Рішення № 34711990, 11.11.2013, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

11 листопада 2013 р. Справа № 902/1266/13

Провадження № 7/902/54/13

Господарський суд Вінницької області у складі судді Банасько О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", м.Київ

до: Військової частини А0215, м.Вінниця

про стягнення 3 035 979,18 грн. заборгованості

за участю секретаря судового засідання Миколюк М.Г.

за участю представників:

позивача: Селецький О.В., начальник відділу юридичного управління ДК "Укрспецекспорт", довіреність № Д748 д/2012 від 30.06.2011 року, паспорт серії СН № 153417 виданий 16.02.1996 року.

Шендріков Д.О., начальник відділу юридичного департаменту ДК "Укрспецекспорт", довіреність № Д-060/2013 від 01.03.2013 року, паспорт серії СН № 338946 виданий Печерським РУ ГУ МВС України у м. Києві 09.01.1997 року.

відповідача: Ільчик О.В., юрисконсульт, довіреність № 350/1/77/пс від 17.01.2013 року, паспорт серії АА № 172556 виданий Замостянським РВ УМВС України у Вінницькій області, 23.04.1996 року.

третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області: Ходаковський Ю.В., головний спеціаліст юридичного відділу, довіреність № 15-40/10 від 12.07.2013 року, паспорт серії СН № 629665 виданий Московським РУ ГУ МВС України у м. Києві.

В С Т А Н О В И В :

До господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", м.Київ до Військової частини А0215, м.Вінниця про стягнення 3 016 854,35 грн., з яких 2 667 300,00 грн. боргу, 95 996,13 грн. пені, 186 711,00 грн. штрафу, 5 329,26 грн. інфляційних втрат, 51 517,96 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору від 14.09.2012 року № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12.

Ухвалою суду від 10.09.2013 року порушено провадження у справі № 902/1266/13 та призначено до розгляду на 26.09.2013 року.

24.09.2013 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому останній позовних вимог не визнає та вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

26.09.2013 року через канцелярію суду представником відповідача подано клопотання про витребування додаткових доказів необхідних для розгляду справи по суті.

Ухвалою суду від 26.09.2013 року з метою витребування додаткових документів розгляд справи відкладено до 29.10.2013 року.

17.10.2013 року від Головного управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області надійшов лист (№15-12/1439-7419 від 15.10.2013 року) на виконання вимог ухвали суду від 26.09.2013 року .

29.10.2013 року на адресу суду від представника відповідача супровідним листом подано документи які витребувались ухвалою суду додатком до яких додано письмове пояснення в якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з мотивів викладених у поясненні.

Ухвалою суду від 29.10.2013 року розгляд справи відкладено до 11.11.2013 року. Одночасно ухвалою суду залучено до участі в розгляді справи в якості третьої особи яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області.

05.11.2013 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог згідно якої останній просить суд стягнути з відповідача 2 677 300,00 грн. боргу, 98 803,13 грн. пені, 187 411,00 грн. штрафу, 5 349,24 грн. інфляційних втрат, 67 115,81 грн. 3 % річних в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань по договору від 14.09.2012 року № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12.

Вказана заява, розцінена судом як заява про збільшення розміру позовних вимог в частині вимог про стягнення пені, штрафу, 3 % річних та інфляційних втрат прийнята до розгляду як така, що не суперечить приписам ст.22 ГПК України.

В зв'язку з поданим позивачем клопотанням розгляд справи здійснюється з фіксацією судового процесу технічними засобами.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін та третьої особи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

14.09.2012 року між Військовою частиною А0215 (Замовник) та Державною компанією з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" (Постачальник) укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 згідно п.1.1 якого Постачальник зобов'язується у 2012 році поставити Замовникові товар, зазначений у п.1.2 договору та у специфікації Товару (Додаток №1), а Замовник зобов'язується прийняти та оплатити такий товар.

Пунктом 1.2 Договору визначено найменування Товару: речовини вибухові (лот № 4 - піропатрон ППЛ-Т), код 24.61.1 згідно з Державним класифікатором продукції та послуг ДК016-97. Кількість товару зазначена у специфікації товару (Додаток № 1 до Договору).

Постачальник здійснює поставку Товару за цим Договором, після отримання від Замовника (командира військової частини А0215) письмового повідомлення про готовність до виконання умов Договору, яким Замовник визначає обсяги закупівлі Товару (п.1.4 Договору).

Відповідно п.2.1 Договору Постачальник повинен поставити Замовнику товар, який відповідає кресленню № ЛД.34.369.000, індексу 9-А-3282 (ТПКМ-66К). Якість Товару повинна відповідати вимогам викладеним у кресленні № ЛД.34.369.000, індексу 9-А-3282 (ТПКМ-66К). Рік виготовлення Товару: 2012 року. Якість товару повинна засвідчуватися копією Сертифікату якості (Сертифікату відповідності) підприємства-виробника. Комплектація товару: згідно витягу з формуляру. Витяг з формуляру повинен бути встановленого зразку (згідно Додатку № 5), засвідчений підписом керівника підприємства-виробника, скріплений печаткою із зазначенням посади і дати підпису. Тара (упаковка товару): штатна упаковка (тара) підприємства - виробника.

Згідно п.3.1 Договору сума договору становить 2 677 300,00 (два мільйона шістсот сімдесят сім тисяч триста) грн., у тому числі ПДВ (20 %) у розмірі 446 216,67 (чотириста сорок шість тисяч двісті шістнадцять) грн..

Сума договору включає всі витрати Постачальника, які пов'язані з поставкою Товару (транспортні витрати, завантаження, розвантаження, сплата митних тарифів, маркування, тара, упаковка тощо). У випадку перевищення Постачальником суми Договору, сума перевищення оплаті не підлягає.

Розрахунки за товар здійснюються за фактом поставки згідно з чинним законодавством протягом 2012 бюджетного року, на підставі документів, а саме: рахунку-фактури; видаткової накладної; акту прийому поставленого товару (Додаток № 4 до Договору); акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.10 № 690) (п.4.1 Договору).

Згідно п.5.2 Договору місцем поставки товару є с.Новоівницьке, Андрушівського району, Житомирської області, військова частина А1912 Вантажоотримувач Замовника). Товар поставляється силами та засобами Постачальника.

Відповідно п.5.3 Договору перехід права власності та ризиків на товар відбувається після розвантаження та передачі його в розпорядження вантажоотримувача Замовника. При передачі товару повинні бути оформлені приймально-здавальні документи, а саме: видаткова накладна Постачальника, яка виписується в чотирьох примірниках; акт прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.2010 року № 690) в чотирьох примірниках. На підставі акту прийому (форма № 4, затверджена наказом Міністра оборони України від 24.12.10 № 690) оформлюється акт прийому поставленого Товару ( Додаток № 4 до Договору).

Пунктом 6.1.2 Договору встановлено обов'язок для Замовника своєчасного та в повному обсязі проведення оплати Товару відповідно до умов Договору.

До вказаного Договору сторонами підписано додатки, зокрема додаток № 1 "Специфікація товару", додаток № 2 "Протокол погодження ціни", додаток № 3 "Акт виконання умов та документальної звірки взаєморозрахунків за поставлений Товав", додаток № 4 "Акт прийом поставленого Товару", додаток № 5 "Витяг з формуляру".

28.11.2012 року між сторонами підписано додаткову угоду № 1 до договору № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012 року, відповідно до умов якої внесено зміни да п.5.1 Договору та викладено його в наступній редакції: "Постачальник здійснює поставку товару (п.5.4) до 14.12.2012 року, після надання Замовником Постачальнику повідомлення про готовність до виконання умов договору. Замовник може надавати таке повідомлення на поставку як повного обсягу товару так і на партію товару."

14.09.2012 року відповідач листом № 350/138/1554/пс повідомив позивача про готовність до на закупівлю Товару згідно умов Договору № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012 року.

Судом встановлено, що взяті на себе зобов'язання відповідно до умов договору позивач виконав належним чином, передавши відповідачу Товар на загальну суму 2 677 300,00 грн., що підтверджується актом прийому товару № 75/75 від 13.12.2012 року, актом прийому поставленого Товару від 14.12.2012 року, видатковою накладною № 2449 від 11.12.2012 року.

Також судом встановлено. що Постачальником оформлено рахунок-фактуру № 530 на загальну суму 2 677 300,00 грн..

Із матеріалів справи слідує, що позивач нееодноразово звертався до відповідача з письмовими вимогами виконати узяти на себе зобов'язання по оплаті за поставлений товар, що підтверджується листами № USE-17.3-472 від 16.01.2013 року, № USE-17.3-1247 від 04.02.2013 року, № USE-17.3-4551 від 10.04.2013 року та претензією № USE-13.3-7614 від 14.06.2013 року.

У відповідь на вказані вимоги позивача відповідачем надіслано листи № 350/129/138/139 від 08.02.2013 року, № 350/129/138/337пс від 16.04.2013 року, № 350/1/1073/пс від 08.07.2013 року в яких останній зобов'язувався погасити наявну заборгованість за договором після надходження коштів на вказані цілі.

Таким чином борг відповідача становить 2 677 300,00 грн., розмір якого власне не заперечується сторонами.

В зв'язку з тим, що відповідач не розрахувався за отриманий товар в добровільному порядку позивач звернувся з відповідним позовом до суду.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами договору № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012 року між ними виникли зобов'язання, які мають елементи правової природи договору "Поставки".

Згідно із ч.ч.1, 2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу (ч. 1 ст. 693 ЦК України).

Як вказувалось вище п.4.1 Договору встановлено зобов'язання для Замовника провести розрахунки протягом 2012 бюджетного року.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

В силу вимог ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами, відтак, суд вважає, що позов в частині стягнення 2 677 300,00 грн. основного боргу є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.

Також судом розглянуто вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 98 803,13 грн. пені (за період з 01.01.2013 року по 30.06.2013 року), 187 411,00 грн. 7 % штрафу, 5 349,24 грн. інфляційних втрат (за період з січня по червень 2013 року включно) та 67 115,81 грн. 3 % річних (за період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року) за результатами чого суд дійшов наступних висновків щодо вказаних вимог.

Так, вимога позивача про стягнення 98 803,13 грн. пені обгрунтована приписами ч.6 ст.231 ГК України задоволенню не підлягає виходячи з наступних міркувань.

Частиною 2 ст.193 ГК України встановлено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених ГК України, іншими законами або договором.

Частиною 2 ст. 217 ГК України передбачено такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції, оперативно-господарські санкції.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.1 ст.231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено , санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором . При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг) (ч.4 ст.231 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України , за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч.6 ст.231 ГК України).

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Стаття 549 ЦК України вказує, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Водночас згідно приписів ст.547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Як вбачається із матеріалів справи договір від 14.09.2012 року № 219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 не місить письмового обумовлення сторін про відповідальність у вигляді пені за порушення взятих на себе Замовником оплати Товару.

Виходячи з наведеного, вимога про стягнення пені є безпідставною і необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Вимога позивача про стягнення 187 411,00 грн. штрафу обгрунтована приписами ч.2 ст.231 ГК України також не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Відповідно до ч.2 ст.231 ГК України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором. За порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцяти днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, штрафної санкції, передбаченої абзацом третім частини другої ст.231 Господарського кодексу України, допускається за сукупності таких умов: якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом; якщо, між іншим, порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки; якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду судових рішень господарських судів у справах зі спорів про стягнення штрафних санкцій (постанови Верховного Суду України від 06.12.2010 року у справі № 42/562 та від 20.12.2010 року у справі № 06/113-38; від 28.02.2011 року у справі № 23/22).

Згідно вимог ст.11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Як вбачається із матеріалів справи спірні правовідносини у даній справі стосуються порушення відповідачем грошового зобов'язання за договором про закупівлю товарів за державні кошти №219/12/USE-17.3-303-Д/К-12 від 14.09.2012 року.

Таким чином, нарахування позивачем 7 % штрафу на підставі ч.2 ст.231 ГК України за порушення грошового зобов'язання є необґрунтованим та безпідставним, а відтак позовні вимоги останнього в частині стягнення 187 411,00 грн. 7 % штрафу задоволенню судом не підлягають.

Вимоги позивача про стягнення 5 349,24 грн. інфляційних втрат (за період з січня по червень 2013 року включно) та 67 115,81 грн. 3 % річних (за період з 01.01.2013 року по 01.11.2013 року) підлягають задоволенню як обгрунтовані та правомірні.

Так, відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом виявлено помилки в математичних розрахунках, а саме при перерахунку отримано 5 351,92 грн. інфляційних втрат та 67 115,88 грн. 3 % річних, тобто більше ніж заявив позивач до стягнення.

Оскільки визначення ціни позову належить до виключної прерогативи позивача суд задовольняє вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у заявленому позивачем розмірі.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст.32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення для господарського суду не є обов'язковим.

За змістом статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги і заперечення.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду доказів в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, 3 % річних та інфляційних втрат в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

При цьому, судом не беруться до уваги заперечення відповідача наведені у відзиві щодо відсутності в його діях вини, а відтак і підстав для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання, мотивовані нездійсненням оплати отриманого товару у зв'язку із зупиненням ДКСУ у Вінницькій області проведення платежів в/ч А-0215, так як на підставі частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18 жовтня 2005 року вказані ним обставини не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.

Вказану правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 15.05.2012 року у справі № 3-28гс12.

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів щодо відмови в стягненні пені та 7 % штрафу.

Витрати на сплату судового збору підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.49 ГПК України.

При розподілі судового збору суд також враховує положення, яке міститься в п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" згідно якого сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

В даному випадку позивачу слід повернути 00,01 грн. надмірно сплаченого судового збору виходячи з того, що ціна позову відповідно до заяви про збільшення позовних вимог визначена в сумі 3 035 979,18 грн., розмір сплаченого судового збору повинен становити 60 719,58 грн., а сплачено 60 719,59 грн. (платіжні доручення № 1265 від 02.09.2013 року та № 1535 від 04.11.2013 року).

Повертаючи судовий збір позивачу судом враховано положення п.5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" відповідно до якого питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується господарським судом за результатами розгляду відповідних матеріалів, у тому числі й за відсутності заяви (клопотання) сторони чи іншого учасника судового процесу про повернення суми судового збору. Про таке повернення зазначається:

- в ухвалі, якою здійснюється відмова у прийнятті або повернення заяви (скарги), за подання якої сплачується судовий збір, або

- в резолютивній частині судового рішення, яким закінчується розгляд справи по суті (при цьому в його мотивувальній частині наводяться підстави повернення сум судового збору згідно із Законом), або

- в ухвалі про повернення сум судового збору, винесеній як окремий процесуальний документ (зокрема, у випадку, передбаченому пунктом 2 частини першої статті 88 ГПК).

В усіх наведених випадках за необхідності відповідний процесуальний документ виготовляється у двох примірниках (оригіналах), один з яких залишається у матеріалах справи, а інший надсилається особі, яка сплатила судовий збір до Державного бюджету України.

11.11.2013 року в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Керуючись ст.ст.4-3,4-5, 22, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 82, 84, 85, 87, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд-

ВИРІШИВ :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А-0215, вул.Червоноармійська, 105, м.Вінниця, 21007 (ідентифікаційний код - 24981451) на користь Державної компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", вул.Дегтярівська, 36, м.Київ, 04119 (ідентифікаційний код - 21655998) - 2 677 300 грн. 00 коп. - боргу, 5 349 грн. 24 коп. - інфляційних втрат, 67 115 грн. 81 коп. - 3 % річних, 54 995 грн. 30 коп. - відшкодування витрат пов'язаних зі сплатою судового збору.

3. В стягненні 98 803 грн. 13 коп. пені, 187 411 грн. 00 коп. штрафу відмовити повністю.

4. Повернути Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт", вул.Дегтярівська, 36, м.Київ, 04119 (ідентифікаційний код - 21655998) судовий збір в розмірі 00 грн. 01 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 1535 від 04.11.2013 року.

5. Дане рішення є підставою для повернення із Державного бюджету України Державній компанії з експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення "Укрспецекспорт" судового збору в розмірі 00 грн. 01 коп., сплаченого згідно платіжного доручення № 1535 від 04.11.2013 року. Оригінал платіжного доручення № 1535 від 04.11.2013 року знаходиться в матеріалах справи 902/1266/13.

4. Видати наказ в день набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11 листопада 2013 р.

Суддя Банасько О.О.

віддрук. 1прим.:

1 - до справи.