Постанова № 34682410, 06.11.2013, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2013 року Справа № 910/3495/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Козир Т.П.суддівГольцової Л.А. (доповідач), Губенко Н.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сферіна рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 16.04.2013 Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013у справі№ 910/3495/13господарського судуміста Києваза позовомЗаступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України; 2. Державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськбуд"доДочірнього підприємства "135 Будівельний комбінат" Товариства з обмеженою відповідальністю "Реноме"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів Кабінет Міністрів Українипровизнання договору оренди майна від 01.03.2007 №35 недійсним та витребування орендованого майназа участю представників сторін:

позивача-1: Стахмич В.Л., дов. від 26.12.2012;

позивача-2: Івашін Є.В., дов. від 17.06.2013;

відповідача: Дубов Г.О., дов. від 02.02.2012;

третьої особи: Ковтун А.М., дов. від 19.08.2013;

прокурора: повідомлений, але не з'явився;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 у справі № 910/3495/13 (суддя Жагорнікова Т.О.) в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді - Зубець Л.П., Гончаров С.А.) рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 у справі № 910/3495/13 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаними судовими актами, Заступник прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, прокурор послався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач надав відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі оскаржувані судові рішення залишити без змін.

Позивач-2 надав пояснення на касаційну скаргу, в яких її доводи підтримує та просить скасувати рішення попередніх судових інстанцій, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Відзив від позивача-1 на касаційну скаргу не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржувані судові рішення.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено наступні фактичні обставини.

Між ДП МОУ "Укрвійськбуд" (Орендодавець) та ДП "135 Домобудівельний комбінат" ТОВ "Реноме" (Орендар) 01.03.2007 укладено договір оренди майна № 35, за умовами якого Орендодавець передав, а Орендар взяв в тимчасове володіння та користування майно згідно з додатком № 1 до даного договору.

Стан (якість) майна, яке орендується, на момент передачі в оренду задовільний (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору визначено, що метою оренди є промислове використання.

Згідно з пунктами 3.1 та 3.2 договору, майно, яке орендується, повинно бути передано Орендодавцем та прийнято Орендарем протягом 10-ти днів з моменту підписання даного договору; передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом передачі.

Майно, яке орендується, вважається переданим Орендареві з моменту підписання акта приймання майна, що орендується; термін оренди складає п'ять років з моменту прийняття майна, що орендується за актом приймання; термін оренди може бути скорочений лише за згодою сторін (пункти 4.1-4.3 договору).

Розділом 5 договору встановлено орендну плату та порядок розрахунків за даним договором.

У відповідності до п. 8.1 договору, після закінчення терміну оренди Орендар зобов'язаний протягом 10 днів повернути майно, що орендується Орендодавцю разом з тарою, упаковкою та технічною документацією (комплектно) за актом передачі.

На виконання умов договору, Орендодавець передав Орендарю по акту приймання-передачі майно (крани) у кількості 38 одиниць.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, як правильно зазначили суди, просив визнати договір оренди від 01.03.2007 недійсним з підстав його невідповідності ст.ст. 203, 215 ЦК України та п. 30 ст. 6 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", оскільки його було укладено без отримання не це згоди органу управління майном - Міністерства оборони України. Також, підставою для визнання цього договору недійсним, в позові зазначено ще й те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі виконує своє зобов'язання щодо сплати орендної плати.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходив з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та дійшов висновку, що положення Закону України "Про управління об'єктами державної власності" не підлягають до застосування у даних правовідносинах, а Закон України "Про оренду державного та комунального майна" є спеціальним законом, який слід застосовувати в даному випадку.

Також, суди зауважили, що, зважаючи на положення пунктів 4.1, 4.2, 6.1 Статуту ДП МОУ "Укрвійськбуд" майно, яке є предметом договору оренди, було закріплене за вказаною особою на праві повного господарського відання, а тому могло бути передано в оренду без відповідного погодження Міністерства оборони України.

Втім, колегія Вищого господарського суду України вважаю такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на наступне.

Згідно положень ч. 2 ст. 1115 ГПК України, касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду.

Відповідно абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

У відповідності до приписів ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Слід зазначити, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і за наслідками, визначеними законом, а тому слід встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).

У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.

В свою чергу, у відповідності до ст. ст. 99, 101 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до положень ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 33 ГПК України).

Здійснюючи розгляд справи по суті спору, суди не звернули увагу, що між сторонами 27.10.2010 укладено додаткову угоду до договору оренди від 01.03.2007 № 35 (щодо викладення договору в новій редакції), а тому не врахували зміст зазначеної угоди при прийнятті рішення.

Також, судами залишено поза увагою та не дано належної оцінки п. 4.5 Статуту ДП МОУ "Укрвійськбуд" (підприємство має право здавати в оренду відповідно до чинного законодавства (крім цілісних майнових комплексів, його структурних підрозділів, філіалів, цехів) підприємствам, організаціям та установам, а також громадянам устаткування, транспортні засоби, інвентар та інші матеріальні цінності, які йому належать, а також списувати їх з балансу).

Слід враховувати, що ДП МОУ "Укрвійськбуд" засноване на майні Збройних Сил України, яке є загальнодержавною власністю (преамбула Статуту підприємства). Пункти 4.2, 6.1 Статуту підприємства, яким була приділена увага судами попередніх інстанцій, необхідно розглядати в сукупності з іншими пунктами Статуту, в.т.ч. з п. 4.5.

Таким чином, неабияке значення має встановлення обставин, пов'язаних з визнанням особи, якій належить спірне майно, яке передано в оренду, тобто судам слід з'ясувати, чи належить це майно ДП МОУ "Укрвійськбуд" та чи знаходиться воно в оперативному управлінні.

В залежності від встановленого, слід застосувати ті норми права, які підлягають до застосування для вирішення даних правовідносин.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком попередніх судових інстанцій щодо не прийняття до уваги посилання прокурора та позивачів на заборгованість відповідача по орендній платі як на підставу для визнання спірного договору недійсним.

Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.

Керуючись ст.ст. ст. ст. 108, 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Заступника прокурора Центрального регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері задовольнити.

Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.08.2013 у справі № 910/3495/13 скасувати.

Справу № 910/3495/13 направити на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Т.П. КОЗИР

Судді Л.А. ГОЛЬЦОВА

Н.М. ГУБЕНКО