Постанова № 34808466, 15.10.2013, Тернопільський окружний адміністративний суд

УКРАЇНА

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Справа № 819/1373/13-a

"15" жовтня 2013 р. м. Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Хрущ В. Л.,

за участю:

секретаря судового засідання Найко Н.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

за відсутності представника відповідачів,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі адміністративну справу за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2

до: Збаразької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області, Головного управління Міндоходів у Тернопільській області

про: визнання такими, що не відповідають дійсності та є протиправними, а також про скасування податкових повідомлень - рішень Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби від 25.02.2013 року №0000741700, №0000751700, №0000761700, рішення Державної податкової служби України у Тернопільській області №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, визнання дій протиправними, стягнення моральної та матеріальної шкоди,-

ВСТАНОВИВ :

Фізична особа - підприємець ОСОБА_2 звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби, Державної податкової служби України у Тернопільській області про визнання такими, що не відповідають дійсності та є протиправними, а також про скасування податкових повідомлень - рішень від 25.02.2013 року №0000741700, №0000751700, №0000761700, рішення Державної податкової служби України у Тернопільській області №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

Позовні вимоги мотивовано тим, що з 24.01.2013р. по 01.02.2013р. ДПІ у Підволочиському районі проводилась документальна позапланова перевірка фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, за наслідком якої встановлено ряд порушень, які зафіксовані в акті перевірки від 08.02.2013 року №170/17/НОМЕР_1. На підставі встановлених порушень ДПІ у Підволочиському районі прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення від 25.02.2013 року №0000741700, №0000751700, №0000761700. Позивач не погоджується із зазначеними податковими повідомленнями - рішеннями та рішенням ДПС в області, вважає їх незаконними та такими, що не відповідають дійсності, - з підстав, визначених в позовній заяві. Окрім того, позивач вважає незаконним та таким, що не відповідає дійсності і рішення Державної податкової служби України у Тернопільській області №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, прийняте за результатами поданої ним первинної скарги на вказані вище податкові повідомлення-рішення. А тому, звернувшись до суду із даним позовом, ФОП ОСОБА_2 просить суд:

- визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000741700 від 25.02.2013 року про порушення ФОП ОСОБА_2 пп. б п. 176.2 ст. 176 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за штрафними (фінансовими) санкціями 510,00 грн. - таким, що не відповідає дійсності та є протиправним;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000741700 від 25.02.2013 року про порушення ФОП ОСОБА_2 пп. б п. 176.2 ст. 176 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за штрафними (фінансовими) санкціями 510,00 грн.;

- визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000751700 від 25.02.2013 року про порушення позивачем п.164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за основним платежем 139961, 25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 34 990,31 грн. - таким, що не відповідає дійсності та є протиправним;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000751700 від 25.02.2013 року про порушення позивачем п.164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за основним платежем 139961, 25 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 34 990,31 грн.;

- визнати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000761700 від 25.02.2013 року про порушення позивачем п.181.1 ст. 181, п. 183.2 п.183.10 ст. 183, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за основним платежем 113 680, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25 121,00 грн. - таким, що не відповідає дійсності та є протиправним;

- скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000761700 від 25.02.2013 року про порушення позивачем п.181.1 ст. 181, п. 183.2 п.183.10 ст. 183, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПКУкраїни та про необхідність сплатити наступні суми грошового зобов'язання: за основним платежем 113 680, 00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 25121,00 грн.;

- визнати відповідь-рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року про: залишення без змін податкового повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000741700 від 25.02.2013 року, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 510,00 грн., з посиланням на пункт 119.2 ст. 119 ПК України; збільшення на 17295,72 грн. податку на доходи фізичних осіб та на 4312,68 грн. штрафних санкцій щодо повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000751700 від 25.02.2013 року, скасування в частині 13200,00 грн. податку на додану вартість та 1,00 грн. штрафних санкцій щодо повідомлення-рішення ДПІ у Підволочиському районі № 0000761700 від 25.02.2013 року, - таким, що не відповідає дійсності та є протиправним;

- скасувати відповідь-рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року з причин: невірного трактування норм матеріального права, про які йдеться в рішенні, та неналежного оформлення рішення, порушення норм щодо формальних вимог підготовки документу;

- визнати дії ДПІ у Підволочиському районі, а саме: довільне, голослівне, само-суперечливе, безпідставне та необґрунтоване трактування чинного законодавства, що в результаті призвело до складання фіктивного акту й незаконних повідомлень-рішень, протиправними та такими, що завдають збитків Позивачу;

- стягнути з ДПІ у Підволочиському районі на користь Позивача матеріальну та моральну шкоду в розмірі 1грн. - за обман вчинений суб'єктом владних повноважень.

За згодою учасників адміністративного процесу, в ході розгляду справи судом замінено Державну податкову інспекцію у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби та Державну податкову службу України у Тернопільській області на належних відповідачів (їх правонаступників) - Збаразьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Тернопільській області та Головне управління Міндоходів у Тернопільській області - відповідно.

Розгляд справи неодноразово відкладався, як за клопотаннями сторін, так і з інших об'єктивних причин.

Окрім того, при розгляді даної справу, судом розглянуто ряд клопотань, за якими прийнято відповідні ухвали (як постановлені на місці та занесені до журналів судового засіданні, так і винесені окремими процесуальними документами), зокрема: клопотання про залучення до участі у справі в якості третіх осіб TOB «ЮрМакс Інтернешнл» та TOB «Голдтранс ЛТД» (таких клопотань було чотири: від представника позивача, від позивача, TOB «ЮрМакс Інтернешнл» та TOB «Голдтранс ЛТД») та клопотання про призначення судової (бухгалтерської) експертизи (таке клопотання заявлялось двічі: представником позивача та самим позивачем).

У ході розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав, надав пояснення аналогічні викладеним в позові, просив позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідачів у ході розгляду справи позовні вимоги не визнавав, подав письмові заперечення, пояснив, що позовні вимоги підприємця ОСОБА_2 є безпідставними, мають на меті уникнення від фінансової відповідальності, сплати податку та штрафу, базуються на довільному тлумаченні діючих законодавчих актів. Просив суд в задоволенні позовних вимог позивачу - відмовити.

В судове засідання 15.10.2013 року представник відповідачів не з'явився, з невідомих суду причин, хоча про час розгляду справи був повідомлений належним чином, будь-яких клопотань чи заяв від відповідачів - до вказаного засідання до суду не надходило.

Зважаючи на те, що судом було забезпечено реалізацію прав сторін на захист у судовому порядку їх інтересів, і представниками обох сторін в обґрунтування їх правової позиції надано пояснення по суті заявлених позовних вимог, а також те, що за участю представників обох сторін було досліджено матеріали справи, - суд визнав за можливе проводити судове засідання за відсутності належним чином повідомлених відповідачів (їх представника) у відповідності до вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

З 24.01.2013 року по 01.02.2013 року уповноваженим працівниками ДПІ у Підволочиському районі, на підставі направлення від 24.01.2013 року №000023 та наказу №34 від 30.01.2013 року, проведено документальну позапланову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства фізичної - особи підприємця ОСОБА_2 за період з 20.04.2011 року по 30.01.2013 року.

Результати перевірки відображені в акті від 08.02.2013 року №170/17/НОМЕР_1.

Перевіркою встановлено наступне.

Щодо визначення валового доходу (загального оподаткованого доходу від здійснення підприємницької діяльності) податковим органом зазначено, що за період з 20.04.2011р. по 30.01.2013р. ФОП ОСОБА_2 задекларував 17136,56 грн. доходів від здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування КВЕД 63.40.0 «організація перевезень вантажів».

Проведеною перевіркою, на підставі наданих до перевірки документів, встановлено заниження задекларованих ФОП ОСОБА_2 показників загального оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності за 2011 рік - в сумі 933075,00 грн.

Так, у ході проведення перевірки встановлено, що 25.04.2011 року між ФОП ОСОБА_2 та TOB «Голдтранс ЛТД» укладено генеральний договір №41 на транспортне експедирування, відповідно до якого ТОВ «Голдтранс ЛТД» виступає як експедитор-замовник, а ФОП ОСОБА_2 як експедитор-виконавець. Предметом договору є прийняття експедитором-виконавцем на себе повноважень і обов'язків від імені і за кошти експедитора-замовника здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезень та доставки вантажів автомобільним транспортом.

На виконання умов даного договору TOB «Голдтранс ЛТД» до виконання подано заявки на перевезення вантажів виконавцю ФОП ОСОБА_2

Згідно наданих до перевірки актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) Виконавцем надано транспортно-експедиційні послуги на суму 734100,00 грн.

Відповідно до виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_2 у 2011 році на рахунок ФОП ОСОБА_2 в оплату за транспортно-експедиторські послуги ТОВ «Голдтранс ЛТД» перерахувало кошти в сумі 734100,00 грн.

Відповідно до проведеного аналізу Відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, TOB «Голдтранс ЛТД» було нараховано та виплачено ФОП ОСОБА_2 доходи за ознакою 157 у сумі 734100,00 грн., в тому числі: у 2 кварталі 2011 року - 293700,00 грн., у 3 кварталі 2011року - 440400,00 грн.

Також, у ході проведення перевірки встановлено, що 25.04.2011 року між ФОП ОСОБА_2 та TOB «ЮрМакс Інтернешнл» укладено генеральний договір №74 на транспортне експедирування, за яким TOB «ЮрМакс Інтернешнл» виступає як експедитор-замовник, а ФОП ОСОБА_2 - як експедитор-виконавець. Предметом договору є прийняття експедитором-виконавцем на себе повноважень і обов'язків від імені і за кошти експедитора-замовника здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезень та доставки вантажів автомобільним транспортом.

На виконання умов даного договору TOB «ЮрМакс Інтернешнл» до виконання подано заявки на перевезення вантажів виконавцю ФОП ОСОБА_2

Згідно наданих до перевірки актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), Виконавцем надано транспортно-експедиційні послуги.

Відповідно до виписки по розрахунковому рахунку НОМЕР_2 у 2011 році на рахунок ФОП ОСОБА_2 в оплату за транспортно-експедиторські послуги TOB «ЮрМакс Інтернешнл» перерахувало кошти у сумі 215780,00 грн.

Відповідно до проведено аналізу Відомостей з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб ДПА України про суми виплачених доходів, TOB «ЮрМакс Інтернешнл» було нараховано та виплачено ФОП ОСОБА_2 доходи за ознакою 157 у сумі 215780,00 грн., в тому числі: у 2 кварталі 2011 року - у сумі 107780,00 грн., у 3 кварталі 2011 року - у сумі 108000,00 грн.

Відповідно до виписки з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 перевіркою встановлено нарахування ПАТ «Ерсте Банк» відсотків за капіталізацію коштів на розрахунковому рахунку у 2011 році - в сумі 31,56 грн.

Крім того, згідно документів, наданих до перевірки, встановлено, що станом на 30.01.2013 року за ФОП ОСОБА_2 рахується неповернута кредиторська заборгованість по розрахунках з ФОП ОСОБА_4 у сумі 300,00 грн. за надані послуги.

Отже, згідно висновків, які містяться в акті, в ході перевірки встановлено отримання ФОП ОСОБА_2 доходу від здійснення підприємницької діяльності у сумі 950211,56 грн., та зроблено висновок про те, що в порушення п. 164.1 ст. 164, п. 177.2 ст.177 ПК України - платником занижено загального оподатковуваного доходу від здійснення підприємницької діяльності на суму 933075,00 грн.

Щодо визначення витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу (документально підтверджених) податковим органом зазначено, що за період з 20.04.2011 р. по 30.01.2013 р. суб'єкт підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2 задекларував 436,56 грн. інших документально підтверджених витрат, пов'язаних із здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування за КВЕД 63.40.0 «організація перевезення вантажів».

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у деклараціях про доходи, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки розбіжностей не встановлено.

В ході проведення перевірки платником надано договір на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року, укладений між ФОП ОСОБА_2, та ФОП ОСОБА_1, який є платником єдиного податку. Згідно даного договору, ФОП ОСОБА_2 виступає як експедитор-замовник, а ФОП ОСОБА_1 - як експедитор-виконавець. Предметом договору визначено прийняття експедитором-виконавцем на себе повноважень і обов'язків від імені і за кошти експедитора-замовника здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезень та доставки вантажів автомобільним транспортом.

На виконання умов даного договору згідно наданих до перевірки актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) Виконавцем надано транспортно-експедиційні послуги на суму 438575,00 грн.

Відповідно до виписки з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 у 2011 році на рахунок в оплату за транспортно-експедиційні послуги платником ФОП ОСОБА_1 перераховано кошти в сумі 438575,00 грн.

В ході проведення перевірки платником надано договір на транспортне експедирування №02 ТЕ від 07.06.2011 року, укладений ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_4, яка є платником єдиного податку. За даним договором - ФОП ОСОБА_2 виступає як експедитор-замовних, а ФОП ОСОБА_4 - як експедитор-виконавець. Предметом договору є прийняття експедитором-виконавцем на себе повноважень і обов'язків від імені і за кошти експедитора-замовника здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезень та доставки вантажів автомобільним транспортом.

На виконання умов даного договору згідно наданих до перевірки актів здачі-прийняття

робіт (надання послуг) Виконавцем надано транспортно-експедиційні послуги на суму 494200,00 грн.

Відповідно до виписки по розрахунковому рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 у 2011 році на рахунок в оплату за транспортно-експедиційні послуги платником ФОП ОСОБА_4 перераховано кошти в сумі 493900,00 грн.

Крім того, відповідно до виписки з розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_2 № НОМЕР_2 перевіркою встановлено відрахування ПАТ «Ерсте Банк» коштів за надання банківських послуг по розрахунковому рахунку у 2011 року в сумі 436,56 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_2 відповідно до п. 177.4 ст. 177 ПК України підлягає віднесенню до документально підтверджених витрати, пов'язаних з підприємницькою діяльністю 436,56 грн.

Щодо нарахування, утримання, повноти та своєчасності перерахування до бюджету податку на доходи фізичних осіб при виплаті доходів громадянам, податковим органом зазначено, що проведеним аналізом форми №1ДФ по ознаці доходу 157 та бухгалтерських документів встановлено взаємовідносини ФОП ОСОБА_2 з контрагентами - фізичними особами-підприємцями ФОП ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_1

В ході проведення перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_2 здійснював у перевіреному періоді нарахування та виплату доходу ФОП та подавав не у повному обсязі податкову звітність про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платників податків, у тому числі у податковій звітності не відображено: - нарахування та виплату ФОП ОСОБА_4 доходу у сумі 493900,00 грн., в тому числі, в 3 кварталі 2011 року - 493900,00 грн., а також - нарахування та виплату ФОП ОСОБА_1 доходу у сумі 438575,00 грн., в тому числі: в 2 кварталі 2011 року - 395575,00 грн., в 3 кварталі 2011 року - 43000,00 грн.

Однак, в порушення пп. б) п. 176.2. ст.176 ПКУкраїни ФОП ОСОБА_2 подано не у повному обсязі податкову звітність про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 2, 3 квартал 2011 року.

Щодо ведення обліку придбання та продажу товарів (робіт, послуг), обчислення, повноти і своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість податковий орган зазначає, що в перевіреному періоді платником податку на додану вартість (ПДВ) в ДПІ у Підволочиському районі позивач, ФОП ОСОБА_2, зареєстрованим - не був.

В ході проведення перевірки встановлено, що відповідно до виписки по розрахунковому рахунку ФОП ОСОБА_2 НОМЕР_2 за транспортно-експедиторські послуги платнику надійшли кошти в сумі 734100,00 грн.

В ході проведення перевірки встановлено, що відповідно до актів здачі-прийняття робіт (наданих послуг) ФОП ОСОБА_2 надано юридичним особам транспортно-експедиційні послуги та отримано винагороду. Загальна вартість виконаних робіт (наданих послуг), згідно вказаних актів, склала 734100,00 грн.

Перевіркою встановлено, що сума від здійснення операцій з постачання товарів, робіт, послуг, визначена п. 181.1 ст. 181 ПКУкраїни, ФОП ОСОБА_2 від 30.05.2011р. склала 381480,00 грн.

Отже, перевіркою встановлено, що відповідно до п. 183.10 ПКУкраїни ФОП ОСОБА_2 з 01.06.2011р. підлягав обов'язковій реєстрації платником податку на додану вартість.

Базою оподаткування ФОП ОСОБА_2 операцій з поставки послуг є транспортно-експедиційні послуги на суму 568400 грн., надані на наступні суми:

- TOB «Голдтранс ЛТД»: в червні 2011р. - 66000,00 грн., в липні 2011р. - 49000,00 грн., в серпні 2011р. - 345400,00 грн.

- TOB «ЮрМакс Інтернешнл» - в липні 2011р. - 108000,00 грн.

Отже, в порушення п.181.1 ст. 181, п.183.2 п. 183.10 ст. 183, п.187.1 ст.187, п. 188.1 ст. 188 ПКУкраїни №2755-VI від 02.12.2010р. зі змінами і доповненнями ФОП ОСОБА_2 занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 113680,00 грн..в т.ч. червні 2011р. - 13200 грн., липні 2011р. - 31400 грн., серпні 2011р. - 69080 грн.

Таким чином, за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки зроблено висновки про допущення ФОП ОСОБА_2 наступних порушень, які відображені в акті (в розділі ІІІ):

1. п. 164.1 ст. 164. п. 177.2 ст. 177 ПК України - в частині заниження податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на суму 139961,25 грн.;

2. п.181.1 ст. 181. п.183.2 п. 183.10 ст. 183. п.187.1 ст.187 п. 188.1 ст.188 ПК України - занижено податкові зобов'язання з податку на додану вартість на 113680 грн., в т.ч.: червні 2011р. - 13200 грн., липні 2011р. - 31400 грн., серпні 2011р. - 69080 грн.;

3. пп. а) 176.1 п. І 76.1 ст.176 розділу IV ПК України - в частині неналежного ведення обліку доходів і витрат;

4. пп. б) п. 176.2. ст.176 ПК України - в частині подання не у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків за 2 квартали 2011 року.

Не погоджуючись із висновками податкового органу, викладеними в акті перевірки від 08.02.2013 року №170/17/НОМЕР_1, позивачем 14.02.2013 року було подано заперечення до даного акту.

25.02.2013 року, на основі вищезазначеного акту та за наслідками розгляду заперечень до нього, ДПІ у Підволочиському районі прийнято наступні податкові повідомлення-рішення із визначеними в них сумами зобов'язань:

- №0000741700 (за порушення пп. б) п. 176.2 ст. 176 ПК України) - на суму 510,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000751700 (за порушення п.164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПК України) на суми: 139961, 25 грн. - за основним платежем, та 34990,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000761700 (за порушення п.181.1 ст. 181, п. 183.2 п.183.10 ст. 183, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України) на суми: 113680,00 грн. - за основним платежем, та 25121,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 25.02.2013p. №0000741700, №0000751700, №0000761700, позивачем у відповідності до ст. 56 ПК України було подано три скарги від 02.03.2013 року на зазначені податкові повідомлення до Державної податкової служби України у Тернопільській області.

30.04.2013р. на адресу позивача надійшло рішення Державної податкової служби України у Тернопільській області за № 4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року про результати розгляду скарг на податкові повідомлення-рішення, відповідно до якого вирішено:

- податкове повідомлення рішення №0000741700 (про застосування штрафних санкцій на суму 510,00 грн.) - залишити без змін;

- податкове повідомлення рішення №0000751700 - збільшити на 17295,72 грн. податку на доходи фізичних осіб та на 4312,68 грн. штрафних санкцій;

- податкове повідомлення рішення №0000761700 - скасувати в частині 13200,00 податку на додану вартість та 1 грн. штрафних санкцій.

Після цього, не погоджуючись з вищезазначеним податковими повідомленнями - рішеннями та рішенням ДПС в області, позивач оскаржив їх в судовому порядку, звернувшись до суду із даним позовом, та заявляючи вимоги, наведені вище.

Суд також зазначає, що під час розгляду даної справи жодних доказів, які б свідчили про те, що за наслідками прийнятого Державною податковою службою України у Тернопільській області рішення за № 4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, після його прийняття та станом на час розгляду даної справи, податковим органом винесені інші податкової повідомлення-рішення, аніж ті, які оскаржуються позивачем у даній справі, сторонами - не надано.

Перевіривши матеріали справи, розглянувши доводи, викладені в позові та запереченні, надавши їм належну правову оцінку, проаналізувавши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, - з огляду на наступне.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Аналізуючи оспорювані податкові повідомлення-рішення та висновки акту перевірки, що стали підставою для їх винесення, суд приходить до наступних переконань:

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000761700 від 25.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суми: 113680,00 грн. - за основним платежем та 25121,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями:

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття цього податкового повідомлення-рішення слугував висновок акту перевірки щодо порушення позивачем п.181.1 ст. 181, п. 183.2 п.183.10 ст. 183, п.187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПКУкраїни.

Суд зазначає, що сума грошових коштів від здійснення операцій з постачання товарів, робіт, послуг, яка за висновком податкового органу перевищила встановлений пунктом 181.1 ст. 181 ПКУкраїни, 300-тисячний ліміт, - була одержана позивачем (за ознакою 157 - «доходи) у травні 2011 року, - у рамках генеральних договорів на транспортне експедирування від 25.04.2011 року №41 та №74, укладених позивачем із TOB «Голдтранс ЛТД» та TOB «ЮрМакс Інтернешнл» відповідно.

За умовами вищевказаних договорів ФОП ОСОБА_2 як експедитор-виконавець зобов'язувався від імені і за кошти експедитора-замовника (TOB «Голдтранс ЛТД» чи TOB «ЮрМакс Інтернешнл» - відповідно) здійснити пошук та підбір транспортних засобів з метою організації перевезень та доставки вантажів автомобільним транспортом.

У власному обліку в якості виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивач відображав лише отриманої ним від замовників за транспортні послуги суми винагороди (визначені у рахунках як винагорода за надання експедиційних послуг). Інші грошові суми, які позивач отримував від замовників (в тому числі, визначені у рахунках як кошти за транспортно-екпедиційні послуги за межами України), - ФОП ОСОБА_2- не обліковувались, та до складу винагороди за вищезазначеними договорами транспортного експедирування - не включались.

Відповідно до п.181.1 ст. 181 ПКУкраїни - у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

Згідно з положеннями п. 183.2 ст. 183 ПКУкраїни - у разі обов'язкової реєстрації особи як платника податку реєстраційна заява подається до контролюючого органу не пізніше 10 числа календарного місяця, що настає за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст. 181 цього Кодексу.

Згідно з положеннями п.183.10 ст. 183 ПКУкраїни (в редакції, чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до ПКУкраїни та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПКУкраїни» № 3609-VI від 07.07.2011 року, тобто, - на момент сукупного перевищення, на думку податкового органу, у травні 2011 року загальної суми коштів від здійснення операцій з постачання товарів/послуг позивачем) - будь-яка особа, що підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку, вважається платником податку з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст. 181 цього Кодексу, без права на віднесення сум податку до податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування до моменту реєстрації платником податку на додану вартість.

У відповідності до п.187.1 ст. 187 ПКУкраїни - датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 188.1 ст. 188 ПКУкраїни (в редакції, чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до ПКУкраїни та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПКУкраїни» № 3609-VI від 07.07.2011 року, тобто, - на момент сукупного перевищення у травні 2011 року загальної суми коштів від здійснення операцій з постачання товарів/послуг позивачем) - встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

До бази оподаткування враховується вартість товарів/послуг, які постачаються за будь-які кошти (за виключенням суми компенсації на покриття різниці між фактичними витратами та регульованими цінами (тарифами) у вигляді виробничої дотації з бюджету), та вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платникові податку безпосередньо отримувачем товарів/послуг або будь-якою третьою особою як компенсація вартості товарів/послуг, поставлених таким платником податку.

Тобто, кошти, отримані як сума коштів за виконання договору постачання товарів/послуг тощо, необхідно розцінювати як компенсацію вартості товарів/наданих послуг.

З огляду на наведені вище норми спеціального законодавства, суд вважає за доцільне відмітити, що наявність такої підстави як сукупне перевищення 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість) саме загальної суми коштів від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, нарахованої (сплаченої) особі протягом останніх 12 календарних місяців, - є підставою для реєстрації платника податку, який перебуває на загальній системі оподаткування, - платником податку на додану вартість (у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням/місцем проживання, з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу). Недотримання строків такої реєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

При цьому, такий обов'язок законодавцем жодним чином не ставиться в залежність від того, чи підлягають кошти (загальна сума коштів від здійснення операцій з постачання товарів/послуг), які були нараховані (сплачені) платнику податку, - оподаткуванню в повному обсязі, та чи оприбутковуються такі кошти, в залежності від обставин їх отримання чи необхідності подальшого їх перерахування іншим особам (в тому числі - за відповідними договорами).

Тобто, поняття «загальна сума коштів від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, які були нараховані/сплачені платнику податку» в розумінні п.181.1 ст. 181 ПКУкраїни - не може бути визнане тотожнім поняттю «загальний оподатковуваний дохід», який у відповідності до положень п.п. 164.1.1 п.164.1 ст. 164 ПКУкраїни, - складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Варто також зазначити, що у відповідності до п. 1.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, банк не має права визначати та контролювати напрями використання коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися коштами на власний розсуд.

Звідси, єдиним критерієм для віднесення коштів до загальної суми коштів, які надходять до суб'єкта господарювання - є факт їх надходження на рахунок останнього за операціями з продажу товарів/робіт/послуг, незалежно від виду договору, яким опосередковувалося виконання таких операцій.

Варто також зазначити, що у ході розгляду справи сторонами не заперечувався той факт, що позивач загальну суму коштів, отриманих ним у рамках генеральних договорів, укладених із TOB «Голдтранс ЛТД» та TOB «ЮрМакс Інтернешнл», - у податковій звітності не відобразив ні як загальний оподатковуваний дохід, ні як кошти, які були сплачені ним внаслідок понесення ним витрат за договорами на транспортне експедирування із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4

В той же час, доводи позивача про те, що кошти, отримані ним у травні 2011 року від TOB «Голдтранс ЛТД» чи TOB «ЮрМакс Інтернешнл» в рамках виконання договорів транспортного експедирування, не можуть вважатись перевищенням граничного розміру коштів, визначених пунктом 181.1. ст.181 ПКУкраїни як підстава для реєстрації платником ПДВ, а також на те, що кошти, які були отримані ним за договорами з вказаними вище юридичними особами - є транзитними та не оподатковуються, - суд відхиляє з огляду на наступне.

Так, згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Таким чином, законодавець, визначаючи предмет договору експедирування, передбачає, що експедитор може фактично виконати послуги, пов'язані з перевезенням вантажу, або лише визначити, узгодити та проконтролювати виконання заходів, спрямованих на вирішення передбачених договором завдань. Діяльність експедитора має подвійну природу, позаяк він діє і як посередник, і як безпосередній надавач послуг з організації перевезення.

У той же час, хоча договір транспортного експедирування може включати окремі елементи договору доручення або договору комісії, його правова конструкція не є тотожною цим договорам, у зв'язку з цим чинним законодавством і передбачено окреме правове регулювання правовідносин за договором експедирування.

А відтак той факт, що усі роботи та/або їх частина виконуються іншими особами, залученими експедитором до виконання своїх зобов'язань за договором, - не наділяє експедитора ознаками комерційного представника за договором доручення.

Отже, при формуванні доходу та визначенні суми виручки експедитор повинен враховувати кошти у тому обсязі, в якому вони були отримані від клієнта - вантажовідправника або вантажоотримувача.

Зважаючи на те, що загальна сума коштів, отриманих позивачем у травні 2011 року, тобто, в період перебування його на загальній системі оподаткування, - перевищила 300000 грн., тобто, перевищила граничний розмір коштів, отриманих сукупно протягом останніх 12 календарних місяців, - суд вважає, що в ході розгляду даної справи знайшли своє підтвердження висновки податкового органу про те, що ФОП ОСОБА_2, здійснюючи підприємницьку діяльність, - зобов'язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість у податковому органі, та сплачувати податки згідно чинного законодавства.

Вищезазначене ще раз підтверджує те, що, встановивши факт отримання позивачем коштів у сумі понад 300 тис. грн., - податковий орган дійшов вірного висновку про необхідність реєстрації позивача платником ПДВ.

При цьому, відповідно до пункту 183.2 ст. 183 ПКУкраїни - позивач підлягав реєстрації платником ПДВ - не пізніше 10 числа календарного місяця, що настав за місяцем, в якому вперше досягнуто обсягу оподатковуваних операцій, визначеного у ст. 181 цього Кодексу, тобто, не пізніше 10 червня 2011 року.

Однак, таку реєстрацію позивач - не здійснив, ані в червні 2011 року, ані вподальшому - протягом періоду, за який проводилась перевірка.

Відповідно до пп. 54.3.2 пункту 54.3 ст. 54 Податкового Кодексу України, згідно якого контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо, зокрема, дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Аналогічні вимоги містяться в підпункті «б» пункту 2.1 розділу ІІ Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 № 985, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.12.2010 за N 1440/18735.

Суд звертає увагу на те, що пунктом 7 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» ПКУкраїни регламентовано, що штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Разом з тим, враховуючи те, що дані перевірки результатів діяльності ФОП ОСОБА_2, викладені в акті перевірки, свідчили про заниження його податкових зобов'язань з ПДВ по господарських операціях з надання послуг транспортного експедирування, і дане порушення було триваючим (починаючи з червня 2011 року та протягом періоду, за який здійснювалась перевірка), - то у податкового органу були всі законодавчо визначені підстави для здійснення донарахування податкових зобов'язань по податку на додану вартість та відповідного нарахування штрафних (фінансових) санкцій спірним податковим повідомленням-рішенням №0000761700 від 25.02.2013 року - за весь період триваючого порушення.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаного повідомлення-рішення №0000761700 від 25.02.2013 року таким, що не відповідає дійсності, протиправним, а відтак, і про відсутність підстав для його скасування в судовому порядку.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000751700 від 25.02.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування на суми: 139961,25 грн. - за основним платежем та 34990,31 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями:

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття цього податкового повідомлення-рішення слугував висновок акту перевірки щодо порушення позивачем п.164.1 ст. 164, п. 177.2 ст. 177 ПКУкраїни.

Відповідно до п.164.1 ст. 164 ПКУкраїни (в редакції, чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до ПКУкраїни та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм ПКУкраїни» № 3609-VI від 07.07.2011 року) - базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6 цієї ст. на суми податкової знижки такого звітного року.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Підпунктами 164.1.1. - 164.1.3. п.164.1 ст. 164 ПКУкраїни (в редакції, чинній до 07.07.2011 року) було встановлено, що загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця (п.п.164.1.2.).

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу (п.п. 164.1.3.).

При цьому, у відповідності до п.п. 164.2.2. п. 164.2. ст. 164 ПКУкраїни (в редакції, чинній до 07.07.2011 року) було встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку, серед іншого, включаються - суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору.

Відповідно до п.164.1 ст. 164 ПКУкраїни (в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011 року) базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 ст. 177 та пункту 178.3 ст. 178 цього Кодексу.

Статтею 177 ПКУкраїни - визначено порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування.

Згідно з п. 177.1. ст. 177 ПКУкраїни - доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 ст. 167 цього Кодексу.

Згідно з п. 177.2 ст. 177 ПКУкраїни - об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто, різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

При цьому Податковий кодекс України не містить поняття "виручка".

В той же час згідно п.5.3 ст. 5 даного кодексу інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

На час 2011 року діяв Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» від 03.07.1998 року №727/98, в якому таке визначення виручки містилось.

Так відповідно до п.1 Указу виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Системно аналізуючи вказані норми, суд приходить до висновку, що до складу загального оподатковуваного доходу фізичної особи-підприємця, яка перебуває на загальній системі оподаткування, включається вся сума доходу (виручки), як у грошовій так і негрошовій формі, отриманої чи перерахованої на розрахунковий рахунок такого платника податку.

Як встановлено в ході розгляду даної справи та вбачається з копій виписок з банківського рахунку, позивач за генеральними договорами на транспортне експедирування від 25.04.2011 року №41 та №74, укладеними із TOB «Голдтранс ЛТД» та TOB «ЮрМакс Інтернешнл» відповідно, - у обревізований період на власний розрахунковий рахунок отримав кошти (за ознакою 157 - «доходи») у сумі 949880 грн.

При цьому, у власному обліку в якості виручки (доходу) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) позивач відображав лише отриманої ним від замовників за послуги суми винагороди (визначені у рахунках як винагорода за надання експедиційних послуг). Інші грошові суми, які позивач отримував від замовників (в тому числі, визначені у рахунках як кошти за транспортно-експедиційні послуги за межами України), - ФОП ОСОБА_2 - не обліковувались, та до складу винагороди за вищезазначеними договорами транспортного експедирування - не включались.

Варто також відмітити, що як вбачається з пояснень представників сторін, матеріалів справи, у виписках банку по рахунку, призначення платежу визначалось за ознакою 157 «доходи», без розбивки окремо по сумам - винагороди, та додаткових оплат, які включались до плати експедитора.

Пунктом 177.4. ст. 177 ПКУкраїни (в редакції, чинній до 07.07.2011 року) - було визначено, що до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат виробництва (обігу) згідно з розділом III цього Кодексу.

Відповідно до п. 177.4. ст. 177 ПКУкраїни, в редакції Закону № 3609-VI від 07.07.2011 року - до переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Згідно з п. 44.1. ст. 44 ПКУкраїни для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

З аналізу наведених норм права, які були чинними у різних редакціях у періоди, за який проводилась перевірка позивача, - вбачається, що визначальне значення для визначення суми податку, який підлягає сплаті до бюджету, має факт документального підтвердження витрат, що безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 цієї статті визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи характер встановленого відповідачем порушення ФОП ОСОБА_2 податкового законодавства, що пов'язано, зокрема, із відсутністю, на думку відповідача, документального підтвердження витрат позивача та відсутністю зв'язку витрат із здійсненням господарської діяльності позивачем, суд вважає за необхідне дослідити характер господарських відносин, які здійснювались позивачем протягом періоду, що перевірявся, наявність відповідного підтвердження витрат по відповідних господарських операціях.

Згідно частини 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частинами 1, 2, 3 ст. 180 Господарського кодексу України (далі за текстом ГК України) передбачено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Частиною 4 цієї ст. визначено, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.

Згідно ст. 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Суд зазначає, що вищезазначені положення Господарського Кодексу України кореспондуються із положеннями про транспортне експедирування, закріпленими у ч. 1 ст. 929 ЦК України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».

Істотними умовами договору транспортного експедирування, відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», у тому числі, є вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору. Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

Аналіз викладених вище приписів нормативно-правових актів свідчить про те, що клієнтом за договором транспортного експедирування може виступати як вантажовідправник і вантажоодержувач. Виконання дій, необхідних для забезпечення доставки вантажу, може здійснюватися безпосередньо експедитором або третіми особами (перевізниками, професійними зберігачами, іншими експедиторськими організаціями тощо), з якими експедитор укладає відповідні договори (перевезення, зберігання тощо). В останньому випадку експедитор, як правило, діє від власного імені, оскільки метою договору про транспортно-експедиційне забезпечення доставки вантажу одержувачу є повне звільнення клієнта від виконання будь-яких дій, пов'язаних із доставкою вантажу. Тобто, експедитор може самостійно здійснювати дії із доставки вантажу перевізнику та/або вантажоодержувачу або організувати виконання таких дій, уклавши відповідні договори з іншими особами.

Оцінюючи договори, укладені 25.04.2011 року ФОП ОСОБА_2 з TOB «Голдтранс ЛТД» (генеральний договір №41) та з TOB «ЮрМакс Інтернешнл» (генеральний договір №74), а також документи, які підтверджують факти їх виконання, - суд виходить з того, що факт належного виконання позивачем вказаних договорів у ході розгляду даної справи під сумнів - не ставився; не зафіксовані факти неналежного виконання самим позивачем зобов'язань за вказаними договорами і у акті податкового органу, складеному за наслідками проведеної перевірки.

В той же час, оцінюючи посилання позивача на те, що його витрати підтверджуються, зокрема, міжнародними автомобільними накладеними - CMR, визначеними статтею 9 Закону України Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" як документи, що підтверджують факти надання послуг експедитора, - суд зазначає наступне.

Так, статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Air Waybill); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС (накладна УМВС); коносамент (Bill of Lading); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Manifest); інші документи, визначені законами України. Факт надання послуги експедитора при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Разом з тим, суд зазначає, що наявність відповідних міжнародних накладних (CMR), які підтверджують факт надання ФОП ОСОБА_2 послуг експедитора по організації перевезення вантажів на виконання відповідних заявок, виданих йому за умовами договорів, укладеними ним з TOB «Голдтранс ЛТД» та з TOB «ЮрМакс Інтернешнл», - не є одночасним підтвердженням факту понесення витрат позивачем за договорами транспортного експедирування, укладеними ним з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4

Суд звертає увагу на те, що поняття «наданих послуг» - не є тотожнім поняттю «витрат» в розумінні податкового законодавства.

Відтак, і документи визначені статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", які підтверджують факти надання відповідних послуг експедитором-виконавцем за договорами транспортного експедирування, - не можна вважати документами, які самостійно підтверджують витрати такого експедитора-виконавця в розумінні положень податкового законодавства.

Як вже було зазначено вище, за період з 20.04.2011р. по 30.01.2013р. ФОП ОСОБА_2 задекларував 17136,56 грн. доходів від здійснення підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування за підкласом 63.40.0 «Організація перевезення вантажів» КВЕД ДК 009:2005, який діяв до 31.12.2012 року, включав: експедицію вантажів;організацію перевезень залізничним, автомобільним, водним, авіаційним транспортом; приймання групових та індивідуальних партій вантажів включаючи підбір вантажів та групування вантажів; підготування транспортної документації та супровідних листів; організацію групового відправлення вантажів залізничним, автомобільним, авіаційним або водним транспортом, включаючи збирання та розподілення вантажів; послуги митних брокерів; послуги фрахтових агентів (морського транспорту) та експедиторів (інших видів транспорту); операції з транспортного оброблення вантажів: тимчасове пакування з метою збереження під час транзитного перевезення, розпакування, зняття проб, зважування вантажів тощо; послуги транспортних агентств.

Як вже було зазначено вище, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які, для надання їм юридичної значимості (сили), крім іншого, мають бути складені за фактично вчиненою операцією, повинні мати всі обов'язкові реквізити, містити відомості про господарську операцію, про зміст та обсяг операцій, та бути підписані уповноваженими особами, що надає первинному документу юридичну значимість для цілей відображення спірних операцій у бухгалтерському та податковому обліку.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення в отримувача послуг права на формування витрат виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум витрат та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: 1) фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; 2) документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; 3) придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; 4) наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Недоведеність наявності цих чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків сум витрат, зокрема, недоведеність здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування витрат, а одержувача послуг - права на формування податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та, у зв'язку з цим, юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості робіт/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв'язком з господарською діяльністю учасників певних операцій.

Як вже було зазначено вище, питання щодо фактичного виконання чи невиконання безпосередньо сами ФОП ОСОБА_2 зобов'язань за договорами, укладеними із TOB «Голдтранс ЛТД» та з TOB «ЮрМакс Інтернешнл» в ході проведення перевірки - не порушувались, і в основу прийняття податкового повідомлення-рішення №0000751700 від 25.02.2013 року - не покладені. Відтак, вказані обставини в ході розгляду даної справи - не ставляться під сумнів і судом.

Разом з тим, в даному випадку, враховуючи обставини винесення податкового повідомлення-рішення №0000751700 від 25.02.2013 року, - суд приходить до висновку про недоведеність виконання спірних операцій контрагентами позивача - ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 за укладеними ними із позивачем договорами на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, та, відповідно, про відсутність у позивача підстав для формування відповідних сум податкових вигод, з огляду на наступне.

Згідно з реєстраційними даними - одним із видів господарської діяльності як позивача - ФОП ОСОБА_2, так і його контрагентів: ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, - у період, який перевірявся (з 20.04.2011р. по 30.01.2013р.), була діяльність за підкласом 63.40.0 «Організація перевезення вантажів» КВЕД ДК 009:2005, який діяв до 31.12.2012 року.

Як видно із текстів вищезазначених договорів на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, предметами даних договорів - є порядок взаємовідносин, які виникають між Експедитором і Перевізником при здійсненні автомобільних перевезень вантажів в міжнародному та внутрішньодержавному сполученнях транспортними засобами Перевізника по замовленням (заявкам) Експедитора, та пов'язаних із ними різноманітних послуг.

При цьому, за умовами відповідних підпунктів пунктів 2 вказаних договорів передбачено наступне.

«На кожне перевезення оформляється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується уповноваженою особою Експедитора і передається Перевізнику за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною Договору.

В замовленні (заявці) мають міститися наступні дані: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вид пакування, кількість місць вантажу; властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, адреси проведення митних формальностей при завантаженні і розвантаженні з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, проведення митних формальностей, найменування прикордонного переходу й умови проходження кордону (при необхідності), особливі умови (страхування, митне оформлення і т.д.).

Після одержання замовлення (заявки) Перевізник акцептує або відхиляє заявку в письмовій формі протягом 3 годин з моменту її одержання за допомогою факсимільного зв'язку з відбитком печатки підприємства та підпису уповноваженої особи. У випадку відсутності письмового акцепту протягом зазначеного часу, заявка вважається не прийнятою до виконання (анульованою). Оригінали даного Договору та замовлень (заявок) з "мокрою" печаткою та підписом уповноваженої особи передаються (пересилаються) протягом 15 (п'ятнадцяти) днів.

Будь-які зміни, внесені в замовлення (заявку), повинні бути оформлені в письмовій формі і підписані обома Сторонами.

Замовлення (заявка) - є невід'ємною частиною даного Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці).»

Відповідно до положень пунктів 3 вказаних договорів на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року - Експедитор зобов'язаний, зокрема, оплатити послуги Перевізника на умовах, зазначених у даному Договорі.

Перевізник, за умовами вказаних договорів, зобов'язаний, зокрема:

- зі свого боку забезпечити наявність усіх необхідних для виконання перевезення документів.

- забезпечити своєчасне прибуття транспортних засобів, що були зазначені у замовленні (заявці), придатних для перевезення вантажу згідно отриманого замовлення (заявки) на перевезення і повідомити Експедитора про прибуття транспортного засобу під завантаження. Подача транспортного засобу, не придатного для перевезення вантажу, не забезпеченого всіма документами та технічними засобами, необхідними для здійснення перевезення вантажу, вважається неподанням транспортного засобу згідно прийнятого замовлення (заявки).

- забезпечити наявність 12-ти аркушної накладної CMR (при міжнародних перевезеннях) або товарно-транспортної накладної (при перевезеннях по території України) при здійсненні кожного перевезення та надати її копію Експедитору.

- передати перевезений вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі.

- не пізніше ніж через 15 календарних днів з моменту розвантаження передати оригінали документів, що підтверджують виконання послуг у рамках даного Договору, а також оригінали документів, що підтверджують факт оплати додаткових витрат, що виникли у процесі перевезення.

Більше того, суд звертає увагу на те, що положеннями пунктів 4 вищенаведених договорів на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року - визначено порядок розрахунків, між сторонами вказаних договорів.

Так, вартість перевезення (ставка) та валюта розрахунків погоджується Сторонами - в замовленні (заявці).

Розрахунок за виконане перевезення здійснюється Експедитором протягом 15 (П'ятнадцяти) банківських днів з моменту надання Перевізником оригіналів документів: даного Договору, замовлення (заявки), акта виконаних робіт, податкової накладної, рахунка-фактури, товарно-транспортної накладної (CMR, ТТН) та оригінальних квитанцій за додаткові витрати Перевізника, підтверджених Експедитором (штраф за перевантаження, оплата конвою, наявність наднормативних простоїв під навантаженням, розвантаженням і митним оформленням, штраф за скасування завантаження і т.п.).

За згодою Сторін Експедитор може здійснювати попередню оплату за перевезення. Розмір авансу та термін його оплати обумовлюється в замовленні (заявці) на перевезення.

У разі здійснення виплат Експедитором у межах даного Договору шляхом часткової попередньої оплати, або сплати інших видатків з приводу здійснюваного перевезення, суми авансування враховуються при оплаті того перевезення (заявки), за яке вони були здійсненні.

Пунктами 7 вищезазначених Договорів, визначено інші умови, якими передбачено, що усі додатки і доповнення до даного Договору, а також замовлення (заявки) - є його невід'ємними частинами у випадку підписання їх уповноваженими на те представниками Сторін. При цьому, передані по факсу чи за допомогою електронного зв'язку E-mail, екземпляр даного Договору та всі замовлення (заявки), сторони також визнають юридичну значимість інших документів підписані і погоджені обома Сторонами, - є офіційними документами і мають повну юридичну чинність з подальшою передачею оригіналів цих документів.

Відповідно до ч.3 ст.8 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитори за дорученням клієнтів: забезпечують оптимальне транспортне обслуговування, а також організовують перевезення вантажів різними видами транспорту територією України та іноземних держав відповідно до умов договорів (контрактів), укладених відповідно до вимог Міжнародних правил щодо тлумачення термінів "Інкотермс"; фрахтують національні, іноземні судна та залучають інші транспортні засоби і забезпечують їх подачу в порти, на залізничні станції, склади, термінали або інші об'єкти для своєчасного відправлення вантажів; здійснюють роботи, пов'язані з прийманням, накопиченням, подрібненням, доробкою, сортуванням, складуванням, зберіганням, перевезенням вантажів; ведуть облік надходження та відправлення вантажів з портів, залізничних станцій, складів, терміналів або інших об'єктів; організовують охорону вантажів під час їх перевезення, перевалки та зберігання; організовують експертизу вантажів; здійснюють оформлення товарно-транспортної документації та її розсилання за належністю; надають в установленому законодавством порядку учасникам транспортно-експедиторської діяльності заявки на відправлення вантажів та наряди на відвантаження; забезпечують виконання комплексу заходів з відправлення вантажів, що надійшли в некондиційному стані, з браком, у пошкодженій, неміцній, нестандартній упаковці або такій, що не відповідає вимогам перевізників; здійснюють страхування вантажів та своєї відповідальності; забезпечують підготовку та додаткове обладнання транспортних засобів і вантажів згідно з вимогами нормативно-правових актів щодо діяльності відповідного виду транспорту; забезпечують оптимізацію руху матеріальних потоків від вантажовідправника до вантажоодержувача з метою досягнення мінімального рівня витрат; здійснюють розрахунки з портами, транспортними організаціями за перевезення, перевалку, зберігання вантажів; оформляють документи та організовують роботи відповідно до митних, карантинних та санітарних вимог; надають підготовлений транспорт, який має додаткове обладнання згідно з вимогами, передбаченими законодавством; надають інші допоміжні та супутні перевезенням транспортно-експедиторські послуги, що передбачені договором транспортного експедирування і не суперечать законодавству.

Відповідно до абзацу 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» - клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Розглядаючи дану справу, суд звертає увагу на те, що вищезазначені договори на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року - є самостійними, окремими договорами, і будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що вказані договори укладались ФОП ОСОБА_2 з метою забезпечення виконання договорів від 25.04.2011 року, укладених ним з TOB «Голдтранс ЛТД» (генеральний договір №41) та з TOB «ЮрМакс Інтернешнл» (генеральний договір №74), - суду не надано.

Разом з тим, суд зазначає, що вищезазначені договори на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, - не містять усіх істотних умов, встановлених ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», - зокрема, щодо видів транспортно-експедиційних послуг, що надаються експедитором; виду та найменування вантажу; розміру плати експедитору; пунктів відправлення та призначення вантажу; порядку погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строку (терміну) виконання зобов'язань сторін за даними договорами.

Більше того, жодних доказів того, що відповідно до наведених умов договору, на кожне перевезення позивачем ФОП ОСОБА_2 були оформлені у письмовій формі транспортні замовлення (заявки), які в містили дані, перелічені у пунктах 2 самих Договорів (про: маршрут руху; найменування вантажу; вага, вид пакування, кількість місць вантажу; властивості вантажу, що вимагають особливих умов або запобіжних заходів для збереження вантажу під час перевезення, фрахтова ставка, умови оплати, адреси місць завантаження і розвантаження вантажу з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, адреси проведення митних формальностей при завантаженні і розвантаженні з указівкою контактних осіб і їхніх телефонів, дати і часу завантаження, розвантаження (терміни доставки) вантажу, проведення митних формальностей, найменування прикордонного переходу й умови проходження кордону (при необхідності), особливі умови (страхування, митне оформлення і т.д.), та які - є невід'ємною частиною Договорів, - у ході розгляду справи надано не було.

В той же час, суд зазначає, що у заявках на перевезення вантажу, які були оформлені TOB «Голдтранс ЛТД» та TOB «ЮрМакс Інтернешнл» на виконання укладених ними з позивачем генеральних договорів на транспортне експедирування (№41 та №74 від 25.04.2011 року), - їх виконавцем визначений позивач - ФОП ОСОБА_2 Крім того, у вказаних заявках ((окрім визначення виду транспортно-експедиційної послуги, що надається експедитором; виду та найменування вантажу; пунктів відправлення та призначення вантажу; виду транспорту, вказівок клієнта; строку (терміну) їх виконання)) - визначено додаткові умови їх виконання: обов'язки ФОП ОСОБА_2 як виконавця, його персональну відповідальність за збереження та цілісність вантажу, повну матеріальну відповідальність за невиконання зі свого боку умов заявки, а також - визначено обумовлену сторонами суму фрахту, форму розрахунку - за кожне перевезення.

Таким чином, у суду немає правових підстав вважати заявки TOB «Голдтранс ЛТД» та TOB «ЮрМакс Інтернешнл» на перевезення вантажу, оформлені на виконання генеральних договорів на транспортне експедирування №41 та №74 від 25.04.2011 року, які були невід'ємними частинами саме цих Договорів, - заявками на перевезення вантажу, оформленими позивачем у виконання умов договорів транспортного експедирування, укладених із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4

Що ж стосується актів здачі-прийняття робіт, підписаних позивачем із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, - то суд зазначає, що вказані акти здачі-прийняття робіт містять послання на те, що послуги у формі експедирування-перевезення вантажу надавались на виконання договорів на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, а також містять відомості про загальну вартість виконаних робіт за транспортні послуги по вказаному в актах маршруту.

Як вже було зазначено, в договорах №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року всіх істотних умов, встановлених ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» - не визначено.

Разом з тим, суд зазначає, що долучені до справи акти здачі-прийняття робіт, підписані позивачем із ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, - не можуть вважатись належним підтвердженням виконання умов договорів транспортного експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, оскільки за своїм змістом вони не відповідають наступним приписам законодавства.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» підтвердженням підтвердженням витрат експедитора є документи (рахунки, накладні тощо), видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади.

Разом з тим, із вищезазначених актів здачі-прийняття робіт - неможливо встановити те, чи здійснювалось перевезення вантажу безпосередньо експедиторами, визначеними в договорах №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, чи експедитори надавали послуги, пов'язані лише з організацією такого перевезення; не містять вказані акти ані виду, ані найменування вантажу, який перевозився. Більше того, у даних актах - не міститься жодних посилань на наявність документів: рахунки, накладні тощо, видані суб'єктами господарювання, що залучалися до виконання договору транспортного експедирування, або органами влади, а також - жодних посилань на те, що послуги надавались за транспортними документами (відповідною міжнародною товарно-транспортною накладною СМR) або комплектом документів, які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Дані акти не містять жодної інформації про дати здійснення замовлень, терміни їх виконання, умови, які були виставлені замовником.

Також у вказаних актах відсутнє обґрунтування вартості наданих послуг, тобто відсутній алгоритм розрахунку вартості перевезення вантажів, залежності вартості наданих експедиторських послуг за відповідними маршрутами у відповідний період часу, за будь-якими первинними бухгалтерськими документами.

Таким чином, вищезазначені акти здачі-прийняття робіт - не відображають в повному обсязі інформації, яка повинна міститись у первинних бухгалтерських документах, а тому - не можуть бути визнані документами, які підтверджують умови виконання укладених договорів.

Не було подано у ході розгляду даної справи і доказів існування оригіналів інших документів, визначених пунктами 3 вказаних договорів на транспортне експедирування №01 T-Л від 27.04.2011 року та №02 ТЕ від 07.06.2011 року, як документи, які є підставою для розрахунку за виконане перевезення.

Усе вищенаведене свідчить про те, що у ході розгляду даної справи факт надання послуг ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 як експедиторами при перевезенні вантажів - не знайшов свого підтвердження належними та допустимими доказами, що, в свою чергу, свідчить також і про відсутність доказів на підтвердження витрат позивача у відносинах з контрагентами.

Враховуючи наведені недоліки в зазначених документах, відсутність в них обов'язкових реквізитів та даних, які б могли надати можливість їх віднесення до документів, які підтверджують реальність виконання умов укладених договорів, відсутність інших - первинних бухгалтерських документів, які б відображали реальність вищезазначених господарських операцій, - суд приходить до висновку, про не підтвердження реальності виконання умов договорів, укладених між позивачем та контрагентами, зазначеними в акті перевірки.

Зазначені вище обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, вказують на правомірність висновку податкового органу про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності, та правомірність подальшого винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0000751700 від 25.02.2013 року.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання вказаного повідомлення-рішення №0000751700 від 25.02.2013 року таким, що не відповідає дійсності, протиправним, а відтак, і про відсутність підстав для його скасування в судовому порядку.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0000741700 від 25.02.2013 року, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання - за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 510,00 грн., - за неподання у повному обсязі податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платників податків за 2,3 квартали 2011 року:

З матеріалів справи вбачається, що підставою для прийняття цього податкового повідомлення-рішення слугував висновок акту перевірки щодо порушення позивачем пп. б) п. 176.2 ст. 176 ПКУкраїни.

Згідно акту перевірки, проведеним аналізом форми 1-ДФ за ознакою доходів 157 «Дохід виплачений самозайнятій особі» відповідачем встановлено, що ФОП ОСОБА_2 здійснював у перевіреному періоді нарахування та виплату доходу фізичним особам-підприємцям, які є платниками єдиного податку, проте, у податковій звітності - не відобразив нарахування та виплату ФОП ОСОБА_4 доходу у сумі 493900,00 грн., в тому числі, в 3 кварталі 2011 року - 493900,00 грн., а також - нарахування та виплату ФОП ОСОБА_1 доходу у сумі 438575,00 грн., в тому числі: в 2 кварталі 2011 року - 395575,00 грн., в 3 кварталі 2011 року - 43000,00 грн.

З даного приводу суд звертає увагу на наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до п.п. 162.1 ст. 162 ПК України платниками податку на доходи фізичних осіб є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

Разом з тим, відповідно до підпункту 14.1.180 п. 14.1 ст. 14 ПКУкраїни податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність податковим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Пунктом 46.1 ст.46 Податкового Кодексу України встановлено, що податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Відповідно до п.51.1. ст.51 Податкового Кодексу України, податковий агент зобов'язаний подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків, а також сум нарахованого та утриманого з них податку органу державної податкової служби за місцем свого обліку.

Згідно з пп. 168.1.1. п. 168.1 ст. 168 ПК України, податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 цього Кодексу.

Пунктом 176.2 ст. 176 ПКУкраїни передбачено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані:

а) своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок;

б) подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до органу державної податкової служби за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Відповідно до п. 119.2 ст. 119 ПКУкраїни неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

На думку податкового органу, позивач повинен був повідомити державну податкову інспекцію за встановленою формою 1-ДФ про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь вищезазначених фізичних осіб-підприємців за укладеними з ними договорами, чого - не зробив.

Разом з тим, з таким висновком відповідача суд не погоджується та вважає його безпідставним, з огляду на наступне.

Відповідно до п.18.1 ст.18 ПК України, податковим агентом визнається особа, на яку цим Кодексом покладається обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків.

Згідно з п. 177.8 ст. 177 ПКУкраїни під час нарахування (виплати) фізичній особі - підприємцю доходу від здійснення нею підприємницької діяльності, суб'єкт господарювання та/або самозайнята особа, які нараховують (виплачують) такий дохід, не утримують податок на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою - підприємцем, яка отримує такий дохід, надано копію документу, що підтверджує її державну реєстрацію відповідно до закону як суб'єкта підприємницької діяльності. Це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, коли буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 ст. 14 цього Кодексу.

Таким чином, для неутримання податковим агентом податку на доходи фізичних осіб суб'єктом господарювання, який має господарські відносини з фізичною особою підприємцем необхідно встановити чи є документ, підтверджуючий, що фізична особа зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності (виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних або фізичних осіб - підприємців) та чи є фізична особа - підприємець платником єдиного податку (Свідоцтво платника єдиного податку, із зазначенням виду діяльності).

З матеріалів справи вбачається, що позивач, ОСОБА_2 - є фізичною особою-підприємцем.

При цьому, у перевіряємому періоді позивач не мав найманих працівників, проте, здійснив перерахування відповідних коштів за договорами, укладеними з іншими фізичними особами-підприємцями: ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4, які здійснювали діяльність на спрощеній системі оподаткування і були платниками єдиного податку, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

Відповідно до пп. 165.1.36 п 165.1 ст. 165 ПКУкраїни до складу загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включається дохід фізичної особи - підприємця, з якого сплачується єдиний податок згідно із спрощеною системою оподаткування відповідно до розділу XIV Кодексу.

Таким чином, позивач у відносинах з фізичними особами-підприємцями ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 - не несе обов'язок з обчислення, утримання з доходів, що нараховуються (виплачуються, надаються) платнику, та перерахування податків до відповідного бюджету від імені та за рахунок коштів платника податків, а відтак - не є податковим агентом у розумінні п.18.1 ст.18 ПК України.

Оскільки судом встановлено, що позивач у правовідносинах з фізичними особами-підприємцями: ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_4 - не є податковим агентом у розумінні положень ПКУкраїни, - суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно нарахував йому податкові зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000741700 від 25.02.2013 року - є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Що ж стосується решти позовних вимог ФОП ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Так, оцінюючи порушене перед судом питання про визнання відповіді-рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року таким, що не відповідає дійсності та є протиправним, а також - про його скасування з причин: невірного трактування норм матеріального права, про які йдеться в рішенні, та неналежного оформлення рішення, порушення норм щодо формальних вимог підготовки документу, - суд виходить з наступних положень чинного законодавства.

Як вже було зазначено, не погодившись із податковими повідомленнями - рішеннями від 25.02.2013p. №0000741700, №0000751700, №0000761700, позивачем у відповідності до ст. 56 Податкового кодексу України було подано три скарги від 02.03.2013 року на зазначені податкові повідомлення до Державної податкової служби України у Тернопільській області.

30.04.2013р. на адресу позивача надійшло рішення Державної податкової служби України у Тернопільській області за № 4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року про результати розгляду скарг на податкові повідомлення-рішення, відповідно до якого вирішено: - податкове повідомлення рішення №0000741700 (про застосування штрафних санкцій на суму 510,00 грн.) - залишити без змін; - податкове повідомлення рішення №0000751700 - збільшити на 17295,72 грн. податку на доходи фізичних осіб та на 4312,68 грн. штрафних санкцій; - податкове повідомлення рішення №0000761700 - скасувати в частині 13200,00 податку на додану вартість та 1 грн. штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Водночас, ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Кодекс адміністративного судочинства України не містить визначення термінів нормативно-правовий акт та правовий акт індивідуальної дії.

За усталеними в теорії права підходами до класифікації актів нормативно-правовий акт - виданий суб'єктом владних повноважень документ, який встановлює, змінює чи припиняє дію обов'язкових правил поведінки, обмежених в часі, просторі та за колом осіб, та призначений для неодноразового застосування. Правовий акт індивідуальної дії - виданий суб'єктом владних повноважень документ, прийнятий з метою реалізації положень нормативно-правового акту (актів) щодо конкретної життєвої ситуації, не містить загальнообов'язкових правил поведінки та стосується прав і обов'язків чітко визначеного суб'єкта (суб'єктів), якому він адресований.

Згідно з визначенням, наведеним у ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

З огляду на зазначене, суд приходить до переконання, що платник податків, який вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені його права, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші обмеження прав чи свобод, - то для їх захисту, у відповідності до п. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, він має право звернутися до адміністративного суду.

З наведених норм права випливає, що платник податків на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень. Проте ці рішення, дія або бездіяльність повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Отже, з наведених процесуальних норм Закону вбачається, що судовому захисту підлягає лише порушене право.

В контексті наведених приписів Кодексу адміністративного судочинства України підставою для звернення особи до суду з позовом є її суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні прав чи свобод, однак обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому слід зазначити, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення можливості чи неможливість реалізації її законного права та/або виникнення додаткового обов'язку. А тому дії (бездіяльність), прийняті рішення суб'єкта владних повноважень є такими що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо вони, по-перше, вчинені з перевищенням визначених законом повноважень (у разі бездіяльності - відповідні дії повинні, або не вчинюються суб'єктом владних повноважень на реалізацію покладеної на нього компетенції), та, по-друге, є юридично значимими, тобто мають безпосередній вплив та стан суб'єктивних прав та обов'язків особи.

Згідно Порядку направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платнику податків, затвердженого Наказом від 28.11.2012 № 1236, якщо нарахована сума грошового зобов'язання збільшується внаслідок її адміністративного оскарження, раніше надіслане (вручене) податкове повідомлення-рішення не відкликається. На суму збільшення грошового зобов'язання направляється окреме податкове повідомлення-рішення.

Визначення сум податків, що підлягають сплаті платником до бюджету, у відповідності до ст. 58 ПК України, здійснюється органом ДПС шляхом надіслання (вручення) платнику податків податкового повідомлення-рішення.

В ході розгляду даної справи встановлено, що після прийняття Державною податковою службою України у Тернопільській області вищезазначеного рішення за № 4339/в/10-207/135 від 20.04.2013 року,- станом на час розгляду даної справи інших додаткових податкових повідомлень-рішень, окрім тих, які позивач оскаржує в даній справі, податковим органом - не виносилось.

Статтею 56 ПК України урегульовано порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, згідно п. 56.1 ст. 56 ПК України рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Аналізуючи норми податкового законодавства, зокрема п. 56.10 ст. 56 ПК України , суд прийшов до висновку, що вказаною нормою законодавець захищає права та інтереси суб'єкта господарювання, даючи можливість оскаржити будь-яке рішення податкового органу, яким може бути порушене саме його право чи інтереси. Зазначене кореспондується з вимогами ст.55 Конституції України.

А тому, у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення (п. 56.2 ст. 56 ПК України).

У відповідності до п. 56.18 ст.56 ПК України процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

З огляду на викладене, рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, прийняте за результатами вирішення податкового спору в доюрисдикційній процедурі, в даному випадку - є лише висновком посадових осіб податкового органу, щодо визначення відповідності податкового повідомлення - рішення нормам податкового законодавства, тобто не зобов'язує вносити зміни у ведення бухгалтерського обліку своєї господарської діяльності, не має юридичного характеру, оскільки не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання припису, а відтак не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення для позивача.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на те, що права чи інтереси суб'єкта господарювання - можуть порушуватись саме рішенням контролюючого органу, яке несе за собою юридичний наслідок. Таким кінцевим рішенням контролюючого органу, у разі його прийняття за наслідками рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, - може вподальшому стати відповідне податкове повідомлення-рішення, яке зобов'язуватиме платника податку привести у відповідність свою господарську діяльність, сплативши визначені податковим органом зобов'язання.

Отже, в даному випадку, права та інтереси позивача, у разі необхідності, вподальшому можуть бути захищені шляхом оскарження саме податкових повідомлень-рішень, винесених за результатами розгляду скарги.

Вищезазначене свідчить про те, що за відсутності податкових повідомлень-рішень, які були б винесені на підставі оскаржуваного рішення ДПС України у Тернопільській області за №4339/в/10-207/135 від 30.04.2013 року, позовні вимоги про визнання вказаного рішення ДПС України у Тернопільській області таким, що не відповідає дійсності та є протиправним, та про його скасування - є передчасними, а відтак, не підлягають задоволенню.

Що ж стосується позовних вимог про визнання дій ДПІ у Підволочиському районі, а саме: довільне, голослівне, само-суперечливе, безпідставне та необґрунтоване трактування чинного законодавства, що в результаті призвело до складання фіктивного акту й незаконних повідомлень-рішень, протиправними та такими, що завдають збитків Позивачу, а також про стягнення з ДПІ у Підволочиському районі на користь Позивача матеріальної та моральної шкоди в розмірі 1грн. - за обман вчинений суб'єктом владних повноважень, суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 69 та частиною 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України - доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними - є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно з положеннями ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В той же час, статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття належності та допустимості доказів.

Зокрема, у відповідності до положень вказаної статті - належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

При цьому, також встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися - ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Тому, вирішуючи дані вимоги, суд виходить з того, що дії ДПІ у Підволочиському районі по винесенню оскаржуваних податкових повідомлень-рішень - є структурно невід'ємною складовою частиною процедури винесення правового акту індивідуальної дії, а тому такі дії самі по собі ніяк не впливають на наявні у позивача права, не створюють для нього додаткових обов'язків, не визначають правову поведінку позивача, а тому не можуть бути самостійним предметом судового розгляду.

В той же час, скориставшись наданим йому законом правом на оскарження податкових повідомлень - рішень, позивач на час розгляду даної справи - не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження наведених ним у позові обставин довільного, голослівного, самосуперечливого, безпідставного та необґрунтованого трактування чинного законодавства ДПІ у Підволочиському районі, а також - не надав доказів у підтвердження фіктивності акту, завдання йому збитків та вчинення обману суб'єктом владних повноважень, які б свідчили про наявність порушень прав позивача, та про підстав для стягнення з ДПІ у Підволочиському районі на користь позивача матеріальної та моральної шкоди в заявленому ним розмірі 1грн.

Відтак, беручи до уваги усе вищевикладене, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінюючи наявні у матеріалах справи письмові докази, які мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, в їх сукупності, суд приходить до переконання, про часткове задоволення позову ФОП ОСОБА_2: шляхом визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби №0000741700 від 25.02.2013 року, та відмови в задоволенні решти позовних вимог, з підстав, що викладені вище.

При цьому, інші доводи сторін, на вищезазначений висновок суду не впливають, та наведених вище обставин - не спростовують.

Керуючись статтями 2, 9, 10, 11, 69-71, 94, 128, 153, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Підволочиському районі Тернопільської області Державної податкової служби №0000741700 від 25.02.2013 року - про збільшення суми податкового зобов'язання за штрафними (фінансовими санкціями) на 510,00 грн. за порушення пп. б) п.176.2 ст.176 ПКУкраїни.

3. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили за правилами ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

/Постанова в повному обсязі складена 21.10.2013 року/.

Головуючий суддя Хрущ В. Л.

Копія вірна:

Суддя Хрущ В. Л.