Постанова № 34706150, 07.11.2013, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2013 року Справа № 803/1713/13-a

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Каленюк Ж.В.,

при секретарі судового засідання Шаблій Л.П.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представників відповідачів Байрак Г.Р., Щурук Л.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ківерцівського районного суду Волинської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про скасування наказу від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр та стягнення суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Ківерцівського районного суду Волинської області (відповідач 1), Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (ТУ ДСА України в Волинській області, відповідач 2) про скасування наказу від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр та стягнення суддівської винагороди у сумі 77 499,00 грн., допомоги на оздоровлення у сумі 11 470,00 грн., моральної шкоди у сумі 50 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що наказом голови Ківерцівського районного суду від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр йому припинено виплату суддівської винагороди у зв'язку із набранням законної сили вироком щодо нього. Позивач звернувся із заявою про надання невикористаної відпустки за 2009-2010 роки з виплатою допомоги на оздоровлення, однак відпустку йому надано з 16 квітня по 10 червня 2013 року без будь-якої оплати та без виплати допомоги на оздоровлення з тих самих підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2013 року скасовано ухвалу апеляційного суду Рівненської області, а тому вирок від 26 грудня 2012 року не набрав законної сили.

Виплату суддівської винагороди відповідачі не перерахували з 20 березня 2013 року, а поновили лише з 22 липня 2013 року. Позивач вважає, що незаконно позбавлений права на отримання 77499,00 грн. суддівської винагороди та 11 470,00 грн. матеріальної допомоги на оздоровлення до відпустки.

Також позивач зазначив, що через незаконні дії відповідачів зазнав моральних страждань, що призвело до погіршення його здоров'я. Моральну шкоду оцінює в 50000,00 грн.

З наведених підстав просив позов задовольнити.

У письмовому запереченні проти позову відповідач 1 позовні вимоги не визнав (а.с.133-135). В обґрунтування заперечення пояснив, що відповідно до частини третьої статті 106 Закону України «Про судоустрій України і статус суддів» суддя, щодо якого вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканості судді, право на грошове та інше забезпечення.

З набранням законної сили вироку Рівненського районного суду на підставі ухвали апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2012 року ОСОБА_1 втратив право на грошове забезпечення на підставі частини третьої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Оскільки лише 20 березня 2013 року електронною поштою на адресу Ківерцівського районного суду надійшов лист ТУ ДСА України в Волинській області про повідомлення Рівненського районного суду щодо набрання законної сили вироком щодо ОСОБА_1, то у той же день видано наказ про припинення виплати позивачу суддівської винагороди з наведених вище підстав. З цих же підстав невикористана відпустка ОСОБА_1 надавалася з 18 квітня по 10 червня 2013 року без будь-яких нарахувань та виплати матеріальної допомоги на оздоровлення (у зв'язку із перебуванням на листі непрацездатності відпустка продовжувалася з 11 червня по 19 липня 2013 року включно).

На час прийняття наказу 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр існували підстави для припинення виплати суддівської винагороди, а тому наказ прийнятий відповідно до закону. Іншого порядку припинення виплати суддівської винагороди та іншого матеріального забезпечення суддів не передбачено, як і порядку поновлення виплат чи їх компенсацію за минулий період у зв'язку із скасуванням рішення суду, на підставі якого такі виплати були припинені.

У зв'язку із скасуванням ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2013 року ухвали апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2012 року, виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 поновлено наказом від 22 липня 2013 року № 02-04.06 к/тр (тобто, після закінчення відпустки позивача). З наведених підстав у задоволенні позову відповідач 1 просив відмовити.

У письмовому запереченні проти позову відповідач 2 позов не визнав (а.с.158-160). Заперечуючи проти позову вказав, що відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України здійснює організаційне забезпечення діяльності місцевих судів з метою створення належних умов їх функціонування; є розпорядником коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо фінансового забезпечення місцевих судів загальної юрисдикції. Видатки на утримання кожного суду виписані окремим рядком у додатку № 8 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік».

Виплата суддівської винагороди суддям місцевих судів здійснюється на підставі наказу голови місцевого суду, виданого відповідно до повноважень, що визначені статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Виплату суддівської винагороди припинено позивачу з 20 березня 2013 року на підставі наказу голови Ківерцівського районного суду від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр. Тому ТУ ДСА України в Волинській області лише здійснювало покладені на нього повноваження щодо фінансового забезпечення діяльності судів на підставі виданих головою суду наказів.

Також вважає, що підстави для задоволення позову в частині стягнення моральної шкоди відсутні, оскільки позивач не обґрунтував, яким чином дії ТУ ДСА України в Волинській області заподіяли моральні страждання та негативні наслідки для нього.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримує з наведених у позовній заяві підстав, просить їх задовольнити, уточнивши розмір суддівської винагороди, що підлягає стягненню - 77796,00 грн. (а.с.172-173).

У судовому засіданні представники відповідачів, кожного зокрема, позов не визнають з наведених у письмових запереченнях проти позову підстав, в його задоволенні просять відмовити.

Суд, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню частково з таких мотивів і підстав.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є суддею Ківерцівського районного суду і, як вбачається з копії наказу начальника Волинського обласного управління юстиції від 04 квітня 2000 року № 54-к, обраний на посаду судді цього суду безстроково постановою Верховної Ради України від 23 березня 2000 року № 1570-ш (а.с.157).

На підставі постанови старшого слідчого відділу прокуратури Волинської області від 10 липня 2010 року ОСОБА_1 відсторонений від посади судді Ківерцівського районного суду (а.с.136), проте з урахуванням роз'яснень Ради суддів України від 15 березня 2013 року № 9рс-92/13 позивачу здійснювалася виплата суддівської винагороди.

20 березня 2013 року наказом голови Ківерцівського районного суду №02-04.03 к/тр виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 припинено з 20 березня 2013 року відповідно до статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - у зв'язку із набранням законної сили вироком суду (а.с.107).

Як встановлено судом, 20 березня 2013 року на адресу Ківерцівського районного суду надійшов лист ТУ ДСА України в Волинській області № 524/02-30, яким скеровано для розгляду повідомлення Рівненського районного суду від 19 березня 2013 року № 1/1716/36/2012 про набрання вироком в кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 від 12 липня 2012 року законної сили 26 грудня 2012 року на підставі ухвали апеляційного суду Рівненської області (а.с.137-138).

Отже, юридичною підставою для припинення виплати суддівської винагороди позивачу є стаття 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а фактичною - набрання щодо ОСОБА_1 законної сили вироком суду.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При вирішенні спору наказ Ківерцівського районного суду від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр перевірявся судом на відповідність вимогам частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України).

Відповідно до частини першої статті 129 вказаного Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частиною третьою статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус судів» передбачено, що суддя, щодо якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, не може продовжувати здійснювати свої повноваження і втрачає передбачені законом гарантії незалежності і недоторканності судді, право на грошове та інше забезпечення.

Таким чином, наявність щодо судді вироку суду, що набрав законної сили, є підставою для припинення виплати суддівської винагороди та іншого грошового забезпечення, оскільки таке обмеження прямо встановлене законом, що регулює ці відносини.

При цьому судом враховано, що повноваження голови суду визначено статтею 24 Закону України «Про судоустрій і статус судів», відповідно до частини другої якої голова місцевого суду з питань, що належать до його адміністративних повноважень, видає накази і розпорядження.

Оцінюючи наказ голови Ківерцівського районного суду від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр на час його прийняття, суд дійшов переконання, що він прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що виключає підстави для висновків суду про його протиправність.

Судом також встановлено, що ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 04 червня 2013 року скасовано ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 26 грудня 2012 року, отже, вирок Рівненського районного суду від 12 липня 2012 року щодо ОСОБА_1 втратив законну силу.

Частиною другою статті 162 КАС України визначено повноваження суду у разі задоволення адміністративного позову прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. Визнання акта протиправним і наступне його скасування застосовується до актів індивідуальної дії. Скасування акта суб'єкта владних повноважень означає втрату чинності таким актом з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, тобто, на майбутнє.

З матеріалів справи слідує, що наказом голови Ківерцівського районного суду від 22 липня 2013 року № 02-04.06 к/тр виплату суддівської винагороди судді ОСОБА_1 поновлено з 22 липня 2013 року (а.с.141). Отже, наказ від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр фактично вичерпав свою дію прийняттям наказу від 22 липня 2013 року № 02-04.06 к/тр, а тому підстави для скасування наказу, правомірність прийняття якого встановлена судом, відсутні і в задоволенні позову у цій частині позивачу слід відмовити.

Судом також встановлено, що наказом голови суду від 16 квітня 2013 року № 02-06.11-к/тм ОСОБА_1 надано щорічну основну відпустку за період роботи з 05 жовтня 2009 року по 04 жовтня 2010 року тривалістю 35 календарних днів з 18 квітня по 26 травня 2013 року включно і додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів з 27 травня по 10 червня 2013 року, без здійснення відповідних нарахувань на підставі наказу від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр (а.с.142). Наказом голови Ківерцівського районного суду від 07 червня 2013 року № 02-06.22-к/тм (у редакції наказу від 20 червня 2013 року № 02-06.26-к/тм) відпустка позивача продовжена з 11 червня по 19 липня 2013 року у зв'язку з перебуванням останнього на листку непрацездатності (а.с.145-146). Зазначені накази не оскаржуються та не є предметом позову.

Відповідно до частини першої статті 130 Закону України «Про судоустрій і статус судів» суддям надається щорічна оплачувана відпустка тривалістю 30 робочих днів з виплатою, крім суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення у розмірі посадового окладу. Суддям, які мають стаж роботи більше 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 15 календарних днів.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» пов'язує право на матеріальну допомогу на оздоровлення з певною подією - наданням судді відпустки. Обмеження на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення з наданням відпустки за попередні періоди у законі відсутні.

З листа ТУ ДСА України в Волинській області від 06 листопада 2013 року № 2109/04-27 вбачається, що у 2013 році ОСОБА_1 допомога на оздоровлення, передбачена статтею 130 Закону України «Про відпустки», не надавалася (а.с.164).

Оскільки вирок суду, що набрав законної сили, відносно позивача відсутній, то підлягає відновленню його право на матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки.

На думку суду, право позивача на суддівську винагороду за період з 20 березня 2013 року (з часу припинення виплати) по 21 липня 2013 року (оскільки з 22 липня 2013 року виплату поновлено на підставі наказу голови Ківерцівського районного суду від 22 липня 2013 року № 02-04.06 к/тр) підлягає поновленню з тих самих підстав.

Разом з тим, вирішуючи позов в частині стягнення на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у сумі 77 796,00 грн., суд на підставі пояснень позивача у судовому засіданні встановив, що зазначений розрахунок позову здійснено ОСОБА_1 з розміру 19 499,99 грн. щомісячної суддівської винагороди за повний відпрацьований ним у січні та лютому 2013 року місяць відповідно до довідки ТУ ДСА України в Волинській області від 23 липня 2013 року № 365 (а.с.119).

Проте, з табелів обліку робочого часу, коригуючих табелів обліку робочого часу Ківерцівського районного суду за березень-липень 2013 року слідує, що у них обліковано тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 відповідно до пред'явлених ним листків тимчасової непрацездатності АВЦ №993372 від 16 квітня 2013 року, АВЦ 196658 від 28 травня 2013 року позивач (а.с.82-83, 148-154).

Відповідно до частини другої статті 35 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством. Оплата перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядком оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів підприємства, установи, організації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 439, визначено умови та розмір оплати власником або уповноваженим ним органом перших п'яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві (дні тимчасової непрацездатності), за рахунок коштів підприємства, установи, організації чи фізичної особи, яка використовує працю найманих працівників. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку оплата днів тимчасової непрацездатності застрахованій особі провадиться за основним місцем роботи у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати за робочі дні (години) згідно з графіком роботи, що припадають на дні тимчасової непрацездатності. Підставою для оплати днів тимчасової непрацездатності є виданий в установленому порядку листок непрацездатності.

Беручи до уваги викладене, виплата суддівської винагороди позивачу за період з 20 березня по 21 липня 2013 року повинна проводитися з урахуванням періодів тимчасової непрацездатності і табелю обліку робочого часу та відповідно до затвердженого Кабінету Міністрів України від 06 травня 2001 року № 439 Порядку.

Суд не може перебирати на себе повноваження щодо нарахування суддівської винагороди для її стягнення, оскільки цей розмір щомісяця не є сталим через наявність листків непрацездатності, оплата яких здійснюється в іншому порядку і не лише за рахунок коштів установи.

Згідно з частиною першою статті 145, частиною першою статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України здійснює організаційне забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом. Територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Відповідно до пункту 4 Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 05 квітня 2011 року № 82, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності місцевих судів з метою створення належних умов для їх функціонування, суддів та забезпечення роботи суддівського самоврядування.

Як передбачено статтею 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції (крім Верховного Суду України та вищих спеціалізованих судів) здійснює Державна судова адміністрація України. Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

Отже, ТУ ДСА України в Волинській області відповідно до покладених Законом України «Про судоустрій і статус судів» завдань, Положення про територіальні управління Державної судової адміністрації України забезпечує організаційне забезпечення діяльності місцевих загальних судів Волинської області, суддів та є розпорядником коштів Державного бюджету України нижчого рівня, нараховує та виплачує суддівську винагороду.

Зважаючи на те, що право позивача на суддівську винагороду і матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки підлягає відновленню, а їх нарахування і виплата здійснюється ТУ ДСА України в Волинській області, то суд приходить до висновку про допустимість у даному випадку вийти за межі позовних вимог відповідно до частини другої статті 11 КАС України та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Таким чином, відповідно до наданих суду статтею 162 КАС України повноважень слід прийняти постанову, якою зобов'язати ТУ ДСА України в Волинській області - розпорядника бюджетних коштів, виділених Ківерцівському районному суду, в тому числі видатків на оплату праці, нарахувати і виплатити позивачу належну йому суддівську винагороду за період з 20 березня по 21 липня 2013 року включно з урахуванням періодів тимчасової непрацездатності та табелів обліку робочого часу, а також матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки в розмірі посадового окладу.

Що стосується вимоги позивача про стягнення моральної шкоди у сумі 50000,00 грн., то суд вважає її безпідставною з огляду на таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

На підтвердження моральної шкоди позивач пояснив суду, що така шкода спричинена неправомірними діями обох відповідачів та полягає в його моральних стражданнях, що призвело до погіршення здоров'я.

Як передбачено до частиною другою статті 21 КАС України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або інших порушень прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Відповідно до статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На думку суду, Ківерцівський районний суд, заперечуючи проти позову, надав докази щодо правомірності наказу від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр на час його прийняття, однак з урахуванням того, що вирок суду щодо ОСОБА_1, з яким початково було пов'язане припинення суддівської винагороди, втратив законну силу, а нарахування і виплата суддівської винагороди за період з 20 березня по 21 липня 2013 року йому не проведена, то порушене право на отримання суддівської винагороди за цей період та допомоги на оздоровлення слід відновити у вказаний вище спосіб.

Разом з тим, у судовому засіданні доводи позивача про стягнення моральної шкоди щодо кожного із відповідачів не знайшли підтвердження: судом встановлено правомірність на час його прийняття наказу про припинення виплати суддівської винагороди від 20 березня 2013 року № 02-04.03 к/тр, а щодо інших дій вимоги позивача у позовній заяві відсутні. Отже, у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 50000,00 грн. слід відмовити за необґрунтованістю.

З урахуванням викладеного, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 КАС України, докази у справі, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Керуючись статтями 2, 11, 71, частиною третьою статті 160, статтями 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 20 березня 2013 року по 21 липня 2013 року включно з урахуванням періодів тимчасової непрацездатності, а також матеріальну допомогу на оздоровлення до відпустки в розмірі посадового окладу.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, яка буде складена у повному обсязі 08 листопада 2013 року. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Ж.В.Каленюк