Ухвала суду № 3485715, 12.03.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

“12” березня 2009р.  Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого                                 Конюшка К.В.

суддів:                  Ланченко Л.В.

                        Нечитайла О.М.

                        Пилипчук Н.Г.

Степашка О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р.

у справі  № 29/475

за позовом               Закритого акціонерного товариства «Київський пивзавод № 1»

до                               Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва

про                            визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

            У вересні 2004р. Закрите акціонерне товариство «Київський пивзавод № 1» звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001982401/0 від 09.09.2004р.; зобов’язання Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва обліковувати борг в сумі 390176,60 грн. (згідно з мировою угодою) в ручному режимі окремо від поточних платежів.

            В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що борг з податку на додану вартість в сумі 140951,50 грн. виник до введення мораторію на задоволення вимог кредиторів у справі № 16/62-б про банкрутство і порядок погашення такого боргу регулюється нормами Закону України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Також позивач зазначає, що в рамках затвердженої мирової угоди підприємство спрямовувало суми сплачених поточних платежів на погашення боргу, проте податковим органом було неправомірно спрямовано вказані кошти на погашення штрафних санкцій, на незаконно нараховані борги. 

            Рішенням Господарського суду м. Києва від 24.02.2005р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р., позовні вимоги задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення               № 0001982401/0 від 09.09.2004р. В іншій частині позовних вимог відмовлено.       

            Не погоджуючись зі вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м. Києва оскаржила їх в касаційному порядку.

            В касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з мотивів порушення цими судами норм матеріального та процесуального права.

            Справу розглянуто в порядку письмового провадження, установленому статтею 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

            Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і матеріали справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

            Як встановлено судами попередніх інстанцій, податковим органом проведено документальну перевірку своєчасності сплати узгоджених сум податкового зобов’язання позивача, за результатами якої складено Акт № 282 від 09.09.2004р. (далі – Акт перевірки).

            За даними Акта перевірки встановлено порушення позивачем строків подання до установ банків платіжних доручень по сплаті податку на додану вартість у строки, відображені в Акті перевірки, починаючи з січня 2002р.

            На підставі Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №  0001982401/0 від 09.09.2004р., яким позивачу на підставі підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ) нараховані штрафні (фінансові) санкції у сумі 79330,54 грн. за затримку 707 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов’язання в розмірі 158660,95 грн.

            Задовольняючи позовні вимоги частково, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про неправомірність застосування до підприємства штрафних (фінансових) санкцій, передбачених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.

            Відносно позовних вимог в частині зобов’язання відповідача обліковувати податковий борг в сумі 390176,60 грн. (згідно з мировою угодою) в ручному режимі, окремо від поточних платежів, суди дійшли висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

            Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням наступного.

            Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подавались до податкового органу декларації з податку на додану вартість за січень – грудень 2002р., січень – вересень 2003р., в яких позивачем зазначено суми податку до сплати.

            Відповідно до підпункту 4.1.1 пункту 4.1 статті 4 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ платник податків самостійно обчислює суму податкового зобов’язання, яку зазначає в податковій декларації.

            Підпунктом 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 вказаного Закону визначено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

            Згідно з підпунктом 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ узгоджена сума податкового зобов’язання, не сплачена платником податків у строки визначені цією статтею, визнається сумою податкового боргу платника податків.

            За даними, наявних в матеріалах справи карток обліку позивача, зазначені підприємством в податкових деклараціях суми податку на додану вартість сплачувались своєчасно.

            Відсутність заборгованості позивача по поточним платежам з податку на додану вартість підтверджується даними Акта перевірки № 2-23/11-00377549 від 30.01.2004р.

            Відповідно до статті 11 Закону України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ) суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведенняпідготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, якщо інше не передбачено цим Законом, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

            Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

            Після закінчення дії мораторію на задоволення вимог кредиторів у зв’язку з закінченням або достроковим припиненням процедури санації або ліквідаційної процедури чи затвердження арбітражним судом мирової угоди неустойка (штраф, пеня), а також суми завданих збитків, які боржник зобов’язаний був сплатити кредиторам за грошовими зобов’язаннями та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), можуть бути заявлені до сплати в розмірах, які існували на дату введення мораторію, якщо інше не передбачено цим Законом.

            Так, ухвалою Господарського суду м. Києва від 14.03.2001р. порушено провадження у справі про банкрутство № 16/62-6 ЗАТ «Київський пивзавод №1», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника до закінчення провадження у справі – зупинено виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів, строк виконання яких настав до введення мораторію), зупинено заходи спрямовані на забезпечення цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

            В період провадження у справі про банкрутство, а саме: 23.06.2001р. сторони уклали договір про розстрочення боргу з податку на додану вартість № 15 на підставі статті 18 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ, згідно до умов якого податковий орган надав боржнику розстрочку сплати податкового боргу під проценти, розраховані за період, що починається від дати укладання договору та закінчується останньою датою погашення розстроченого податкового боргу, виходячи з облікової ставки Національного банку України, діючої на момент чергової сплати розстроченого платежу на загальну суму 390176,60 грн.

            Рішенням начальника податкового органу № 2/15 від 14.11.2001р., договір про розстрочення податкового боргу № 15 від 23.06.2001р. було розірвано та скасовано рішення про розстрочення № 15 від 23.06.2001р. Як вбачається з зазначеного рішення, податковий борг з податку на додану вартість складає 140951,50 грн.

            Ухвалою Господарського суду м. Києва у справі № 16-571-62-6 від 27.03.2002р. зазначений договір визнано недійсним з моменту його укладення.

            27.09.2002р. між позивачем та кредиторами було укладено мирову угоду в справі про банкрутство № 16/62-б яка затверджена ухвалою Господарського суду                       м. Києва від 24.10.2002р., відповідно до умов якої боржник погодився здійснити погашення вимог Кредиторів до 30.06.2004р. згідно з вимогами статті 31 Закону України від 14.05.1992р. № 2343-ХІІ.

            Згідно з умовами мирової угоди визначено, що заборгованість  буде погашатись наступним чином: 2 кв. 2004р. – 117053,00 грн., 3 кв. 2004р. – 156070,60 грн., 4 кв. 2004р. – 117053,00 грн.

            Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України від 25.06.1991р. № 1251-ХІІ «Про систему оподаткування» обов’язок юридичної особи щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) припиняється із сплатою податку, збору (обов’язкового платежу) або його скасуванням або списанням податкової заборгованості відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі укладення мирової угоди у процедурі провадження у справі про банкрутство заборгованість з податків і зборів (обов’язкових платежів) сплачується у розмірах визначених мировою угодою, укладеною у порядку, встановленому законами України.

            Наявними в матеріалах справи платіжними доручення підтверджується сплата позивачем у межах строків передбачених мировою угодою, сум податкового боргу з податку на додану вартість.

            Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що оскільки мировою угодою, затвердженою судом в рамках процедури банкрутства, були передбачені умови погашення податкового боргу, то відповідач не мав права нараховувати пеню до 2 кв. 2004р., як і спрямовувати поточні платежі в рахунок погашення податкового боргу. За вказаних обставин податковим органом безпідставно застосовано до підприємства санкції, передбачені підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21.12.2000р. № 2181-ІІІ.

            Інструкцією про порядок ведення органами державної податкової служби оперативного обліку податків і зборів (обов’язкових платежів), що надходять до бюджетів та до державних цільових фондів, надходження яких контролюється органами державної податкової служби та які передбачені бюджетною класифікацією України за доходами до Державного бюджету України, місцевих бюджетів та державних цільових фондів, а також сум штрафних (фінансових) санкцій та пені, що застосовуються до підприємств, установ, організацій та громадян відповідно до чинного законодавства, затвердженої наказом Державної податкової адміністрації України № 342 від 03.09.2001р. не передбачено такого обліку платежів, як облік в ручному режимі.

            За таких обставин суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача обліковувати борг в сумі 390176,60 грн. (згідно з мировою угодою) в ручному режимі, окремо від поточних платежів задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.        

            Згідно з частиною 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної  інстанції  залишає  касаційну скаргу  без задоволення, а  судові рішення - без змін, якщо визнає,  що суди першої  та  апеляційної  інстанцій  не  допустили  порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

            Керуючись ст.ст. 210, 220, 222, 223,224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції

У Х В А Л И В :

            Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення.

            Рішення Господарського суду м. Києва від 24.02.2005р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2005р.у даній справі - залишити без змін.

            Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена з підстав, у строк та у порядку, визначеними ст.ст. 237 – 239 КАС України.

Головуючий

(підпис)

Конюшко К.В.

Судді

(підпис)

Ланченко Л.В.

(підпис)

Нечитайло О.М.

(підпис)

Пилипчук Н.Г.

(підпис)

Степашко О.І.

  З оригіналом згідно

Відповідальний секретар:                                                       А.О. Сватко

  Відповідальний секретар                                               А.О. Сватко