Рішення № 34781896, 14.06.2013, Апеляційний суд Івано-Франківської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого: Соколовського В.М.,

суддів: Васильковського В.М., Меленко О.Є.,

секретаря Городецької У.С.,

з участю: апелянта ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представників апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» - Тимофійчука С.С., Палятинського В.І., Бойчука Р.І., Гаврилаша В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» про незаконне звільнення, невиплату розрахункових, невидачу трудової книжки,

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» на рішення Івано-Франкіського міського суду від 21 лютого 2013 року,-

в с т а н о в и л а :

У грудні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Олбі ІФ" (надалі ТзОВ "Олбі ІФ") про незаконне звільнення, невиплату розрахункових, невидачу трудової книжки,

Позов мотивував тим, що 13 травня 2008 року його незаконно звільнили на підставі ч.2 ст.41 КЗпП України, хоча ним особисто була написана заява про звільнення за власним бажанням.

Також було допущено ряд незаконних дій з боку ТзОВ "Олбі ІФ", які полягають у невиплаті розрахункових, невидачі трудової книжки, чим було порушено його права.

В процесі розгляду справи позивачем було уточнено позовні вимоги, тому він просив:

- визнати звільнення його за ч.2 ст.41 КЗпП України незаконним та скасувати п.8. наказу по ТзОВ „ОЛБІ ІФ" від 13.05.2008р. № 26-к про його звільнення;

- визнати незаконним те, що після закінчення строку попередження 14.05.2008р. не було оформено наказом по ТзОВ „ОЛБІ ІФ" його звільнення на підставі поданої ним 30.04.2008р. заяви про звільнення за ст.38 КЗпП України за власним бажанням;

- визнати незаконним те, що у день розірвання трудового договору між ним та ТзОВ „ОЛБІ ІФ" і на його подальші вимоги не були виплачені розрахункові;

- визнати незаконним те, що у день розірвання трудового договору між ним та ТзОВ „ОЛБІ ІФ" і на його подальші вимоги не була видана його трудова книжка;

- зобов'язати ТзОВ „ОЛБІ ІФ" невідкладно виплатити йому правильно обчислені, незаконно не виплачені йому на дату незаконного звільнення розрахункові та зобов'язати ТзОВ „ОЛБІ ІФ" невідкладно видати йому незаконно затриману трудову книжку;

- поновити його на попередній роботі у ТзОВ „ОЛБІ ІФ";

- зобов'язати ТзОВ „ОЛБІ ІФ" у день поновлення на роботі звільнити його за ст.38 КзпП України (за власним бажанням);

- зобов'язати виплатити середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі, визначеній розрахунком на дату постановлення рішення, або середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, або середнього заробітку за час до видачі трудової книжки та відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням, у справедливому розмірі, що дорівнює: по одному середньомісячному заробітку начальника ТзОВ „ОЛБІ ІФ" за кожний рік від 14.05.2008 року, від дати порушення права на працю, до постановлення рішення.

Рішенням Івано-Франкіського міського суду від 21 лютого 2013 року позов задоволено частково.

Визнано звільнення ОСОБА_1 за ч.2 ст.41 КЗпП України незаконним та скасовано п.8 наказу по ТзОВ „ОЛБІ ІФ" від 13.05.2008 р., № 26-к, про його звільнення.

Визнано незаконним те, що після закінчення строку попередження 14.05.2008р. не було оформено наказом по ТзОВ „ОЛБІ ІФ" звільнення ОСОБА_1 на підставі поданої ним заяви про звільнення від 30.04.2008р. згідно ст.38 КЗпП України (за власним бажанням).

Визнано незаконним те, що у день розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ТзОВ „ОЛБІ ІФ" і на його подальші вимоги ОСОБА_1 не були виплачені розрахункові.

Визнано незаконним те, що у день розірвання трудового договору між ОСОБА_1 та ТзОВ „ОЛБІ ІФ" і на його подальші вимоги не була видана його трудова книжка.

Зобов'язано ТзОВ „ОЛБІ ІФ" виплатити ОСОБА_1 правильно обчислені, незаконно не виплачені йому на дату незаконного звільнення розрахункові та зобов'язано ТзОВ „ОЛБІ ІФ" видати йому трудову книжку.

Поновлено ОСОБА_1 на попередній роботі у ТзОВ „ОЛБІ ІФ".

Зобов'язано ТзОВ „ОЛБІ ІФ" виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з індексацією в сумі 292280 грн. 52 коп.

Рішення в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання.

Стягнуто з ТзОВ „ОЛБІ ІФ" в спеціальний фонд Державного бюджету України 2922 грн. 81 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, ТзОВ „ОЛБІ ІФ" подало апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, а також на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Зокрема апелянт вказує, що ОСОБА_1 був звільнений з ТзОВ „ОЛБІ ІФ" правомірно, у зв'язку з втратою довір'я. В ОСОБА_1 існувала заборгованість перед товариством, а також не здано в касу товариства кошти в сумі 1328 грн. 51 коп., тому такі його винні дії стали причиною звільнення відповідно до ч.2 ст.41 КЗпП України.

Окрім того ОСОБА_1 у день звільнення відмовився отримати трудову книжку, що підтверджується відповідним Актом від 13.05.2008 року.

З цих підстав апелянт просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТзОВ „ОЛБІ ІФ" про незаконне звільнення, невиплату розрахункових, невидачу трудової книжки.

Також на рішення Івано-Франкіського міського суду від 21 лютого 2013 року подав апеляційну скаргу і ОСОБА_1, який посилається на необ'єктивне та неповне дослідження всіх обставин по справі та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги спричинення йому моральної шкоди. Адже визнано незаконними дії ТзОВ „ОЛБІ ІФ" при звільненні працівника, що і підтверджує факт завдання моральної шкоди.

Крім того ОСОБА_1 стверджує, що пережив важкий емоційний стрес, адже йому не виплачувались кошти, не надано трудову книжку та постійно вчинялись протизаконні дії з боку керівництва ТзОВ „ОЛБІ ІФ".

За таких обставин просив скасувати рішення в частині відмови в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди.

В судовому засіданні апелянт-позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги своєї апеляційної скарги з вище наведених мотивів та просили задовольнити скаргу в повному обсязі. Апеляційну скаргу ТзОВ «Олбі ІФ» не визнали, вважають її безпідставною, тому просили в її задоволенні відмовити.

Представники апелянта - Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» - Тимофійчук С.С., Палятинський В.І., Бойчук Р.І. та Гаврилаш В.М. свою апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній мотивів та просили задовольнити, апеляційну скаргу ОСОБА_1 не визнали із-за її необґрунтованості та просили залишити без задоволення.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін та їх представників, обговоривши доводи апеляційних скарг та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТзОВ «Олбі ІФ» підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ТзОВ „ОЛБІ ІФ" незаконно та безпідставно звільнило ОСОБА_1 із займаної посади за втратою довір'я. Також при звільненні було допущено ряд грубих порушень у невидачі трудової книжки та не проведенні повного розрахунку з працівником. Тому суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та про поновлення ОСОБА_1 на попередній посаді із виплатою коштів за вимушений прогул та індексації.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції із-за його помилковості та неврахування всіх обставин по справі.

Так, відповідно до статтей 3, 59, 60 ЦПК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 10 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як вбачається із матеріалів справи, наказом по ТзОВ «Олбі ІФ» №61-к від 10 вересня 2007 року ОСОБА_1 було прийнято на роботу на посаду товарознавця із повною матеріальною відповідальністю та з окладом згідно штатного розпису. Про умови праці та оплату праці ОСОБА_1 ознайомився (т.1, а.с.18, 177, 233).

30.04.2008р. ОСОБА_1 подана заява про звільнення із займаної посади за власним бажанням (т.1, а.с.19), а 14.05.2008р. закінчився строк попередження, встановлений ст.38 КЗпП України.

Згідно обхідного листка від 14.05.2008 року (т.1, а.с.249) та табелю обліку робочого часу працівників за травень 2008 року (т.1, а.с.185) ОСОБА_1 перебував на роботі в ТзОВ „ОЛБІ - ІФ" по 13 травня 2008 року включно. Проте 14.05.2008р. в порушення чинного законодавства звільнення ОСОБА_1 за власним бажанням не було оформлено по ТзОВ „ОЛБІ - ІФ".

Однак товарознавця ОСОБА_1 було звільнено з роботи 13.05.2008 року по п.2 ст.41 КЗпП України в зв'язку з втратою довір'я відповідно до п.8 наказу по ТзОВ „ОЛБІ ІФ" № 26-к від 13.05.2008р. (т.1, а.с.20).

Разом з тим із заперечень відповідача слідує, що звільнення ОСОБА_1 не було оформлено вчасно, тому що на дату його звільнення за власним бажанням, тобто на 14.05.2008р., ТзОВ „ОЛБІ ІФ" не провело перевірку маршруту, на якому працював товарознавець ОСОБА_1

Як вбачається з акту звірки взаємних розрахунків від 25.09.2008 року, перевірку маршруту, на якому працював позивач, „ТзОВ «Олбі ІФ» провело після закінчення строку попередження про звільнення за власним бажанням (т.1, а.с.47, 217, 218).

Відповідно до п. 12 Постанови №9 Пленуму ВС України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92р. по справах про звільнення за ст.38 КЗпП суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору. Подача працівником заяви з метою уникнути відповідальності за винні дії не може розцінюватись як примус до цього і не позбавляє власника або уповноважений ним орган права звільнити його за винні дії з підстав, передбачених законом, до закінчення встановленого ст.38 КЗпП строку, а також застосувати до нього протягом цього строку в установленому порядку інше дисциплінарне стягнення.

Проте ні в судовому засіданні апеляційної інстанції, ні в суді першої інстанції відповідачем ТзОВ «Олбі ІФ» не було подано належних і допустимих доказів, які б вказували на винні чи необережні дії працівника ОСОБА_1 у використанні чи розпорядженні наданими йому матеріальними цінностями (грошовими коштами), а отже не доведено про порушення ОСОБА_1 його посадових обов'язків товарознавця, тобто ТзОВ „ОЛБІ ІФ" повинно було звільнити ОСОБА_1 14.05.2008 р. за ст.38 КЗпП України за власним бажанням згідно поданої ним заяви, чого зроблено не було.

Пунктом 2 ст.41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір'я до нього з боку власника або уповноваженого ним органу.

Поняття вини сторони трудових правовідносин можна визначити, як психічне ставлення до вчинюваної протиправної дії чи бездіяльності, яка полягає у невиконанні чи неналежному виконанні своїх трудових обов'язків та її наслідків, виражене у формі умислу чи необережності. В усіх випадках наявності вини спільним і обов"язковим її елементом є усвідомлення особою протиправності свого діяння.

Як роз"яснено в абз. 2 п. 28 Постанови №9 Пленуму ВС України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06.11.92р., звільнення з підстав втрати довір'я суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно і такі дії дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я.

Проте таких винних чи необережних дій працівника ОСОБА_1 в судовому засіданні належними і допустимими доказами встановлено не було.

Частиною 2 ст.47 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи.

26.11.2008 р. ОСОБА_1 звернувся до директора ТзОВ „ОЛБІ - ІФ" з вимогою про видачу йому наказу про його звільнення. Однак як вбачається з матеріалів справи, відповідачем була надіслана позивачу копія наказу № 26-к від 13.05.2008р. у листопаді 2008 року, про що значиться в переліку додатків до позовної заяви ОСОБА_1 (т.1, а.с.126).

Окрім того на наказі відсутній підпис позивача про його ознайомлення з ним та ОСОБА_1 не видані розрахункові 13.05.2008р., а також трудова книжка при звільненні з роботи.

За змістом ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Як слідує із матеріалів справи, 26.11.2008 року ТзОВ „ОЛБІ ІФ" пред'являло позов до суду про стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди (т.1, а.с.237-240, 242-243) та ухвалою Івано-Франківського міського суду від 01.06.2009 року дану позовну заяву залишено без розгляду за повторною неявкою в судове засідання представника позивача (т.1, а.с.244).

За змістом п.3.3 та п.3.4 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженим Постановою Правління Національного банку України 15.12.2004р. № 637, відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» єдиним належним доказом, який може підтверджувати факт отримання чи видачі або здачі коштів є первинний обліковий документ - прибутковий або розхідний касовий ордер, який має бути належним чином оформлений, тобто з підписами осіб, що видала та що одержала кошти та печаткою. Однак в матеріалах справи відсутні належним чином оформлені прихідний чи розхідний касові ордера, за якими: ОСОБА_1 одержав будь-які кошти від клієнтів ТзОВ «ОЛБІ ІФ» або не здав будь-які кошти до каси ТзОВ «ОЛБІ ІФ».

Також в запереченні від 03.02.2009 року відповідачем зазначено (т.1, а.с.32-33), що підставою для звільнення з роботи позивача послугував факт «розкрадання чужого майна», в зв'язку з чим розрахункові хоча і були нараховані вчасно згідно чинного законодавства, проте керівництвом вказані кошти були утримані на часткове погашення нестачі, допущеної позивачем. Однак сам по собі факт виявлення нестачі не є підставою для визнання вини позивача та звільнення його в зв"язку з цим із роботи за п.2 ст.41 КЗпП України.

Статтею 128 КЗпП України обмежено право власника на відрахування із заробітної плати працівника. Загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати 20 % .

Стаття 127 КЗпП України забороняє проведення відрахувань із заробітної плати, якщо такі відрахування не передбачені законодавством України.

Відповідно до ч.1 ст.47 КЗпП України обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Отже 13.05.2008р. позивачу не була видана його трудова книжка, оскільки записи до трудової книжки вносяться лише на підставі наказу про звільнення, до складу якого входить розрахунок розрахункових. Крім того встановлено, що 13.05.2008р. та 14.05.2008р. ОСОБА_1 знаходився на роботі (т.1, а.с.185, 149) та в копіях книги обліку руху трудових книжок і вкладишів до них ТзОВ «ОЛБІ ІФ» (т.2, а.с.20-21) відсутній підпис ОСОБА_1 про одержання ним трудової книжки.

Відповідно до абзацу 6. п.4.1 .Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення від 29 липня 1993р, № 58 при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівнику виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Згідно абзацу 7.П.4.І. даної Інструкції при затриманні видачі трудової книжки з вини власника або УНО, днем звільнення вважається день видачі трудової книжки. Попередній запис про звільнення визнається недійсним.

Проте в судовому засіданні апеляційної інстанції апелянт-позивач ОСОБА_1 чітко пояснив, що підписавши у керівництва обхідний листок, з 14.05.2008 року вважав себе звільненим за власним бажанням, тому не бажав отримувати трудову книжку і розрахункові. Однак, коли дізнався в листопаді місяці про заявлений ТзОВ «Олбі ІФ» до нього цивільний позов про відшкодування майнової шкоди, нанесеної підприємству, та про своє звільнення з роботи не за власним бажанням, а за втратою довір'я, не погодився із цим та подав зустрічний позов до підприємства про своє незаконне звільнення, хоча наміру повертатися на підприємство не мав і не має. Такі пояснення ОСОБА_1 підтверджуються і матеріалами справи.

Окрім того представники підприємства «Олбі ІФ» ствердили, що ОСОБА_1 на їхні звернення про отримання трудової книжки не реагував, в зв'язку з чим було складено акт від 13.05.2008 року про відмову ОСОБА_1 в отриманні трудової книжки (т.1, а.с.189).

Дані обставини про небажання ОСОБА_1 працювати на підприємстві та відмову в отриманні трудової книжки підтверджуються його поясненнями, в яких він зазначив, що з 01.04.2009 року він працює товарознавцем у ТзОВ «Тема Станіслав», що знаходиться за адресою вул. Чорновола, 157 в м. Івано-Франківську, завів нову трудову книжку та отримує заробітну плату.

Відповідно до ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Як визначено ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Пунктами 18 та 28 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року, №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (з наступними змінами і доповненнями) роз'яснено, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

При розгляді справ про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктами 2 і 3 ст. 41 КЗпП, судам слід враховувати, що розірвання трудового договору з цих підстав не є заходом дисциплінарного стягнення і тому вимоги статей 148, 149 КЗпП про строк і порядок застосування дисциплінарних стягнень на ці випадки не поширюються. Разом з тим при вирішенні справ про звільнення з цих підстав суди мають брати до уваги відповідно час, що пройшов з моменту вчинення винних дій чи аморального проступку, наступну поведінку працівника і інші конкретні обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Звільнення з підстав втрати довір'я (п. 2 ст. 41 КЗпП) суд може визнати обгрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т. п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір'я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір'я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов'язані з їх роботою.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч.2, 3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже враховуючи діюче законодавство та встановлені обставини справи, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки на даний час розрахунок з ОСОБА_1 проведено, трудову книжку надіслано йому по пошті, а він наміру працювати в ТзОВ «Олбі ІФ» не мав і не має, про що сам дав пояснення, а невидача йому трудової книжки, яку він сам не бажав отримувати, та підстава, по якій його було незаконно звільнено, не перешкоджали для влаштування на іншу роботу, що також доведено в судовому засіданні апеляційної інстанції, тому слід прийти до висновку, що рішення судом першої інстанції ухвалено помилково, яке необхідно скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1

Оскільки позивачу-апелянту нічого не перешкоджало влаштуватись на іншу роботу без трудової книжки та формулювання підстав звільнення, хоча таке звільнення слід визнати незаконним, тому колегія суддів вважає за необхідне визнати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи за втратою довір'я незаконним та скасувати пункт 8 про його звільнення за такою підставою. Слід підставу та дату звільнення ОСОБА_1 вважати за власним бажанням з 14 травня 2008 року по ст.38 КЗпП України, про що і було подано ним заяву.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Відповідно до п. 9 Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» суд визначає розмір моральної шкоди в залежності від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних), яких зазнав позивач.

Встановивши, що неправомірною підставою звільнення, яка призвела до порушення прав позивача та тривалих судових тяжб, ОСОБА_1 було завдано моральних страждань, тому колегія суддів, враховуючи справедливість і співрозмірність заподіяної моральної шкоди, приходить до висновку про стягнення з ТзОВ «Олбі ІФ» моральної шкоди на користь ОСОБА_1 в сумі 5000 грн.

Відповідно до ч.3 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» задовольнити частково.

Рішення Івано-Франкіського міського суду від 21 лютого 2013 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати незаконним і скасувати пункт 8 наказу № 26-к від 13 травня 2008 року по Товариству з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» про звільнення ОСОБА_1 з посади товарознавця з 13 травня 2008 року за втратою довір'я (п.2 ст.41 КЗпП України).

Підстави та дату звільнення ОСОБА_1 змінити.

Вважати звільненим ОСОБА_1 з посади товарознавця Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» з 14 травня 2008 року за власним бажанням (ст.38 КЗпП України).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» на користь ОСОБА_1 5000 грн. заподіяної моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Олбі ІФ» в дохід держави 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: В.М. Васильковський

О.Є. Меленко