Ухвала суду № 34860256, 09.10.2013, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №784/3030/13 09.10.2013 09.10.2013 09.10.2013

Провадження №22-ц/784/2540/13

Провадження № 22ц-784/2540/13 Головуючий у 1-й інстанції Полішко В.В.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

Ухвала

Іменем України

09 жовтня 2013 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Буренкової К.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

при секретарі Белевері В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні без участі сторін цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2 в інтересах якого за довіреністю діє ОСОБА_3

на рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року

за позовом

ОСОБА_2 до Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області

про

визнання права власності за набувальною давністю,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до Первомайської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області про визнання права власності за набувальною давністю.

Позивач зазначав, що у 2002 році він домовився з ОСОБА_4 про купівлю житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1. На виконання домовленості 19 березня 2002 року ОСОБА_4 видала ОСОБА_5 довіреність якою уповноважила останню продати належний їй на праві власності житловий будинок, а він сплатив ОСОБА_5 за вказаний будинок 1 450 доларів США. З цього часу постійно проживає у цьому будинку, утримує його, добросовісно та безперервно володіє і відкрито користується цим нерухомим майном.

Посилаючись на наведене, просив суд визнати за ним право власності на вказаний житловий будинок за набувальною давністю.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 в інтересах якого за довіреністю діє ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для задоволення вимог позивача щодо визнання права власності на квартиру в порядку набувальної давності, визначеному у ст. 344 ЦК України, оскільки відсутні обов'язкові ознаки добросовісності заволодіння та відкритості володіння спірним будинком.

Колегія погоджується з таким висновком суду, оскільки він узгоджується з матеріалами справ та встановленими обставинами.

З матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що житловий будинок АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу від 01 липня 1981 року та 25 січня 1990 року.

ОСОБА_6 своєю довіреністю від 19 березня 2002 року уповноважила ОСОБА_5 продати вказаний житловий будинок.

Із змісту письмової розписки видно, що ОСОБА_5 отримала гроші в сумі 1 200 дол. США за продаж будинку.

Наполягаючи на задоволенні позову, ОСОБА_2 посилався на набуття ним права власності на будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України.

Відповідно до частин 1, 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Основною ознакою, передбаченою цією нормою, є добросовісність володіння, тобто якщо володілець не знав та не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, і обставини, у зв'язку з якими виникло володіння, не давали сумніву щодо правомірності набуття майна.

Аналіз інших правил ст..344 ЦК України, зокрема частини 3, дає підстави вважати, що ці правила не застосовуються у випадках, коли володіння майном здійснювалось на підставі договірних зобов'язань, оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Позивач підставами позову зазначає угоду, укладену у 2002 році про придбання спірного житлового будинку, виконання ним своїх обов'язків та сплату обумовленої вартості майна.

Договір купівлі-продажу нерухомого майна з дотриманням вимог закону щодо такого виду правочинів сторони не укладали.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що володіння житловим будинком позивачем не можна вважати добросовісним в розумінні вимог частини 1 ст. 344 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач понад десять років користується будинком і взаємні претензії між сторонами відсутні, не мають правового значення, тому що з такими обставинами закон не пов'язує виникнення права власності на нерухомість.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 12 червня 2013 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді