Рішення № 34796164, 06.11.2013, Ровенківський міський суд Луганської області

Справа № 424/868/13-ц

2/424/558/13

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 рокуРовеньківський міський суд Луганської області

в складі:головуючого судді Ібадової Н.П.,

при секретарі Бурлака О.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Ровеньки Луганської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1, представник інтересів позивачки ОСОБА_2 до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, представник інтересів відповідачів ОСОБА_5, «Про визнання укладеним договору довічного утримання та визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння»,-

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до Ровеньківського міського суду Луганської області із позовною заявою до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4 «Про визнання укладеним договору довічного утримання та визнання права власності на 1/3 частину домоволодіння», в якій зазначила, що ОСОБА_6 належало домоволодіння, що розташовано за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вул. Куйбишева, будинок №3, яке вона успадкувала після смерті свого чоловіка, рідного дядьки позивача - ОСОБА_7, померлого 17.02.2001 року.

Ще за життя дядьки, ОСОБА_7, і останній, і його дружина неодноразово звертались до позивача з пропозицією узаконити стосунки стосовно того, що позивачка їм надає допомогу, а вони укладають на її ім'я договір довічного утримання.

Фактично договір довічного утримання між позивачем та ОСОБА_6 було укладено на різдвяні свята 06.01.2006 року. Згідно з цим договором ОСОБА_6 передала ОСОБА_1 у власність домоволодіння №3 по вул. Куйбишева в м. Ровеньки Луганської область, а вона, у свою чергу, зобов'язалась забезпечити за нею регулярний догляд та довічне утримання, тобто готувати їжу, 1-2 рази на тиждень прибирати в будинку, прати її речі, купати її, допомагати в придбанні ліків та приймати безпосередню участь у її оздоровленні.

За життя ОСОБА_6 знаходилась на диспансерному обліку з чисельними захворюваннями, а саме: хронічна ішемічна хвороба серця, діфузорний кардіосклероз, цукровий діабет, хвороба судин головного мозку, онкологічне захворювання та іншими.

На початку 2006 року позивач, на прохання ОСОБА_6 звернулася за консультацією до приватного нотаріуса, який повідомив, що для нотаріального посвідчення договору довічного утримання необхідно зібрати низку документів, а вже після цього в присутності нотаріуса, ОСОБА_6, повинна була власноруч підписати цей договір, попередньо ознайомившись з його змістом. При цьому, нотаріус повідомив, що приблизна сума за посвідчення такого договору складатиме близько 3000 грн.

Зваживши розмір їхнього сукупного доходу, розмір витрат на лікування та вартість нотаріальних послуг, позивачка з ОСОБА_6 дійшли до висновку, що на даний час не можуть дозволити собі оформити договір довічного утримання, вирішивши, до розгляду даного питання, повернутись через деякий час, водночас почавши відкладати невеликі суми щомісяця.

Стан здоров'я ОСОБА_6 був стабільний, тому вони вирішили, що позивач може поки ще мешкати у себе вдома в місті Луганську, оскільки у неї там була ще й робота, приїжджаючи до неї на вихідні та - по мірі необхідності - серед тижня. Коли стан здоров'я ОСОБА_6 погіршувався, позивачка переїжджала до м. Ровеньки, щоб увесь час бути поруч із нею, забезпечуючи їй постійний догляд та надаючи необхідну допомогу.

В березні 2006 року тітці було рекомендовано пройти курс масажу, так як у неї було защемлення седалищного нерву і, оскільки гарного фахівця в цій галузі, який би приймав на дому, ще й за помірну плату, позивач знайшла в місті Луганську, то вона вирішила на цей час перевезти ОСОБА_6 до себе, де протягом 2-3 тижнів їй проводився курс масажу. Аналогічного характеру курс масажу їй було проведено восени 2007 року, а потім ще й восени 2010 року.

Весь час, поки ОСОБА_6 перебувала в м. Луганську, вона мешкала у будинку позивачки за адресою: місто Луганськ, вул. Макарова, №51, де саме позивачка забезпечувала її постійним доглядом і утриманням. Водночас, тоді, коли ОСОБА_6 мешкала в Луганську, позивач щотижня їздила до м. Ровеньки задля того, щоб доглянути її господарство та навести лад у будинку.

Восени 2010 року, по закінченню курсу масажу, позивач перевезла тітку назад до м. Ровеньки, а сама повернулась додому і вони продовжили стосунки в тому ж режимі, що склався раніше. Так тривало до квітня 2011 року, коли позивачка 01.04.2011 року приїхала до ОСОБА_6, попрала білизну, прибрала у будинку, приготувала їжу та нагодувала й викупала тітку, і вже почала збиратися додому, ОСОБА_6 попросила затриматися в неї до ранку, посилаючись на погіршення самопочуття. Ввечері того ж дня, 03.04.2011 року, ОСОБА_6 померла на руках у позивача.

04.04.2011 року, отримавши лікарське свідоцтво про смерть, а на його підставі 05.04.2011 року, в органах РАЦСу й свідоцтво про смерть, позивач поховала ОСОБА_6, узявши на себе усі витрати, пов'язані з організацією поховання, й організувавши поминальний обід, заказавши його у кафе «Каштан».

15.04.2011 року позивачка звернулася до приватного нотаріуса Ровеньківського міського нотаріального округу ОСОБА_8, яка під час консультації роз'яснила їй, що оскільки на момент смерті тітки договір довічного утримання так і не був оформлений, з цим питанням необхідно звернутися до суду, а також рекомендувала залишити заяву про прийняття спадщини для запобігання пропуску шестимісячного строку, встановленого законом, оскільки не відомий весь склад спадкового майна.

Позивач просила суд визнати укладеним договір довічного утримання, що відбувся 06.01.2002 року між ОСОБА_6, з одного боку, та нею, ОСОБА_1, з іншого боку. Визнати за нею право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3.

23.11.2011 року, ОСОБА_1 надала до суду уточнену позовну заяву, в якій просила суд визнати укладеним договір довічного утримання, що відбувся 06.01.2002 року між ОСОБА_6, з одного боку, та нею, ОСОБА_1, з іншого боку. Визнати за нею право власності на домоволодіння, що розташоване за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3.

24.04.2013 року, ОСОБА_1 надала до суду доповнену позовну заяву до відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4, в якій зазначила, що згідно з ч. 2 ст.1259 Цивільного кодексу України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Таким чином, вона має право на спадщину або її частину. ОСОБА_3 не приїздив до сестри ОСОБА_6 біля десяти років.

Позивачка з дитинства була поруч з тіткою ОСОБА_6 (дівоче прізвище ОСОБА_1 ОСОБА_6), вона та її рідний дядько ОСОБА_9 виховували її, тому позивач не могла покинути тітку, коли вона стала немічною, завжди була поруч: прала білизну, готувала їжу, покупала продукти та ліки. Коли тітка тяжко захворіла і їй зробили операцію в обласному онкодиспансері, позивач доглядала її, купала та прала білизну. Після виходу з лікарні вона жила у позивача, є свідки цього. Той факт, що у день смерті ОСОБА_6 позивач була поруч і поховала її за свій рахунок, можуть підтвердити свідки.

Крім цього, ОСОБА_3 обікрав рідну сестру у липні 2009 року і ця обставина погано вплила на стан здоров'я ОСОБА_6, і її здоров'я різко погіршилося. Він вкрав та вивіз речі машиною, серед них був і паспорт громадянки України ОСОБА_6 ОСОБА_3 це зробив, щоб вона не змогла зробити заповіт або договір на когось іншого. Після цих жахливих подій ОСОБА_10 відмовила ОСОБА_3 у спадщині, ця відмова є у Державній нотаріальній конторі м. Ровеньки.

Просила суд змінити чергу їй, ОСОБА_1, одержання права на спадщину, дозволити наслідувати майно померлої ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1.

31.07.2013 року ОСОБА_1 надала до суду заяву про зменшення позовних вимог. Просила суд визнати укладеним договір довічного утримання від 06.01.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на ? частину домоволодіння, розташованого за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, №3.

Також, в своїй заяві від 31.07.2013 року позивач ОСОБА_1 просила не розглядати позовні вимоги, викладені в додатковій позовній заяві від 24.04.2013 року щодо зміни черги і отримання права на спадщину та дозволити успадкувати спадщину померлої, але повністю підтримала свої позовні вимоги, викладені в заяві про зменшення позовних вимог від 31.07.2013 року (а.с. 267).

01.11.2013 року ОСОБА_1 надала до суду заяву про зменшення позовних вимог. Просила суд визнати укладеним договір довічного утримання від 06.01.2006 року між ОСОБА_6 та нею, ОСОБА_1 Визнати за нею, ОСОБА_1, право власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, №3.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні уточнені позовні вимоги від 01.11.2013 року підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що вона усе своє життя на свята приїздила до ОСОБА_6, брат останньої ОСОБА_4 до неї не приїздив. ОСОБА_6 не знала, хто її буде в подальшому підтримувати. У 2007 році знову трапилась онкологічна хвороба. ОСОБА_11 з Волгограду не приїздив. Вона прала речі своєї тітки, приїздила до неї, готувала їжу на тиждень. Сусідка приходила серед тижня, робила уколи, які вона оплачувала. Потім звернулись до спеціаліста за лікарською допомогою. ОСОБА_6 проживала у неї. У 2010 році ОСОБА_6 казала, що майно буде оформлювати на позивача. Паспорт вона не могла знайти. Вона приїздила у пятницю та виїжджала з міста Ровеньки Луганської області в неділю Коли ОСОБА_6 стало погано, вона викликала швидку допомогу, її хотіли забирати до реанімації, але було пізно. Вона покликала сусідів та зателефонувала Саші. На її руках померла ОСОБА_6 Вона просила, щоб хтось частіше бував з нею. Вона вважає, що має право на частку спадщини, оскільки не є сторонньою людиною, з дитинства проживала в цьому будинку. ОСОБА_6 казала, що ніколи не могла подумати, що саме вона буде її доглядати.

Представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги від 01.11.2013 року підтримала в повному обсязі, просила їх задовольнити. Суду пояснила, що ОСОБА_1 буквально з 2006 року утримувала ОСОБА_6 ОСОБА_1 приїздила до міста Ровеньки до ОСОБА_6, доглядала її, прибирала в будинку, готувала їжу. Під час лікування у місту Луганську, ОСОБА_6 проживала у ОСОБА_1 Просить суд визнати укладеним договір довічного утримання від 06.01.2006 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 Визнати за ОСОБА_1, право власності на 1/3 частину домоволодіння, розташованого за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, №3.

Відповідач ОСОБА_4 у судове засідання не з'явилась.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився. Надав до суду письмові заперечення проти позовної заяви ОСОБА_1, в яких зазначив, що в провадженні Ровеньківського міського суду знаходиться цивільна справа №2-2365/11 за позовом ОСОБА_1 до Ровеньківської міської ради про визнання укладеним договору довічного утримання. Пізніше в цій справі Ровеньківська міська рада була замінена на належних відповідачів - ОСОБА_3 і ОСОБА_4. В рамках цієї цивільної справи був заявлений зустрічний позов відповідачів ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання права на спадщину і поділ спадщини і рішенням Ровеньківського міського суду Луганської області від 06.06.2012 року зустрічний позов був задоволений і за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 визнано право на спадщину і проведено поділ спадщини між двома спадкоємцями в рівних частках. Зазначене судове рішення було предметом апеляційного оскарження і залишено апеляційним судом Луганської області без змін. Позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання укладеним договору довічного утримання є безпідставними, надуманими та необґрунтованими. Позивачка за первісним позовом ОСОБА_1 ніколи не здійснювала догляд за померлою ОСОБА_6 і не надавала їй матеріальну допомогу, навпаки, завжди отримувала матеріальну підтримку від померлої. Більш того, первісно ОСОБА_1 зверталась до суду з позовом про зміну черговості спадкування, який за її заявою залишено без розгляду. Пізніше звернулась з позовом про визнання дійсним договору довічного утримання. Така зміна позицій тільки підтверджує необґрунтованість заявлених вимог, але є реальною перешкодою для отримання відповідачами свідоцтва про право на спадщину. 24.04.2013 року ОСОБА_1 знову подає до суду доповнення до позовної заяви, в якій просить змінити чергу одержання права на спадщину. В матеріалах справи є достатньо доказів того, що ОСОБА_1 не є особою, яка в розумінні глави 6 ЦК України має право на спадкування. Спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_6 відсутні - чоловік ОСОБА_6 - ОСОБА_9 помер 17 лютого 2001 року, дітей у померлої не було. Їхніх батьків також не має в живих. Тому найближчими спадкоємцями є відповідачі - рідні брат і сестра - як спадкоємці третьої черги. ОСОБА_1 наразі мала кровне споріднення з померлим чоловіком спадкодавця - ОСОБА_9 - вона доводиться йому рідною племінницею. І за правилами ЦК України за умови відсутності спадкоємців попередніх черг мала би право на спадкування після його смерті. Але після смерті її дядька все його майно успадкувала дружина - ОСОБА_6 Після ж смерті ОСОБА_6 відповідач не може бути спадкоємцем за визначенням, окрім випадків проживання з нею однією сім'єю протягом не менш як 5 років (ст. 1264 ЦК України). Доводи ОСОБА_1 про те, що померла проживала в неї під час лікування в лікарні м. Луганськ не підтверджені жодними доказами і не відповідають дійсності. Також відсутні докази того, що вона надавала померлій матеріальну допомогу. Згідно домової книги і довідки голови квартального комітету померла проживала одна. Це також можуть засвідчити свідки безпосередньо в судовому засіданні. ОСОБА_6 внаслідок літнього віку і стану здоров'я потребувала сторонньої допомоги, яку їй надавали працівники УПСЗН Ровеньківської міської ради. Вона отримувала державну соціальну допомогу як одинока людина. Для цього УПСЗН Ровеньківської міської ради був призначений соціальний працівник - ОСОБА_12, яка і надавала необхідну побутову допомогу - купувала ліки, продукти харчування тощо. Доводи ОСОБА_1 про те, що вона поховала померлу за свої кошти також не відповідають дійсності, оскільки поховання здійснювалось за матеріальної підтримки ВП УМТП ДП «Ровенькиантрацит», де померла працювала все своє життя, а також за рахунок допомоги на поховання в сумі 3821,62 грн., яку вона отримала в УПФУ в м. Ровеньки. Доречним є те, що ОСОБА_1 незаконно привласнила документи після смерті ОСОБА_6 - домову книгу, свідоцтво про смерть, та ощадні книжки. Намагалась шляхом застосування проти відповідача незаконних насильницький дій, маючи на меті змусити відмовитись від спадкування. Заповіт на користь ОСОБА_1 також не складався. Стосовно вимог про визнання укладеним договору довічного утримання - відповідно до чинного законодавства цей правочин підлягає нотаріальному посвідченню і має бути укладений виключно в письмовій формі. Викладені факти свідчать про те, що сам позов ОСОБА_1 є необґрунтованим (а.с. 246).

Представник відповідачів ОСОБА_4 і ОСОБА_3 за угодою адвокат ОСОБА_5 у судовому засіданні проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 заперечувала, просила відмовити у їх задоволенні в повному обсязі за необґрунтованістю. Суду пояснила, що позивачка вважає, що вона має право на отримання якоїсь частки спадщини, а її представник каже про наявність фактично укладеного договору довічного утримання, що містить явні протиріччя. Позивачка саме визнає, що вона претендує на частину спадщини. Законом встановлена чітка форма договору, він укладається обовязково тільки в письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. І за набувачем визнається право власності лише після державної реєстрації нерухомого майна. Позивач посилається на передсмертну записку, в якій померла розподілила майно між усіма спадкоємцями. Розцінювати цю записку не можна в якості письмового договору довічного утримання. Померла тривалий час проживала одна, була одинокою людиною, про це свідчать письмові докази, а саме: довідка про склад сімї та наявність допомоги з боку соціального робітника. Сусідка відвідувала померлу частіше, ніж соціальний працівник та ОСОБА_1, яка не приїздила кожного тижня, як вона вказує. На момент смерті, заповіт був скасований і спадкоємців є лише двоє це рідні брат і сестра, а позивач не входить до кола спадкоємців. Верховний Суд України 23.02.2011 року у постанові Пленуму розяснив, що цей договір є дійсним лише тоді, коли він нотаріально посвідчений та пройшов державну реєстрацію. Доказів того, що договір був укладений, позивачем не надано. Відсутність паспорту не є перешкодою для посвідчення договору, оскільки з 2006 року його можна було отримати. Померла була не бідною людиною і для отримання втраченого паспорту не було в неї не було проблем, оскільки вона мала заощадження та отримувала пенсію. Позивач просить визнати за нею право власності лише на 1/3 частину житлового будинку, а за договором довічного утримання, право власності переходить в цілому, тобто позивач не може обґрунтувати свої вимоги.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про смерть серії 1-ЕД №277237 (а.с. 12), 03 квітня 2011 року померла ОСОБА_6.

ОСОБА_6 на праві приватної власності на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.04.2005 року та свідоцтва про право власності від 11.02.1963 року, належав житловий будинок з належними до нього господарськими і побутовими будівлями та спорудами, розташований за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3 (а.с. 65).

Згідно рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 06 червня 2012 року (а.с. 115-120), за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності в рівних частках (по ? частині за кожним) на житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташований за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3, раніше зареєстрований в КП Ровеньківське БТІ за ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 22.04.2005 року та свідоцтва про право власності від 11.02.1963 року.

Також за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано право власності в рівних частках (по ? частині за кожним) на грошові вклади, відкриті на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої 03 квітня 2011 року, в Ровеньківському відділені Луганської філії у ПАТ КБ «Приватбанк» на рахунках №26357601885637 поточна сума 6094,36 грн., рахунок №26350602028768 поточна сума 3393,56 грн., рахунок №26353602380663 поточна сума 9000,06 грн., рахунок №26358602477571 поточна сума 4500,27 грн., рахунок №26351603384897 поточна сума 10000,95 грн.; на грошові вклади відкриті на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої 03 квітня 2011 року в територіально-відокремленому безбалансовому відділенні №3116/01 філії - Ровеньківського відділення №3116 АТ «Ощадбанк» на рахунках компенсаційний рахунок №91551/04669, рахунок №02478, в територіально-відокремленому безбалансовому відділенні №3116/053 філії - Ровеньківського відділення №3116 АТ «Ощадбанк» на рахунках: компенсаційний рахунок №91551/25424, компенсаційний рахунок №91551/28508, компенсаційний рахунок №91551/28509, рахунок №07902616, рахунок №05714535, в територіально-відокремленому безбалансовому відділенні №3116/049 філії - Ровеньківського відділення №3116 АТ «Ощадбанк» на рахунках: компенсаційний рахунок №91551/3800451, компенсаційний рахунок №91551/3800874, компенсаційний рахунок №91551/49008029, компенсаційний рахунок №91551/49008030, рахунок №38002478, рахунок №38900054, рахунок №38000703, рахунок №38000427; грошові вклади, відкриті на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої 03 квітня 2011 року, в Ровеньківському відділенні ПАТ «Укрсоцбанк» на рахунку №26206001115416 із залишком в сумі 00 грн. 48 коп., рахунок №26357000072733 із залишком в сумі 63891 грн. 98 коп. Також за відповідачами визнано право власності в рівних частках на невиплачену пенсію на ім'я ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, померлої 03 квітня 2011 року, в Управлінні пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області в сумі 1880 грн. 22 коп. (а.с. 115-120).

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 15 січня 2013 року рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 06 червня 2012 року залишено без змін (а.с. 206-208).

Таким чином, відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4, які є спадкоємцями другої черги за законом після смерті їхньої рідної сестри ОСОБА_6, померлої 03 квітня 2011 року, на теперішній час є власниками житлового будинку, розташованого за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3.

Відповідно до ч. 2 ст. 1259 ЦК України, фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через

похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 не відноситься до кола спадкоємців жодної черги, передбаченої законодавством.

Згідно довідки квартальної від 21.04.2011 року, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2, померла 03 квітня 2011 року, дійсно проживала одна за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3 (а.с. 60).

Згідно довідки територіального центру соціального обслуговування №144 від 25.08.2011 року, соціальне обслуговування ОСОБА_6, яка мешкала за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, будинок №3, у період з 20.02.2006 року по 03.04.2011 року соціальним працівником ОСОБА_13, яка мешкає за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Мирна, будинок №28 (а.с. 62).

Суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 надавала допомогу та піклувалась за своєю тіткою ОСОБА_6 лише із власних переконань, через почуття поваги та любові, і через власні принципи гуманності, разом вони не проживали та ОСОБА_6 не перебувала на її утриманні, бо отримувала пенсію за віком та мала достатню кількість заощаджень на рахунках в банках, про що свідчить рішення Ровеньківського міського суду Луганської області від 06 червня 2012 року (а.с. 115-120).

Свідок ОСОБА_14 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 є її подругою. Вона здійснювала догляд за своєю тіткою, привозила її до міста Луганська, підтримувала її. Коли її тітка перебувала у лікарні з онкологічною хворобою, ОСОБА_1 утримувала її, оплатила операцію. Щодо укладення договору, тітка ОСОБА_1 переконувала, що все буде добре, оскільки вони близькі люди. ОСОБА_1 на вихідні завжди їздила до тітки у місто Ровеньки Луганської області, купувала їй ліки. Була розмова колись між ними про те, що ОСОБА_6 обіцяла віддати ОСОБА_1 все, що у неї є. Коли ОСОБА_1 поховала свою тітку, вона показувала записку, яка була порвана, текст записки не памятає. Зі слів ОСОБА_1 знає, що паспорту у померлої не було і вона поховала її по пенсійному посвідченню. Про ОСОБА_4 вона ніколи нічого не чула. Вона приходила в гості до ОСОБА_1 і бачила її тітку у неї вдома двічі, приблизно у 2007 році та у 2008 році. Всю інформацію про ОСОБА_6 свідок знає лише зі слів ОСОБА_1 Про отримання нею допомоги на поховання вона не знає. Про близьких друзів та родичів ОСОБА_6 їй нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні пояснив, що за проханням ОСОБА_1 він спочатку оглянув її, а потім проводив лікування ОСОБА_6 наприкінці 2006 року, у 2007 році, може навіть на початку 2008 року. Лікування тривало 3-4 курси, проводив масажі, лікувальну фізкультуру. Хвора страждала поліартритом, цукровим діабетом. Їй було важко ходити. Після 3-4 процедури, вона відчула полегшення. Коли вона приїздила, то проживала у ОСОБА_1 у неї була окрема кімната, проживала вона 3-4 тижні. Зі слів ОСОБА_6, вона вважала, що ОСОБА_1 є її опорою та надією. ОСОБА_1 приїздила до своєї тітки додому, готувала їжу, надавала допомогу. Конкретно по датам він не памятає. З 2000 року він працював завідуючим відділення відновлювального лікування 2-ої Луганської багатопрофільної лікарні. Лікування відбувалось за місцем проживання ОСОБА_1 у місті Луганську. ОСОБА_6 приїздила до міста Луганська на період лікування, лікування проводилось на дому. Район проживання ОСОБА_1 відноситься до їхньої лікарні, вони лікують так всіх. Такі послуги він надавав для отримання собі додаткового заробітку. На обліку у лікарні ОСОБА_6 не перебувала. Лікування ОСОБА_6 оплачувала ОСОБА_1

Свідок ОСОБА_16 у судовому засідання пояснила, що ОСОБА_1 приїздила до тітки ОСОБА_6, доглядала її, готувала їжу. Проживає вона поряд з місцем проживання ОСОБА_6 за адресою: Луганська область, місто Ровеньки, вулиця Куйбишева, №5а. ОСОБА_1 приїздила по вихідних та приходила до неї. З дитинства вона проживала у будинку ОСОБА_6, а потім переїхала до міста Луганська. Померла ОСОБА_6 проживала одна, до неї приходив соціальний робітник. ОСОБА_6 ходила самостійно, бувало, що телефонувала їй за допомогою, і вона не могла їй відмовити. ОСОБА_1 готувала їжу на декілька днів наперед, а після роботи до ОСОБА_6 вона заходила, розігрівала та подавала їжу. Особисто розмови про укладення договору довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 вона не чула. Чи проживали вони однією сімєю постійно, вона не знає.

Свідок ОСОБА_17 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_1 завжди приїздила до ОСОБА_6, допомагала їй, прала речі, прибирала, готувала їжу. ОСОБА_11, як поїхав до міста Волгоград, так і не приїздив більше. ОСОБА_6 дуже ображалась на нього. Вона його кликала до себе, але він приїхав лише після її смерті. ОСОБА_4 приходила до свої сестри, брат не приїздив. Щодо укладення договору довічного утримання або іншої передачі майна на користь ОСОБА_1 їй взагалі нічого невідомо.

Свідок ОСОБА_18 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_6 була її знайомою. Останні пять років її життя, вона постійно приходила до неї два рази на тиждень. ОСОБА_6 за станом здоров'я не могла виходити з будинку, а тому вона купувала продукти. Рідна сестра ОСОБА_6 ОСОБА_14, яка померла у 2006 році, просила доглядати її сестру. Вона не могла відмовити у проханні і виконувала його. На літо вона купувала курей для ОСОБА_6. ОСОБА_6 не встигла за життя розпорядитись своїм майном. В день смерті ОСОБА_1 була у ОСОБА_6 З останньою ОСОБА_1 не проживала. Вона не чула розмов про укладення договору довічного утримання. Окрім неї, допомогу надавав соціальний робітник. ОСОБА_1 не дуже часто приїздила, тобто не кожні вихідні. Вона ходила до ОСОБА_6 для надання допомоги систематично, кожний раз через три дні. В наданій суду ОСОБА_1 записці підпис не ОСОБА_6, з початку записки почерк ОСОБА_6, а далі не її почерк, і записка порвана і дослідити думку автора до кінця неможливо.

З огляду на пояснення свідків, надані у судовому засіданні, суд приходить до висновку, що жодний свідок не підтвердив того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_6 уклали між собою договір довічного утримання, або того, що ОСОБА_6 мала намір укладати будь-яку іншу домовленість з ОСОБА_1 щодо розпорядження належним їй майном. Також свідки не підтвердили того, що ОСОБА_1 постійно проживала з померлою ОСОБА_6 та здійснювала постійний догляд протягом пяти років постійно, оскільки вона проживає в іншому місті, а саме у місті Луганську, та приїздила до ОСОБА_6 періодично, за можливістю.

Відповідно до ст. 744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Відповідно до ст. 745 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 746 ЦК України передбачено, що відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа. Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений

відчужувачем на користь третьої особи.

Відповідно до ст. 748 ЦК України, набувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього

Кодексу, тобто з моменту нотаріального посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним, або після державної реєстрації нерухомого майна.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма частини другої статті 220 ЦК не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов'язків для сторін. При розгляді таких справ суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.

Так, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобовязується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Характерною ознакою цього договору є те, що він тягне за собою перехід права власності і у звязку з цим, важливим є момент коли особа, на користь якої укладається договір, стає повноправним власником відповідного нерухомого майна.

Вказаний договір укладається у письмовій формі та підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню. Окрім того, у випадку коли мова йде про укладання договорів, предметом яких є нерухоме майно, такі договори, також, підлягають державній реєстрації. За загальним правилом, право власності на майно, що отримане за договором, який підлягає державній реєстрації, виникає з моменту такої реєстрації.

Договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 укладений не був, у встановленому законом порядку він не був посвідчений в нотаріальній конторі і не пройшов державну реєстрацію. Суд не приймає до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на відсутність паспорту у померлої ОСОБА_6, необхідного для укладання договору, оскільки у період з 2006 року по день смерті ОСОБА_6 паспорт можна було відновити, тому суд не визнає це суттєвою перешкодою для укладання договору.

Також, суд не приймає до уваги записку, яка начебто написана ОСОБА_6 і містить розпорядження щодо належного їй майна на користь ОСОБА_1 (а.с. 273), оскільки записка в повному обсязі суду не надана, а була надана лише відірвана її частина. Зазначена записка не містить жодних доказів того, що ОСОБА_6 передає ОСОБА_1 за договором довічного утримання належне їй нерухоме майно, а саме: відсутнє зазначення сторін (набувач і відчужувач), відсутній предмет договору, відсутні конкретні види грошового і матеріального забезпечення та строки його надання з боку ОСОБА_1

Також, суд не приймає до уваги посилання позивача ОСОБА_1 на те, що вона лише самостійно здійснила поховання ОСОБА_6 після її смерті, оскільки поховання відбулось за рахунок наданої ОСОБА_1 Управлінням пенсійного Фонду України в місті Ровеньки Луганської області допомоги на поховання в розмірі 3821 грн. 62 коп., про що свідчить довідка Управління пенсійного фонду України в місті Ровеньки Луганської області №3447 від 23.08.2011 року (а.с. 68).

Відповідно до ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1262 ЦК України передбачено, що у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно до ст. 1263 ЦК України, у третю чергу право на спадкування за законом мають рідні дядько та тітка спадкодавця.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

Згідно до ст. 1265 ЦК України, у п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом одержують утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї. Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_1 не надала суду жодних доказів того, що договір довічного утримання був фактично укладений між нею та ОСОБА_6, у зв'язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 60 , 212, 213, 214, 215, 218,256,258 294 ЦПК України, ст.ст. 744-750, 1228, 1258, 1262, 1267, 1279 ЦК України,Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 п.13 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, відмовити за необґрунтованістю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення , якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним Судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти дні з дня отримання копії цього рішення.

СуддяН.П. Ібадова

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2013 Ровеньківський міський суд Луганської області