ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Київської області
01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 239-72-81
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"05" листопада 2013 р. Справа № 911/3939/13
Господарський суд Київської області у складі судді Черногуза А.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення суми,
представники:
позивача: Пількевич В.В. (дов. № 14-60 від 22.03.2013),
відповідача: Яценко Ю.О. (дов. № 1-218 від 03.12.2012).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
В провадженні господарського суду Київської області знаходиться справа за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» про стягнення 544857,76 грн втрат від інфляції, 222517,26 грн пені, 960240,04 грн 3% річних.
Позивач обґрунтовує свої позовні вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором № 14/2217/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.10.2013 порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 29.10.2013.
В судовому засіданні 29.10.2013 було оголошено перерву до 05.11.2013.
В судовому засіданні 05.11.2013 суд заслухав пояснення представників сторін. Крім того, 05.11.2013 через канцелярію господарського суду Київської області відповідачем було подано відзив на позовну заяву, в якому він, зокрема, просить суд зменшити розмір штрафних санкцій у зв'язку зі значною збитковістю господарської діяльності підприємства.
Враховуючи, що сторони були належним чином повідомлені про судове засідання та те, що реалізація норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України щодо витребування господарським судом у сторін документів і матеріалів, необхідних для вирішення спору, безпосередньо залежить від суб'єктивної реалізації сторонами їх диспозитивного права подавати та витребовувати через суд докази, а також враховуючи положення п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, який визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом в межах наданих повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
УСТАНОВИВ:
30.09.2011 між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (продавець) та Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (покупець) було укладено договір № 14/2217/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011. Відповідно до п. 1.1. якого, продавець зобов'язується передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз Україна»), для потреб суб'єктів господарювання, які виробляють теплову енергію, у тому числі блочних (модульних) котелень, установлених на дахові та прибудованих (в обсягах природного газу, що використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами) та використовується теплогенеруючими (теплопостачальними) підприємствами на власні потреби та втрати, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору. Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п. 3.3. договору).
Як вбачається з матеріалів справи, а саме, відповідно до актів приймання-передачі природного газу за період з жовтня 2011 по серпень 2012, що були погоджені сторонами, позивач передав відповідачу природного газу на загальну суму 227854583,56 грн, а відтак належним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання. Вказаний факт також підтверджується відсутністю скарг або заперечень відповідача щодо строків, якості тощо.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно ст. 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За змістом положень ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідно до п. 6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати вартості природного газу виконував неналежним чином. Так, відповідно до банківської виписки, наданої Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», відповідач сплачував за газ несвоєчасно та не в повному обсязі, остаточно ж за газ поставлений за період з жовтня 2011 по серпень 2012 розрахувався лише 31.12.2012.
Отже, враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 544857,76 грн втрат від інфляції, 222517,26 грн пені, 960240,04 грн 3% річних у зв'язку з несвоєчасним виконанням останнім своїх грошових зобов'язань за договором № 14/2217/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011.
Відповідно до п.п. 7.1., 7.2. договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором. У разі невиконання покупцем умов п. 6.1. цього договору покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Приписами ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право нарахування пені, 3% річних та втрат від інфляції за несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором.
Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що останній складений з порушення вимог Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Щодо нарахування 3% річних. При здійсненні розрахунку 3% річних позивачем невірно визначено періоди нарахування, а саме включено до періоду нарахування день фактичної оплати, тоді як в день оплати сума заборгованості, на яку нараховується санкція, повинна зменшуватись на суму оплати.
Суд, склавши власний розрахунок, дійшов висновку, що задоволенню підлягає лише вимога про стягнення 946269,55 грн 3% річних.
Щодо нарахування втрат від інфляції. При здійсненні розрахунку втрат від інфляції позивачем не враховано, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка виникає з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу виникає з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (аналогічна правова позиція викладена в листі Верховного суду України № 62-97р від 03.04.1997 та Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/928/2012 від 17.07.2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права»).
Наприклад, здійснюючи розрахунок втрат від інфляції за несплату вартості газу за січень 2012 року, позивач не вірно визначив період нарахування, а саме з 16.01.2012 по 15.02.2012 та з 16.02.2012 по 15.03.2012. Нарахування втрат від інфляції за вказані періоди суд вважає безпідставним, оскільки борг за зобов'язаннями січня виник у відповідача з 15.02.2012 та існував до 13.03.2012, що виключає можливість нарахування втрат від інфляції у січні 2012 року з підстав відсутності боргових зобов'язань у цей період.
Здійснивши розрахунок втрат від інфляції з урахуванням вищенаведених приписів, суд дійшов висновку, що задоволенню підлягає лише вимога про стягнення з відповідача 430093,52 грн втрат від інфляції.
Щодо нарахування пені. Перевіривши даний розрахунок, суд дійшов висновку, що він є арифметично невірним. Склавши власний розрахунок, суд встановив, що розмір пені за вказані позивачем періоди становить 221675,25 грн.
Проте, у своєму відзиві відповідач просить суд зменшити розмір пені на 80% у зв'язку з зі значною збитковістю господарської діяльності підприємства.
Положеннями ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Враховуючи, що господарська діяльність товариства є збитковою, а також враховуючи значний обсяг боргів що мають підприємства по договорам на постачання природного газу перед відповідачем (що зазначено в довідці, підписаній головним бухгалтером відповідача) та той факт, що основна заборгованість вже була погашена відповідачем у досудовому порядку, суд вважає доцільним зменшити розмір пені на 50000,00 грн.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.12.2012 у справі № 5023/3165/12.
Отже, стягненню підлягає 171675,25 грн пені.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відтак, сторони, звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог, при цьому сума, на яку судом зменшено пеню в порядку ст. 83 Господарського процесуального кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, не впливає на зменшення розміру судового збору, позаяк пеня в сумі 221675,25 грн є доведеною належними та допустимими доказами, а розмір судового збору ставиться судом в залежність лише в частині недоведених сум, які були заявлені позивачем та перераховані судом в бік зменшення.
За таких обставин, керуючись ст.ст. 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Київоблгаз» (код ЄДРПОУ 20578072) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (код ЄДРПОУ 20077720) 946269,55 грн 3% річних, 430093,52 грн втрат від інфляції, 171675,25 грн пені, а також 31960, 77 грн судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ.
Суддя А.Ф. Черногуз
Судове рішення № 34708440, Господарський суд Київської області було прийнято 05.11.2013. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 911/3939/13. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: