Рішення № 34682428, 30.10.2013, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" жовтня 2013 р.Справа № 922/3981/13

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Бабиніним Д.О.

розглянувши справу

за позовом ТОВ "Торговий Дім "Дольче Віта", м. Київ до ФОП ОСОБА_1, м. Харків про стягнення коштів

за участю :

Представник позивача: не з"явився

Представник відповідача: не з"явився

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дольче Віта», звернувся до ФО-П ОСОБА_1 з позовом про стягнення 14128,20 грн. заборгованості, 435,60 грн. пені, 2401,79 грн. штрафу (17 %), 90,14 грн. 3% річних, 1502,31 грн. процентів за користування чужими коштами.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем умов договору дистрибуції № 45/03-Д від 19.03.2013 р. щодо оплати вартості отриманого товару.

Позивач в судові засідання свого повноваженого представника не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення (арк.спр. 22, 27).

Відповідач свого уповноваженого представника в судові засідання також не направив, хоча про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи направлена на адресу відповідача та повернена до суду з відміткою про закінчення термінів зберігання ухвала про порушення провадження у справі (арк.спр. 28-32). Вказаний висновок цілком узгоджується з абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Дослідивши матеріали справи, з»ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

19 березня 2013 року між позивачем (як підприємством) та відповідачем (як дистриб»ютором) було укладено договір дистрибуції № 45/03-Д (далі - «договір дистрибуції»).

Відповідно до п. 1.1 договору дистрибуції підприємство зобов»язується передати, а дистриб»ютор прийняти, оплатити та здійснити реалізацію харчових продуктів (продукції) на умовах та в строки, передбачені цим договором.

Згідно п. 1.3 договору дистрибуції перехід права власності і ризиків випадкового знищення або пошкодження продукції відбувається в момент приймання-передачі продукції від підприємства дистриб»ютору, що оформлюється у порядку визначеному діючим законодавством (підписанням видаткових накладних та/або ТТН тощо).

Пунктом 7.3 договору дистрибуції сторони визначили, що уповноважені особи дистриб»ютора, які одержують продукцію від підприємства підтверджуються з допомогою доручень (генеральних доручень), що видаються у встановленому нормативно-правовими актами України порядку.

Пунктом 1.5 договору дистрибуції сторони передбачили, що усі видаткові накладні та/або ТТН, що оформлені між ними протягом терміну дії даного договору вважаються такими, що створені на підставі та в межах даного договору, навіть при відсутності вказівки (посилання) на даний договір в самій накладній.

Сторони погодили в п. 9.1, що договір дистрибуції вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2013 р.

Ціна на продукцію, що поставляється за даним договором, фіксується на кожну чергову поставку в видатковій накладній та/або ТТН (п. 4.1 договору дистрибуції).

Сторони погодили в договорі дистрибуції (в п. 4.5), що розрахунок за продукцію дистриб»ютор зобов»язаний провести не пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції. Датою отримання продукції вважається дата зазначена в накладних, відповідно до п. 1.3 та п. 7.3 даного договору.

Позивач стверджує, що на виконання договору дистрибуції ним було передано, а відповідачем прийнято продукцію 02.04.2013 р. та 17.04.2013 р. на загальну суму 14128,20 грн., втім останній за отриману продукцію взагалі не розрахувався.

Відповідно до п. 10.2.1 договору дистрибуції у випадку прострочення розрахунків за продукцію дистриб»ютор сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Крім цього, збитки, інфляційні та 3% річних, відповідно до ст.. 625 ЦК України, а у випадку затримки оплати більш ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну, зазначеного в п. 4.5, дистриб»ютор сплачує штраф у розмірі 17% від несплаченої за договором суми.

Пунктом 10.4 договору дистрибуції сторони погодили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України у розмірі 50% річних.

На підставі вказаних положень договору позивач нарахував відповідачу 435,60 грн. пені, 2401,79 грн. штрафу (17 %), 90,14 грн. 3% річних, 1502,31 грн. процентів за користування чужими коштами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

На виконання договору дистрибуцію позивач передав, а відповідач прийняв 02.04.2013 р. та 17.04.2013 р. продукцію на загальну суму 14128,20 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними (арк.спр. 18-19).

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно положень ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Договором дистрибуції (п. 4.5) сторони погодили, що оплата прийнятої продукції має бути здійснена дистриб»ютором (відповідачем) пізніше 21 календарного дня з моменту отримання продукції, тобто від дати, зазначеної в накладній.

Таким чином, відповідач мав розрахуватися за отриману продукцію в наступні строки:

- за видатковою накладною № ТД-0006842 від 02.04.2013 р. на суму 5297,40 грн. - до 23.04.2013 р.

- за видатковою накладною № ТД-0008030 від 17.04.2013 р. на суму 8830,80 грн. - до 08.05.2013 р.

Як стверджує позивач відповідач вчасно за отриману продукцію не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості в розмірі 14128,20 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надані докази оплати вказаної заборгованості повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, суд дійшов висновку, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов»язання за договором дистрибуції щодо оплати вартості отриманої ним продукції, є таким, що прострочив відповідне грошове зобов»язання, а від так і про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 14128,20 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. З ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Договором дистрибуції (п. 10.2.1) сторони погодили, що за прострочення розрахунків за продукцію дистриб»ютор сплачує підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Крім цього, збитки, інфляційні та 3% річних, відповідно до ст. 625 ЦК України, а у випадку затримки оплати більш ніж на 30 днів з моменту закінчення терміну, зазначеного в п. 4.5, дистриб»ютор сплачує штраф у розмірі 17% від несплаченої за договором суми.

Окрім того, пунктом 10.4 договору дистрибуції сторони погодили, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов»язаний сплачувати проценти, відповідно до ч. 1 ст. 536 ЦК України у розмірі 50% річних.

Суд, враховуючи вищевикладене та прострочення відповідачем оплати вартості товару та монтажних робіт, перевіривши розмір пені на предмет відповідності вимогам договору, чинного законодавства України, зокрема, ст.ст. 253, 254, ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 статті 232 ГК України, дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення визначених договором дистрибуції штрафних санкцій в цілому є законними та обґрунтованими, втім позивачем допущено помилки при здійснення їх розрахунків.

Так, позивач здійснював нарахування штрафних санкцій по кількості днів прострочення оплати станом на 18.07.13 р. Таким чином, нарахування штрафних санкцій має здійснюватися за наступні періоди в такому співвідношенні за видатковими накладними:

- за видатковою накладною № ТД-0006842 від 02.04.2013 р. на суму 5297,40 грн. - з 24.04.2013 р. по 18.07.2013 р.

- за видатковою накладною № ТД-0008030 від 17.04.2013 р. на суму 8830,80 грн. - 09.05.2013 р. по 18.07.2013 р.

Втім, за видатковою накладною № ТД-0006842 від 02.04.2013 р. загальна кількість днів прострочення у визначений позивачем період становить не 117 днів (як позивач вказав у своєму розрахунку), а 86 календарних днів, за видатковою накладною № ТД-0008030 від 17.04.2013 р. - 71 календарний день (як вірно визначив в своєму розрахунку позивач).

Окрім того, при здійсненні розрахунку штрафних санкцій позивачем завищено їх розмір, що підлягає стягненню.

Так чином, враховуючи вищевикладене, пеня підлягає стягненню в загальному розмірі 429,79 грн. (181,56 за накладною від 02.04.2013 р. та 248,23 грн. за накладною 17.04.2013 р.).

Три відсотки річних підлягають стягненню в загальному розмірі 88,97 грн. (37,44 грн. за накладною від 02.04.2013 р. та 51,53 грн. за накладною 17.04.2013 р.).

50 відсотків річних підлягають стягненню в загальному розмірі 1482,97 грн. (624,08 грн. за накладною від 02.04.2013 р. та 858,89 грн. за накладною 17.04.2013 р.).

17 відсотків штрафу розраховані позивачем вірно, з дотриманням вказаних вище положень договору та законодавства, а тому підлягають стягненню повному обсязі - в розмірі 2401,79 грн.

Окремо суд зазначає, що спільне нарахування 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України, пені та штрафу в порядку ст. 549 ЦК України та 50 % річних в порядку ст.536 ЦК України не протирічить вимогам законодавства, оскільки відповідні штрафні санкції є абсолютно різними правовими інститутами, обмеження можливості одночасного застосування яких законом не встановлено.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується положеннями ст.. 49 ГПК України. Відповідно до даної норми витрати по сплаті судового збору покладаються при частковому задоволенні позовних вимог на обидві сторони. Таким чином, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі - 1718,06 грн.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ст.ст. 6, 11, 253, 254, 509, 526, 530, 536, 549, 610-612, 625, 627, ст. 175, 231, 232 ГК України та керуючись ст.ст. 1, 4, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «Дольче Віта» (02099, м. Київ, Бориспільське шосе, 7-Б, код ЄДРПОУ 33631780) борг в сумі 14128,20 грн., пеню в розмірі 429,79 грн., 3% річних в розмірі 88,97 грн., проценти за користування чужими коштами в розмірі 1482,97 грн., штраф (17%) в розмірі 2401,79 грн., а також судовий щбір в розмірі 1718,06 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Повне рішення складено 31.10.2013 р.

Суддя Суярко Т.Д.