Рішення № 34717739, 06.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2013 р. Справа № 914/3332/13

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашко М.М., при секретарі судових засідань Олійник Ю.О., розглянувши матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", м.Львів

до відповідача Приватного підприємства "ТрастТер", м.Львів

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Терлецького Михайла Юрійовича, м.Львів

про стягнення 2 320 406,53 грн.

За участю представників сторін:

від позивача Презлята С.З. - начальник відділу юридичної підтримки Львівського головного регіонального відділення ПАТ "Брокбізнесбанк" (довіреність №141/03 від 15.04.2013р.);

від відповідача Яворський В.І. - представник (довіреність б/н від 09.11.2011р.);

від третьої особи не з'явився.

Права та обов'язки сторін передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України роз'яснено.

В судовому засіданні представником відповідача подано заяву ПП «ТрастТер», в якій відповідач заявляє відвід судді Петрашко М.М. у справі №914/3332/13. Для вирішення питання про відвід судді Петрашка М.М. у даній справі суд вийшов в нарадчу кімнату. Після виходу з нарадчої кімнати суд оголосив ухвалу про відмову в задоволенні заяви ПП «ТрастТер» про відвід судді Петрашка М.М. у справі 914/3332/13 з підстав викладених в даній ухвалі суду.

Звукозапис розгляду даної судової справи здійснюється за клопотанням відповідача за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" в особі Львівського головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" подало позов до Приватного підприємства "ТрастТер" за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Терлецького Михайла Юрійовича про стягнення 2 320 406,53 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 1 414 435,25 грн., заборгованість по відсотках - 729 695,40 грн., заборгованість по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту - 14 144,35 грн. та пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за його використання - 162 131,53 грн.

Ухвалою суду від 30.08.2013р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 09.10.2013р. Ухвалою суду від 09.10.2013р. розгляд справи відкладено на 28.10.2013р. з підстав викладених в даній ухвалі суду. Цією ж ухвалою було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Терлецького Михайла Юрійовича. Ухвалою суду від 28.10.2013р. продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 06.11.2013р. з підстав викладених в даній ухвалі суду.

Представник позивача в судовому засіданні на виконання вимог ухвал суду надав акт звірки взаєморозрахунків та докази його відправлення на адресу відповідача, позовні вимоги підтримав повністю, просив позов задоволити з підстав викладених у позовній заяві.

Представник відповідача подав клопотання (вх.№46685/13 від 05.11.2013р.) про зупинення провадження у справі, в якому просить зупинити провадження у даній справі до вирішення пов'язаної з нею справи №914/3902/13 предметом спору якої, як зазначив відповідач, є внесення змін до п.2.1. кредитного договору №260/ М1 від 23.08.2006р. Крім того представником відповідача подано клопотання (вх.№46801/13 від 06.11.2013р.) про зупинення провадження у справі, в якому просить зупинити провадження у даній справі до вирішення Пустомитівським районним судом Львівської області пов'язаної з нею справи №2-1316/1792/11. Також представником відповідача подано клопотання про зобов'язання позивача внести уточнення до позовної заяви, вказавши вірну адресу ПП «ТрастТер», а саме: 79018, вул.Стороженка, 18, а не 79052, м.Львів, вул.Широка, буд.69, кв.99, як зазначено у позовній заяві.

Представник відповідача відзив на позов не подав, зазначив, що на адресу відповідача позовна заява з додатками не надходила, а тому в усному порядку просив відкласти розгляд справи для надання можливості підготувати та подати відзив на позовну заяву. Однак, разом з тим, представник відповідача в судовому засіданні зазначив, що проти позову заперечує та просить у задоволенні позовних вимог позивача відмовити. Також представник відповідача в судовому засіданні підтримав подані ним раніше заяву про застосування строків позовної давності та уточнені заяви про застосування строків позовної давності.

Щодо заяви позивача (вх.№35073/13) про забезпечення позову суд зазначає наступне.

У заяві про забезпечення позову позивач просить накласти арешт на все рухоме та нерухоме майно відповідача.

Необхідність забезпечення позову позивач обгрунтовує тим, що на його думку існує можливість вчинення відповідачем дій, пов'язаних із відчуженням належного ПП «ТрастТер» на праві власності майна, з метою уникнути цивільної відповідальності.

З Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" від 26 грудня 2011 року №16 вбачається, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не підтверджено доказами наявність фактичних обставин, які б свідчили про вчинення відповідачем будь-яких дій щодо відчуження належного майна після пред'явлення позову до суду.

Отже з огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Розглянувши клопотання відповідача (вх.№46685/13 від 05.11.2013р.) про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.

У вказаному клопотанні відповідач зазначає, що 18.10.2013р. господарським судом Львівської області прийнято ухвалу про прийняття до розгляду позовної заяви ПП "ТрастТер" до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії АТ "Брокбізнесбанк" про внесення змін до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р.

Однак, до вказаного клопотання відповідачем долучено копію ухвали господарського суду Львівської області у справі №914/3902/13 за позовом ПП "ТрастТер" до ПАТ "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії АТ "Брокбізнесбанк" про визнання недійсним кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та копію заяви ПП «ТрастТер» у справі №914/3902/13 про зміну предмету спору.

Суд розглянувши вказане клопотання, дійшов висновку відмовити у його задоволенні зважаючи на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин (п. 3.16 постанови пленуму Вищого господарського суду № 18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Однак, суд не вбачає неможливості у даній справі самостійно встановити обставини, які можуть бути встановлені в іншій справі. Також відповідачем не надано доказів того, що заява про зміну предмету позову прийнята судом до розгляду, адже як зазначено в ч.4 ст. 22 ГПК України така заява може бути подана до початку розгляду господарським судом справи по суті. Водночас слід зазначити, що розгляд даної справи відбувається в межах позовних вимог заявлених позивачем на підставі порушення відповідачем умов кредитного договору №260/М1 та укладених додаткових договорів до вказаного кредитного договору, які були підписані повноважними представниками обох сторін, шляхом невиконання договірних зобов'язань щодо повернення тіла кредиту, сплати процентів за користування кредитом тощо.

За таких обставин відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі.

Розглянувши клопотання відповідача (вх.№46801/13 від 06.11.2013р.) про зупинення провадження у справі суд зазначає наступне.

У вказаному клопотанні відповідач зазначає, що 13.05.2013р. Пустомитівським районним судом Львівської області винесено заочне рішення у справі №2-1316/1792/11 за позовом ПАТ "Брокбізнесбанк" до Терлецького М.Ю. про стягнення заборгованості у розмірі 2331057,65 грн. шляхом звернення стягнення на іпотечне майно. Також у вказаному клопотанні ПП «ТрастТер» зазначає, що Терлецький М.Ю. подав заяву про перегляд заочного рішення.

До вказаного клопотання відповідачем долучено заяву про перегляд даного заочного рішення.

Однак, доказів, які б підтверджували прийняття до розгляду вказаної заяви відповідачем не надано, що було підтверджено в судовому засіданні представником ПП «ТрастТер».

У вказаному клопотанні відповідач посилається на ч.1 ст.79 ГПК України, в якій зазначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Розглянувши вказане клопотання, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки відповідачем не надано доказів прийняття до розгляду заяви про перегляд вищезазначеного заочного рішення та її розгляду. Разом з тим, як зазначалось вище, суд не вбачає неможливості у даній справі самостійно встановити обставини, які можуть бути встановлені в іншій справі.

Розглянувши клопотання відповідача про зобов'язання позивача внести уточнення до позовної заяви, вказавши вірну адресу ПП «ТрастТер», а саме: 79018, вул.Стороженка, 18, а не 79052, м.Львів, вул.Широка, буд.69, кв.99, як зазначено у позовній заяві, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні зважаючи на наступне.

Відповідачем 09.10.2013р. було подано заяву (вх.№41731/13) про зобов'язання позивача надіслати на адресу відповідача позовну заяву з додатками. У вказаній заяві відповідач зазначив, що вірною адресою є: м.Львів, вул.Стороженка, 12. Ухвалою суду від 09.10.2013р. суд зобов'язав позивача надіслати на адресу ПП "ТрастТер" (79018, м.Львів, вул.Стороженка, 12) позовну заяву з додатками з дотриманням вимог ч.1 ст.56 ГПК України. Позивач вказану вимогу ухвали суду виконав, в підтвердження чого в наступному судовому засіданні надав докази відправки на адресу ПП "ТрастТер" (79018, м.Львів, вул.Стороженка, 12) позовної заяви з додатками з дотриманням вимог ч.1 ст.56 ГПК України.

Щодо усного клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи суд зазначає наступне.

Вказане клопотання, як зазначалося вище, представник відповідача обґрунтовує тим, що на адресу відповідача позовна заява з додатками не надходила, а тому в усному порядку просив відкласти розгляд справи для надання можливості підготувати та подати відзив на позовну заяву.

Суд, розглянувши вказане клопотання представника відповідача, дійшов висновку відмовити у його задоволенні з огляду на наступне.

В матеріалах справи містяться докази відправки на адресу ПП "ТрастТер" (79018, м.Львів, вул.Стороженка, 12) позовної заяви з додатками з дотриманням вимог ч.1 ст.56 ГПК України.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.2 ст.22 ГПК України сторони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії, брати участь в господарських засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, заявляти клопотання, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу, заперечувати проти клопотань і доводів інших учасників судового процесу, оскаржувати судові рішення господарського суду в установленому цим Кодексом порядку, а також користуватися іншими процесуальними правами, наданими їм цим Кодексом.

09.10.2013р. через канцелярію суду поступило клопотання ПП «ТрастТер» (вх.№41727/13) про надання можливості ознайомитись з матеріалами справи №914/3332/13, однак представник ПП «ТрастТер» не з'явився до господарського суду Львівської області та не скористався своїм процесуальним правом передбаченим ст.22 ГПК України. Отже на підставі вищенаведеного суд дійшов висновку відмовити відповідачу у задоволенні його усного клопотання про відкладення розгляду справи.

Також суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ст.69 ГПК України господарський суд обмежений двохмісячним строком розгляду спору. Крім того, відповідно ч.3 ст.69 ГПК України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більше ніж на 15 днів.

Ухвалою суду від 28.10.2013р. за клопотанням позивача було продовжено строк розгляду спору та відкладено розгляд справи на 06.11.2013р.

Отже, суд вважає, що у відповідача було достатньо часу для того, щоб ознайомитися з матеріалами справи, підготувати та подати до суду відзив на позов.

Станом на 06.11.2013р. від відповідача відзив не надходив.

Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд вважає за можливе розглянути справу відповідно до ст. 75 ГПК України за наявними у ній матеріалами яких достатньо для вирішення спору по суті.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, заслухавши представників сторін, суд,-

встановив:

23.08.2006р. між Акціонерним Банком «Брокбізнесбанк» (надалі - банк) та Приватним підприємством «ТрастТер» (надалі - позичальник) укладено кредитний договір №260/М1 відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 грн. на термін до 22.08.2009р. зі сплатою 19% річних на поновлення обігових коштів (п.2.1. договору).

Відповідно до п.3.3.2. договору позичальник зобов'язується перерахувати банку плату в розмірі 10 000,00 грн. за відкриття та ведення позичкового рахунку на рахунок №61113730209601 в Львівській філії АБ «Брокбізнесбанк».

Пунктом 4.1. договору передбачено, що позичальник повертає банку кредит на умовах п.2.1. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повній сумі.

Згідно із п.4.3. договору при розрахунку процентів кількість днів в місяці приймається за календарну, в році - 365. При розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту.

Проценти сплачуються за фактичний час користування кредитом на умовах і в межах дії договору (п.4.5. договору).

Відповідно до п.6.3. договору зміни в цей договір можуть бути внесені за взаємною згодою сторін, що оформляється додатковою угодою до цього договору.

12.05.2008р. між банком та позичальником укладено додатковий договір №1 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. яким сторони дійшли згоди внести зміни в п.2.1. кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та викласти його в наступній редакції:

«п.2.1. Банк відкриває позичальнику відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 000 000,00 грн. на термін до 22.08.2009р. зі сплатою 22% річних на поповнення обігових коштів».

Всі інші пункти кредитного договору залишено без змін. Даний договір вступив в законну силу з дати його підписання.

28.05.2008р. між банком та позичальником укладено додатковий договір №2 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. яким сторони дійшли згоди внести зміни в п.2.1. кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та викласти його в наступній редакції:

«п.2.1. Банк відкриває позичальнику відкличну поновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості 1 500 000,00 грн. на термін до 22.08.2009р. зі сплатою 22% річних на поповнення обігових коштів».

Також вказаним додатковим договором №2 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. сторони дійшли згоди внести зміни в п.3.3.2. кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та викласти його в наступній редакції:

«п.3.3.2. …Додатково перерахувати банку плату в розмірі 5 000,00 грн. за ведення позичкового рахунку на рахунок №61118730209101 в Львівській філії АБ «Брокбізнесбанк».

22.08.2009р. між банком та позичальником укладено додатковий договір №3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. яким сторони дійшли згоди внести зміни в п.2.1. кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та викласти його в наступній редакції:

«п.2.1. Банк відкриває позичальнику відкличну непоновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 414 435,25 грн. на термін до 21.08.2011р. зі сплатою 26% річних на поновлення обігових коштів».

Вказаним додатковим договором №3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. сторони дійшли згоди доповнити кредитний договір №260/М1 від 23.08.2006р. пунктом 2.2. та викласти його в наступній редакції:

« 2.2. Повернення кредиту здійснюється шляхом здійснення платежу на позичковий рахунок, відкритий банком позичальнику, в строки передбачені наступним графіком:

Строк повернення кредиту в 2009-2011рр.Сума повернення кредиту в 2009-2011рр.До 01.12.2009р.64 293,00 грн.До 01.01.2010р.64 293,00 грн.До 01.02.2010р.64 293,00 грн.До 01.03.2010р.64 293,00 грн.До 01.04.2010р.64 293,00 грн.До 01.05.2010р.64 293,00 грн.До 01.06.2010р.64 293,00 грн.До 01.07.2010р.64 293,00 грн.До 01.08.2010р.64 293,00 грн.До 01.09.2010р.64 293,00 грн.До 01.10.2010р.64 293,00 грн.До 01.11.2010р.64 293,00 грн.До 01.12.2010р.64 293,00 грн.До 01.01.2011р.64 293,00 грн.До 01.02.2011р.64 293,00 грн.До 01.03.2011р.64 293,00 грн.До 01.04.2011р.64 293,00 грн.До 01.05.2011р.64 293,00 грн.До 01.06.2011р.64 293,00 грн.До 01.07.2011р.64 293,00 грн.До 01.08.2011р.64 293,00 грн.До 21.08.2011р.64 282,25 грн.Всього1 414 435,25 грн.

Також вказаним додатковим договором №3 від 22.08.2009р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. сторони дійшли згоди внести зміни в п.3.3.2. кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та викласти його в наступній редакції:

«п.3.3.2. …Додатково перерахувати банку плату в розмірі 14 144,35 грн. за внесення змін до кредитного договору на рахунок №61113730209601 в Львівській філії АТ «Брокбізнесбанк».

Позивач свої зобов'язання перед відповідачем згідно кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р., Додаткового договору №1 від 12.05.2008р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р., Додаткового договору №2 від 28.05.2008р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. та Додаткового договору №3 від 22.08.2009р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. виконав в повному обсязі.

Однак, всупереч взятих на себе зобов'язань, відповідач належним чином не виконував свої обов'язки по Додатковому договору №3 від 22.08.2009р. до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р.

Як зазначає позивач у позовній заяві станом на звернення позивача до господарського суду Львівської області із позовною заявою, заборгованість відповідача перед позивачем по тілу кредиту становить 1 414 435,25 грн., заборгованість по відсотках становить 729 695,40 грн., а заборгованість по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту, яка передбачена п.3.3.2. кредитного договору в редакції Додаткового договору №3 від 22.08.2009р., становить 14 144,35 грн.

Крім того в. п.7.1. кредитного договору сторони дійшли згоди, що у випадку несвоєчасного погашення кредиту та (або) процентів за його використання, банк має право стягувати пеню, яка може нараховуватися виходячи з 0,1% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочки (договірна ставка).

Отже на підставі п.7.1. кредитного договору позивач нарахував відповідачу пеню за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за його використання, загальний розмір якої становить 162 131,53 грн.

Відтак, позивач звернувся до господарського суду Львівської області та просить стягнути з відповідача 2 320 406,53 грн., з яких заборгованість по тілу кредиту - 1 414 435,25 грн., заборгованість по відсотках - 729 695,40 грн., заборгованість по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту - 14 144,35 грн. та пеня за несвоєчасне погашення кредиту та процентів за його використання - 162 131,53 грн.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази та заслухавши пояснення представників сторін суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково з наступних підстав.

Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини. Згідно ст.174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ст.345 ГК України).

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 ЦК України).

Згідно ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.08.2006р. між сторонами було укладено кредитний договір №260/М1. До вказаного кредитного договору було укладено три додаткових договори, а саме додатковий договір №1 від 12.05.2008р., додатковий договір №2 від 28.05.2008р. та додатковий договір №3 від 22.08.2009р.

Позивач виконав свої обов'язки згідно даного договору та укладених на підставі нього додаткових договорів. Зокрема відповідно до додаткового договору №3 до кредитного договору №260/М1 від 23.08.2006р. позивач відкрив відповідачу відкличну непоновлювальну кредитну лінію з максимальним лімітом заборгованості у розмірі 1 414 435,25 грн. на термін до 21.08.2011р. зі сплатою 26% річних на поновлення обігових коштів.

На відміну від додаткового договору №1 та додаткового договору №2, вказаним додатковим договором №3 сторони дійшли згоди не тільки продовжити дію кредитного договору, а й також передбачили графік повернення кредиту.

Відповідач свої обов'язки з погашення кредиту відповідно до графіку повернення кредиту не виконував, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 1 414 435,25 грн. Відповідачем не надано суду жодних доказів, які б підтверджували погашення ним кредиту, хоча ухвалами суду у нього витребовувались такі докази.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачем було здійснено лише часткові оплати, які були зараховані банком в рахунок погашення заборгованості по відсоткам.

Відповідно до п.4.8 кредитного договору при допущеній прострочці терміну повернення кредиту і сплати відсотків за користування ним, банку надано право самостійно приймати рішення про черговість погашення платежів (кредиту, відсотків, пені).

Отже, банком правомірно було зараховано сплачені відповідачем кошти в рахунок погашення заборгованості по відсоткам.

Пунктом 2.1. кредитного договору в редакції додаткового договору №3 від 23.08.2009р. передбачено обов'язок відповідача по сплаті 26% річних за користування кредитом.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що позичальник повертає банку кредит на умовах п.2.1. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повній сумі.

Крім того кредитним договором в редакції додаткового договору №3 від 23.08.2009р. передбачено, що відповідач зобов'язується додатково перерахувати позивачу плату в розмірі 14 144,35 грн. за внесення змін до кредитного договору на рахунок №61113730209601 в Львівській філії АТ «Брокбізнесбанк». Зміни були внесені 23.08.2009р. разом із підписанням вказаного додатку. Відповідно до п.5 додаткового договору №3 від 23.08.2009р. даний додатковий договір вступає в законну силу з дати підписання. Відповідач не сплатив позивачу 14 144,35 грн., доказів сплати суду не надав.

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості ПП «ТрастТер» долучений позивачем до позовної заяви. Відповідно до вказаного розрахунку заборгованість по тілу кредиту становить 1 414 435,25 грн., заборгованість по процентах з врахуванням здійснених відповідачем часткових оплат становить 729 695,40 грн., та заборгованість за несплату комісії за пролонгацію кредиту становить 14 144,35 грн.

У відповідності із ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Аналогічно відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Оскільки додатковим договором №3 до кредитного договору сторони узгодили графік повернення кредиту, то відповідно відповідач зобов'язаний був повернути позивачу тіло кредиту відповідно до вказаного графіку та відповідно щомісячно сплачувати відсотки.

Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Враховуючи вищенаведені норми законодавства, дослідивши наявні в справі матеріали, перевіривши розрахунок заборгованості ПП «ТрастТер» долучений позивачем до позовної заяви, а також зважаючи на те, що відповідачем не спростовано та не надано суду доказів відсутності заборгованості чи наявності іншої заборгованості ніж та яка була заявлена позивачем, суд вважає, що заборгованість відповідача по тілу кредиту в розмірі 1 414 435,25 грн., заборгованость по несплаченим відсоткам у розмірі 729 695,40 грн. та заборгованість по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту у розмірі 14 144,35 грн. є обгрунтованою та підтверджена матеріалами справи.

Відповідно до ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

За умовами ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання свого зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються із приписами, встановленими Господарським кодексом України.

Так у відповідності із ст.230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно п.6 ст.231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, які визначаються обліковою ставкою НБУ за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 7.1. кредитного договору сторони дійшли згоди, що у випадку несвоєчасного погашення кредиту та (або) процентів за його використання, банк має право стягувати пеню, яка може нараховуватися виходячи з 0,1% від суми непогашеної заборгованості за кожен день прострочки (договірна ставка).

Згідно із ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається із доданого позивачем розрахунку пені позивач врахував приписи Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», однак відповідачем невірно вказано періоди її нарахування.

Зокрема, позивач нараховує пеню починаючи з 01.08.2012р. по 31.01.2013р.

Суд звертає увагу позивача, що нарахування пені таким способом є невірним. Як зазначалося вище відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Тобто позивачу слід було нараховувати пеню за несвоєчасне повернення тіла кредиту протягом шести місяців починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відштовхуючись від графіку погашення кредиту по кожному місяцю окремо.

Аналогічно щодо нарахування пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом, позивачу слід було нараховувати пеню протягом шести місяців починаючи від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, відштовхуючись від платежів по процентах які відповідач зобов'язаний був здійснювати щомісячно за кожен місяць окремо.

Тим не менше здійснивши перерахунок пені, зважаючи на вищенаведені норми, суд дійшов висновку що позовна вимога позивача про стягнення пені є обґрунтованою та правомірною.

Однак відповідачем у справі було подано заяву про застосування строків позовної давності, а також уточненні заяви про застосування строків позовної давності. У вказаних заявах відповідач просить застосувати строки позовної давності щодо заборгованості по тілу кредиту, по процентах за користування кредитом, по несплаченій комісії за пролонгацію кредитного договору та по пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно із ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Щодо застосування строку позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище додатковим договором №3 до кредитного договору сторони узгодили графік погашення кредиту. Тобто цим графіком узгоджено поетапне виконання грошових зобов'язань відповідача перед позивачем.

Відповідно до абзацу другого п.4.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Тобто, позовну давність по простроченим платежам слід обчислювати окремо по кожному простроченому платежу згідно графіка погашення кредиту, який був узгоджений сторонами у додатку №3 до кредитного договору.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою 28.08.2013р. (відмітка на печатці канцелярії господарського суду Львівської області).

Тобто беручи до уваги порядок погашення заборгованості по графіку в якому чітко визначений розмір кожного окремого платежу, який мав бути здійснений до відповідної календарної дати, по позовних вимогах в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту, яку відповідач зобов'язаний був сплатити до 01 грудня 2009р та починаючи з 01 грудня 2009р до 01 серпня 2010р. сплив строк позовної давності. У вказані строки відповідачу слід було повернути тіло кредиту на загальну суму 578 637,00 грн.

Отже, у зв'язку із спливом строку позовної давності позивачу слід відмовити в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн.

В решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по тілу кредиту в розмірі 835 798,25 грн. позов слід задоволити.

Аналогічно щодо застосування строків позовної давності щодо позовної вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що позичальник повертає банку кредит на умовах п.2.1. Сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, а також в день повернення (у тому числі дострокового) заборгованості за кредитом в повній сумі.

Разом з тим як вбачається з п.4.2. договору, нарахування процентів здійснюється щомісячно в передостанній день поточного місяця.

Тобто із п.4.1. кредитного договору вбачається, що відповідач вважається таким, що прострочив, якщо до кінця останнього робочого дня місяця, в якому нараховані проценти, він не сплатив вказані проценти за користування кредитом. У даному випадку перебіг строку позовної давності починається від останнього робочого дня місяця в якому нараховані проценти.

Беручи до уваги умови п.4.1. договору та розрахунок заборгованості ПП «ТрастТер» по процентам за користування кредитом, суд дійшов висновку, що по позовних вимогах в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом за періоди починаючи з листопада 2009 р. до серпня 2010 р. сплив строк позовної давності. Загальний розмір несплачених процентів за користування кредитом за вказані місяці становить 219 878,70 грн.

Отже, у зв'язку із спливом строку позовної давності позивачу слід відмовити в частині позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 219 878,70 грн.

В решті позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 509 816,70 грн. позов слід задоволити.

Щодо застосування строку позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення заборгованості по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту в розмірі 14 144,35 грн. суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище, кредитним договором в редакції додаткового договору №3 від 23.08.2009р. передбачено, що відповідач зобов'язується додатково перерахувати позивачу плату в розмірі 14 144,35 грн. за внесення змін до кредитного договору на рахунок №61113730209601 в Львівській філії АТ «Брокбізнесбанк». Відповідно до п.5 додаткового договору №3 від 23.08.2009р. даний додатковий договір вступає в законну силу з дати підписання.

Відповідно до абзацу другого ч.1 ст.530 ЦК України зобов'язання, строк (термін) якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Зміни у кредитний договір були внесені 23.08.2009р. разом із підписанням вказаного додатку №3. Тобто, разом із підписанням додатку №3 до кредитного договору у відповідача виник обов'язок сплатити 14 144,35 грн. за внесення змін у кредитний договір.

Відтак, обчислюючи строк позовної давності щодо позовної вимоги про стягнення заборгованості по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту в розмірі 14 144,35 грн. слід відштовхуватись від дати підписання додатку №3 до кредитного договору (22.08.2009р.).

Отже, суд дійшов висновку, що заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині стягнення заборгованості по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту в розмірі 14 144,35 грн. слід задоволити та, відповідно, відмовити позивачу в частині позовних вимог про стягнення заборгованості по несплаченій комісії за пролонгацію кредиту в розмірі 14 144,35 грн.

Щодо застосування строку позовної давності до позовної вимоги в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 162 131,53 грн. суд зазначає наступне.

Позовна давність в один рік, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Останній платіж щодо повернення тіла кредиту відповідач повинен був здійснити до 21.08.2011р., а останній платіж щодо сплати процентів за користування відсотками відповідач повинен був здійснити до останнього робочого дня грудня 2011р.

Відповідно, враховуючи п.1 ч.2 ст.258 ЦК України, суд дійшов висновку, що заяву відповідача про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині пені в розмірі 162 131,53 грн. слід задоволити та, відповідно, відмовити позивачу в частині позовних вимог про пені в розмірі 162 131,53 грн.

Отже, враховуючи вищенаведене, беручи до уваги те, що відповідачем подано заяви про застосування строків позовної давності, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково, а саме з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по тілу кредиту в розмірі 835 798,25 грн. та заборгованість по відсотках у розмірі 509 816,70 грн.

Сплата позивачем судового збору за подання позовної заяви підтверджується платіжним дорученням №100/авт від 23.08.2013р. на суму 3 041,67 грн. та платіжним дорученням №207/авт від 16.09.2013р. на суму 43 366,46 грн.

Отже, відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати слід покласти на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

В порядку ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищенаведені норми процесуального закону та як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судових засідань.

Керуючись ст.ст. 43, 33, 34, 43, 49, 75 ст.ст. 82-85, 115, 116 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "ТРАСТТЕР" (79018, м.Львів, вул.Стороженка, будинок 12, квартира 48, код ЄДРПОУ 19328849) на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м.Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 19357489) в особі Львівського головного регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (79011, м.Львів, вул.Дм.Вітовського, 35-а) заборгованість по тілу кредиту в розмірі 835 798,25 грн., заборгованість по відсотках у розмірі 509 816,70 грн. та судовий збір у розмірі 26 912,29 грн.

3. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту у розмірі 578 637,00 грн., заборгованості по відсотках у розмірі 219 878,70 грн., пені за прострочення платежів по тілу кредиту та відсотків у розмірі 162 131,53 грн. та несплаченої комісії за пролонгацію кредиту у розмірі 14 144,35 грн. відмовити.

4. Наказ видати після набрання судовим рішення законної сили, в порядку ст.116 ГПК України.

5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст.85 ГПК України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повний текст рішення

виготовлено та підписано 11.11.2013р.

Суддя Петрашко М.М.