Постанова № 34713843, 17.10.2013, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2013 р. Справа № 2а-9948/12/2070Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: П'янової Я.В.

Суддів: Зеленського В.В. , Чалого І.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 2а-9948/12/2070

за позовом Іноземного підприємства "Аврора"

до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Іноземне підприємство "Аврора" (далі - ІП "Аврора"), звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Основ'янська МДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2012 р. № 0000410221 та № 0000420221.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013 р. адміністративний позов Іноземного підприємства "Аврора" задоволено в повному обсязі.

Скасовані податкові повідомлення-рішення Основ'янської МДПІ від 15.05.2012р. № 0000410221 та № 0000420221.

Стягнуто з Державного бюджету (п/р 31217206784011 УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова, банк отримувача - ГУ ДКСУ у Харківській області, МФО 851011) на користь Іноземного підприємства "Аврора" (код ЄДРПОУ 34756588) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2146,00 грн.

Не погодившись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать нормам матеріального та процесуального права, а саме: пп. 5.2.1, п. 5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст.5, п. 8.3 ст.8 Закону України від 28 грудня 1994 року за №334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", який діяв на час виникнення спірних правовідносин; пп.7.2.1, 7.2.3, 7.2.6 п.7.2., пп. 7.4.4., 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 3 квітня 1997 року, №168/97-ВР "Про податок на додану вартість", який діяв на час виникнення спірних правовідносин; п.44.6 ст.44., п.85.2 ст.85, п. 138.2., пп. 138.10.2 п.138.10 статті 138, п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України; ст.ст. 7. 9, 11, 86, 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, та неправильного вирішення спору.

Позивач у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся повістками з поштовими повідомленнями, які направлялись за офіційним місцем знаходження відповідно до довідки органу реєстрації та адресою, вказаною позивачем, однак були повернуті поштою з відміткою про причину повернення «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з положеннями ст. 35 Кодексу адміністративного судочинства України у разі повернення поштового відправлення із повісткою, яка не вручена адресату з незалежних від суду причин, вважається, що така повістка вручена належним чином.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу відповідно до ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 26.09.2013 року здійснено заміну відповідача - Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби на її правонаступника - Основ'янську об'єднану державну податкову інспекцію м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Судом першої інстанції встановлено, що підприємство позивача зареєстровано як юридичну особу 19.12.2006 року виконавчим комітетом Харківської міської ради, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України серії ААА № 747365 та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Позивач перебуває на обліку в органах державної податкової служби з 20.12.2006р. за № 1665 та є платником податку на додану вартість з 15.05.2007р., що підтверджується довідкою про взяття на облік платника податків від 19.08.2011р. № 121 та свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200080458.

Фахівцями відповідача та ДПС у Харківській області в квітні 2012 року проведено документальну планову виїзну перевірку ІП "Аврора" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р.

За результатами перевірки складено акт № 593/221/34756588 від 24.04.2012 р. (а.с. 11-75, том 1), в якому зафіксовані порушення позивачем вимог: п.п.5.2.1 п.5.2., п.п.5.3.9 п.5.3., п.5.9 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", п.п.138.10.2, п.138.10, п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, в результаті чого занижений податок на прибуток на загальну суму 195855041,00 грн.; п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6, п.п.7.4.1, п.п.7.4.4, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 103731371,00грн.

На підставі висновків зазначеного акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: від 15.05.2012 р. № 0000410221, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 139481311,00 грн., а також застосовані штрафні санкції в сумі 32272416,75 грн., та № 0000420221, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 96839498,00 грн. та застосовано штрафні санкції в сумі 24017294,00 грн.

Не погоджуючись з висновками акта перевірки та прийнятими на їх підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень невірно застосовано норми чинного законодавства, при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим вони підлягають скасуванню.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп.7.2.3, пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках і надається покупцю на його вимогу продавцем товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.2.3. п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі, якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Отже, керуючись п.7.5 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: за вимогами п.п.7.5.1 дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку) товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.п.7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 зазначеної статті платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками: порядковий номер податкової накладної; дату виписування податкової накладної; повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача; ціну поставки без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Вказані вище норми Закону України "Про податок на додану вартість" кореспондуються з нормами чинного Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п. 14.1.181. п. 14.1. ст. 4 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1. ст. 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з п. 198.2. ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3. ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, відповідно до п. 201.1. ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Приписами пункту 201.4. ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

З огляду на викладені норми Податкового кодексу України можна дійти висновку про існування таких підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника ПДВ виникає право на податковий кредит.

Щодо визначення позивачеві зобов'язань з податку на прибуток колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених відповідними документами.

Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 зазначеного Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Таким чином, змінення показника валових витрат безпосередньо впливає на об'єкт оподаткування.

Разом з тим, відповідно до п. 138.1. ст.138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті;

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

- крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 138.1.1. Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Разом з тим, відповідно до пункту 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Виходячи з системного аналізу вказаних норм, необхідно зауважити на те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та валові витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Проте, в порушення вищенаведених норм чинного законодавства, позивачем під час проведення перевірки не було надано первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували фактичне придбання товарів, отримання та використання послуг у власній фінансово-господарській діяльності.

Вищезазначене підтверджується складеним, відповідно до положень п.85.6 ст.85 Податкового кодексу України, актом відповідача від 17.04.12р. №498/22-105 про ненадання витребуваних документів (а.с.76, 2 том); узагальненим переліком документів, які досліджувалися при проведені перевірки, наведеним у додатку №3 до акту перевірки (а.с.63, том 8), відсутністю підпису посадових осіб, що проводили перевірку в Журналі видачі документів ІП "Аврора", неодноразовими запитами ОДПІ про надання документів від 10.04.12р. №1244/10/22-204, від 13.04.12р. №1532/10/22-204, від 15.04.12р. №1005/10/23-204, від 17.04.12р. №1612/10/22-204, направленими на адресу позивача (а.с.144-153, 1 том).

Приписи п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України зобов'язують платника податків надати посадовим (службовим) особам органів державної податкової служби у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

При цьому, відповідно до п. 44.6 ст.44 Податкового кодексу України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, передумовою для віднесення спірних сум до податкового кредиту та валових витрат стали фінансово-господарські взаємовідносини позивача з ТОВ "Карпос", ТОВ "ВентТехСервіс", ІП "Еолія" за період з 01.01.09 р. по 31.12.11 р.

Так, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем (комітент) та ТОВ "Карпос" (комісіонер) укладений договір комісії на реалізацію товару від 01.04.2009р. № 456/07/09, а також, договір комісії на реалізацію товару від 06.03.2009р. № 32/04/09; договір поставки від 06.03.2009р. № 114/07/09.

Також, між позивачем (орендар) та ТОВ "ВентТехСервіс" (орендодавець) укладений договір оренди обладнання від 06.05.2009р. № 221/05/09, між позивачем (комітент) та ТОВ "ВентТехСервіс" (комісіонер) укладений договір комісії від 01.07.2010р. № 116/08/10, договір комісії від 01.04.2009р. № 303/07/09, договір комісії від 06.03.2009р. № 31/04/09 та договір поставки від 01.03.2009р. № 131/04/09.

Крім того, між ІП "Аврора" (замовник) та ІП "Еолія" (виконавець) укладені договори про надання послуг № 01/02/08-02 від 01.02.2008 р. та № 14/03/09 від 01.03.2009 р.

На підтвердження своєї правової позиції позивачем до матеріалів справи долучено лише договори комісії на реалізацію товарів від 06.03.09р. №32/04-09, від 01.04.09р. №456/07/09 та договір поставки товарів від 06.03.09р. №114/07-09, укладені з ТОВ "Карпос", а також договори комісії на реалізацію товарів від 06.03.09р. №31/04-09, від 01.04.09 р. №303/07/09, від 01.07.10р. №116/08/10 та договір поставки товарів від 01.03.09р. №131/04-09, укладені з ТОВ "ВентТехСервіс".

На виконання вказаних договорів позивачем в ході розгляду справи надано лише податкові накладні, реєстри податкових накладних, банківські виписки за 2009 рік та акти здачі-приймання послуг по договорам комісії на реалізацію товарів від 01.04.09р. №456/07/09 та від 01.04.09р. №303/07/09.

При цьому, зазначені акти здачі-приймання послуг складені з порушенням приписів п.2 ст. 9 Закону № 996-ХІУ, зокрема, щодо не зазначення змісту та обсягу господарських операцій, що виключає їх врахування в якості документів, що підтверджують виконання спірних зобов'язань.

Враховуючи вищенаведені положення ст. 9 Закону № 996-ХІУ, не можуть вважатися також належними та допустимими доказами наявні в матеріалах справи реєстри податкових, прибуткових накладних з 01.01.10 р. по 31.12.11 р. (т.8 а.с.75-151), з огляду на дефектність їх змісту (не розкривають зміст та обсяг, суті наданих послуг) та форми (не містять дати і місця складання; зазначення посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції).

З огляду на викладене, лише на підставі зазначених документів, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правомірність віднесення спірних сум до складу валових витрат та податкового кредиту, а також реальності господарських операцій, із зазначенням в судовому рішенні про їх підтвердження первинними документами, наданими в повному обсязі.

Колегія суддів вважає за необхідне зауважити на те, що в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують правомірність формування сум валових витрат та податкового кредиту, амортизаційних відрахувань та факту здійснення господарських операцій позивача з ТОВ "Карпос" та ТОВ "ВентТехСервіс", а саме: акти приймання-передачі товарів по іншим угодам (в тому числі по іншим угодам від 06.03.09р. №32/04-09 та від 06.03.09р. №114/07-09, від 06.03.09р. №31/04-09, від 01.07.10р. №116/08/10); звіти комісіонерів (складання яких один раз на місяць обумовлено умовами п.5 договорів комісії) та документи, що розкривають зміст, обсяги та вартість придбаних маркетингових послуг і їх зв'язок з господарською діяльністю позивача; довіреності на отримання матеріальних цінностей; документи, що відображують в бухгалтерському обліку факт оприбуткування товарів на складі; докази фактичного переміщення товару, тощо.

Відсутність вказаних документів дає підстави для висновку про неможливість підтвердити фактичний рух активів та використання позивачем матеріальних цінностей у власній господарській діяльності.

Щодо доводів позивача та суду першої інстанції про неможливість надати вилучені первинні бухгалтерські документи, колегія суддів зауважує на таке.

Відповідно до ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно з п.60 Спільного наказу Генпрокуратури, ДПАУ, ВСУ, МВС, СБУ, Держсудадміністрації від 27.08.10р. № 51/401/649/471/23/125 "Про затвердження та введення в дію Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду", про можливість отримання зацікавленими особами вилучених у них предметів та цінностей, які підлягають поверненню, їм повідомляється письмово.

В матеріалах справи міститься лист СУ УПМ ДПС у Харківській області від 18.02.13р. №769/10/0915, який підтверджує той факт, що посадові особи ІП "Аврора" були письмово повідомлені про можливість отримати вилучені первинні бухгалтерські документи за період, охоплений перевіркою, проте зазначеним правом не скористалися (а.с.252, 8 том).

Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на той факт, що всі надані первинні бухгалтерські документи позивача досліджувалися податковим органом під час перевірки, оскільки згідно з протоколом обшуку і огляду від 04.07.2012 р. (а.с.119, 2т.) були вилучені вже після проведення відповідачем перевірки та складення акту перевірки від 24.04.2012р. (а.с.11, 1 том).

Крім того, не можуть вважатися такими, що мають преюдиційне значення обставини, встановлені рішеннями Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.11.11р. по справі №2а-1485/11/2070, від 07.03.12р. по справі №2а-1484/11/2070 та Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.11р. по справі №2а-1740/11/2070. Так, в ході судового розгляду справи №2а-1485/11/2070 та справи №2а-1484/11/2070 судами не досліджувалися обставини вчинення спірних господарських операцій, предмет, умови, порядок виконання договірних зобов'язань. А висновки актів, складених за результатами перевірок ТОВ "Карпос", визнані судом неправомірними виключно через встановлення порушення порядку (процедури) проведення таких перевірок.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.09.11р. по справі №2а-1740/11/2070 визнано неправомірними дії ДПІ у Фрунзенському районі м. Харкова, які полягають у визнанні правочинів, укладених ТОВ "ВентТехСервіс" з контрагентами такими, що не спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлених ними.

В той же час, необхідно наголосити, що врахувавши зазначене судове рішення в ході розгляду даної справи, суд першої інстанції не зважив на те, що серед переліку контрагентів ТОВ "ВентТехСервіс" не значився позивач.

Таким чином, під час розгляду справи №2а-1740/11/2070 суд не досліджував господарські операції ТОВ "ВентТехСервіс" з ІП "Аврора" та не надавав їм правову оцінку.

Актом документальної планової виїзної перевірки №593/221/34756588 від 24.04.12р. було також встановлено неправомірне формування позивачем валових витрат та податкового кредиту за рахунок включення до їх складу вартості послуг про надання персоналу, отриманих від ІП "Еолія".

Враховуючи приписи пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334/94-ВР (що був чинний на час виникнення спірних правовідносин), пп. 14.1.27, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст.138 Податкового кодексу України, правильність формування валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг.

Проте, ані в ході проведення перевірки (незважаючи на неодноразові запити ОДПІ від 10.04.12р. №1244/10/22-204, від 13.04.12р. №1532/10/22-204, від 15.04.12р. №1005/10/23-204, від 17.04.12р. №1612/10/22-204), ані в ході розгляду справи позивачем не було надано належних та допустимих доказів безпосереднього використання придбаних послуг у власній господарській діяльності ІП "Аврора".

Так, складені за спірними операціями акти виконаних робіт містять загальне знеособлене посилання про виконання послуг з надання персоналу. Зазначені акти не містять будь-якої ідентифікації, персоніфікації персоналу та деталізації його кількості, не містять інформації щодо кваліфікації працівників та найменування посад щодо цих осіб, вартості наданих послуг, необхідність наявності відомостей, що випливає із змісту та суті договору та операцій такого роду, а також з положень ст. 1, ч. І, ч. 2 ст. 3 Закону №996-ХІУ.

При цьому, під час розгляду справи ІП "Аврора" не надано замовлень про обсяг послуг, кількісний та посадовий склад працівників, як це передбачено п.2.1 договорів, укладених позивачем з ІП "Еолія".

Крім того, відповідно до приписів ст. 901 глави 63 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За договором про надання персоналу (відповідно до дефініцій міжнародного права - договір аутстаффінгу) одна організація (виконавець або провайдер) надає в розпорядження іншої організації фахівців необхідної кваліфікації для виконання певних функцій в інтересах цієї або іншої організації. При цьому організація, що надає персонал, не бере на себе зобов'язань по наданню будь-яких послуг. Єдиним її обов'язком є надання кваліфікованого персоналу. Оплата за такий персонал встановлюється в заздалегідь визначеною сумою і не залежить від фактично виконаного цим персоналом обсягу послуг. За своєю суттю відносини, що виникають при наданні персоналу, різні: з однієї сторони, цивільно-правові відносини між провайдером та замовником, а з іншої сторони, трудові відносини за участю працівника.

Відтак, предметом даного договору є не люди як такі, а послуги компанії з надання персоналу (або оренда персоналу), що, в свою чергу, спростовує визначення у актах виконаних робіт вартості послуг у чоловіка/годинах. Таким чином, відповідно до особливостей законодавства України, надання послуг з персоналу (оренда персоналу або аутстаффінгу) обумовлює наявність двох договорів: цивільно-правового та трудового.

Проте, ІП "Аврора", яка виступає замовником послуг з надання персоналу, не надано копій трудових договорів, анкет претендентів на роботу, наказів про їх прийняття на роботу, доказів ознайомлення цих осіб з вимогами правил техніки безпеки, пожежної безпеки та ознайомлення з правилами внутрішнього трудового розпорядку, звітності з ПДФО, з якої б вбачалось прийняття цих осіб на роботу до позивача, документів, які підтверджували фаховий та кваліфікаційний рівень працівників, що є необхідним, виходячи із змісту і суті обумовлених послуг.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що реальність проведення господарських операцій позивача з вищевказаними контрагентами не доведена, операції не підтверджені первинними документами, які мають юридичну та доказову силу в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.ст. 44, 201 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704), встановлені перевіркою порушення позивачем правил формування валових витрат та податкового кредиту за результатами господарських взаємовідносин мали місце та знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду в суді апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем при прийнятті оскаржуваних рішень невірно застосовано норми чинного законодавства, при неповному та неправильному встановленні всіх дійсних обставин справи, в зв'язку з чим постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової.

Відповідно до ч. 1 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права (ч. 2 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні (ч. 3 ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були допущені порушення норм матеріального та процесуального права, постанова прийнята при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, у зв'язку з чим дана постанова підлягає скасуванню з ухваленням нової - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. по справі № 2а-9948/12/2070 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог Іноземного підприємства "Аврора" до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.05.2012 р. № 0000410221 та № 0000420221 відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Пянова Я.В.Судді(підпис) (підпис) Зеленський В.В. Чалий І.С.

ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Пянова Я.В.