ст. 8 вказаного Закону Запорізька філія АКБ “Правекс-банк”
невірно розподілила основні фонди, в результаті було завищено амортизаційні
відрахування на загальну суму 47 890,66 грн.; п.п.8.2.2 п.8.2, п.п.8.7.1 п.8.7
ст. 8 цього ж Закону Полтавською філією АКБ “Правекс-банк” невірно нараховано
амортизаційні нарахування на основні фонди І групи, що призвело до завищення
амортизаційних відрахувань на загальну суму 25 100,00 грн.; п.п.8.2.2 п.8.2,
п.п.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону Рівненською філією АКБ “Правекс-банк” невірно віднесено
до основних фондів 1-ої та 2-ї групи пожежну сигналізацію, яка встановлювалась
у банках, що призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму
7 448,63 грн.; п.п.8.2.2 п.8.2 ст. 8 вказаного Закону Дніпропетровською філією
АКБ “Правекс-банк” невірно проведено розподіл по групах основних фондів, що
призвело до завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму18 711,34 грн.
Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном “амортизація”
основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення
витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого
прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених
цією статтею.
Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті
8 наведеного Закону визначено, що під терміном “основні фонди” слід розуміти
матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у
господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей,
та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним
зносом.
Як свідчать матеріали справи,
амортизаційні відрахування було нараховано за ІІ квартал 2001р., однак, згідно
наказів Запорізької філії АКБ “Правекс-банк” від 14.09.2001р. № 106/2, від
29.11.2001р. № 142/1 основні засоби введені в експлуатацію лише у ІІІ-ІV
кварталі 2001р.
Таким чином, нарахування
амортизації відбувається лише після введення матеріальних цінностей в
експлуатацію, отже, нарахування амортизаційних відрахувань за ІІ квартал 2001
Запорізькою філією банку здійснено неправомірно.
Крім того, в рамках зазначеної
перевірки встановлено, що в порушення п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств” пожежна сигналізація, яка встановлювалась у
приміщеннях банків безпідставно відносилась до ІІ групи основних фондів з
нарахуванням норм амортизаційних відрахувань у розмірі 6,25%, що призвело до
завищення амортизаційних відрахувань.
Відповідно до п.п.8.1.1 п.8.1 ст.8
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” під терміном
“амортизація” основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове
віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення
скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних
відрахувань, установлених цією статтею.
Підпунктом 8.2.1 пункту 8.2 статті
8 наведеного Закону визначено, що під терміном “основні фонди” слід розуміти
матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у
господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365
календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей,
та вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним
зносом.
У відповідності до Державного
класифікатора основних фондів, затвердженого наказом Держстандарту від
19.08.1997р. № 507 основні фонди -це матеріальні цінності, експлуатаційний
період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15
неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Одиницею обліку основних фондів є
інвентарний об'єкт, включаючи усі пристрої і приладдя або окремий конструктивно
відокремлений предмет, призначений для виконання окремих самостійних функцій,
або ж відокремлений комплекс, що складається з конструктивно з'єднаних
предметів, які є єдиними і орієнтовані на сумісне використання під час
виконання певної роботи.
Згідно п.п.8.6.1 п.8.6 ст. 8 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” норми амортизації
встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів
на початок звітного (податкового) періоду, зокрема, для І-ї групи у розмірі -
1,25 відсотка (в розрахунку на податковий квартал).
Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8
Закону платники податку мають право протягом звітного року віднести до валових
витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, у сумі, що не
перевищує п'ять відсотків сукупної балансової вартості груп основних фондів на
початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму, відносяться на
збільшення балансової вартості груп 2 і 3 (балансової вартості окремого об'єкта
основних фондів групи 1) та підлягають амортизації за нормами, передбаченими
для відповідних основних фондів.
З 01.01.2003р. платники податку
мають право віднести до складу валових витрат витрати, що перевищують зазначену
суму, збільшують балансову вартість груп 2, 3 і 4 чи окремих об'єктів основних
фондів групи 1, пропорційно сукупній балансовій вартості таких груп та таких
окремих об'єктів основних фондів групи 1 на початок розрахункового кварталу.
Отже, витрати на придбання і
встановлення пожежної сигналізації у приміщенні підлягають включенню до
балансової вартості об'єкта основних фондів не ІІ групи, як було зроблено
позивачем, а І групи, на якому встановлено таку сигналізацію, у порядку
встановленому п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8 Закону України “Про оподаткування прибутку
підприємств”.
Окрім того, Запорізькою філією в
порушення п.п.8.2.2 п.8.2 ст. 8 Закону безпідставно до ІІ групи основних фондів
віднесено вартість джерела безперебійного живлення.
Джерело безперебійного живлення -це
периферійне обладнання, яке забезпечує безперебійну роботу обладнання, при збої
електроживлення.
Згідно п.3 Державного класифікатора
основних фондів, затвердженого наказом Держстандарту від 19.08.1997р. № 507 до
ІІІ групи основних фондів належать двигуни, генератори, трансформатори
електричні, пристрої розподілу електроенергії та клерувальне обладнання.
Таким чином, джерело безперебійного
живлення відноситься до ІІІ групи основних фондів.
Як свідчать обставини справи,
Полтавською філією АКБ “Правекс-банк” у ІІ кварталі 2003р. віднесено до складу
валових витрат вартість реконструкції орендованих приміщень під безбалансові територіально-відокремлені
відділення.
Відповідно до п.п.8.7.1 п.8.7 ст. 8
Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” платники податку мають
право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати,
пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у сумі, що
не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних
фондів станом на початок такого звітного періоду.
Таким чином, до складу валових
витрат відносяться витрати пов'язані з поліпшенням основних фондів, що
підлягають амортизації, при цьому, амортизація орендованих основних фондів
здійснюється у податковому обліку орендодавця.
Згідно п.п.8.8.1 п.8.8 ст. 8 Закону
України “Про оподаткування прибутку підприємств” у разі коли договір оперативного
лізингу (оренди) зобов'язує або дозволяє орендарю здійснювати поліпшення
об'єкта оперативного лізингу (оренди), орендар може збільшити (створити)
балансову вартість відповідної групи основних фондів на вартість фактично
проведених поліпшень такого об'єкта. При цьому орендарем не враховується
балансова вартість об'єкта оперативного лізингу (оренди) за винятком вартості
фактично проведених його поліпшень при застосуванні пункту 8.7 цього Закону.
Тобто, у разі здійснення поліпшень
орендованого майна вартість проведених поліпшень не відноситься до складу
валових витрат, а відбувається збільшення (створення) вартості відповідної
групи основних фондів.
Враховуючи викладене, суд вважає,
що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
На виконання вказівок ухвали Вищого
адміністративного суду № 28/99-А від 12.02.2008 судом було перевірено та
досліджено усі фактичні обставини справи.
Відповідно до ч.1., ч.2 ст. 71
Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті
обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків,
встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про
протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень
обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності
покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи викладені обставини
позов підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 94, 97,
158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний
адміністративний суд м. Києва, -
ПОСТАНОВИВ:
1.
Позов Акціонерного комерційного банку “Правекс-банк” задовольнити частково.
2.
Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0000082302/3 від
15.02.2005р. в частині донарахування податку на прибуток у сумі 33 776,23 грн.,
штрафних (фінансових) санкцій у сумі 33 776,23 грн.
3.
В іншій частині позову відмовити.
4.
Судові витрати у сумі 1,70 грн. присудити на користь Акціонерного комерційного
банку “Правекс-банк” за рахунок Державного бюджету України.
Постанова
набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне
оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо
таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження,
але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає
законної сили після закінчення цього строку.
Постанова
може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з за
правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд
першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом
двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без
попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у
строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата складення та підписання
постанови в повному обсязі -02.03.09р.
Суддя Арсірій Р.О.
Часті запитання
Який тип судового документу № 3494312 ?
Документ № 3494312 це Постанова
Яка дата ухвалення судового документу № 3494312 ?
Дата ухвалення - 23.02.2009
Яка форма судочинства по судовому документу № 3494312 ?
Форма судочинства - Адміністративне
Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?
Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись
в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту.
Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.
В якому cуді було засідання по документу № 3494312 ?
У чому перевага платних тарифів?
У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22.
Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.
Інформація про судове рішення № 3494312, Окружний адміністративний суд міста Києва
Судове рішення № 3494312, Окружний адміністративний суд міста Києва було прийнято 23.02.2009.
Форма судочинства - Адміністративне,
форма рішення - Постанова.
На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Судове рішення № 3494312 відноситься до справи № 7/566
Це рішення відноситься до справи № 7/566. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа:
Наша система підтримує пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.
Зареєструйтеся та перегляньте
більше інформації про
юридичну особу!
