Рішення № 34711955, 06.11.2013, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.11.2013 р. Справа № 914/602/13-г

За позовом: публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (надалі - Банк), м. Київ,до відповідача:дочірнього підприємства "Транспорт" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд" (надалі - Підприємство), м. Трускавець,третя особа:товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції і консалтинг" (надалі - Товариство), м. Трускавець,про: стягнення заборгованості за кредитним договором.Головуючий суддяТ.Я. РимСуддяО.І. ЩигельськаСуддяМ.М. ПетрашкоЗа участю представників:позивача:Брегей І.С. - довіреність від 27.05.2013 р.відповідача:Вихованський Р.І. - довіреність від 04.03.2013 р.,третьої особи:Лешківець О.М. - довіреність від 04.03.2013 р.На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" до дочірнього підприємства "Транспорт" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд", за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиції і консалтинг", про стягнення заборгованості. Ухвалою від 12.02.2013 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 25.02.2013 року. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду. Зокрема, ухвалою суду від 24.04.2013 року призначено колегіальний розгляд справи. За допомогою автоматизованої системи документообігу суду до складу колегії суддів включено суддів З.П. Гоменюк та О.І. Щигельську. З огляду на тимчасову непрацездатність судді З.П. Гоменюк до складу колегії суддів включено суддю М.М. Петрашка.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що третя особа у порушення положень кредитного договору №39/08 від 24.08.2008 р. не повернула кредиту, процентів, штрафних санкцій, внаслідок чого виникла заборгованість у сумі 37.937.684,57 грн., з яких: 33.135.933,76 грн. строкової заборгованості за кредитом, 150.000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2.262.686,01 грн. заборгованості за процентами, 2.683,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 42.338,87 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом, 4.642,13 грн. пені за несвоєчасне погашення комісій, 166.429,67 грн. заборгованості за комісіями, 1.664.296,69 грн. штрафу за порушення вимог пункту 3.3.10 кредитного договору, 399.650,00 грн. штрафу за порушення вимог пункту 4.18 кредитного договору, 284,63 грн. інфляційних збитків за несвоєчасне погашення кредиту, 28.939,58 грн. інфляційних збитків за несвоєчасну сплату процентів, 571,75 грн. інфляційних збитків за несвоєчасне погашення комісії, 79.227,82 грн. - 3% річних.

З огляду на те, що в позивача виникло право вимоги до третьої особи, враховуючи факт укладення між позивачем та відповідачем договору поруки від 24.09.2008 р., позивач вимагає стягнення зазначених вище сум заборгованості з відповідача.

Відповідач повністю заперечив проти позову з таких підстав: 1) відповідачем не було отримано вимоги банку про дострокове повернення кредитних коштів, оскільки така вимога була скерована іншій юридичній особі - ТОВ ТУСС-Євробуд (відзив на позовну заяву вх. №10088/13 від 03.04.13, том 2, а.с. 32) відповідач звертає увагу на відсутність юридичного факту укладення кредитного договору, оскільки кредитний договір не містить ціни позову, а тому сторони не досягли згоди стосовно цієї істотної умови договору (пояснення від 29.04.2013 року №1-а (вх. №11630/13 від 10.04.2013 р., том 2, а.с. 77-78; 3) відповідач заперечує проти нарахованих позивачем сум штрафів. Зокрема, безпідставною є вимога про стягнення штрафу за порушення п. 3.3.10 кредитного договору, адже матеріали справи не містять належних доказів претензій третіх осіб до позичальника, які перевищують 10% виданого кредиту. Безпідставною відповідач вважає і вимогу про стягнення штрафу за порушення обов'язків, визначених пунктом 3.3.32 Кредитного договору. Зокрема, цей пункт встановив, серед іншого, обов'язок позичальника внести зміни до договору іпотеки. Однак позивач не довів, що такі зміни не були внесені через вину позичальника, а тому відсутні правові підстави для застосування такого заходу відповідальності (письмові пояснення від 17.04.2013 року №1-а, вх. №13087/13 від 18.04.2013 р., том 2, а.с. 85-87).

Крім того, відповідач подав зустрічний позов, у якому просить визнати недійсним договір поруки від 24.09.2008 р., укладений між Банком, Товариством та Підприємством. Зазначає, що цей договір поруки є нікчемним в силу положень Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", адже порука може надаватись виключно фінансовою установою, якою Підприємство не є. Тому відповідач не мав повноважень на укладення договору поруки №39/08 від 24.09.2008 р. З огляду на зазначене, посилаючись на частину першу статті 203 та частину другу статті 548 Цивільного кодексу України, просить визнати недійсним договір поруки від 24.09.2008 р.

Позивач повністю заперечив проти вимог зустрічного позову з огляду на такі доводи. По-перше, згідно з положенням пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31.03.2006 року №5555 юридичні особи - суб'єкти господарювання, які не є фінансовими установами, надають фінансові послуги за поданням грошових коштів в позику (окрім на умовах фінансового кредиту) і поручительств відповідно до вимог цивільного законодавства і з урахуванням вимог законодавства України стосовно попередження і протидії легалізації (відмивання) доходів, отриманих злочинним шляхом. По-друге, відповідач не є фінансовою установою, що підтверджується положеннями Статуту підприємства. По-третє, відсутні правові підстави для визнання недійсним як кредитного договору, так і договору поруки. По-четверте, кредитний договір не визнано недійсним, тому відсутні підстави для посилання на частину другу статті 548 Цивільного кодексу України про те, що недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.

Третя особа повністю заперечила проти первісного позову з підстав, викладених у запереченні вх. №6838/13 від 13.03.13 (том 1, а.с. 137-139) та в запереченні вх. №8885/13 від 27.03.13 (том 2, а.с. 25). Вказує, що внесення змін до договору в частині терміну повернення кредиту (істотної умови) має відбуватись в порядку, встановленому договором та законом. Зазначає, що вимога банку про дострокове погашення кредиту підписана не уповноваженою особою, що спростовує твердження банку про виникнення у позичальника обов'язку такий кредит повернути достроково. Вимога банку не має наслідком зміну основного зобов'язання, яке виникло на підставі кредитного договору, в тому числі і в частині зміни строку повернення кредиту, сплати комісій та штрафних санкцій. Наведені обставини свідчать про те, що у позивача не виникло права достроково вимагати повернення кредиту. Крім того, Товариство вважає, що банком не представлено обґрунтованого розрахунку позовних вимог, а тому неможливо поданий розрахунок перевірити.

В письмових поясненнях від 04.04.2013 р. №1-а (вх. №20497/13 від 05.06.2013 року, том 2, а.с. 118-120) третьою особою зазначено, що відсутні правові підстави для стягнення штрафів, заявлених позивачем. Ці заперечення є аналогічними до тих, що надані відповідачем.

В ході розгляду справи судом задоволено клопотання відповідача та ухвалою від 05.06.2013 року зупинено провадження у справі до вирішення справи №914/549/13-г. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.07.2013 року зазначену ухвалу залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 18.09.2013 року касаційну скаргу позивача задоволено, судові акти попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено до господарського суду Львівської області для розгляду по суті.

В судовому засіданні 29.10.2013 року відповідачем повторно подано клопотання про зупинення провадження до моменту вирішення справи №914/549/13-г. Підставою для задоволення клопотання є те, що справи №914/602/13-г та №914/549/13-г є пов'язаними, відповідач не може висловити заперечення, пов'язані з особою боржника, визначення суми боргу без застосування спеціальних знань є неможливим, підставою заперечень позичальника є неукладеність кредитного договору, що не може бути з'ясовано в рамках цього провадження.

Позивач повністю заперечив проти поданого клопотання. Третя особа підтримала подане клопотання про зупинення провадження у справі.

Суд не погоджується з доводами відповідача та відхиляє клопотання про зупинення провадження у справі з огляду на такі доводи. По-перше, свій правовий висновок стосовно цього клопотання надав Вищий господарський суд України в постанові від 18.09.2013 року, визнавши, що в суду були відсутні правові підстави для зупинення провадження у справі з наведених вище підстав.

По-друге, відповідно до частини першої статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарському суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати: як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом зі справою, що розглядається іншим судом та чим обумовлюється неможливість розгляду справи. Пов'язаність справ полягає в тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиціальне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи. Неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Таким чином, Банк управі самостійно визначати, до кого звертатися з позовом про стягнення заборгованості, до позичальника окремо, до поручителя окремо, чи до обох солідарно. Зокрема, у випадку подання єдиного позову лише до поручителя означає, що в такому провадженні суд вправі та зобов'язаний перевірити та проаналізувати відносини, які виникли між банком та позичальником. За таких обставин суд при розгляді цієї справи враховує цю обставину та вважає, що розгляд судом справи №914/549/13-г не перешкоджає вирішенню справи №914/602/13-г. Суд звертає увагу відповідача, що порука забезпечує виконання основного зобов'язання та встановлює додаткове (акцесорне) зобов'язання. Тому суд, вирішуючи спір про стягнення коштів з поручителя, аналізуватиме і основне зобов'язання, яке виникло з кредитного договору.

По-третє, посилання відповідача на норму частини 2 статті 555 Цивільного кодексу України в частині того, що поручитель не може висунути заперечення проти вимог банку, оскільки ці заперечення пов'язані з особою боржника, є невірним. Зазначене мотивовано тим, що заперечення в частині неукладеності договору не можуть вважатися такими, що пов'язані з особою чи особистими немайновими правами позичальника.

Вислухавши представників сторін, проаналізувавши матеріали справи, суд установив таке.

Між Банком та Товариством укладено кредитний договір №39/08 від 24.09.2008 р. (надалі - Кредитний договір). За умовами цього договору кредитодавець (позивач у справі) надає позичальнику (третя особа у справі) у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти, на умовах, визначених цим договором та додатковими угодами до нього, що складають невід'ємну частину договору. Кредит надається у формі не поновлювальної кредитної лінії з максимальним лімітом в сумі 7.400.000,00 доларів США, що в еквіваленті складає 35.927.740,00 грн. в національній валюті України за курсом гривні до валюти Кредиту, встановленому НБУ на день підписання цього договору. Термін остаточного повернення кредиту 23.09.2010 р. включно. Процентна ставка за користування кредитом 16,0% річних. У додатку №2 до Кредитного договору сторонами погоджено графік погашення кредиту.

Сторонами погоджувалися зміни до Кредитного договору, які оформлені додатковими угодами, які долучені до матеріалів справи.

На виконання умов Кредитного договору третій особі в сукупності було видано коштів на загальну суму 65.113.760,56 грн., про що свідчить виписки по особових рахунках: від 30.04.2010 р. у сумі 29.069.772,44 грн., від 09.07.2010 р. у сумі 331.443,22 грн., від 16.07.2010 р. у сумі 315.912,79 грн., від 16.08.2010 р. на суму 338.216,29 грн., від 31.08.2010 р. у сумі 791.945,67 грн., від 16.09.2010 р. у сумі 344.632,46 грн., від 30.09.2010 р. у сумі 791.945,67 грн., від 15.10.2010 р. у сумі 321.354,81 грн., від 01.11.2010 р. у сумі 791.945,67 грн., від 17.11.2010 р. у сумі 330.160,36 грн., від 30.11.2010 р. у сумі 791.945,67 грн., від 24.12.2010 р. у сумі 306.350,83 грн., від 06.01.2011 р. у сумі 791.945,67 грн., від 01.02.2011 р. у сумі 791.945,67 грн., від 01.03.2011 р. у сумі 791.945,67 грн., від 18.03.2011 р. у сумі 2.375.837,01 грн., від 01.11.2011 р. у сумі 791.945,67 грн., від 01.12.2011 р. у сумі 791.945,67 грн., від 05.01.2012 р. у сумі 791.945,67 грн., від 12.01.2012 р. у сумі 2.375.837,01 грн., від 03.04.2012 р. у сумі 4.751.674,02 грн., від 04.05.2012 р. у сумі 791.945,67 грн., від 01.06.2012 р. у сумі 791.945,67 грн., від 03.07.2012 р. у сумі 791.945,67 грн., від 01.08.2012 р. у сумі 791.945,67 грн., від 20.08.2012 р. у сумі 13.015.329,94 грн., від 01.11.2012 р. у сумі 30.000,00 грн., від 03.12.2012 р. у сумі 60.000,00 грн., від 04.01.2013 р. у сумі 60.000,00 грн.

Залишок заборгованості в сумі 33.285.933,76 грн. третя особа зобов'язана була сплачувати по грудень 2014 року, про що сторонами погоджено в договорі про внесення змін №22 від 17.08.2012 року до Кредитного договору.

Між позивачем, відповідачем та третьою особою укладено договір поруки від 24.09.2008 р. (надалі - Договір поруки). Згідно з цим договором поручитель (відповідач у справі) поручається перед кредитором (позивач у справі) боржника (третя особа у справі) за виконання ним в повному обсязі зобов'язань, що випливають з кредитного договору, а саме: погашення основної суми кредиту в сумі 7.400.000,00 грн. доларів США в обумовлений в Кредитному договорі термін, погашення процентів згідно з умовами кредитного договору, інші виплати, належні кредитору і такі, що випливають з умов Кредитного договору (в т.ч. штраф, пеня, відшкодування збитків, витрат по зверненню стягнення на предмет застави).

Банком надіслано Підприємству вимогу від 25.01.2013 р. про погашення заборгованості за Кредитним договором у сумі 37.937.684,57 грн., про що свідчить долучена до матеріалів справи копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відповідачем представлено лист товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд" від 22.04.2013 року №1-а, в якому зазначено, що при отриманні пошти 29.01.2013 року товариством з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд" отримано вимогу Банку до Підприємства від 25.01.2013 року про погашення заборгованості.

Банком на адресу третьої особи (позичальника) надіслано вимогу про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором від 25.01.2013 року, про що свідчить реєстр на відправлення цінного листа, опис вкладення у цінний лист від 28.01.2013 року, а також поштова квитанція від 28.01.2013 року (том 1, а.с. 130-131). Зазначена вимога підписана директором департаменту по роботі з проблемними активами юридичних осіб ПАТ "ВіЕйБі Банк" Ревко С.В.

Доказів погашення заборгованості відповідачем та третьою особою не представлено.

Крім того, до матеріалів справи долучено позовну заяву Федоришина Назара Євстахійовича до фізичної особи - підприємця Савчишина Юрія Миколайовича та Товариства про відшкодування вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна в сумі 160.000,00 грн. Заявою про збільшення позовних вимог ціну позову збільшено до 200.000,00 грн.

Як убачається із інформаційної довідки з Реєстру права власності на нерухоме майно №35391444, виданої КП ЛОД "Дрогобицьким міжміським БТІ та ЕО", ТзОВ "Інвестиції і консалтинг" у серпні 2011 р. здійснено державну реєстрацію права власності на квартири у м. Трускавці по вул. П. Сагайдачного, 14-А.

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Згідно з частинами 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Між Банком (позивач у справі) та Товариством (третя особа у справі) виникли правові відносини на підставі укладеного Кредитного договору. Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому суд не бере до уваги твердження відповідача про неукладеність Кредитного договору з огляду на досягнення сторонами згоди з такої істотної умови цього договору, як ціна. Зокрема, положеннями статті 1 Кредитного договору визначено ліміт кредитування, що свідчить про погодження сторонами цієї істотної умови.

Згідно з частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Пунктом 1.1.2 Кредитного договору (із наступними змінами та доповненнями згідно з Договором про внесення змін №22) передбачено, що термін повернення кредиту до 31.12.2014 р.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як убачається з поданого розрахунку позовних вимог та не спростовано Підприємством та Товариством, останнє погашення кредиту відбулося 01.11.2012 р. З цього часу Товариство в порушення умов Кредитного договору не сплачувало сум кредиту, що є порушенням пунктів 2.3, 3.3.3 Кредитного договору.

З огляду на зазначене суд визнає обгрунтованими вимоги про стягнення 150.000,00 грн. простроченої суми кредиту.

Що стосується вимоги Банку достроково повернути кредит у повному обсязі, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Відповідно до статті 235 Господарського кодексу України за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть застосовуватися оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. До суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором. Оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання. Стаття 236 Господарського кодексу України встановлює відкритий перелік видів оперативно-господарських санкцій, частиною 2 цієї ж статті встановлено, що сторони можуть передбачити в договорі інші оперативно-господарські санкції.

За загальним правилом, передбаченим частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2.11 Кредитного договору Банк має право призупинити надання траншів/кредиту та вимагати дострокового погашення заборгованості за цим договором у повному обсязі в разі наявності простроченої протягом 5 (п'яти) банківських днів заборгованості за траншами/кредитом, нарахованими процентами та комісіями, передбаченими цим договором.

Як установлено судом, Банком було надіслано Товариству вимогу від 25.01.2013 року про дострокове погашення заборгованості за Кредитним договором. Тому суд дійшов висновку, що у Товариства виник обов'язок достроково повернути кредит після надіслання вимоги Банком. При цьому суд вважає безпідставними заперечення позичальника в тій частині, що вимога про дострокове погашення всієї суми кредиту підписана не уповноваженою особою. Зазначене мотивовано наявністю в матеріалах справи довіреності від 11.06.2012 року, якою уповноважено Ревка Сергія Володимировича вести справи банку в усіх без винятку судах, підписувати та подавати претензії тощо.

З огляду на зазначені обставини вимоги Банку про стягнення 33.135.933,76 грн. строкової заборгованості за кредитом є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

При цьому, суд не бере до уваги як необґрунтовані заперечення відповідача про відсутність факту укладення Кредитного договору. Зокрема, в силу положень частини другої статті 642 Цивільного кодексу України, сторони Кредитного договору вчиняли дії на виконання умов цього договору (видача кредиту, отримання коштів, часткове погашення кредиту, внесення змін до Кредитного договору). За таких обставин договір не може вважатися неукладеним.

Що стосується вимоги Банку стягнути проценти за користування кредитом, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Згідно з частиною першою статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У пункті 1.1.3 Кредитного договору (із наступними змінами) сторони визначили такі процентні ставки за користування кредитом:

- з 30.04.2010 р. до 29.02.2012 р. - 19,5% річних,

- з 01.03.2012 р. до 31.03.2012 р. - 21,5% річних,

- з 01.04.2012 р. до 30.06.2012 р. - 23,5% річних,

- з 01.07.20112 р. до 31.07.2012 р. - 6% річних,

- з 01.08.2012 р. до 31.08.2012 р. - 8,5% річних,

- з 01.09.2012 р. до 30.09.2012 р. - 12% річних,

- з 01.10.2012 р. до 31.10.2012 р. - 15% річних,

- з 01.11.2012 р. до 31.12.2014 р. - 19,5% річних.

Відповідно до пункту 2.8.1 Кредитного договору з 29.04.2010 р. боржник зобов'язаний сплачувати проценти, нараховані за місць відповідно до пункту 2.7 Кредитного договору, щомісяця, але не пізніше 15 календарного числа місяця наступного за тим, за який вони нараховані (в редакції Додаткової угоди №6 до Кредитного договору ), а з 18.03.2011 р. - не пізніше 25 календарного числа місяця наступного за тим, за який вони нараховані (в редакції Додаткової угоди №16 до Кредитного договору ).

Таким чином, вимоги позивача про стягнення 2.262.686,01 грн. процентів за користування кредитом за період з 16.06.2010 р. до 21.01.2013 р. є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується вимоги Банку стягнути комісії, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Відповідно до пункту 1.6 Кредитного договору (в редакції Договору про внесення змін №22 від 17.08.2012 р. до Кредитного договору) позичальник сплачує на користь кредитодавця комісію за надання кредиту 0,5% від фактичної заборгованості по кредиту станом на 22 вересня кожного відповідного року. Порядок сплати: з вересня по грудень рівними частинами, не пізніше останнього робочого дня місяця. За таких обставин вимоги Банку про стягнення 166.429,67 грн. комісій є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується вимог Банку про нарахування пені, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

В силу положень статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з пунктом 4.3 Кредитного договору у разі несвоєчасного погашення кредиту, сплати процентів та комісії, визначених даним договором, позичальник сплачує кредитодавцю пеню в національній валюті.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення за умовами пункту 4.3 Кредитного договору 2.683,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту (нарахована за період з 01.11.2012 року по 21.01.2013 року), 42.338,87 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів за кредитом (нарахована за період з 17.08.2012 року по 21.01.2013 року) та 4.642,13 грн. пені за несвоєчасну сплату комісії (нарахована за період з 30.09.2012 року по 21.01.2013 року) є обґрунтованими та підставними.

Що стосується вимог Банку про стягнення штрафу за порушення пункту 3.3.10 Кредитного договору в сумі 1.664.296,69 грн., то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Відповідно до пункту 4.4 Кредитного договору у разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.3 - 3.3.18 цього договору позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю штраф у розмірі 5% від суми кредиту, визначеної в пункті 1.1.1 цього договору, за кожний випадок порушення за реквізитами та у день, вказаними кредитодавцем.

Пунктом 3.3.10 Кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується повідомити кредитодавця протягом 3 банківських днів від дати отримання відповідних відомостей про претензії та позови з боку третіх осіб до позичальника, якщо їх сума перевищує 10% від суми кредиту, що визначена пунктом 1.1.1 цього договору, з наданням за вимогою кредитодавця всіх необхідних документів.

Як на підставу своїх вимог Банк посилається на цивільну справу №1306/3106/12, яка розглядалася Дрогобицьким міськрайонним судом Львівської області. Однак матеріалами справи підтверджено, що предметом позову фізичної особи в цій справі були вимоги про відшкодування вартості невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна в сумі 200.000,00 грн., зазначена сума не перевищує 10% суми кредиту, а тому в Товариства не виникло обов'язку повідомляти Банк про цей спір. З огляду на зазначене вимоги Банку про стягнення штрафу в сумі 1.664.296,69 грн. є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Що стосується вимоги Банку про стягнення штрафу в сумі 399.650,00 грн. за порушення вимог пункту 4.18 Кредитного договору, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Пунктом 4.18 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №23 від 20.08.2012 р. до Кредитного договору) встановлено, що за невиконання та неналежне виконання позичальником умов, визначених у п. 3.3.32 цього договору, позичальник сплачує кредитору штраф у розмірі, еквівалентному 50000,00 доларів США. У пункті 3.3.32 Кредитного договору (в редакції Додаткової угоди №22 від 17.08.2012 р. до Кредитного договору) сторони встановили обов'язок позичальника у строк до 01.11.2012 р.:

- надати кредитодавцю копії правовстановлюючих документів на 146 квартир/апартаментів (майнові права за якими оформлені в заставу кредитору згідно з договором іпотеки від 24.09.2008 р., укладеного між кредитодавцем та позичальником, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Чичерською Л.О. за реєстраційним №2006);

- надати оцінку об'єктів нерухомості, виконану незалежним суб'єктом оціночної діяльності щодо 26 заставних квартир та 146 квартир/апартаментів, майнові права за якими передані в заставу кредитору;

- внести зміни до договору іпотеки від 24.09.2008 р., укладеного між кредитодавцем та позичальником, посвідченого приватним нотаріусом Трускавецького міського нотаріального округу Чичерською Л.О. за реєстраційним №2006.

Як убачається з інформаційної довідки з Реєстру права власності на нерухоме майно №35391444, виданої КП ЛОД "Дрогобицьким міжміським БТІ та ЕО", ТзОВ "Інвестиції і консалтинг" у серпні 2011 р. здійснено державну реєстрацію права власності на квартири у м. Трускавці по вул. П. Сагайдачного, 14-А.

Натомість у матеріалах справи відсутні будь-які докази виконання Товариством положень пункту 3.3.32 Кредитного договору, а тому вимоги Банку про стягнення 399.650,00 грн. штрафу є обгрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Що стосується вимог Банку про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних, то суд при ухваленні рішення керувався таким.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. За цих обставин, перевіривши правильність проведених Банком нарахувань, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог про стягнення 79.227,82 грн. - 3% річних.

Частиною 2 пункту 4.6 Кредитного договору сторони узгодили, що при розрахунку суми боргу, належної до сплати, з урахуванням встановленого індексу інфляції, який є меншим за одиницю, індекс інфляції приймається рівним одиниці. З огляду на зазначену норму договору Банком проведено нарахування інфляційних втрат без урахування від'ємних показників індексу інфляції.

Проте суд не може визнати такий розрахунок правильним з огляду на такі доводи.

Аналіз частини другої статті 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що вона є диспозитивною лише в частині можливості сторін установити відмінний від визначеного розмір процентів за неправомірне користування чужими коштами. Що ж стосується інфляційних втрат, то зазначена норма закону визначає порядок їх нарахування та те, що такий індекс інфляції встановлюється.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", офіційний індекс інфляції, що розраховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики (Державна служба статистики України), визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто зменшення купівельної спроможності гривні.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Зазначені рекомендації висловлює Вищий господарський суд України у постанові Вищого господарського суду України від 05.04.2011 №23/466, інформаційному листі Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" та листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.97 №62-97р.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

З урахуванням наведеного, нормами законодавства встановлено індекси інфляції та визначено порядок їх нарахування, що не може бути змінено сторонами в договорі, а тому у суду відсутні правові підстави для застосування пункту 4.6 положення Кредитного договору щодо зміни порядку нарахування інфляційних втрат.

Аналізуючи представлені Банком розрахунки (том 2, а.с. 54-57), суд дійшов висновку, що до стягнення підлягає 499,29 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення комісії:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі30.09.2012 - 30.10.201241607.421.0000.0041607.4231.10.2012 - 29.11.201283214.840.999-83.2183131.6330.11.2012 - 30.12.2012124822.261.002249.64125071.9031.12.2012 - 21.01.2013166429.671.002332.86166762.53Разом: 499,29 В частині інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту, суд виходить із того, що позивачем заявлено до стягнення 284,63 грн. інфляційних втрат. Проте у проведеному розрахунку сума інфляційних втрат становить 450,00 грн.:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі01.11.2012 - 02.12.2012300000.999-30.0029970.0003.12.2012 - 03.01.2013900001.002180.0090180.0004.01.2013 - 21.01.20131500001.002300.00150300.00Разом: 450,00 З урахуванням наведеного суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог, а тому до стягнення підлягає 284,63 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту.

В частині 28.939,58 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів, суд виходить із того, що позивачем у розрахунку не враховано період індексу інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Таким чином суд, здійснивши відповідний перерахунок, встановив, що інфляційні втрати за несвоєчасну сплату процентів відсутні:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі16.06.2010 - 08.07.2010331443.221.0000.00331443.2209.07.2010 - 15.11.20100-0016.11.2010 - 16.11.2010330160.361.0000.00330160.3617.11.2010 - 15.12.20100-0016.12.2010 - 23.12.2010306350.831.0000.00306350.8324.12.2010 - 15.02.20110-0016.02.2011 - 27.02.2011466873.741.0000.00466873.7428.02.2011 - 26.04.20110-0027.04.2011 - 03.05.2011466873.741.0000.00466873.7404.05.2011 - 25.05.20110-0026.05.2011 - 30.05.2011451687.041.0000.00451687.0431.05.2011 - 28.06.20110-0 29.06.2011 - 29.06.2011466873.741.0000.00466873.7430.06.2011 - 25.07.20110-0026.07.2011 - 27.07.2011451813.301.0000.00451813.3028.07.2011 - 25.08.20110-0026.08.2011 - 30.08.2011466870.741.0000.00466870.7431.08.2011 - 26.09.20110-0027.09.2011 - 25.10.2011466873.741.0000.00466873.7426.10.2011 - 30.10.2011918687.041.0000.00918687.0431.10.2011 - 27.11.2011868687.041.001868.69869555.7328.11.2011 - 29.11.20111335560.781.0000.001335560.7830.11.2011 - 01.12.20111245560.781.0000.001245560.7802.12.2011 - 26.12.20111195560.781.0022391.121197951.9027.12.2011 - 25.01.20121647374.081.0023294.751650668.8326.01.2012 - 30.01.20122114247.821.0000.002114247.8231.01.2012 - 27.02.20122064247.821.0024128.502068376.3228.02.2012 - 26.03.20122529845.951.0037589.542537435.4927.03.2012 - 25.04.20122965405.491.0000.002965405.4926.04.2012 - 27.05.20123478757.280.997-10436.273468321.0128.05.2012 - 10.06.20124021762.541.0000.004021762.5411.06.2012 - 25.06.20123991762.540.997-11975.293979787.2526.06.2012 - 25.07.20124552867.980.998-9105.744543762.2426.07.2012 - 19.08.20125095873.240.997-15287.625080585.6220.08.2012 - 27.08.20120-0028.08.2012 - 30.08.2012143260.961.0000.00143260.9631.08.2012 - 25.09.20120-0026.09.2012 - 30.09.2012217154.651.0000.00217154.6501.10.2012 - 25.10.201257154.651.0000.0057154.6526.10.2012 - 26.10.2012384557.281.0000.00384557.2827.10.2012 - 25.12.2012807452.341.001805.84808258.1826.12.2012 - 20.01.20131339481.611.0022678.961342160.57Разом -25047,53 За таких обставин, суд відмовляє позивачу у задоволенні позовних вимог про стягнення 28939,58 грн. інфляційних втрат за несвоєчасну сплату процентів.

З урахуванням наведеного вище суд вважає частково обґрунтованими позовні вимоги, звернуті до поручителя (дочірнього підприємства "Транспорт" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд"). При цьому суд також враховує те, що частиною першою статті 546, частиною першою статті 553 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою. За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до частин першої та другої статті 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Згідно з пунктом 1.2 Договору поруки (у новій редакції) третя особа відповідає перед Банком у тому ж обсязі, що і боржник.

Таким чином, нормами законодавства та положеннями Договору поруки встановлюють солідарну відповідальність поручителя у випадку порушення обов'язку боржником за умовами Кредитного договору. Тому позовні вимоги, звернуті до відповідача, є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

При цьому суд не бере до уваги заперечення Підприємства в тій частині, що ним фактично не було отримано вимоги про сплату заборгованості від 25.01.2013 року. Підприємство посилається на лист товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд" від 22.04.2013 року №1-а (том 2, а.с. 97), в якому останнє повідомляє про факт отримання саме ним зазначеної вимоги.

Аналізуючи подані докази, суд дійшов таких висновків. По-перше, вимога Банку була скерована на юридичну адресу Підприємства, що свідчить про виконання Банком обов'язку повідомити поручителя про порушення позичальником умов Кредитного договору. По-друге, Підприємство є дочірнім підприємством особи, яка повідомила, що отримала таку вимогу. Таким чином, зважаючи на принципи добросовісності, розумності та справедливості, які закріплено в частині 3 статті 509 Цивільного кодексу України, а також частину 2 статті 193 Господарського кодексу України (кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу), враховуючи всі обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку про виникнення в Підприємства обов'язку відповідати перед Банком за зобов'язаннями Товариства.

Що стосується вимог зустрічного позову, то суд відмовляє у його задоволенні з огляду на таке.

Відповідно до частин 1, 2 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У статті 215 Цивільного кодексу України визначаються загальні правові підстави визнання правочину недійсним. Так, частиною 1 цієї статті визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд не погоджується із наведеними в зустрічному позові доводами у зв'язку з наступним.

Предметом первісного позову є стягнення заборгованості за умовами Кредитного договору. Як вбачається із матеріалів справи, право вимоги позивача до відповідача про стягнення заборгованості виникло на підставі Договору поруки та положень статті 554 Цивільного кодексу України. Відповідач покликається на нікчемність договору про надання послуг поруки за плату від 22.09.2008 р. Проте відповідачем не доведено та із самого договору не вбачається правового зв'язку між названим договором та Договором поруки. Зокрема, у договорі про надання послуг поруки за плату від 22.09.2008 р. не вказано жодних індивідуальних ознак договору поруки, за яким має здійснюватись плата поручителя.

Також відсутні правові підстави до застосування положень статті 548 Цивільного кодексу України при покликанні на недійсність Договору поруки у зв'язку з нікчемністю договору про надання послуг поруки за плату від 22.09.2008 р. Основним договором по відношенню до Договору поруки є Кредитний договір, виконання якого забезпечено порукою, про що вказано у пункті 1.1 Договору поруки.

При цьому суд звертає увагу на те, що правовідносини між сторонами з приводу поручительства врегульовується нормами Цивільного кодексу України. За змістом статті 553 Цивільного кодексу України під порукою розуміється договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Договір поруки є двостороннім правочином, що укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення або, навпаки, припинення будь-яких прав та обов'язків боржника. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається. Для поручителів як суб'єктів правовідносин поруки чинним Цивільним кодексом України спеціальні вимоги не передбачені. За загальним правилом ними можуть бути юридичні особи всіх форм власності і організаційно-правових форм та фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Аналогічна позиція відображена у розпорядженні Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 31 березня 2006 року №5555 "Про можливість надання юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, фінансових послуг з надання коштів у позику та надання поручительств".

Відповідно до положень статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Сторонами не доведено та судом не виявлено обставин та доказів, які б указували на недійсність договору поруки від 24.09.2008 р. За таких обставин суд не вбачає підстав для визнання Договору поруки недійсним.

Згідно зі статтями 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 43 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем та третьою особою у повному обсязі не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду доказів про наявність інших обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору, а тому позов необхідно задовольнити частково. Заперечення відповідачів не свідчать про відсутність їх обов'язку повернути кредит, сплатити за користування ним процентів, а також штрафні санкції та інші нарахування.

Відповідно до частини 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір за покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, оскільки судове рішення за первісним позовом прийнято на користь позивача частково, судовий збір потрібно покласти на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір за зустрічним позовом залишається за відповідачем за первісним позовом.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 193, 235, 236 Господарського кодексу України, статтями 6, 11, 16, 202, 203, 204, 215, 509, 526, 546, 548, 553, 554, 611, 625, 642, 1048, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, статтею 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", статтями 1, 43, 33, 38, 43, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з дочірнього підприємства "Транспорт" товариства з обмеженою відповідальністю "ТКС-Євробуд" (адреса: вулиця Суховоля, будинок 54-А, місто Трускавець, Львівська область, 82200; ідентифікаційний код 33088244) на користь публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський Акціонерний Банк" (адреса: вулиця Зоологічна, будинок 5, місто Київ, 04119; ідентифікаційний код 19017842) 33.135.933,76 грн. строкової заборгованості за кредитом, 150.000,00 грн. простроченої заборгованості за кредитом, 2.262.686, 01 грн. заборгованості за процентами, 2.683,66 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту, 42.338,87 грн. пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту, 166.429,67 грн. заборгованості за комісіями, 4.642,13 грн. пені за несвоєчасне погашення комісії, 399.650,00 грн. штрафу, 284,63 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення кредиту, 499,29 грн. інфляційних втрат за несвоєчасне погашення комісії, 79.227,82 грн. - 3% річних, 65.750,63 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

5. Відмовити у задоволенні зустрічного позову.

Повне рішення складено 11.11.2013 р.

Головуючий суддя Рим Т.Я.

Суддя Щигельська О.І.

Суддя Петрашко М.М.