Ухвала суду № 3485772, 10.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                             № К-5712/07                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.03.2009р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді                Брайка А. І.,

суддів                                     Голубєвої Г. К.,

                                               Маринчак Н. Є.,

                                               Рибченка А. О.,

                                               Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя

на постанову Господарського суду Запорізької області від 16.10.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. у справі № 5/110/06-АП

за позовом Державної податкової інспекції у Шевченківському районі          м. Запоріжжя

до:

1) Товариства з обмеженою відповідальністю “Техпостачресурси”,

2) Приватного виробничо-комерційного підприємства “Гамаюн”

про визнання недійсною угоди,

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача-1 – не з’явились,

відповідача-2 – не з’явились,

встановив:

      18.04.2006р. Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі м. Запоріжжяподано позов про визнання недійсною угоди (господарського зобов’язання) між відповідачами, оформленої податковими накладними, зобов’язання Приватного виробничо-комерційного підприємства “Гамаюн” повернути Товариству з обмеженою відповідальністю “Техпостачресурси” все отримане за угодою, а саме 626199 грн. 18 коп., а також стягнення з останнього в доход держави все одержане ним за угодою, а саме вартість товару на загальну суму 626199 грн. 18 коп.

      Підставами для визнання угоди недійсною позивачем вказані ст. ст. 207, 208 ГК України, п. 11 ст. 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2002р. у справі № А2/2871 про скасування державної реєстрації Приватного виробничо-комерційного підприємства “Гамаюн” та акт від 02.12.2002р. № 15-2/10-403 про анулювання свідоцтва про реєстрацію підприємства платником податку на додану вартість.

      Постановою Господарського суду Запорізької області від 16.10.2006р., залишеною без змін ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. у справі № 5/110/06-АП в задоволенні позову відмовлено.

      Судові рішення мотивовані тим, що наявність рішення про скасування державної реєстрації не може вважатись доказом умислу в діях сторони договору на його укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; податкова накладна є звітним та розрахунковим документом, виписується продавцем товару і не може свідчити про волевиявлення покупця; будь-які інші докази існування та виконання господарського зобов’язання між відповідачами позивачем не надано; книга обліку придбання товарів (робіт, послуг) та акт перевірки не можуть вважатись належними доказами існування та виконання між відповідачами спірної угоди.

      Позивач, не погоджуючись з вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, подав касаційну скаргу в якій просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, зокрема: ч. 1 ст. 67 Конституції України, п. 13 ст. 58, ст. ст. 207, 208 ГК України, ст. 86, ч. 2 ст. 159 КАС України.

      Відповідачі заперечення на касаційну скаргу не подали.

      Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

      Як встановлено судами попередніх інстанцій, в результаті проведеної позивачем комплексної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.10.2002р. по 30.09.2005р. складено акт від 31.2006р. № 5/23-1/31250280 в якому зазначено про заниження Товариством з обмеженою відповідальністю “Техпостачресурси” податку на додану вартість за 2004 рік на загальну суму 451563 грн. 53 коп. та за дев’ять місяців 2005 року на загальну суму 462121 грн. 29 коп., в тому числі у зв’язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, виданими Приватним виробничо-комерційним підприємством “Гамаюн”, державна реєстрація якого скасована згідно рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 29.03.2002р. у справі № А2/2871 та анульоване свідоцтво про його реєстрацію як платника ПДВ згідно акту від 02.12.2002р. № 15-2/10-403.

      Відповідно до ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

      Необхідними умовами для визнання господарського зобов’язання недійсним на підставі вищевказаної норми та застосування передбачених ст. 208 цього Кодексу наслідків є факт вчинення господарського зобов’язання, а також факти невідповідності вчиненого зобов’язання вимогам закону, або його вчинення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

      З аналізу ч. 1 ст. 173, ч. 1 ст. 174 ГК України слідує, що господарсько-договірним зобов’язанням визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання на підставі, зокрема, господарського договору.

      Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 180 цього Кодексу зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов’язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов’язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

      Видача на підставі п. 7.2. ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” податкової накладної без складання первинних бухгалтерських документів, які відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” фіксують факти здійснення господарських операцій, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, не може бути доказом існування між господарюючими суб’єктами господарського зобов’язання.

      Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту і не може свідчити про волевиявлення останнього на укладення відповідного господарського зобов’язання.

      Крім того, апеляційним господарським судом вірно зазначено, що книга обліку придбання товарів (робіт, послуг), а також складений за результатами здійсненої перевірки дотримання вимог податкового законодавства акт, не можуть свідчити про виникнення та існування між відповідачами господарського зобов’язання.

      За вказаних обставин, зважаючи на перегляд судових рішень в межах касаційної скарги, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в задоволенні позову є вірним, рішення прийняті відповідно вимог чинного законодавства, а вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

      Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

ухвалив:

      1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Запоріжжя без задоволення, а постанову Господарського суду Запорізької області від 16.10.2006р. та ухвалу Запорізького апеляційного господарського суду від 27.02.2007р. у справі      № 5/110/06-АП – без змін.

      2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя                         (підпис)                                  Брайко А. І.

Судді                                                         (підпис)                                Голубєва Г. К.

                                                        (підпис)                              Маринчак Н. Є.

(підпис)                              Рибченко А. О.

(підпис)                               Федоров М. О.

Ухвала складена у повному обсязі 13.03.2009р.

З оригіналом згідно

Відповідальний секретар                                                             Міненко О. М.