Постанова № 34707406, 07.11.2013, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд вул. Заводська, 11, м. Миколаїв, 54001 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

07 листопада 2013 року Справа № 814/4238/13-а

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Ткач Г.С. розглянувши адміністративну справу

за участю представників:

від позивача: Абакумов С. М., Криворучко І. І.

від відповідача: Матвєєв С. В.

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Єдині комунальні системи", (пр-т Жовтневий, 340/4, м. Миколаїв, 54051)

доЖовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській обл., (вул. Торгова, 63-а, м. Миколаїв, 54050)

провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Єдині комунальні системи» (далі по тексту - ТОВ «ЄКС», Підприємство, позивач) відповідно до уточнених позовних вимог звернулося до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції управління Міндоходів у Миколаївській області (далі по тексту - ДПІ, контролюючий орган, відповідач) з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення від 17.06.2013 року №0000222200 Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 296382,50грн. (основний платіж - 237106,00грн. та штрафна санкція - 59276,50грн.).

Не погоджуючись з підставами прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення (порушення ч.1 та ч.5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1. ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 Цивільного кодексу України, пп.185.1. ст.185. п.188.1. ст.188. та п.198.2.,3.,4.,6. ст.198 Податкового кодексу України), позивач просив про задоволення позову.

Відповідач позов не визнав, вказавши на відсутність у позивача права на формування валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з ТОВ „СТРОЙ-ЛЮКС" та ПП „ПРОМКОМПЛЕКТ", в зв'язку з нікчемністю укладених з вказаними контрагентами правочинів та безтоварністю господарських операцій.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд доходить висновку про обгрунтованість заявлених вимог, зважаючи на таке.

В судовому засіданні встановлено, що в період з 27.05.2013 року по 28.05.2013 року відповідачем проведено позапланову документальну невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ „СТРОЙ-ЛЮКС" за лютий, березень, квітень, вересень 2012 року та ПП „ПРОМКОМПЛЕКТ" за червень 2012 року.

За результатами перевірки складено відповідний акт від 28.05.2013р. №215/22-340/34010619 (надалі - Акт), в якому зазначено, що підприємством порушено п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України та ч.1,5 ст.203, п.1, п.2 ст.215, п.1. ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.650, ст.655, ст.658, ст.662 Цивільного кодексу України. ТОВ «ЄКС» безпідставно задекларовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «СТРОЙ- ЛЮКС» за березень 2012 року ПДВ у сумі 14667,00грн., за травень 2012 року - 17042,00грн., за червень 2012 року - 77573,00грн., за липень 2012 року - 19500,00грн., за серпень 2012 року - 11908,00грн., за вересень 2012 року - 9970,00грн. та з ПП «ПРОМКОМПЛЕКТ УКРАЇНА» за червень 2012 року - 86446,00грн..

На підставі акта контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 17.06.2013 року №0000222200, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 296382,50грн. (основний платіж - 237106,00грн. та штрафна санкція - 59276,50грн.).

Підставою для прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій та нікчемність правочинів між позивачем та ТОВ „СТРОЙ-ЛЮКС" і ПП „ПРОМКОМПЛЕКТ", що ґрунтується на судженнях про те, що з акта ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва Миколаївської області ДПС від 28.08.2012р. про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» з іншими підприємствами та акта Західної МДПІ м. Харкова Харківської області ДПС про результати документальної невиїзної перевірки ПП «ПРОМКОМПЛЕКТ» щодо документального підтвердження господарських відносин із постачальниками та покупцями їх реальності та повноти відображення в обліку за період березень 2011 року - червень 2012 року слідує, що ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» та ПП «ПРОМКОМПЛЕКТ» мали господарські відносини з недобросовісними суб'єктами господарювання та не мають необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності.

Досліджуючи обставини, з якими закон пов'язує наявність або відсутність в діях суб'єкта господарювання податкового правопорушення, суд виходить з такого.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що «податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, …, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів».

Пунктом 198.6 ст.198 Податкового кодексу України визначено, що у разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними.

Приписами п.180.1 ст.180 Податкового кодексу України визначено, що платник податку - будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку. Платник податку самостійно відповідає за своєчасність та повноту нарахування та сплати податку. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: дата зарахування коштів від покупця на банківський рахунок платника податків; дата відвантаження товарів покупцю (п. 187.1 ст. 187 ПК України).

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України «платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну». При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (п. 198 ст. 198 ПК України).

Згідно приписів п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Системний аналіз правових норм, які регулюють правовідносини, що є предметом судового дослідження, вказує на те, що для формування платником податків валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість та відшкодування з бюджету податку на додану вартість Закон не передбачає обов'язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

Дані правові норми визначають, що до складу валових витрат, які дають право формувати податковий кредит, можуть бути віднесені витрати, що безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва та реалізацією продукції, робіт, послуг, які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності та підтверджені належними та достатніми первинними документами. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Первинним документом є документ, якій містить відомості про реальну господарську операцію та підтверджує її здійснення. Правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних товарів (послуг) саме у контрагента, зазначеного в первинних документах.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат та податкового кредиту з ПДВ не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат понесені витрати на придбання послуг та використання запасів, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

В судовому засіданні встановлено, що позивачем надані первинні документи, які підтверджують факт реальної поставки на його адресу товарів та виконання робіт від безпосередніх контрагентів.

Видані позивачеві контрагентами податкові накладні та інші первинні документи відповідають вимогам діючого законодавства і є належним доказом правомірності формування валових витрат та податкового кредиту з ПДВ. На момент видачі податкових накладних постачальники були зареєстровані платниками ПДВ, а отже, мали право їх виписувати. В свою чергу, покупець мав правові підстави включити суму ПДВ по таким податковим накладним в податковий кредит. Позивач в повному обсязі задекларував свої податкові зобов'язання з ПДВ та сплатив податки до бюджету.

Про реальність виконання господарських операцій свідчать фактичні дані, які містяться в первинних та інших документах.

Так, згідно договору поставки №1212/1 від 12.12.2011 року ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «Строй-люкс» товарно-матеріальні цінності на суму 80697,79грн. відповідно до специфікацій до угоди. Фактичне виконання умов договору (господарських операцій) підтверджується видатковими та податковими накладними, платіжними дорученнями. Товарно-матеріальні цінності придбані за договором №1212/1 були використані ТОВ «ЄКС» в господарській діяльності, що підтверджується: довідкою про вартість виконаних робіт від 14 грудня 2011 року, актами приймання виконаних будівельних робіт, підсумковою відомістю ресурсів, довідкою про вартість виконаних робіт від 15 грудня 2011 року, розрахунок загально виробничих витрат до локального кошторису, відомістю витрачених ресурсів витрат підрядника.

За договором №2002/12 від 20.02.2012 року ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «Строй-люкс» роботи: оренда крана; транспортні послуги доставки; доставка бетону. На виконання договору було складено акт №ОУ-0000008 прийняття робіт, сформовано податкову накладну на суму. Послуги було оплачено платіжним дорученням від 24.02.2012 року №111.

Згідно договору №2102/12 від 20.02.2012 року ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «Строй-люкс» товар згідно специфікації №1 до угоди на суму 49321,87грн.. Внаслідок правочину було сформовано видаткову накладну №РН-0000115 від 21.02.2012 року та сформовано податкову накладну.

На підставі договору №2102/12 від 20.02.2012 року ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «Строй-люкс» товар: згідно специфікації №2 на суму 59817,60грн. (видаткова накладна №РН-0000116 від 21.02.2012 року, податкова накладна від №16 21.02.2012 року; згідно специфікації №5 на суму 49559,90грн. (видаткова накладна №РН-0000149 від 28.04.2012 року, податкова накладна №12 від 28.04.2012 року; згідно специфікації №6 на суму 51881,95грн. (видаткова накладна №РН-0000150 від 28.04.2012 року, податкова накладна №13 від 28.04.2012 року. Платіжним дорученням № 111 від 24.02.2012 підтверджено оплату придбаних товарно-матеріальних цінностей.

Згідно видаткової накладної від 21 березня 2012 року №РН-0000130 ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «СТРОЙ-ЛЮКС» водонапірну башту вартістю 88000грн., оплату проведено відповідно до платіжного доручення від 21.03.2012 року №186 на суму 88000грн. За результатами господарської операції сформовано податкову накладну від 21.03.2013 року за №1. Згідно договору поставки №1 від 07.12.2011 року ТОВ «ЄКС» продало водонапірну башту ММБФ «Центр соціальних програм», про що було складено Акт приймання-передачі матеріальних цінностей №1 та виписана накладна від 17.04.2012 року №СФ-000002 на суму 90000грн., оплату по угоді здійснено відповідно до платіжного доручення від 09.12.2011 року №852 та платіжного доручення від 17.04.2012 №1056.

На підставі договору №01-163/12 від 01.06.2012 ТОВ «ЄКС» придбало у ПП «ПРОМКОМПЛЕКТ Україна» будівельні матеріали на суму 184800грн.. На підтвердження виконання договору контрагентом видано: видаткову накладну №23 від 01.06.2012 року, податкову накладну №23 від 01.06.2012 року, податкову накладну №24 від 01.06.2012 року; видаткову накладну №29 від 04.06.2012 року, податкову накладну №29 від 04.06.2012 року, видаткову накладну №30 від 04.06.2012 року, податкову накладну №23 від 04.06.2012 року.

За умовами договору поставки №01-063/12/01 від 01.06.2012 ТОВ «ЄКС» придбало у ПП «Промкомплект Україна» будівельні матеріали на суму 279177,83грн.. за наслідками господарських операцій контрагентом було видано: видаткову накладну № 14 від 01.06.2012 року, податкову накладну від 01.06.2012 №14, видаткову накладна №15 від 01.06.2012 року, податкову накладну від 01.06.2012 №15, видаткову накладну №16 від 01.06.2012 року на суму 59727,90грн., податкову накладну від 01.06.2012 №16, видаткову накладну №17 від 01.06.2012 року, податкову накладну від 01.06.2012 №17, видаткову накладну №25 від 01.06.2012 року, податкову накладну від 01.06.2012 №25.

На підставі договору №2002/12 від 20.02.2012 року ТОВ «ЄКС» придбало у ТОВ «Строй-люкс» послуги (доставка бетону, транспортні послуги). За наслідками вчинення господарських операцій виписані податкові накладні, складено акт прийняття робіт.

Крім того, жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно застосовувати наслідки недійсності правочинів, оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку. В акті перевірки немає посилань на відповідні рішення суду, а висновки акта є суто суб'єктивною думкою державних податкових ревiзорів-iнспекторів, а тому умовивід про нікчемність цих правочинів та безтоварність господарських операцій є невмотивованими. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Судом встановлено, що господарські операції позивача були обумовлені з боку позивача діловою метою, мали реальний характер і фактично виконані.

Таким чином, висновки контролюючого органу про нікчемність угод та безтоварність господарських операцій базуються на припущеннях, які не доведені належними та допустимими доказами. Позивач надав первинні документи, що стосуються господарських операцій за участю контрагентів, які фактично підтверджують реальне здійснення правочинів і досягнення позивачем законної мети їх здійснення-придбання на підставі цивільно-правової угоди товарів, послуг та робіт для здійснення господарської статутної діяльності, направленої на отримання прибутку.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем податкового законодавства.

Інформація контролюючого органу про незнаходженням контрагентів за юридичною адресою не є підставою для визнання правочинів недійсними, а господарських операцій безтоварними, оскільки чинне законодавство не пов'язує право платника податків на податковий кредит та на формування валових витрат із фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою.

Зазначення про наявність дефектів при заповнені перевізниками товарно-транспортних накладних (відсутність деяких реквізитів) також не може бути підставою для визнання правочинів нікчемними, а господарських операцій безтоварними, оскільки заповнення (складання) вказаних документів (які не є обов'язковими первинними документами для формування податкового кредиту) не залежить від волевиявлення позивача (отримувача товару).

Щодо посилання відповідача у акті перевірки на господарські відносини контрагентів позивача із підприємствами, з якими ТОВ «ЄКС» не мав жодних стосунків, відповідачем не надано детального аналізу продукції, яка могла б бути поставлена цими підприємствами на адресу безпосередніх контрагентів, а потім і позивачеві. ДПІ не наводить жодного прикладу ідентифікації товарних цінностей, які були предметом господарських операцій між зазначеними підприємства, що унеможливлює встановлення фактів того, що саме ці товарно-матеріальні цінності (послуги) в завершенні цього ланцюга господарських операцій поставлені позивачеві. Крім того, судження відповідача про те, що безпосередні контрагенти позивача мали правовідносини з недобросовісним суб'єктом господарювання в даному випадку не має правового значення, оскільки предметом господарських операцій між позивачем та контрагентами були, в тому числі послуги «власного виробництва», а тому застосування схеми відслідкування господарських операцій по ланцюгам постачання товарно-матеріальних цінностей взагалі не може бути застосована до правовідносин, що стосуються надання послуг, оскільки контрагенти по наданню послуг є першим реалізатором своїх послуг стосовно позивача. Позиціонування вказаної обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим, а досліджені судом фактичні дані вказують на невмотивованість аргументів контролюючого органу.

Крім того, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Зазначена обставина (недобросовісність учасника угоди в ланцюгу постачання щодо спали податків та зборів) не є підставою для позбавлення платника податку права на формування валових витрат та відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження фактичного здійснення господарських операцій.

Таким чином, оскільки відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Зокрема, ст.1 Протоколу до конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права». Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: «Найпершою та найбільш важливою вимогою ст.1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише «на умовах, передбачених законом» і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття «закону») вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні.» Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п. 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов'язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про правомірність формування позивачем оспорюваних витрат при визначені податку на прибуток.

Таким чином, відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, в правовідношеннях, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.70-71, 86, 122,138, 158-163 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Жовтневої міжрайонної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби від 17.06.2013року №0000222200.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдині комунальні системи" 2294 гривні сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний