Рішення № 34714875, 04.11.2013, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 912/836/13 04.11.13

За позовом Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград"до Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" в особі Кременчуцької філіїпровизнання додаткових угод до кредитного договору недійсним за зустрічним позовом Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк"доОбласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград"простягнення 4 094 383,16 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом): не з'явились;

від відповідача (позивач за зустрічним позовом): Ткачук Н.Ф. - представник за дов.

Рішення прийняте 04.11.2013, у зв'язку з оголошеною перервою в судовому засіданні 21.10.2013 на 04.11.2013.

У судовому засіданні 04.11.2013, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд до господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград" до Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" про визнання недійсним додаткового договору №1 від 01.09.2008 до кредитного договору від 14.11.2006 №2006-53С, №2 від 08.12.2008 до кредитного договору від 14.11.2006 №2006-53С, додатковий договір №3 від 13.02.2009 до кредитного договору від 14.11.2006 №2006-53С.

Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград" звернулось до суду з вимогою про визнання недійсним додаткового договору № 1 від 01.09.2008, №2 від 08.12.2008, №3 від 13.02.2009 до кредитного договору № 2006-53С від 14.11.2006 року у зв'язку з тим, що директор КП "Світловодський міський водоканал" Осіпчук Любов Дмитрівна не мала відповідних повноважень на їх укладення.

Ухвалою від 04.07.2013 справу №912/836/13 прийнято до провадження судді Літвінової М.Є., розгляд справи призначено на 31.07.2013.

Клопотання позивача про витребування доказів від 21.06.2013, судом не задоволено, оскільки заявник не довів суду необхідність витребування вказаних документів для вирішення даного спору в порядку ст. 38 Господарського процесуального кодексу України.

29.07.2013 до суду надійшла зустрічна позовна заява Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" до Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" про стягнення заборгованості по кредитному договору №2006-53С від 14.11.2006 у розмірі 4 094 383,16 грн., в тому числі: 2 000 000,00 - сума кредиту, 1 694 575,34 грн. - відсотки за користування кредитом, 399 807,82 грн. - неустойка (пеня за прострочення сплати відсотків - 84 405,08 грн., пеня за прострочення сплати кредиту - 206 684,93 грн., штраф за прострочені відсотки - 58 717,81 грн., штраф за прострочений кредит - 50 000,00 грн.).

Ухвалою від 31.07.2013, суд прийняв зустрічну позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначив на 18.08.2013.

В судовому засіданні 31.07.2013, 19.08.2013, 04.09.2013, на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву на 19.08.2013, на 04.09.2013, на 18.09.2013 відповідно.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 18.09.2013, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. у відпустці, справу №912/836/13 передано для розгляду судді Мельнику В.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.09.2013 справу 912/836/13 прийнято до провадження суддею Мельником В.І.

Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 10.10.2013 справу №912/836/13 передано для розгляду судді Літвіновій М.Є. у зв'язку з поверненням судді Літвінової з відпустки.

Ухвалою від 10.10.2013, суддя Літвінова М.Є. прийняла справу до свого провадження. Розгляд справи призначено на 21.10.2013.

15.10.2013 від Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" надійшла заява про збільшення позовних вимог, відповідно до якої банк просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом 4 212 909,41 грн. (кредит - 2 000 000,00 грн., несплачені відсотки - 1 800 164,41 грн., неустойка - 412 745,00 грн.). Заява прийнята до розгляду судом.

В судовому засіданні 21.10.2013, на підставі ст.77 Господарського процесуального кодексу України, оголошено перерву на 04.11.2013.

Разом із позовною заявою Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград" подало заяву про забезпечення позову шляхом заборони банку у будь-який спосіб здійснювати заміну кредитора у зобов'язанні за кредитним договором від 14.11.2006 №2006-53С.

16.07.2013 банк надав суду заперечення проти заяви про вжиття заходів забезпечення позову, з підстав її необґрунтованості.

Розглянувши подану заяву, суд зазначає наступне.

Приписами ст.66 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011, № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

Згідно п. 3 вказаної Постанови, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, питання задоволення заяви сторони у справі про застосування заходів до забезпечення позову вирішується судом в кожному конкретному випадку виходячи з характеру обставин справи, що дозволяють зробити припущення про утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у випадку невжиття заходів забезпечення позову.

Втім, в порушення вищезазначених вимог процесуального законодавства заява позивача за первісним позовом про вжиття заходів до забезпечення позову, не містить мотивів та посилань на докази, на підставі яких суд може дійти висновку щодо розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника стосовно забезпечення позову та імовірність утруднення виконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, про недоведеність поданої заяви, а тому відмовляє в її задоволенні.

На клопотання комунального підприємства про залишення позову без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України, суд зазначає наступне.

У клопотанні заявник посилається на справу №5013/1474/11 за позовом Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" до Виконавчого комітету Світловодської міської ради, третя особа: Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград" про звернення стягнення на майно в сумі 2 838 596,13 грн., яка перебуває у провадженні господарського суду Кіровоградської області та на ст.61 Конституції України, що є помилковим та необґрунтованим.

Звернення кредитора з позовами до боржника про стягнення заборгованості за кредитним договором та до його поручителя про звернення стягнення на предмет іпотеки, не несе за собою подвійне стягнення коштів та є різними предметами спору. За таких обставин, клопотання про залишення позову без розгляду не підлягає задоволенню.

Щодо поданого Обласним комунальним виробничим підприємством "Дніпро-Кіровогра" клопотання про зупинення провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої справи №401/2365/13-а, що розглядається Світловодським міськрайонним судом Кіровоградської області, про визнання рішення Світловодської міської ради від 02.11.2006 № 142 "Про надання дозволу комунальному підприємству "Світловодский міський водоканал" на отримання кредиту шляхом відкриття кредитної лінії".

У запереченнях від 19.08.2013, банк вважає заявлене клопотання безпідставним та просить відмовити в його задоволенні.

Статтею 79 ГПК встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним.

Зокрема, відповідно до частини першої статті 79 ГПК господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення (частини друга - четверта статті 35 ГПК).

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Іншим судом, про який йдеться у частині першій статті 79 ГПК, є будь-який орган, що входить до складу судової системи України згідно з статтею 3 та частиною другою статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"; іншим судом може вважатися й інший склад суду (одноособовий чи колегіальний) в тому ж самому судовому органі, в якому працює суддя (судді), що вирішує (вирішують) питання про зупинення провадження у справі, що зазначено в п. 3.16 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Дослідивши обставини викладені у клопотанні про зупинення провадження у справі та заслухавши пояснення сторін, суд дійшов висновку про те, що встановлені обставини у адміністративні справі №401/2365/13-а, не вплинути на оцінку доказів у даній справі. Окрім того, суд може самостійно встановити обставини, які досліджуються у справі №401/2365/13-а, враховуючи предмет спору.

Таким чином, суд не вбачає підстав щодо неможливості розгляду даної справи до вирішення справи №401/2365/13-а, а тому в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі слід відмовити, з вищевикладених підстав.

04.09.2013 позивач за первісним позовом подав клопотання про застосування строків позовної давності до позову про стягнення заборгованості за кредитним договором.

02.09.2013 підприємство звернулося до суду з клопотанням про зупинення провадження у справі до вирішення господарським судом Кіровоградської області справи №912/1255/13 між тими ж сторонами про визнання кредитного договору №2006-53С від 14.11.2006 недійсним, в задоволенні якого суд відмовив, враховуючи, що господарським судом Кіровоградської області вказану справу направлено за підсудністю до господарського суду міста Києва та 21.10.2013 судом прийнято рішення про відмову в задоволенні позову про визнання недійсним кредитного договору №2006-53С від 14.11.2006.

04.09.2013 Обласним комунальним виробничим підприємством "Дніпро-Кіровоград" подано до суду аналогічне клопотання про зупинення провадження у справі. В даному випадку, повторне подання такого клопотання свідчить про зловживання підприємством своїми процесуальними правами.

Така ж правова позиція викладена в п. 3.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", де зазначено, що Зловживанням процесуальними правами слід вважати також і подання учасниками судового процесу:

- клопотань (заяв) про вчинення господарським судом не передбачених ГПК процесуальних дій;

- подання другого і наступних клопотань (заяв) з одного й того самого питання, яке вже вирішено господарським судом;

- апеляційних і касаційних скарг на процесуальні документи, дія яких на момент подання такої скарги закінчилася (вичерпана), - наприклад, на ухвалу про зупинення провадження у справі після поновлення провадження в останній.

З урахуванням обставин справи господарський суд може залишити відповідне клопотання (заяву, скаргу) без задоволення, приєднавши його (її) до матеріалів справи і зазначивши про це в описовій частині рішення, прийнятого по суті справи (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Відповідна практика, спрямована на умисне затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку.

При цьому під затягуванням судового процесу розуміються дії або бездіяльність учасника судового процесу, спрямовані на: неможливість початку розгляду судом порушеної провадженням справи; неможливість прийняття судом рішення в даному судовому засіданні; створення інших перешкод у вирішенні спору по суті з метою недосягнення результатів такого вирішення протягом установлених законом процесуальних строків.

Отже, враховуючи наведене, суд залишає без задоволення клопотання про зупинення провадження у справі від 04.09.2013.

У своїх запереченнях на первісний позов, банк зазначив, що на момент укладення додаткових договорів був чинний статут позичальника в редакції 2005 року, відповідно до п.5.1.10 якого, підприємство має право укладати кредитні договори під заставу майна підприємства за згодою власника у порядку визначеному чиним законодавством. Для забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором в іпотеку було передано нерухоме майно майнового поручителя - територіальної громади м.Світловодська в особі Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області, відповідно до іпотечного договору від 14.11.2006. Крім того, лист №478 від 15.06.2009, №7 від 05.01.2010, виписки по особовому рахунку свідчать про схвалення позичальником відсоткової ставки у розмірі 23,5 % річних.

У відзиві на зустрічну позовну заяву відповідач зазначив, що його заборгованість перед банком становить 3 514 456,51 грн. та наддав свій розрахунок суми боргу заявлено до стягнення.

В доповненнях до відзиву на зустрічну позовну заяву відповідач просить суд застосувати ч.3 ст.83 Господарського процессуального кодексу України та зменшити розмір пені до 1% від заявленного розміру.

В судовому засіданні 04.11.2013, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

14.11.2006 року між Комунальним підприємством "Світловодський міський водоканал" та Акціонерним комерційним банком "Східно-Європейський банк" в особі відділення № 12 Кременчуцької філії АКБ "Східно-Європейський банк" укладений кредитний договір №2006-53С, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику відкличну не відновлювальну кредитну лінію для поповнення обігових коштів в сумі 2 000 000,00 грн. строком з 14.11.2006 року по 13.11.2009 року, зі сплатою відсотків у розмірі 18,5% річних та погашення заборгованості згідно Графіку погашення кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статуту обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград", затвердженого Головою Кіровоградської обласної ради від 24.02.2012 року (розпорядження №50гр від 24.02.2012 року), комунальне підприємство "Світловодський міський водоканал" (ідентифікаційний код 33455258), зареєстрованого виконавчим комітетом Світловодської міської ради 31.05.2005 року реорганізовано шляхом приєднання до обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" згідно з рішенням Світловодської міської ради від 27.09.2011 р. №302 та рішення Кіровоградської обласної ради від 23.09.2011 р. №189.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, комунальне підприємство "Світловодський міський водоканал" (ідентифікаційний код 33455258) припинено, правонаступник Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград" (ідентифікаційний код 03346822).

01.09.2008 року між позичальником в особі директора Осіпчук Любов Дмитрівною та банком в особі начальника Світловодського відділення №12 Кременчуцької філії Заяц Тетяни Миколаївни був укладений додатковий договір №1 до кредитного договору, згідно якого відсоткова ставка за користування кредитом встановлена в розмірі 23,5 % річних.

Додаткові договори № 2 від 08.12.2008 року та № 3 від 13.02.2009 року з боку позичальника також були підписані директором Осіпчук Любов Дмитрівною.

Спір виник внаслідок того, що під час укладання додаткових договорів №1 від 01.09.2008, №2 від 01.09.2008, №3 від 13.02.2009, директор КП "Світловодський міський водоканал" Осіпчук Любов Дмитрівна не була уповноважена на укладання вказаних договорі, а тому на підставі ст. 215, 241 Цивільного кодексу України.

Суд, дослідивши наявні матеріали справи, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про те, що позов Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з додаткових договорів до кредитного договору №2006-53С від 14.11.2006 від Комунального підприємства "Світловодський міський водоканал" вони були підписані директором Осіпчук Любов Дмитрівною, на підставі статуту, затвердженого рішенням Світловодської міської ради від 29.06.2005 року за №1013 та зареєстрованого, зі змінами, виконавчим комітетом Світловодської міської ради Кіроваградської області 04.07.2005 р., номер запису 14461050001000183, та рішень Світловодської міської ради Десятої сесії п'ятого скликання від 02.11.2006 року за №142, Одинадцятої сесії п'ятого скликання від 14.11.2006 року за №143.

Відповідно до п.5.1.10 статуту, затвердженого рішенням Світловодської міської ради від 29.06.2005 року за №1013 та зареєстрованого, зі змінами, виконавчим комітетом Світловодської міської ради Кіроваградської області 04.07.2005 р., номер запису 14461050001000183, підприємство має право укладати кредитні договори під заставу майна підприємства за згодою власника у порядку, що визначений чинним законодавством.

Дозвіл на отримання кредиту надала Світловодська міська рада Кіровоградської області, що підтверджується відповідним її рішенням № 142 "Про надання дозволу комунальному підприємству "Світловодський міський водоканал" на отримання кредиту шляхом відкриття кредитної лінії" від 02.11.2006 року та рішенням № 143 від 14.11.2006 "Про внесення змін до рішення Світловодської міської ради від 02.11.2006 № 142 "Про надання дозволу комунальному підприємству "Світловодський міський водоканал" на отримання кредиту шляхом відкриття кредитної лінії".

Відповідно до ч. 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Згідно з ч. 1 статті 92 ЦК України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

Відповідно до ч. 2 статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 1 статті 238 ЦК України передбачено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє.

Як визначено в статуті підприємства, воно є власністю територіальної громади міста і підпорядковане Світловодському виконавчому комітету (далі Орган управління) Світловодської міської ради (далі Власник).

Генеральний директор самостійно вирішує питання діяльності підприємства, за винятком тих, що віднесені до компетенції власника уповноваженого органу (п. 6.3 Статуту).

Посилаючись на зазначене, позивач зазначає, що на момент внесення змін до договору власник (Світловодська міська рада) не давала згоди на укладання оспорюваних додаткових договорів, тобто вони були укладені без згоди власника, а тому Осипчук Л.Д. діяла без повноважень на їх укладення.

З даними твердженнями позивача суд не погоджується з наступних підстав.

В позовних вимогах позивач посилається на ст. 215 Цивільного кодексу України, відповідно до якої, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 5.1.10 Статуту, підприємство має право укладати кредитні договори під заставу майна підприємства за згодою власника у порядку, що визначений чинним законодавством.

Проте вказаний кредитний договір майном позичальника не був забезпечений.

Окрім того, п. 7.10 Кредитного договором, сторони погодили, що він залишається чинним до дати повної сплати позичальником заборгованості за цим кредитним договором.

А додатковими кредитними договорами, сторони лише вносили зміни до певних пунктів Кредитного договору.

Для забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором в іпотеку банку було передано нерухоме майно майнового поручителя - територіальної громади м. Світловодська в особі Виконавчого комітету Світловодської міської ради Кіровоградської області згідно іпотечного договору від 14.11.2006 року, посвідченого державним нотаріусом Світловодської міської державної нотаріальної контори Н.І. Москаленко та зареєстрованого в реєстрі за № 1-2966.

Також безпідставним є посилання позивача на п. 30 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", відповідно до якого, виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання як прийняття рішень щодо відчуження відповідно до закону комунального майна, оскільки умовами кредитного договору та додатковими договорами до нього, відчуження комунального майна не здійснювалось.

Таким чином, при укладенні додаткових договорів №1 від 01.09.2008, №2 від 01.09.2008, №3 від 13.02.2009 до кредитного договору №2006-53С від 14.11.2006 року директор Осіпчук Любов Дмитрівна мала необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.3.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Крім того, оспорювані договори були схвалені позичальником, про що свідчать листи та інші підтверджуючі документи наявні в матеріалах справи, зокрема:

- листи КП "Світловодський міський водоканал" № 478 від 15.06.2009 року та № 7 від 05.01.2010 року, відповідно до яких позичальник підтвердив факт отримання кредиту та встановлення відсоткової ставки в розмірі 23,5 % річних;

- виписки по особових рахунках позичальника, які свідчать про рух коштів: погашення позичальником процентів по кредиту за час користування кредитними коштами, про що свідчить також довідка банку, платіжні доручення тощо.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог позивача та про відсутність порушення права позивача, а тому в задоволенні позовних вимог Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" слід відмовити.

Щодо зустрічних позовних вимог Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" про стягнення заборгованості за кредитним договором №2006-53С від 14.11.2006 в сумі 4 212 909,41 грн. (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог), суд зазначає наступне.

У відзиві на зустрічний позов відповідач заперечує проти його задоволення, надає власний розрахунок заборгованості та просить суд зменшити розмір пені заявленої до стягнення до 1% від заявленої суми.

Згідно умов Кредитного договору №2006-53С від 14.11.2006, для поповнення обігових коштів, банк зобов'язався відкрити позичальнику відкличну не відновлювальну кредитну лінію в сумі 2 000 000,00 грн. строком з 14.11.2006 по 13.11.2009 із сплатою відсотків у розмірі 18,5% річних та погашенням заборгованості згідно графіку погашення кредиту (додаток №1), яка буде надаватися траншами.

Додатковим договором №1 від 01.09.2008 до Кредитного договору п.1.1 статті 1 Кредитного договору сторони доповнили наступним абзацом:

З 01.09.2008 відсоткова ставка за користування кредитом встановлюється в розмірі 23,5% річних. Додатковий договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами.

Додатковим договором № 2 від 08.12.2008 до Кредитного договору, сторони у п.1.1 статті 1 кредитного договору встановили відсоткову ставку 23,5% річних, інші умови договору залишені без змін.

Відповідно до п.3.1.3 Кредитного договору в редакції Додаткового договору №3 від 13.02.2009, позичальник зобов'язується використовувати кредит на цілі, зазначені в цьому договорі і забезпечити повернення кредиту не пізніше 13.11.2009 на рахунок №20631935304886 та сплату відсотків за користування кредитом на рахунок №26009330104886 в Кременчуцькій філії.

У відповідності до положень ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Судом встановлено, що за період з 15.11.2006 по 28.02.2008 банком надано позичальнику кредитні кошти у розмірі 2 000 000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не заперечується відповідачем.

З банківських виписок вбачається, що за період з 29.11.2006 по 12.01.2010 відповідач сплатив відсотки у розмірі 1 143 075, 75 грн., тобто заборгованість за відсотками становить 1 694 575,34 грн.

Заперечення відповідача за зустрічним позовом щодо розмірі заборгованості за кредитом та відсотками, не підтверджується матеріалами справи.

Отже, відповідно до п. 3.2.2 Кредитного договору, позичальник зобов'язаний грошові кошти на виконання зобов'язань, передбачених договором, спрямовувати в наступній черговості: -відшкодування витрат кредитора, пов'язаних з одержанням виконання; - відстрочені відсотки за користування кредитом; - прострочена заборгованість по кредиту; - поточні нараховані відсотки по кредиту; - поточна заборгованість по кредиту; - пені, штрафи.

Отже, умовами Кредитного договору, позичальник зобов'язаний був повернути кредит та відсотки до 13.11.2009, однак свої зобов'язання відповідач не виконав належним чином, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано останнім.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість за кредитом становить 2 000 000,00 грн., за відсотками - 1 800 164,41 грн.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Наявність заборгованості позичальника перед банком належним чином доведено, документально підтверджено та не спростовано позичальником.

Заперечення відповідача за зустрічним позовом щодо розрахунку заборг7ованості заявленого до стягнення не знайшли підтвердження матеріалами справи, окрім того судом вже встановлено, що додаткові угоди до Кредитного договору, є дійсними, а тому банк правомірно застосовував відсоткову ставку за користування кредитом у розмірі 23,5 % річних.

Розрахунок відповідача наведений у відзиві на позов, судом визнаний не вірним, оскільки відповідач розрахував відсотки із застосуванням відсоткової ставки у розмірі 18,5 % за весь період нарахування, що порушує умови кредитного договору та додаткові договори до нього.

Відповідач заявив клопотання про застосування строків позовної давності визначених в п. 7.12 Кредитного договору.

Відповідно до п.7.12 Кредитного договору, сторони домовились про встановлення строку позовної давності за цим договором - 5 років.

Відповідно до статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік, загальна позовна давність встановлюється в три роки (ст. 257 ЦК України).

Позовна давність, визначена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, відповідно до ч.1 ст. 259 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

У відповідності до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Отже, враховуючи наведене та те, що заборгованість за кредитом заявлена за період з 15.11.2006 по 28.02.2008, а з зустрічним позовом банк звернувся до суду 29.07.2013

При цьому поважних причин пропущення зазначених строків позовної давності позивачем не наведено, відповідно заяви до суду не подано.

Пунктом 4 статті 267 Цивільного кодексу України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Тому в задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 2 000 000,00 грн. слід відмовити.

Що стосується відсотків річних, які нараховані за користування кредитом за період з 14.11.2006 по 20.10.2013, підлягають частковому задоволенню за період з 29.07.2008 по 20.10.2013 у розмірі 2 448 325,98 грн. В задоволенні відсотків річних заявлених за період з 15.11.2006 по 28.07.2008 суд відмовляє.

У зв'язку з неналежним виконання щодо несвоєчасного погашення процентів за користування кредитом, банк нарахував позичальнику пеню на прострочені відсотки за період з 01.01.2010 по 30.07.2013 в розмірі 84 405,08 грн., за пеню за прострочення сплати кредиту у розмірі 206 684,93 грн. за період з 13.11.2009 по 15.05.2010.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору, при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом,3 позичальник сплачує банку пеню, яка нараховується на суму заборгованості за кредитом та відсотками за кредитом із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочки, за кожен день прострочення.

Позивач також заявив до стягнення пеню за кредитом у розмірі 206 684,93 грн. та штраф у розмірі 50 000,00 грн. за прострочений кредит, які не підлягають задоволенню, оскільки за пропуском позовної давності суд відмовив в задоволенні стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 2 000 000,00 грн.

Щодо пені та штрафу нарахованих за прострочення сплати відсотків, суд зазначає наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1-2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дії відповідача є порушенням вимог договору, тому є підстави для застосування відповідальності за умовами договору та Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Суд перевірив розрахунок пені за прострочення сплати відсотків та визнав його обґрунтованим, тому пеня за відсотками підлягає до стягненню у розмірі 91 354,59 грн. за розрахунком банку.

Відповідно до п. 4.2 Кредитного договору, при несвоєчасному поверненні кредиту та відсотків за користування кредитом, позичальник сплачує банку штраф в розмірі 2,5% від простроченої суми, якщо вона не перевищує 500 000,00 грн., 5% - якщо вона перевищує 500 000,00 грн.

Позивач заявив до стягнення штраф за прострочені відсотки - 64 705,48 грн., розрахунок якого судом перевірений та визнаний обгрунтованим.

Щодо клопотання відповідача про застосування ч.3 ст. 83 Господарського процессуального кодексу України, суд визнає його необгрунтованим та відмовляє в його задоволенні, як необгрунтованого та не підтвердженого належними доказами в порядку ст. 33 Господарського процессуального кодексу України.

Пунктом 3.17.4 Постанови Вищого Господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причин (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на ті обставини, що з боку відповідача було не було вжито необхідних заходів щодо належного виконання зобов'язання за Договором, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання про зменшення пені до 1% від заявленої суми.

Щодо посилання відповідача про неправомірність стягнення одночасно штрафу та пені, суд зазначає наступне.

Стаття 611 ЦК України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойки, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Частина 2 статті 551 ЦК України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності.

Зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 р. № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08.

Таким чином, позовні вимоги Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" підлягають задоволенню в частині відсотків у розмірі 2 448 325,98 грн., пені за прострочення сплати відсотків у розмірі 91 354,59 грн., штрафу - 64 705,48 грн.

Відповідно до ст.49 Господарського процессуального кодексу України, судови витрати за первісним позовом покладаються на Обласне комунальне виробниче підприємство "Дніпро-Кіровоград", а витрати за зустрічним позовом Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" - на сторонни пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні первісного позову відмовити.

2.Зустрічний позов задовольнити частково.

3.Стягнути з Обласного комунального виробничого підприємства "Дніпро-Кіровоград" (25009, м. Кіровоград, вул. 50 річчя Жовтня, 19, код 03346822) на користь Акціонерного комерційного банку "Східно-Європейський банк" (01103, м. Київ, вул.. Драгомирова, 2, оф. 1, код 19364130) заборгованість за відсотками у розмірі 2 448 325,98 грн. (два мільйона чотириста сорок вісім тисяч триста двадцять п'ять гривень 98 коп.), пеню за відсотками - 91 354,59 грн. (дев'яносто одна тисяча триста п'ятдесят чотири гривні 59 коп.), штраф за відсотками - 64 705,48 грн. (шістдесят чотири тисячі сімсот п'ять гривень 48 коп.) та 43 775,54 грн. (сорок три тисячі сімсот сімдесят п'ять гривень 54 коп.) судового збору.

4.В іншій частині позову відмовити.

5.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

6.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання

повного тексту рішення: 11.11.2013.

Суддя М.Є. Літвінова