Ухвала суду № 3485992, 04.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                                К/С  № К-26665/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ  

                                                        УХВАЛА

                                                         ІМЕНЕМ УКРАЇНИ            

04.03.2009 р.                                                                                                                        м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого судді  Пилипчук Н.Г.

суддів                        Ланченко Л.В.

  Нечитайла О.М.

  Сергейчука О.А.

                                      Степашка О.І.

при секретарі          Остапенку Д.О.

за участю представників

позивача: Дятлової Л.О., Федько О.В.

відповідача: Ковальчука О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції 

на постанову Господарського суду Донецької області від 27.04.2006 р.

та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2006 р.

у справі № 41/24а

за позовом Закритого акціонерного товариства «Бетонмаш»

до Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції 

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

                                                                   ВСТАНОВИВ:

Постановою Господарського суду Донецької області від 27.04.2006 р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2006 р., позовні вимоги задоволені. Визнано повністю недійсним податкове повідомлення-рішення Слов’янської ОДПІ № 0000242341/0 від 30.01.2006 р. Присуджено ЗАТ «Бетонмаш» з Державного бюджету України судовий збір у сумі 3,40 грн.

Слов’янська ОДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення. Посилається на порушення судами норм матеріального права, а саме: п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, 7.7.5 п.7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість. Наголошує на тому, що однією з підстав для включення сум з податку на додану вартість до складу податкового кредиту є фактична сплата цих сум до Державного бюджету.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.

Актом повторної перевірки № 882-23-2-00240052 від 25.01.2006 р. з питань визначення суми податку на додану вартість, що підлягає бюджетному відшкодуванню за липень 2004 року, зафіксовано порушення позивачем вимог п. 1.8 ст. 1, п.п. 7.4.1 п. 7.4, п.п. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яке полягає у включенні позивачем до складу податкового кредиту липня 2004 року сум податку на додану вартість на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Кронтак», по яких відсутнє документальне підтвердження фактичної надмірної сплати зобов’язань з податку на додану вартість до Державного бюджету України на загальну суму 386068,57 грн. Такого висновку податкова інспекція дійшла у результаті неможливості підтвердження зустрічними перевірками правомірності формування податкових зобов’язань з податку на додану вартість постачальників товару у ланцюгу постачання.

На підставі акту перевірки податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000242341/0 від 30.01.2006 р. про завищення бюджетного відшкодування за декларацією за липень 2004 року у загальній сумі 386069 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції у розмірі 12389,5 грн.

Порядок та підстави формування платником податку податкового кредиту регламентується приписами п. 7.4, п. 7.5  ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яких платник податків зобов’язаний дотримуватися, і виключно за умови порушення яких, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.

Відповідно до п.п. 7.4.1. п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час формування позивачем податкового кредиту) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Згідно із п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Судами не встановлено жодного порушення вимог законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.

Так, судами попередніх інстанцій достовірно встановлена наявність належним чином оформлених податкових накладних, які є документами, що  засвідчують факт придбання платником податків товару (робіт, послуг), з дати отримання яких, згідно із приписами п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР,  у платника виникає право на податковий кредит (за умови, якщо така подія є першою порівняно з іншою законодавчо визначеною подією), та які, виходячи із змісту п. 7.4.5 п.7.4 ст.7 цього ж закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.

Суд касаційної інстанції вважає, що зазначені податковою інспекцією в акті перевірки вищенаведені підстави для виключення зі складу податкового кредиту сплачені позивачем суми податку на додану вартість за липень 2004 року не є правовими підставами для такого виключення та зменшення у зв’язку з цим позивачеві суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.

Відсутність документального підтвердження сплати податку на додану вартість попередніми постачальником у ланцюгу постачання товару не впливає на віднесення позивачем (покупцем) до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість при придбанні товару, оскільки Закон України «Про податок на додану вартість» (у редакції, чинній на час формування спірного податкового кредиту) не ставив право платника податку на додану вартість на формування податкового кредиту в залежність від наявності документів щодо належного виконання постачальниками у ланцюгу постачання своїх податкових зобов’язань та сплати ними сум податків до державного бюджету.

За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а законні та обґрунтовані судові рішення у справі – без змін.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

                                                                 УХВАЛИВ :

 Касаційну скаргу Слов’янської об’єднаної державної податкової інспекції  залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Донецької області від 27.04.2006 р. та ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 22.06.2006р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

Головуючий суддя                                        Н.Г. Пилипчук

        Судді                                                                 Л.В. Ланченко

                                                                             О.М. Нечитайло  

                                                                             О.А. Сергейчук

                                                                             О.І.  Степашко