Рішення № 34717754, 31.10.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/18561/13 31.10.13За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-М"

до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про визнання права та визнання відсутності права

Суддя Блажівська О.Є.

Представники сторін:

від позивача - Зозуля Т.М., довіреність б/н, від 16.07.2013 року до 15.07.2016 року

від відповідача - не з'явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Н-М" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання права та визнання відсутності права.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2013 року порушено провадження у справі № 910/18561/13, розгляд справи призначено на 18.10.2013 року.

17.10.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від позивача надійшли документи.

18.10.2013 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

У судове засідання 18.10.2013 року представники сторін з'явились.

У судовому засіданні оголошено перерву до 28.10.2013 року.

Розпорядженням голови Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 року у зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. у відпустці, справу передано на розгляд судді Блажівській О.Є.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2013 року справу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 31.10.2013 року.

У судове засідання 31.10.2013 року представник позивача з'явився. Представник відповідача не з'явився.

Представник позивача надав суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України в судових засіданнях складені протоколи, який долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні 31.10.2013 р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення у відповідності до ст. 85 ГПК України.

В судовому засіданні суд повідомив про порядок отримання повного тексту рішення відповідно до вимог ст. 87 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням виконавчого комітету Київської Ради народних депутатів від 19.05.1989 року № 460 «Про відведення земельних ділянок підприємствам, установам і організаціям для будівництва об'єктів» Київському експериментально-виробничому комбінату була відведена земельна ділянка по вул. Сивашській у м. Києві для будівництва екперементально-виробничого комбінату та республіканської оптово-торгівельної бази «Укрспортінвентар» Держкомспорту УРСР.

Наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по місту Києву від 29.08.2000 року № 590 «Про затвердження нової початкової вартості ОНБ - Київського експериментально-виробничого комбінату по вул. Сивашській» було вирішено здійснити продаж об'єкту незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату по вул. Сивашській шляхом проведення аукціону.

Згідно із п. 3 цього наказу, продаж об'єкта незавершеного будівництва вирішено провести без збереження його первісного призначення.

07.11.2000 року між регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву та Товариством з обмеженою відповідальністю «Н-М» (далі за текстом - позивач) було укладено Договір купівлі-продажу об'єкту незавершеного будівництва № 719 (далі за текстом - договір).

Згідно із п.1.1 договору, продавець (регіональне відділенням Фонду державного майна України по м. Києву) продав, а покупець (позивач) купив об'єкт незавершеного будівництва - Київський експериментально-виробничий комбінат, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сивашська, і зобов'язується сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

Відповідно до п. 1.2 договору, об'єкт продано без збереження його первісного призначення з правом перепрофілювання.

Згідно із п. 1.3 договору, право власності на об'єкт незавершеного будівництва переходить до покупця з моменту підписання акта прийому-передачі цього об'єкта.

Відповідно до п. 3.1 договору, передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем посвідчується актом приймання-передачі, який підписується сторонами у п'ятиденний строк після сплати повної ціни продажу об'єкту незавершеного будівництва.

Згідно із п. 5.4 договору, покупець зобов'язався протягом п'яти років з дати підписання договору закінчити будівництво об'єкта.

08.12.2000 року позивачу був переданий об'єкт незавершеного будівництва - Київський експериментально-виробничий комбінат, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сивашська, що підтверджується актом приймання-передачі № 777.

08.12.2000 року регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву позивачу було видано свідоцтво про власність за реєстраційним № 659, яке підтверджує право власності позивача на об'єкт незавершеного будівництва - Київський експериментально-виробничий комбінат, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Сивашська.

Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», у разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обгрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

Строки завершення позивачем будівництва об'єкту незавершеного будівництва продовжувалися за процедурою, встановленою абз. 4 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва».

Згідно із п. 1 рішення Київської міської ради від 18.11.2004 року № 693/2103 «Про надання згоди на продовження регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату на вулиці Сиваській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва» було надано згоду на продовження регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву строку завершення позивачем будівництва об'єкта незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату на вул. Сиваській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва з перепрофілюванням його у оптово-торговельну базу з митним складом, супермаркетом та швейним цехом до 07.11.2007 року.

Угодою № 719/1 від 20.12.2004 року до договору були внесені відповідні зміни щодо строку завершення позивачем будівництва об'єкту незавершеного будівництва.

Відповідно до п. 1 рішення Київської міської ради від 01.10.2007 року № 412/3246 «Про надання згоди на продовження регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату на вулиці Сиваській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва» надано згоду на продовження строку завершення позивачем будівництва об'єкта незавершеного будівництва - з перепрофілюванням його у оптово-торговельну базу з митним складом, супермаркетом та швейним цехом до 31.12.2008 року.

Договором № 719/2 від 18.12.2007 року до договору були внесені відповідні зміни щодо строку завершення позивачем будівництва об'єкту незавершеного будівництва.

Договором № 719/3 від 02.04.2009 року на виконання рішення Київської міської ради від 25.12.2008 року № 942/942 «Про надання згоди на продовження регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату на вулиці Сиваській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва» до договору були внесені зміни, які передбачали завершення будівництва в строк до 31 грудня 2010 року з правом перепрофілювання.

Договором № 719/4 від 24.02.2011 року на виконання рішення Київської міської ради від 28.10.2010 року № 182/4994 «Про надання згоди на продовження регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва - Київського експериментально-виробничого комбінату на вулиці Сиваській, 1-а у Дніпровському районі м. Києва» до договору були внесені зміни, які передбачали завершення будівництва в строк до 31 травня 2012 року з правом перепрофілювання.

01.07.2008 року позивачем було отримано дозвіл на виконання будівельних робіт № 0510-Дн/Р.

Отриманню позивачем дозволу на виконання будівельних робіт передувало розроблення та погодження в установленому порядку проекту реконструкції незавершеного будівництвом об'єкту експериментально-виробничого комбінату під оптово-торговельну базу з митним складом, супермаркет «Plaza-Pacific» та швейний цех на вул. Сиваській, 1-А у Дніпровському районі м. Києва.

Листом № 133 від 16.09.2011 року позивач звернувся до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у місті Києві з заявою про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта та видачу сертифікату, надавши акт готовності об'єкта до експлуатації від 16.09.2011 року.

Сертифікатом серії КВ № 16411044292 від 20.09.2011 року, виданим Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, засвідчено відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.

Відповідно до висновків, викладених в Акті підсумкової перевірки виконання умов договору № 13 від 13.09.2012 року, регіональне відділення Фонду державного майна України по м. Києву вважає, що позивач виконав умови договору у повному обсязі та зняло договір з контролю.

Листом № 181 від 18.11.2011 року позивач звернувся до Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі за текстом - відповідач) про надання позивачу довідки про відсутність обов'язку сплати пайової участі (внесків) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (далі за текстом - пайовий внесок).

Позивач обґрунтовував своє право бути звільненим від сплати пайового внеску ст. 29 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» та розділом 1 Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, який затверджений Додатком № 16 до рішення Київської міської ради від 30.12.2010 р. № 573/5385.

Листом відповідача № 099-18/7284-11 від 14.12.2011 року позивача було повідомлено про відсутність підстав для звільнення позивача від сплати пайового внеску та запропоновано підписати договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Відповідач обґрунтовував свою відмову від звільнення позивача від сплати пайового внеску зміною законодавства, а саме набранням чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», який не передбачає звільнення забудовників від сплати пайового внеску у разі добудови об'єктів незавершеного будівництва.

Відповідно позовної заяви, позивач зазначає, що умови запропонованого відповідачем договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва не були погоджені позивачем, договір пайової участі між позивачем і відповідачем укладений не був, а спір щодо звільнення позивача від сплати пайового внеску не вирішений і на даний час, що зумовило звернення позивача до суду з позовом до відповідача.

Згідно відзиву на позовну заяву від 18.10.2013 року, відповідач проти позовних вимог заперечує повністю, вказує, що добудова об'єкту незавершеного будівництва не віднесена до жодної з підстав, що дали б забудовнику право на звільнення від сплати пайової участі, а також правомірно відмовив позивачу у видачі довідки про відсутність обов'язку сплати пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» (далі за текстом - Закон) цей Закон визначає особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва, що перебувають у державній власності, включаючи законсервовані об'єкти, а також за ініціативою органів, уповноважених управляти відповідним державним майном, об'єктів незавершеного будівництва, що утримуються на балансах підприємств, які не підлягають приватизації (далі - об'єкти незавершеного будівництва).

Згідно із ч. 2 ст. 12 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», право власності на об'єкт незавершеного будівництва виникає у покупця з моменту підписання акта приймання-передачі.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» (в редакції, що діяла на момент укладення договору) обов'язковими умовами приватизації об'єктів незавершеного будівництва, крім продажу під розбирання, є:

встановлення строку завершення будівництва об'єкта незавершеного будівництва;

заборона відчуження об'єкта незавершеного будівництва та земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, до завершення будівництва та введення об'єкта в експлуатацію;

забезпечення вимог екологічної безпеки, охорони навколишнього природного середовища під час добудови та подальшого введення в експлуатацію об'єкта приватизації. У разі неможливості завершення будівництва в установлені строки за наявності відповідних обгрунтувань строки завершення будівництва можуть бути змінені за рішенням органу приватизації та органу місцевого самоврядування, про що укладається додатковий договір.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», у разі невиконання умов, зазначених у цій статті, договір купівлі-продажу підлягає розірванню в установленому законодавством порядку. При цьому покупець, з яким розірвано договір купівлі-продажу, повертає об'єкт приватизації в державну власність за актом приймання-передачі, а також відшкодовує державі збитки, завдані невиконанням умов договору.

Відповідно до ст. 29 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» (в редакції, що діяла на момент укладення договору та момент завершення будівництва об'єкта) місцевим органам виконавчої влади забороняється вимагати від покупців, з якими укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, виконання умов, не передбачених цим договором, у тому числі щодо будь-яких грошових стягнень або пайової участі в розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України з питань приватизації щодо реалізації положень Державної програми приватизації на 2012 - 2014 роки», який набрав чинності 18.02.2012 року, ст. 29 Закону виключена.

Тобто, на момент укладення договору та на момент завершення позивачем будівництва об'єкта, положення ст. 29 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» були чинними.

Згідно із п. 5 ст. 22 Закону України «Про столицю України місто-герой Київ» у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.

На момент укладення договору, питання сплати забудовниками пайового внеску вирішувалося відповідно до Нормативів для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва з урахуванням оцінки соціально-економічного значення інвестиційних проектів для міста, затверджених рішенням Київської міської ради від 30.09.1999 року № 49/551 «Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва» (далі за текстом - Нормативи).

Згідно із абз. 5 п.1.1 Нормативів, враховуючи рекомендації Міністерства економіки України та Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України щодо визначення розміру пайової участі (внесків) інвесторів у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури населених пунктів (від 28.12.98 N 64-53/1025 та N 8/6-353), звільнюються від сплати пайової участі (внеску) інвестори (забудовники), які здійснюють:

- будівництво житла за рахунок коштів населення;

- добудову об'єктів незавершеного будівництва, які були придбані в процесі приватизації;

- будівництво об'єктів торгівлі (крім ринків) для продажу продуктів харчування та товарів повсякденного попиту та громадського харчування (крім ресторанів);

- будівництво об'єктів побутового обслуговування населення (пральні, хімчистки, перукарні, об'єкти пошиття та ремонту одягу та взуття тощо);

- реставрацію пам'яток історії та культури;

- будівництво, реконструкцію або технічне переозброєння виробничих об'єктів із застосуванням новітніх технологій з дотриманням вимог щодо зменшення питомих витрат енергоресурсів, води, відведення стічних вод та норм забруднення навколишнього середовища порівняно з показниками, що встановлені діючими в Україні нормативами.

На момент завершення позивачем будівництва питання сплати пайового внеску вирішувалося відповідно до Порядку визначення розмірів пайової участі (внесків) забудовників (інвесторів) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, який затверджений Додатком № 16 до рішення Київської міської ради від 30.12.2010 р. № 573/5385 (далі за текстом - Порядок), який діє і на момент вирішення спору.

Згідно із розділом 1 Порядку, пайову участь не сплачують забудовники (інвестори), які здійснюють добудову об'єктів незавершеного будівництва, що були придбані в процесі приватизації.

Позивач придбав об'єкт незавершеного будівництва в процесі приватизації, а тому правовідносини щодо добудови об'єкта незавершеного будівництва регулюються Законом України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва»

12.03.2011 року набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Частина 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» визначає перелік об'єктів, при спорудженні яких замовники не залучаються до сплати пайової участі. На думку відповідача, побудований позивачем об'єкт не можна віднести до жодного об'єкту, переліченого в ч. 4 ст. 40 «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, з посиланням на ч. 2 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» відповідач вважає, що закони та нормативні-правові акти, прийняті до набрання чинності цього закону, діють у частині, що йому не суперечать.

Суд вважає, що питання сплати позивачем пайового внеску повинно вирішуватися саме на підставі ст. 29 Закону України «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Відповідно до ч. 2 ст. 5 ЦК України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує відповідальність або скасовує цивільну відповідальність особи.

Тобто, положення Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» регулюють правовідносини, які виникли після набрання чинності цим законом.

Частина 4 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» не може застосовуватися при вирішенні питання сплати позивачем пайового внеску, оскільки правовідносини щодо добудови позивачем об'єкту незавершеного будівництва виникли до прийняття та набрання чинності Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності», а тому завершення позивачем будівництва регулюється Законом та умовами укладеного договору.

Єдиною умовою звільнення від сплати пайового внеску Закон передбачав сам факт укладення договору купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва.

Крім цього, суд не погоджується з відповідачем щодо застосування до спірних правовідносин позивача і відповідача при вирішенні питання сплати пайового внеску ч. 2 розділу V Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

На момент завершення будівництва одночасно діяли як ст. 29 Закону, так і ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

У п. 4 листа Міністерства юстиції України «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії» від 26.12.2008 року № 758-0-2-08-19 зазначено, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Такої ж правової позиції дотримується й Верховний Суд України в ухвалі від 04.03.2009 р. у справі № 6-25459св08, зазначивши, що при колізії спеціальної та загальної правової норми, які врегульовують одне й те ж питання, діє спеціальна правова норма.

Відповідно до п.1 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 07.04.2008 року № 01-8/211 «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України» при правозастосуванні застосовується не в цілому закон як нормативно-правовий акт, а відповідна правова норма чи її частина, за змістом якої і визначається чи є ця норма (її частина) спеціальною чи загальною.

При вирішенні питання сплати пайових внесків ч. 1 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» є загальною нормою, а ст. 29 Закону є спеціальною нормою, що визначає питання сплати пайових внесків саме забудовниками, які придбали об'єкт незавершеного будівництва в процесі приватизації.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що вирішення питання сплати позивачем пайового внеску повинно вирішуватися саме на підставі ст. 29 Закону, яка передбачає імперативну заборону місцевим органам виконавчої влади вимагати від покупців, з якими укладено договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, виконання умов, не передбачених цим договором, у тому числі щодо будь-яких грошових стягнень або пайової участі в розвитку соціальної інфраструктури населених пунктів.

Суд відхиляє як доказ, наданий позивачем висновок науково-правової експертизи щодо пайової участі в розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва власника об'єкта незавершеного будівництва, придбаного в процесі приватизації, проведеної відповідно до законів України «Про наукову і наукову-технічну діяльність» та «Про наукову та науково-технічну експертизу» № 126/9-е від 17.01.2012 р., проведеної Радою науково-правових експертиз при Інституті держави і права ім. В.М.Корецького НАН України (далі за текстом - висновок науково-правової експертизи), в якому міститься аналогічний висновок, до якого дійшов суд, та на який посилався представник позивача, обґрунтовуючи позовні вимоги.

Виходячи зі змісту ст. 1 Закону України «Про судову експертизу», ст. 41 ГПК України, дане вченими тлумачення законодавчих актів, пов'язане з наявністю у цих актах неясностей, неузгодженостей, суперечностей чи інших недоліків, доказового значення не має. Про це зазначено й у п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 4 «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

Крім того, суд не погоджується з доводами відповідача з приводу того, що Порядок передбачає звільнення від сплати пайового внеску забудовників, які здійснили добудову об'єкта незавершеного будівництва, придбаного у процесі приватизації, а позивач здійснив реконструкцію об'єкту незавершеного будівництва, що не дозволяє застосувати положення розділу 1 Порядку.

Як вже зазначав суд, єдиною умовою звільнення забудовника, який придбав об'єкт незавершеного будівництва в процесі приватизації, від сплати пайового внеску є наявність самого факту укладення договору купівлі-продажу незалежно від способу подальшого завершення будівництва.

Відповідно до п. 1.2 договору, об'єкт було продано позивачу без збереження його первісного призначення з правом перепрофілювання.

Розроблення та погодження позивачем проектної документації здійснювалася позивачем у період дії Державних будівельних норм «Проектування. Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації для будівництва. ДБН А.2.2-3-2004», що затверджені наказом Держбуду України від 20.01.2004 р. № 8 (далі за текстом - «ДБН А.2.2-3-2004»).

У Додатку Б до ДБН А.2.2-3-2004 дано визначення терміну «реконструкція» та передбачено, що реконструкція - це перебудова існуючих об'єктів виробничого та цивільного призначення, пов'язана з удосконаленням виробництва, підвищенням його техніко-економічного рівня та якості вироблюваної продукції, поліпшенням умов експлуатації та проживання, якості послуг, зміною основних техніко-економічних показників (кількість продукції, потужність, функціональне призначення, геометричні розміри).

З таких умов, розроблена позивачем проектна документація відповідає вимогам ДБН А.2.2-3-2004 та відображає спосіб добудови об'єкту незавершеного будівництва.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів позивача щодо його права на звільнення від сплати пайового внеску при завершенні будівництва об'єкта незавершеного будівництва та протиправного невизнання цього права відповідачем.

Враховуючи, право позивача на звільнення від сплати пайового внеску при завершенні будівництва об'єкта незавершеного будівництва, у сторін відсутні правові підстави для укладення договору про пайову участь у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва.

Щодо позовної вимоги про визнання відсутності права у Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на укладення з Товариством з обмеженою відповідальністю договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва при реконструкції незавершеного будівництвом об'єкту експериментально-виробничого комбінату під оптово-торговельну базу з митним складом, супермаркет "Plaza-Pacific" та швейний цех на вул. Сиваській, 1-А у Дніпровському районі м. Києва, суд приходить до висновку відмовити в задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Право вибору способу захисту порушеного або оспорюваного права належить позивачу, тоді як перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню та меті судового розгляду є обов'язком суду.

Позивач має право звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до господарського суду, обравши спосіб захисту, який передбачений законом та відповідає допущеному порушенню і меті судового захисту.

Відповідно ст. 20 ГК України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.

Відповідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з матеріалів справи, листом № 099-18/7284-11 від 14.12.2011 року відповідач запропонував позивачу укласти договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва. Позивач зазначає, що умови запропонованого відповідачем договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва не були погоджені позивачем, договір пайової участі між позивачем і відповідачем укладений не був.

Враховуючи відсутність укладеного між сторонами договору, суд приходить до висновку, що заявлена позовна вимога про визнання відсутності права на укладення договору не відповідає способу захисту в розумінні ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України та позивач належними та допустимими доказами не довів порушення його права відповідачем.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-М» підлягає задоволенню частково.

Судовий збір відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 41, 44, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати право Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-М»(02090, м. Київ, Дніпровський район, вул. Сиваська, 1-А, код ЄДРПОУ 31172794) на звільнення від сплати пайової участі забудовника у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва при реконструкції незавершеного будівництвом об'єкту експериментально-виробничого комбінату під оптово-торговельну базу з митним складом, супермаркет «Plaza-Pacific» та швейний цех на вул. Сиваській, 1-А у Дніпровському районі м. Києва.

3. Стягнути з Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01044, м. Київ, Шевченківський район, вул. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 04633423) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Н-М» (02090, м. Київ, Дніпровський район, вул. Сиваська, 1-А, код ЄДРПОУ 31172794) 1147 (одну тисячу сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Повний текст рішення складено 01.11.2013 року.

Суддя О.Є. Блажівська