Ухвала суду № 34733148, 06.11.2013, Вінницький апеляційний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/3355/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Сало П.І.

Суддя-доповідач: Матохнюк Д.Б.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Матохнюка Д.Б.

суддів: Курка О. П. Совгири Д. І.

за участю:

секретаря судового засідання: Ковальчук О.В.

представника відповідача (апелянта): Сидоришина М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмільницької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Поділля" до Хмільницької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень , -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Поділля» (ТОВ «Ресурс-Поділля») звернулось в суд з адміністративним позовом до Хмільницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області (Хмільницька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 13 травня 2013 року №0000202200, №0000222200.

23 вересня 2013 року Вінницький окружний адміністративний суд прийняв постанову про задоволення адміністративного позову.

Не погоджуючись з судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказану постанову та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача (апелянта) апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, однак надав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю в іншому суді.

Колегія суддів вважає, що клопотання представника позивача не підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 122 КАС України адміністративна справа має бути розглянута і вирішена протягом розумного строку, але не більше місяця з дня відкриття провадження у справі, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, ч. 7 ст. 56 КАС України передбачено, що законним представником органу, підприємства, установи, організації в суді є його керівник чи інша особа, уповноважена законом, положенням, статутом.

Тому, відповідно до ч. 1 ст. 58 КАС України директор ТОВ «Ресурс-Поділля» наділений правом самостійно представляти інтереси товариства або правом надавати доручення будь-якому працівнику для представлення інтересів відповідача в суді, але даним правом не скористався.

При цьому, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Крім того, участь представника позивача судом не визнавалась обов'язковою.

Заслухавши, суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено те, що Хмільницькою ОДПІ проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ «Ресурс-Поділля» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Елтіс» за період з 01 січня 2012 року по 31 березня 2012 року, за результатами якої складено акт від 22 квітня 2013 року №33-22-33273446.

За результатами проведеної перевірки податковим органом виявлено порушення позивачем пп. 14.1.36, пп. 14.1.231 п. 14.1, пп. 138.1.1, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.4, п. 138.6, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на прибуток за перевіряє мий період на суму 9336 грн., порушення позивачем п. 44.1, п. 44.3 ст. 44, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України, в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті до бюджету на суму 9366 грн.

На підставі акта перевірки, 13 травня 2013 року Хмільницької ОДПІ прийняті наступні податкові повідомлення-рішення:

- №0000202200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток підприємства на загальну суму 11672 грн.;

- №0000222200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 11780 грн.

Не погоджуючись з такими рішеннями, позивач оскаржив їх до Вінницького окружного адміністративного суду.

Задовольняючи позовні вимоги частково та скасовуючи вказані податкові повідомлення-рішення в частині, суд першої інстанції, виходив з того, що податкові повідомлення-рішення відповідача в цій частині прийняті не обґрунтовано, без урахування усіх обставин що мають значення для прийняття рішення, а обґрунтування відповідача, наведене в акті перевірки, не відповідає вимогам чинного законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 198.1 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно ст. 198.2 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Таким чином, податкова накладна є документом, який підтверджує включення покупцем податку на додану вартість в ціну товару та сплату або обов'язок сплатити його продавцю.

Стаття 198.6 Податкового кодексу України встановлює, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

Згідно із п.185.1 ст.185 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

Пункт 187.1 ст.187 ПК України визначає, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пункт 201.10 ст.201 ПК України визначає, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Так, Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року №996/ХІV (Закон №996) визначає правові засади регулювання, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. У розумінні даного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 1 Закону №996 передбачено, що первинний документ визначається як документ, що містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Частинами другою та третьою статті 9 цього ж Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, питання складу витрат та порядку їх визнання, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податку на прибуток підприємств регулюється ст. 138 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 138.2 вказаної статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Так, судом першої інстанції встановлено те, що за перевіряємий період ТОВ «Ресурс-Поділля» мало взаємовідносини з ТОВ «Елтіс» по наданню послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом.

Факт здійснення господарських операцій між ТОВ «Ресурс-Поділля» та ТОВ «Елтіс» підтверджуються наявними в матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами, а саме: податковими і видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), рахунками-фактурами, виписками з банківського рахунку, що підтверджує факт реальності зміни майнового стану позивача.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про правомірність формування позивачем податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з ТОВ «Елтіс», які підтверджуються первинними бухгалтерськими документами, а відтак відповідачем безпідставно донараховано позивачу податкові зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваної постанови вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Хмільницької об"єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2013 року, - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 12 листопада 2013 року .

Головуючий Матохнюк Д.Б.

Судді Курко О. П.

Совгира Д. І.