Постанова № 34790539, 01.11.2013, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"01" листопада 2013 р. Справа № 903/773/13

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Мельник О.В. ,

суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Чекеренда Т.М.,

за участю представників сторін:

від позивача - Мельничук А.О., (довіреність б/н від 13.06.2013р.),

від відповідача - Бойко О.В., (довіреність №274 від 01.11.2013р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача - Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» на рішення господарського суду Волинської області від 09.08.2013р. у справі №903/773/13

за позовом Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

від імені якого діє філія - Волинське обласне управління ПАТ «Ощадбанк»

до Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство»

про стягнення 75 076 грн. 33 коп. заборгованості за кредитним договором,-

Рішенням господарського суду Волинської області від 09.08.2013р. у справі №903/773/13 (суддя Грабар І.О.) частково задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дер-жавний ощадний банк України» від імені якого діє філія - Волинське обласне управління ПАТ «Ощадбанк» (надалі в тексті - Банк) до Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське гос-подарство» (надалі в тексті - Підприємство) про стягнення, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог 75 076 грн. 33 коп. заборгованості та пені за кредитним договором .

Відповідно до рішення, з Підприємства на користь Банку підлягає стягненню 50 398 грн. 08 коп. з них: 27 538 грн. 45 коп. основного боргу за кредитом, 2 013 грн. 70 коп. пені, 19 125 грн. 43 коп. втрат від інфляції, та 1 720 грн. 50 коп. витрат зі сплати судового збору. В частині стяг-нення 26 398 грн. 75 коп. пені - в позові відмовлено.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що умови укладеного сторонами кредитного договору №941 від 08.11.2007р. Підприємство виконувало неналежним чином, припус- тившись заборгованості з повернення 27 538 грн. 45 коп. кредитних коштів, що підтверджено ви-писками по рахунках Відповідача. Місцевий суд також встановив, що з підстав ст.625 ЦК України, вимога про стягнення 19 125 грн. 43 коп. нарахованих інфляційних втрат є обґрунтованою. Розгля-даючи вимогу про стягнення згідно розрахунку Позивача 28 412 грн. 45 грн. пені за період з 28.12. 2009р. по 09.08.2013р., з урахуванням приписів ст.257 ч.2 ст.258 ЦК України та заперечень Відпо-відача щодо пропуску строку позовної давності щодо стягнення пені - суд дійшов висновку про безпідставність вимоги в частині стягнення 26 398 грн. 75 коп., задоволивши її в сумі 2 013 грн. 70 коп. за період з 09.02.2013р. по 09.08.2013р.(арк.справи 131-132).

Не погоджуючись із рішенням суду Волинської області від 09.08.2013р. у даній справі, Під-приємство подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю та стягнути з Банку судові витрати.

Скаржник вважає, що при винесенні оскаржуваного рішення, судом неповно з'ясовано об-ставини, що мають значення для справи, зроблено хибні висновки, які покладені в основу ухвале-ного рішення та невірно застосовано норми матеріального права. Скаржник вважає, що відповід-но до п.4.3.3 Договору, сторони обумовили, що у випадку неналежного виконання взятих на себе зобов'язань скаржник на першу вимогу банку зобов'язаний сплатити штрафні санкції. Однак на адресу скаржника вимоги про сплату штрафних санкцій від Банку не надходило. Скаржник також зазначає, що Банк в односторонньому порядку змінив послідовність зарахування платежів борж-ника. Однак, господарський суд Волинської області при винесенні рішення цього до уваги не при-йняв, що призвело до порушення норм матеріального права.(арк.справи 146-151).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду у даній справі від 29.08.2013р. апеляційну скаргу Відповідача прийнято до провадження, справу призначено до слухання.(арк. справи 144).

В судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник Позивача заперечив проти до-водів апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а скаргу - без задоволення. Представник Відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, надав пояснення в обґрунтування своєї правової позиції. В судовому засідання оголошувалась перерва з 22 по 25 жовтня 2013р.(арк.справи 174).

В судовому засіданні оголошувалась перерва з 25.10.2013р. по 01.11.2013р., витребувано у Позивача, обчислений з урахуванням п.1.9 кредитного договору, розрахунок сум заборгованості позичальника станом на 09.08.2013р. за кредитом та відсотками, інфляційних втрат та пені. Відпо-відача також зобов'язано надати зустрічний розрахунок сум заборгованості перед Банком станом на 09.08.2013р. за кредитом та відсотками. Зобов'язано сторони надати переліки питань, які необ-хідно буде поставити перед судовим експертом під час проведення судово-економічної (бухгал-терської) експертизи.(арк.справи 177-178).

Після закінчення перерви, в судовому засіданні 01.11.2013р. представники сторін надали апеляційному суду витребувані розрахунки сум заборгованості станом на 09.08.2013р., які долуче-но до матеріалів справи.(арк.справи 190-191).

Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інс-танції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Матеріалами справи стверджено, що Відкрите акціонерне товариство «Державний ощад-ний банк України» перейменовано на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України».(арк.справи 57, 64).

З матеріалів справи вбачаєтьтся, що Відкрите акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» від імені якого діє філія - Волинське обласне управління ВАТ «Ощадбанк»-Банк та Державне підприємство «Ратнівське лісомисливське господарство»-позичальник уклали 08.11. 2007р. договір відновлювальної кредитної лінії №941 та додаткову угоду №1, яка є невід'ємною частиною договору (надалі в тексті - Кредитний договір), згідно якого - Банк зобов'язується нада-ти, а позичальник - отримувати, належним чином використовувати та повернути, в передбачені договором строки кредит в сумі 400 000 грн. 00 коп. та сплатити відсотки за користування креди-том в розмірі 19% в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з остаточним терміном повер-нення не пізніше 05.11.2010р. з обов'язковим щорічним погашенням. Сторони погодили суму лімі-ту кредитування і визначили його в розмірі 400 000 грн. Кредит надається траншами з позичкового рахунку в безготівковому порядку на поповнення обігових коштів з погашенням кожного траншу згідно з графіком:

- станом на 30.07.2010р. сума погашення 100 000 грн., ліміт кредитування 300 000 грн. 00 коп;

- станом на 31.08.2010р. сума погашення 100 000 грн, ліміт кредитування 200 000 грн. 00 коп;

- станом на 29.09.2010р. сума погашення 100 000 грн, ліміт кредитування 100 000 грн. 00 коп;

- станом на 05.11.2010р. сума погашення 100 000 грн.

Відповідно до п.6.1.1 Кредитного договору, у разі прострочення позичальником зобов'язань з погашення кредиту та своєчасної сплати відсотків за його користування, позичальник зобов'язу-ється сплатити на користь Банку пеню за кожен день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Кредитний договір підписано представником Банку та директором Підприємства, скріпле-но відбитками печаток сторін.(арк.справи 5-9).

Матеріали справи свідчать, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором, Підприємство, діючи як заставодавець і Банк, діючи як заставодержатель 08.11.2007р. уклали договір застави майна, відповідно до якого, заставодавець з метою забезпечення належно-го виконання зобов'язання, що випливає з кредитного договору, передає в заставу, а заставодер-жатель приймає в заставу євро-піддони, фансировину, пиловик хвойний, консольно-козловий кран загальна вартість яких становить 822 221 грн. 00 коп. в порядку і на умовах, визначених у цьому договорі.(арк.справи 18-20).

З матеріалів справи вбачається, що на виконання Кредитної угоди, на підставі заяви пози-чальника від 24.10.2007р. та розпоряджень Банку від 09.11.2007р., 19.11.2007р. - Підприємству бу-ло видано відповідно 400 000 грн. та 100 000 грн. кредитних коштів.(арк.справи 10-17).

Вбачається також, що з 09.11.2007р. Підприємство належним чином виконувало умови Кре-дитного договору, проте внаслідок непогашення тіла кредиту станом на 03.08.2010р. виникла за-боргованість в сумі 89 999 грн. 70 коп., яка 09.11.2010р. зросла до 368 188 грн. 45 коп. Таким чи-ном всупереч п.1.1 Кредитного договору - 05.11.2010р. кредит повернуто не було. Зазначені обста-вини під час розгляду справи не заперечуються сторонами.

З матеріалів справи вбачається, що за період з 30.09.2010р. по 26.09.2012р., в рахунок пога-шення заборгованості за Кредитним договором, Підприємство сплатило Банку 396 669 грн. 11 коп. коштів, що стверджується виписками по рахунках Відповідача та копіями платіжних доручень. (арк.справи 81-87, 88-115).

Матеріалами справи стверджується, що вважаючи наявним борг перед Банком по тілу кре-диту в сумі 27 538 грн. 45 коп., а пені - 26 771 грн. 46 коп., Відповідач надіслав на адресу Позивача клопотання №61 від 14.03.2013р. про розстрочення за кредитним зобов'язанням, а листом від 16.03.2013р. Підприємство зобов'язалось перед Банком щомісячно погашати борг частками по 10-20 тис.грн.(арк.справи 54, 55).

Проте, вже 20.03.2013р. Підприємство направило на адресу Банку клопотання №72 про ска-сування рішення кредитного комітету від 14.03.2013р. та 18.03.2013р., якими погоджено графік погашення кредитної заборгованості за Кредитним договором; Підприємство просило також вва-жати недійсним клопотання про розстрочення кредитного зобов'язання №61 від 14.03.2013р., про-сило провести звірку по розрахунках за Кредитним договором.(арк.справи 77-78).

Вбачається, що відповіді на дане клопотання Позивач не надав. Звірка взаєморозрахунків по Кредитному договору не проведена.

На вимогу до 19.07.2013р. погасити 27 538 грн. 45 коп. боргу по тілу кредиту та 28 000 грн. 51 коп. пені, яка вбачається з листа Позивача від 01.07.2013р. - Відповідач запропонував провести досудове врегулювання спору та звірку взаєморозрахунків, що підтверджується листом №176 від 24.07.2013р.(арк.справи 24, 79).

Під час оголошеної місцевим судом перерви у судовому засіданні з 07 по 09 серпня 2013р., Позивач подав через канцелярію 08.08.2013р. заяву про збільшення до 75 076 грн. 33 коп. позов-них вимог. З наданого Банком розрахунку вбачається, що станом на 09.08.2013р. заборгованість по тілу кредиту складає 27 538 грн. 45 коп., пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотків протягом 03.08.2010р. - 09.08.2013р. складає 58 301 грн. 50 коп., проте у зв'язку із сплатою 31.07. 2012р., 31.08.2012р та 26.09.2012р. загалом 30 000 грн. - Позивач заявив до стягнення 28 412 грн. 45 коп. пені. Крім того, Позивач заявив до стягнення 19 125 грн. 43 коп. втрат від інфляції за пе-ріод 03.08.2010р. - 09.08.2013р.

Вбачається, що попри неможливість Відповідача належним чином ознайомитись із заявою від 08.08.2013р. та підготувати пояснення або заперечення, - місцевий суд прийняв і розглянув заяву про збільшення позовних вимог у судовому засіданні 09.08.2013р.(арк.справи 119-125).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні ос-каржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга обґрунтована і підлягає за-доволенню, з урахуванням наступного:

Предметом даного спору є стягнення заборгованості, пені та інфляційних втрат внаслідок неналежного виконання зобов'язаннь за Кредитним договором.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі в тексті - ЦК України) встановлено, що ци-вільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, а також завдання майнової (матеріальної) шкоди.

Вбачається, що за своєю правовою природою укладений сторонами у справі правочин є кредитним договором, визначення якого містить ст.1054 ЦК України, коли банк або інша фінансо-ва установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у роз-мірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виходячи зі змісту п.3 ст.346 Господарського кодексу України (надалі в тексті - ГК України), кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від від-соткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по де-позитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в по-рядку, що встановлені договором.

Відповідано до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним на-лежним чином.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено апеляційним господарським судом, зобо-в'язання з надання кредиту Позивачем виконано належним чином, натомість зобов'язання з повер-нення кредиту і сплати відсотків Відповідач виконав несвоєчасно - заборгованість за кредитом на момент закінчення строку кредитування складала 368 188 грн. 45 коп. і була погашена Підприєм-ством з 30.09.2010р. по 26.09.2012р., протягом якого Банку сплачено 396 669 грн. 11 коп. грошових коштів згідно Кредитного договору.

Висновок про повне погашення Відповідачем заборгованості по тілу кредиту 26.09.2013р. колегія суддів обґрунтовує наступним:

Сторони у п.1.2 Кредитного договору встановили остаточний термін повернення кредиту - не пізніше 05.11.2010р., а пунктом 1.9 - узгодили порядок погашення зобов'язань боржником, від-повідно до якого погашення відбувається в такій послідовності:

- прострочені проценти за користування кредитом (якщо прострочення буде мати місце);

- прострочена сума основного боргу за кредитом (у випадках, якщо прострочення буде мати місце);

- строкова сума основного боргу за кредитом;

- сплата прострочених платежів за послуги по супроводженню кредиту, яка не надійшла в строки, визначені цим договором (якщо прострочення платежів буде мати місце);

- сплата прострочених платежів за послуги резервування коштів на невикористану части-ну кредиту, яка не надійшла в строки, визначені цим договором (якщо прострочення платежів бу-де мати місце);

- строкові нараховані проценти за користування кредитом;

- плата за послуги по супроводженню кредиту;

- лата за послуги резервування коштів на невикористану частину кредиту;

- пеня за непогашення основного боргу за кредитом (якщо непогашення буде мати місце);

- пеня за непогашення в строк процентів (якщо непогашення буде мати місце);

- інші платежі та/або штрафні санкції, що будуть належати до сплати відповідно до умов договору.

Документом, який встановлює загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів бан-ків та банків у гривнях на території України, що здійснюються за участю банків і вимоги якого по-ширюються на всіх учасників безготівкових розрахунків є Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено постановою Правління Нацбанку України від 21.01. 2004р. N22 і зареєстровано в Міні'юсті України 29.03.2004р. за N377/ 8976 (надалі в тексті - Інст-рукція).

Платником, згідно п.1.4 Інструкції, є особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів. Платіжним дорученням є розрахунковий документ, що містить письмове доручен-ня платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її пере-рахування на рахунок отримувача.

При цьому, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового доку-мента несе особа, яка оформила цей документ і подала до обслуговуючого банку.(п.2.3 Інструкції). Реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення, згідно п.3.8 Інструкції заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійс-нюється перерахування коштів отримувачу.

Таким чином, платник самостійно визначає призначення платежу, яке Банк змінювати не вправі.

Колегія суддів вважає, що в силу ст.173 ГК України, між Банком і Підприємством існують господарські зобов'язання, які регулюються умовами укладеного сторонами Кредитного договору та зазначеними положеннями чинного законодавства.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526, 629 ЦК України та ст.193 ГК України, договір є обов'яз-ковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

З наявних в матеріалах справи випискок по рахунках Підприємства та копій платіжних до-ручень вбачається, що сплачуючи кошти Банку протягом 30.09.2010р. - 26.09.2012р. у полі платіж-них доручень «призначення платежу» Підприємство вказувало: «погашення кредиту» або «пога-шення простроченого основного боргу згідно угоди 941 від 08.11.2007р.».(арк.справи 81-87, 88-115).

Разом з тим, з наявних у матеріалах справи розрахунків та письмових пояснень Банку вба-чається, що зокрема 30 000 грн. сплачених 31.07.2012р., 31.08.2012р. та 26.09.2012р., вважаючи умови Кредитного договору зміненими згідно до ч.1 ст.181 ГК України у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами (клопотання Відповідача №61 від 14.03.2013р. та №50 від 16.03.2012р.) - Позивач зарахував як сплату пені, нараховану ним за три роки, а не як погашення простроченого основного боргу, як зазначено у платіжних дорученнях.(арк.справи 53-55, 66, 124-125, 129).

Проте, колегія суддів вважає зазначені міркування Позивача такими, що свідчать про одно-сторонню зміну умов договору і суперечать п.2.3, 3.8 Інструкції та узгодженому п.1.9 Кредитного договору порядку погашення зобов'язань боржником, згідно якого у першу чергу погашаються прострочені проценти та сума основного боргу, оскільки зі змісту звернень Відповідача від 14 та 16 березня 2012р. не вбачається, що погодившись із існуванням боргу та пені - він пропонував змі-нити договір в будь-якій частині. Між тим, Банк не спростував обставин, зазначених у клопотанні від 20.03.2013р., яким Підприємство відкликало вищезазначені клопотання і просило Банк провес-ти звірку розрахунків за Кредитним договором.(арк.справи 77-78).

З розрахунку суми основного боргу, яку на вимогу апеляційного суду обчислено Банком в порядку п.1.9 Кредитного договору - станом на 26.09.2012р. заборгованість Підприємства зі спла-ти основного боргу відсутня.(арк.справи 177-178, 180-182).

Враховуючи зазначене, апеляційний суд дійшов висновку, що змін до Кредитного догово-ру сторони не вносили, а Позивач подав позов про стягнення основного боргу через 10 місяців піс-ля його повного погашення.

Проте, вирішуючи спір, місцевий суд зазначені обставини лишив поза увагою, визнавши іс-нування заборгованості з погашення кредиту, що призвело до прийняття незаконного рішення.

З підстав ст.33 ГПК України, в частині стягнення 27 538 грн. 45 коп. заборгованості по тілу кре-диту станом на 09.08.2013р. - в задоволенні позову необхідно відмовити за безпідставністю.

Разом з тим, на підставі п.6.1.1 Кредитної угоди, Банк нарахував 50 301 грн. 50 коп. пені за несвоєчасне повернення кредитних коштів за період з 03.08.2010р. по 09.08.2013р. та 110 грн. 95 коп. пені за несплату відсотків за період з 28.12.2009р. по 29.12.2010р. і підтримав дані вимоги як у суді першої, так і у суді апеляційної інстанції.(арк.справи 124-125).

Вирішуючи спір в цій частині, апеляційний суд приймає до уваги, що згідно із ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неус-тойки. Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми, (неустойка, штраф, пеня), які учасник господарських відносин зобов'я-заний сплатити у разі, зокрема, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'я-зання. Пенею, згідно ст.549 ЦК України, є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми не-своєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідач в порядку ст.ст. 256, 267 ЦК України заявив про сплив строку позовної давності по вимозі зі сплати пені і дана заява прийнята місцевим судом до розгляду.(арк.справи 75, 132).

Враховуючи, що згідно п.1.6.1.2 Кредитної угоди, проценти нараховуються щомісяця на за-лишок неповернутих кредитних коштів, а граничний строк виконання основного зобов'язання за кредитним договором - 05.11.2010р. то строк звернення до суду про стягнення пені закінчився 06.11.2011р.

Разом з тим, колегія суддів зауважує, що нарахування Позивачем пені за несвоєчасне по-вернення кредиту за період 06.11.2011р. - 09.08.2013р. суперечить правилу п.6 ст.232 ГК України, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не вста-новлено законом або договором - припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання ма-ло бути виконано.

Оскільки порядку нарахування і стягнення штрафних санкцій, який встановлює інші пра-вила, ніж п.6 ст.232 ГК, сторони у Кредитному договорі не встановлювали, а пунктом 1.2 перед-бачили, що остаточним терміном повернення кредиту є 05.11.2010р. - Позивач вправі був нара-ховувати пеню за період з 06.11.2010р. по 06.05.2011р., однак безпідставно збільшив термін нара-хування пені на 2,5 роки, а до господарського суду звернувся лише 22.07.2013 року.

Проте, вирішуючи спір, місцевий суд на ці обставини уваги не звернув, визнавши всупереч п.6 ст.232 ГК України обґрунтованою суму пені, нараховану не за перші, а за останні шість місяців, що призвело до прийняття незаконного рішення.

З підстав ст.33 ГПК України, в частині стягнення 50 301 грн. 50 коп. пені за несплату ос-новного боргу та 110 грн. 95 коп. пені за несплату відсотків - в задоволенні позову необхідно від-мовити за безпідставністю.

Переглядаючи рішення в частині стягнення 19 125 грн. 43 коп. інфляційних втрат, нарахо-ваних Позивачем за період з 03.08.2010р. по 09.08.2013р., судова колегія дійшла висновку про помилковість висновку місцевого суду про задоволення даної вимоги.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що періоди нарахування сум інфляційних втрат визначені Позивачем вибірково і здебільшого становлять менше одного місяця, навіть один день (27.09.2011р.), що є неправильним, оскільки індекс інфляції, який характеризує динаміку загаль-ного рівня цін на товари та послуги, визначається Держкомстатом за період, який становить один місяць, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції обчислюється виходячи з суми боргу, що мав місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс ін-фляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Тобто, врахування індексу інфляції мо-жливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відпо-відальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Даної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України по аналогічних справах щодо порядку нарахування інфляційних втрат (постанови Вищого господарського суду України від 20.02.2013р. у справі №16/5025/1011/12 та №5023/5287/12 від 20.05.2013р.).

Крім того, сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).

Така позиція викладена у листі Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку за-стосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 №62-97р. При цьому ін-декс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому, сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного міся-ця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день міся-ця, розрахунок починається з наступного місяця.

Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без урахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця - з врахуванням даного місяця. Аналогічна позиція викладена в Інформаційному листі Вищого госпо-дарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим гос-подарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права».

Проте, з розрахунку, поданого Позивачем до суду першої інстанції (арк.справи 124-125), вбачається, що при обчисленні 19 125 грн. 43 коп. інфляційних нарахувань за весь період прост-рочення застосовано лише три індекси інфляції: 0,091 за період з 03.08.2010р. по 30.12.2010р.; 0,046 за період з 31.12.2010р. по 30.01.2012р. та 0,001 за період з 01.01.2013р. по 09.08.2013р.

На вимогу суду апеляційної інстанції Позивач надав розрахунок інфляційних втрат в сумі 32 356 грн. 75 коп., яка обчислена за період з 02.08.2010р. по 26.09.2012р. В даному розрахунку Позивач взагалі не зазначивши періодів нарахування і застосованих індексів інфляції, а причин від-мінності суми інфляційних втрат представник Банку у судовому засіданні 01.11.2013р. не пояснив. (арк.справи 177-178, 183-186, 193).

Оскільки застосовані Позивачем індекси інфляції за спірний період не відповідають індек-сам, визначеним Держкомстатом у 2010-2013 роках (арк.справи 191) - колегія суддів вважає, що нарахування інфляційних втрат здійснено без достатніх правових підстав.

З огляду на зазначені обставини, надані Позивачем розрахунки протирічать один одному і позбавляють господарський суд можливості перевірити їх арифметичну правильність.

Проте, вирішуючи спір, місцевий суд лишив поза увагою вказані порушення, визнавши всу-переч ст.625 ЦК України обґрунтованою заявлену суму інфляційних втрат, що призвело до прий-няття незаконного рішення.

З підстав ст.33 ГПК України, в частині стягнення 19 125 грн. 43 коп. інфляційних втрат - в задоволенні позову належить відмовити через необґрунтованість нарахування.

Відповідно до абз.1 ч.1 ст.2 ГПК України, підставою порушення справи господарським су-дом є звернення підприємств та організацій з позовними заявами за захистом своїх прав та охоро-нюваних законом інтересів. Проте, як встановлено апеляційним господарським судом - всупереч ст.ст. 33, 34 ГПК України Позивач не довів належними і допустими доказами тих обставин, на які посилався як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єк-тивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на встановлені Рівненським апеляційним господарським судом обставини в сукуп-ності, рішення суду першої інстанції від 09.08.2013р. у даній справі є необґрунтованим і підлягає скасуванню, оскільки ухвалюючи його, місцевий суд неповно з'ясував обставин, що мають зна-чення для справи, припустився невідповідності обставинам справи висновків, викладених у рішен-ні та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права.

Керуючись, ст.ст. 33, 43, 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального ко-дексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» на рішення господарського суду Волинської області від 09.08.2013р. у справі №903/773/13 - задо- волити.

Рішення суду першої інстанції скасувати, прийнявши нове рішення про відмову в задово-ленні позовних вимог.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії-Волинського обласного управління (м.Луцьк, вул.Червоного Хреста,8, код 09303328) на користь Державного підприємства «Ратнівське лісомисливське господарство» (Волинська область, смт.Ратне, вул.Б.Хмельницького,67, код 00991503) 860 грн. 25 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

3. Видачу наказу доручити місцевому господарському суду. ____

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

5. Справу №903/773/13 повернути до господарського суду Волинської області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Розізнана І.В.