Постанова № 3481165, 26.01.2009, Харківський окружний адміністративний суд

      № 2-а-15399/08/2070

П  О  С  Т  А  Н  О  В  А

Іменем України

   м. Харків                                                                                                    26 січня 2009 року                                                                                      

            Харківський окружний адміністративний суд  у складі:

головуючого судді                            -    Тацій Л. В.

при секретарі судового засідання   -   Андрієць М.О.

за участю:

представника  позивача – Тітова С.М., діє за дорученням № 01/04-103 від 01.12.08, Коновалов О.А., діє за дорученням № 01/04-101 від 01.12.08

представник відповідача  – Жепалов О.В., діє за дорученням № 14719/10/10-017 від 22.10.08

розглянув у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду справу за адміністративним позовом Акціонерного товариства закритого типу «Ефект» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2008 року № 0000070844/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 32676,75 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов в повному обсязі, в обґрунтування позовних вимог зазначив наступне. Податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2008 року № 0000070844/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 32676,75 грн. винесено відповідачем безпідставно, в супереч діючому законодавству та  фактичним обставинам справи. Позивач зазначає, що в акті перевірки, який став підставою для винесення оскаржуваного рішення-повідомлення, не наведено жодного нормативно-правового обґрунтування зробленому в акті припущенню, що незнаходження продавця за юридичною і фактичною адресами, а також не нарахування ним податкових зобов’язань та несплата податків є ознаками відсутності фактичних операцій з купівлі-продажу товарів. В зазначеному акті перевіряючими не тільки не спростоване фактичне здійснення купівлі-продажу товарів між АТ «ЕФЕКТ» та ТОВ ТБ «Артемівський завод скловиробів», але й більше того – детально перевірені обставини здійснення такої купівлі-продажу, а саме – досліджені первинні документи щодо купівлі продажу (видаткові, податкові та товарно-транспортні накладні, платіжні доручення). Окрім того під час перевірки та в запереченнях на акт АТ «ЕФЕКТ» неодноразово зазначало, що від ТОВ ТБ «Артемівський завод скловиробів» були фактично отримані скловироби, які частково були використані у виробництві готової продукції, а їх залишки і до цього часу знаходяться на складі АТ «ЕФЕКТ». АТ «ЕФЕКТ» повідомляло СДШ про наявність відомостей щодо фактичного телефонів і т.ін. Проте зазначені відомості не були враховані ані під час перевірки, ані при винесенні оскаржуваного повідомлення рішення.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, посилаючись на наступне. Відповідно до пп. 4.1.4 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», із змінами та доповненнями, податкові декларації з ПДВ за березень, квітень, 2008 року надані АТ «Ефект» у встановлені законодавством терміни – протягом 20 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця. При відпрацюванні додатку №5 до Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ «Розшифровки податкових зобов’язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів», згідно Наказу ДПА України від 18.04.2008р. № 266 «Про організацію взаємодії органів державної податкової служби при опрацюванні розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів», було встановлено розбіжність між сумами податкового кредиту АТ «Ефект» та податкових зобов’язань ТОВ «ТД «Артемівський завод скловиробів» за березень 2008р. на суму ПДВ 14056,72 грн., за квітень 2008р. на суму 7727,78 грн. В ході перевірки було направлено запит до ДПІ у Печерському районі м. Києва щодо проведення позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТД «Артемівський завод скловиробів». Згідно відповіді ДПІ у  Печерському районі м. Києва, встановлено, що ТОВ ТБ «Артемівський завод скловиробів» знаходиться на обліку в ДПІ у Печерському районі м. Києва з 13.04.2004р. №10701070006009764, але на даний час не звітує. Останній звіт подано до ДПІ у Печерському районі м. Києва з податку на додану вартість – за листопад 2007р., податку на прибуток – за 9 місяців 2007р. Податкові зобов’язання ТОВ ТБ «Артемівський завод скловиробів» за період березень – квітень 2008р. не нараховував та податки не сплачував, за юридичною та фактичною адресою не знаходиться. З наведеного слідує, що фактичних операцій з продажу товарів між ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» та АТ «Ефект» не відбувалось, у той час як до складу податкового кредиту за цими операціями АТ «Ефект» включило у декларацію з податку на додану вартість за відповідні періоди: за березень 2008 року на суму 84340,34 грн.,  у тому числі ПДВ 14056,72грн., за квітень 2008 року на суму 46366,66, у тому числі ПДВ 7727,78грн.

            Суд заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача,  дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

            Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харків було проведено невиїзну документальну перевірку податкових накладних з податку на додану вартість за березень, квітень 2008 року АТ «Ефект», про що складено Акт «Про результати невиїзної документальної перевірки податкових декларацій з податку на додану вартість за березень, квітень 2008 року АТ «Ефект» № 1907/44-015 від 11.09.08 (а.с. 141-146)

Судом встановлено, що у встановлені законодавством терміни – протягом 20 календарних днів наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця АТ «Ефект» подало податкові декларації з ПДВ за березень, квітень, 2008 року, вказане підтверджується представником позивача та не заперечується представником відповідача.

Відповідно до акту перевірки, Спеціалізованою державною податковою інспекцією по роботі з великими платниками податків у м. Харкові було встановлено розбіжності між сумами податкового кредиту АТ «Ефект» та податкових зобов’язань ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» за березень 2008 року на суму ПДВ 14056,72 грн., за квітень 2008 року на суму ПДВ 7727,78 грн. У вказаному акті перевірки відповідач зазначив, що правочин, укладений між ТОВ ТБ «Артемівський завод скловиробів» та АТ «Ефект» є нікчемний, а тому не створює ніяких юридичних наслідків, і таким чином збільшення АТ «Ефект» податкового кредиту на підставі такого правочину суперечить ст. 228 ЦК України, пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість».  Перевіркою встановлено, в порушення п.п.7.4.1. п.7.4 та п.п.7.7.1,п.7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»» № 168/97-ВР від 03.04.1997р., зі змінами та доповненнями, АТ «Ефект» завищено податковий кредит та занижено сплата податку на додану вартість в бюджет у періодах: березень 2008р. на суму 14056,72 грн. та квітень 2008р. на суму 7727,78грн., всього на суму 21784,50грн. (а.с. 141-146)

 Таким чином, судом встановлено, що фактичною підставою   для винесення  відповідачем Податкового повідомлення-рішення від 22 вересня 2008 року № 0000070844/0   стало встановлення Спеціалізованою державною податковою інспекцією про роботі з великими платниками податків  нікчемності усної угоди, укладеної між АТ «Ефект» (покупець) та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів»  (постачальник)  про постачання скляних виробів.

В судовому засіданні було встановлено, що між АТ «Ефект» (покупець) та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів»  (постачальник) було укладено усний Договір купівлі-продажу, предметом якого була поставка скляних виробів. Відповідно до копій накладних № 9 від 16.03.08 (а.с. 37), № 12 від 14.03.08 (а.с. 41), № 14 від 08.04.08 ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» було поставлено, а АТ «Ефект» було прийнято флакон ФП01-007-195 (52272 шт.), флакон ФП 01-006-90 (148080 шт.), піддон дерев’яний (32 шт.), ФП01-007-195 (138080 шт.), піддон дерев’яний (32 шт.), ФП01-007-195 (25200 шт.), ФП 01-006-90 (51828 шт.)

Вказана продукція була перевезена з м. Буськ до м. Харкова відповідно до товарно-транспортних накладних та подорожніх листів (а.с. 38-39, 42, 47) Факт надання транспортних послуг з перевезення вказаних вище виробів від ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» до АТ «Ефект» підтверджується актами здачі-приймання робіт від 17.03.08 та від 10.04.08 (а.с. 44, 49)

Судом встановлено, що відповідно до копій платіжних доручень № 391 від  06.03.08, № 436 від 14.03.08, № 580 від 08.04.08, № 583 від 08.04.08, № 845 від 16.05.08 АТ «Ефект» здійснило оплату отриманих від ТОВ  «ТД «Артемівський завод скловиробів» скловиробів. (а.с. 50, 52-53)

Позивачем надано до суду копії документів складського обліку матеріалів, які поступали та використовувалися у безпосередній господарський діяльності АТ «Ефект» за період березень-травень 2008 року, а саме: картки кількісно-сумарного обліку товарів та матеріалів, заборні картки, приходні ордери (а.с. 29-34, 40, 43, 48), з яких вбачається надходження на склад та рух скловиробів, отриманих позивачем від відповідача. Крім того, позивачем надано суду копії виробничо-технічних звітів, звітів про рух тари в парфумерному цеху за березень-вересень 2008 року (а.с. 58-91), з яких, після співставлення назв та кодів товарної продукції, отриманої позивачем від ТОВ  «ТД «Артемівський завод скловиробів», судом встановлено використання вказаної продукції позивачем під час виготовлення готової продукції (наприклад, одеколон «Тройной», СГПБ «Шипр», одеколон «Сирень», одеколон «Красная Москва»).

Підставою для висновку про нікчемність зазначеної вище угоди відповідач вважає  відповідь ДПІ у Печерському районі м. Києва вих. № 6320/7/26-06/30 від 20.06.08, відповідно до якої ТОВ «ТД «Артемівський завод скловиробів» податкові декларації з ПДВ за березень-квітень 2008 року до ДПІ в Печерському районі м. Києва не надавало, останню звітність вищевказане підприємство до ДПІ у Печерському районі м. Києва надало: податкову декларацію з податку на прибуток за 3 квартал 2007 року та податкову декларацію з ПДВ за листопад 2007 року. (а.с. 134) Крім того, за інформацією, наданою ДПІ у Печерському районі м. Києва, ТОВ «ТД «Артемівський завод скловиробів» за фактичною та юридичною адресою не знаходиться. (а.с. 135)

У зв'язку з наведеним вище, відповідачем зроблений висновок про те, що правочин між АТ «Ефект» та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів»є нікчемним, оскільки він порушує моральні засади суспільства. Крім того, відповідач в акті перевірки зазначив, що відповідно до п. 1 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

 Суд зазначає наступне. Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно із абзацом 1 ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із абзацом 1 ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

Згідно із ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із ч. 2 ст. 228 ЦК України, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Як вбачається із усного договору поставки скловиробів у березні та квітні 2008 року, укладеного між АТ «Ефект» та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів»,  вказані договори є двосторонніми, а по своїй суті – договорами купівлі-продажу. Глава 54 ЦК України регулює відносини, пов’язані з купівлею-продажем майна, а тому до умов вказаного договору застосовуються відповідні статті вказаної Глави.

Ухилення однією із сторін двохстороннього договору від сплати податків за цим договором жодним чином не свідчить про порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (активні дії), оскільки об’єктивна сторона несплати до бюджету відповідного податку міститься не в діях, а в бездіяльності, з чого випливає, що висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в укладених між позивачем та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» договорах, в розумінні п. 1 ст. 228 ЦК України - зроблений відповідачем із невірним тлумаченням змісту вказаної норми матеріального права.

Відповідачем не враховано припис акту цивільного законодавства України, який викладений в ч. 1 ст. 204 ЦК України, згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд зазначає, що підставою недійсності правочину, згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, згідно із якою зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, висновок відповідача про наявність ознак нікчемності правочину в усіх укладених між позивачем та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» договорах купівлі-продажу, в розумінні ч. 1 ст. 215 ЦК України - зроблений відповідачем на підставі невірного тлумачення відповідачем змісту вказаної норми матеріального права.

Стаття 215 ЦК України розрізняє нікчемні та оспорювані правочини. Відмінність оспорюваних правочинів від нікчемних правочинів полягає в тому, що оспорювані правочини припускають дійсними, такими, що породжують цивільні права та обов’язки. Проте їхня дійсність може бути оспорена стороною правочину або іншою зацікавленою стороною у судовому порядку. Тобто, в даному випадку існує виключно судовий порядок (спеціальні правила) визнання правочину недійсним. Хоча відповідач і використав в акті перевірки такий термін, як «нікчемний правочин», відповідач не звернув уваги на те, що згідно із ч. 2 ст. 215 ЦК України нікчемним правочином є правочин, недійсність якого встановлена законом. Відповідачем, при використанні терміну «нікчемний правочин», не звернуто увагу на те, що недійсність нікчемних правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі.

Приписами закону, які прямо передбачають нікчемність правочину, є приписи, які містяться: у ч. 1 ст. 219 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним; у ч. 1 ст. 220 ЦК України, відповідно з якою у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним; у абзаці 1 ч. 2 ст. 221 ЦК України, відповідно з якою у разі відсутності схвалення правочину, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності батьками (усиновлювачами) малолітньої особи або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном, цей правочин є нікчемним; тощо.

Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України (далі – ГК України) встановлено, що господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині. Частиною 2 ст. 207 ГК України встановлено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов’язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов’язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов’язану сторону певних обов’язків; допускають односторонню відмову від зобов’язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Також відповідач не звернув увагу на те, що згідно із ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 11 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 р. № 509-XII встановлено, що органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними.

Як свідчать матеріали справи у сторін відсутні судові рішення, які набрали законної сили, за яким усний договір поставки скловиробів у березні та квітня 2008 року, укладений між АТ «Ефект» та ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів»,  визнаний відповідним судом недійсними.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поза увагою відповідача залишився той факт, що як ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів», так і позивач виконували умови вищевказаного договору купівлі-продажу, чим і підтвердили факт його укладення.

Стосовно копії акту,  наданого відповідачем, про відсутність ТОВ ТД «Артемівський завод скловиробів» за юридичною та фактичної адресою, суду зазначає наступне. Державна податкова інспекція, відповідно до Закону України «Про державне реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», надсилає повідомлення до Державного реєстратора про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням. Вказана інформація заноситься Державним реєстратором до Єдиного державного реєстру та є підставою для постановлення судового рішення щодо припинення юридичної особи. (ст. 38 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»). Таким чином, суд вказує, що не знаходження юридичної особи за юридичною та фактичною адресою є підставою для постановлення судового рішення про припинення юридичної особи, однак не має відношення для визнання вчинених такою юридичною особою правочинів нікчемними.

Підпунктом 7.2.8 пункту 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР (далі – Закон № 168/97-ВР) визначено, що платники податку зобов’язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об’єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Судом встановлено та підтверджується  матеріалами справи усі витрати позивача  з придбання скловиробів були спрямовані позивачем для забезпечення власної господарської діяльності - для виробництва косметично-парфумерної продукції.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що  відповідачем в акті перевірки необґрунтовано зроблено висновок про завищення позивачем податкового кредиту та заниження сплати податку на дану вартість у березні-квітня 2008 року.   

 Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятого відповідачем податкового повідомлення-рішення № 0000070844/0 від 22.09.08 дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Відповідно до  ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрать з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. 204, 215, 216, 219, 220, 228 ЦК України, ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»,   ст.ст. 11, 12, 51, 71, 72, 94, ч. 1 ст. 158, ст. 159, ч.ч. 1, 2 ст. 160, ст. 161, ч. 1, ч. 1 ст. 162,  ст. 163 КАС України,  суд –

ПОСТАНОВИВ:

            1. Адміністративний позов Акціонерного товариства закритого типу «Ефект» до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

            2. Скасувати повністю податкове повідомлення-рішення від 22 вересня 2008 року                     № 0000070844/0 про визначення суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 32676,75 грн.

            3.  Стягнути з Державного бюджету України на користь Акціонерного товариства закритого типу «Ефект» (ідентифікаційний код 00333919, юридична адреса: вул. Георгієвська, 10, м. Харків, 61010)  витрати по сплаті державного мита в сумі 3,40 (три грн. 40 коп.) грн.

            4. Постанова може бути оскаржена в Харківський апеляційний адміністративний суд через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня її проголошення та поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

5. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

             Повний текст постанови виготовлено 30 січня 2009 року. 

Суддя                                                 (підпис)                                                         Л.В. Тацій

З оригіналом згідно. Постанова не набула законної сили.

Суддя